Казимир Бартель і Дора на Гуцульщині
- 1 день тому
- Читати 8 хв
Учора, 26 липня, минула сумна річниця. Саме цього дня 1941 року у Львові нацисти стратили Казимира Бартеля — видатного вченого, професора Львівської політехніки, людину, яка залишила помітний слід не лише в історії польської науки, але й у політичному житті міжвоєнної Польщі. Він п’ять разів очолював уряд Другої Речі Посполитої, причому ці п’ять кабінетів припали на три окремі періоди його прем’єрства. Проте за постаттю прем’єра, міністра, парламентаря і одного з найближчих свого часу співробітників Юзефа Пілсудського стояла передусім людина науки, професор нарисної геометрії, для якого політика ніколи не стала єдиним змістом життя.
Про Казимира Бартеля я почув щойно у дорослому віці, коли навчався у Любліні. І, що для мене особливо цікаво, майже відразу його ім’я поєдналося у моїй свідомості з Дорою - моїм рідним селом на Гуцульщині. Саме тоді я вперше довідався, що цей відомий львівський професор і колишній прем’єр Польщі мав у Дорі свій літній дім, приїздив сюди відпочивати, ходив звідси в гори і настільки полюбив це місце, що навіть після того, як позбувся свого дому, згадував у листі про «свою чудову Дору» - „swoją cudną Dorę”.
Ця коротка згадка колись закарбувалася у моїй пам’яті, але довший час я до неї не повертався. І щойно тепер, напередодні річниці смерті Бартеля, вирішив подивитися уважніше, що насправді відомо про його зв’язок із Дорою. Польські архіви, як виявилося, зберегли надзвичайно багатий матеріал про нього: документи, особисте листування, спогади, фотографії. Мене, однак, цього разу цікавила не велика політика, не його стосунки з Пілсудським, не парламентські баталії і навіть не його науковий доробок. Мене цікавила Дора. Хотілося побачити Бартеля не в урядовому кабінеті у Варшаві, а в гуцульському селі над Прутом, зрозуміти, чому він сюди приїздив, що тут робив, як спілкувався з місцевими людьми і чому згодом назвав Дору «своєю».
Від Львівської політехніки до великої політики
Казимир Бартель народився 3 березня 1882 року у Львові. Його справжнім покликанням була наука. Він став професором Львівської політехніки, спеціалізувався на нарисній геометрії та перспективі, був ректором цієї знаменитої львівської вищої школи. До політичного життя увійшов порівняно пізно, але після травневого перевороту 1926 року став однією з центральних постатей польської держави. Протягом 1926–1930 років п’ять разів формував уряд, був також віцепрем’єром, міністром, депутатом і сенатором.
Для тих, хто хотів би пізнати Бартеля значно глибше, сьогодні існує фундаментальна праця польського історика Славомира Кальбарчика - Kazimierz Bartel (1882–1941). Uczony w świecie polityki, видана Інститутом національної пам’яті Польщі у Варшаві 2015 року. Це величезна, майже тисячосторінкова наукова біографія, побудована на дуже широкій архівній базі. Саме ця монографія стала для мене головним дороговказом у пошуках Бартелевої Дори. І що особливо важливо - ціла книга доступна сьогодні у відкритому електронному доступі.
Коли читаєш Кальбарчика, то серед сотень сторінок про політику, уряди, університетське середовище і драматичні події першої половини ХХ століття раптом натрапляєш на просте речення: „Bartel uwielbiał swój domek w Dorze” - «Бартель обожнював свій будиночок у Дорі». І ось від цього речення починається зовсім інший Бартель - той, який мені так імпонує!
Дора, до якої він повертався
У 1930-х роках Дора була вже добре знаною літнищевою місцевістю у долині Пруту. Тадеуш Ольшанський, на якого покликається Кальбарчик, згадував її як модне, мальовниче місце відпочинку в гуцульських Бескидах, де було багато вілл і пансіонатів. У 1928 році Дора налічувала близько 1700 мешканців і належала до більших сіл Гуцульщини.
Серед тих, хто знайшов тут свій куточок, був і Казимир Бартель. І йдеться не лише про пізніші спогади. Збереглося навіть автентичне фото його дорянської вілли з міжвоєнного періоду, а на звороті фотографії рукою було написано: „dom profesora Bartla w Dorze” - «дім професора Бартеля в Дорі». Польські дослідники у новітній час досліджували Дору і місце знаходження вілли Бартеля та простежили її подальшу історію. Окрему розвідку під назвою Willa premiera Kazimierza Bartla w Dorze опублікував 2021 року «Kurier Galicyjski».
Проте найбільше про справжнє ставлення Бартеля до Дори, принаймні для мене, говорять не фотографії, а його листи!
У фондах Muzeum Historii Polski зберігається велика збірка матеріалів Казимира Бартеля, передана музею 2007 року його прийомною дочкою Цецилією. До неї увійшли особисті документи, рукописи, пам’ятки і кореспонденція. Саме серед цього листування збереглися листи та поштова картка, написані Бартелем із Дори до близьких йому людей.
Завдяки покликанням у монографії Кальбарчика можна встановити цілу низку таких листів. З Дори Бартель писав, зокрема, 31 березня і 15 серпня 1934 року, 21 квітня, 8, 10 і 21 серпня та 1 вересня 1935 року. Серед адресатів було подружжя Рубіновичів, з яким його пов’язували дружні стосунки, а також один із найвпливовіших польських політиків того часу Валерій Славек. Два листи до Славека — від 8 та 21 серпня 1935 року — зберігаються в Archiwum Akt Nowych і мають точний архівний шифр: AAN, BBWR, mf 31094, k. 99–101.
І тут починається найцікавіше. Бо листи дозволяють побачити, чим була Дора для самого Бартеля.
Дора - це місце, де було менше причин дратуватися
1 вересня 1935 року Бартель писав із Дори до подружжя Рубіновичів. Його дружина і дочка вже збиралися повертатися до Львова, а він вирішив залишитися ще приблизно на два тижні. Формально ніщо не перешкоджало йому також повернутися до міста, але він не хотів поспішати. У Дорі, як сам пояснював, мав спокій і „mało sposobności do irytacji” - «мало нагод до роздратування».
Мені здається, що це одне з тих маленьких речень, через які інколи можна зрозуміти людину краще, ніж через десятки сторінок офіційної біографії. За плечима Бартеля на той час були роки великої політики, урядові кризи, парламентська боротьба, постійне перебування у середовищі, де кожне слово мало політичну вагу. І ось колишній прем’єр залишається сам у маленькій Дорі, бо тут є те, чого не дають ані Варшава, ані Львів, — спокій.
Звідси він вирушав у гори. Кальбарчик, покликаючись на дорянську кореспонденцію Бартеля, пише, що під час своїх гірських мандрівок професор проходив навіть по 25 кілометрів на день. Йшлося передусім про Ґорґани — той великий і тоді ще значно дикіший гірський світ, який починався фактично за порогом Дори.
Можна собі лише уявити цього чоловіка, який ще недавно сидів за столом Ради Міністрів, розмовляв із президентами, міністрами і генералами, а тепер виходив зі своєї вілли у Дорі й на цілий день ішов у гори. Мабуть, саме там він повертався до самого себе — професора, інтелектуала, людини, яка любила мистецтво, природу і свободу від політичного гамору.
І навіть велика політика мусила часом чекати. У вересні 1935 року преса повідомляла, що Бартель не взяв участі у важливій нараді колишніх прем’єрів у Варшаві «через перебування в Дорі». Кальбарчик слушно зауважує, що за цим поясненням, очевидно, стояло свідоме бажання Бартеля триматися осторонь тодішніх політичних комбінацій.
Казимир Бартель як «найвищий суддя» для Гуцулів
Але, мабуть, найбільш людською сторінкою цієї історії є стосунок Казимира Бартеля до місцевих гуцулів.
Його дружина Марія Бартлова залишила спогади про чоловіка, опубліковані 1987 року в паризьких Zeszytach Historycznych. Вона згадувала, що коли Бартель приїздив до Дори на канікули чи свята, до нього сходилися гуцули з цілої околиці. І приходили не для того, щоб побачити колишнього прем’єра чи поговорити про велику політику. Вони несли йому свої звичайні людські біди: адміністративні проблеми, кривди, справи, в яких не могли самотужки дати собі ради.
Бартель їх приймав і вислуховував. Інколи це тривало годинами. Він допомагав складати прохання та подання, а коли вважав справу справедливою, міг особисто втручатися у старостві в Надвірній чи у воєводському уряді в Станиславові. І саме тому місцеві гуцули, за спогадами його дружини, називали його - «найвищий суддя».
Мені ця сцена видається надзвичайно промовистою. Десь у Дорі стоїть дерев’яна вілла професора Бартеля, а до неї стежкою приходять мої давні рідні доряни гуцули. Один має проблему із владою, другий хоче написати якесь прохання, третьому заподіяли кривду. Вони знають: там живе професор, який колись був прем’єром, але до нього можна зайти, він вислухає і, якщо зможе, допоможе. Чисто як я у Львові з мерією, тільки не маю такого Бартеля, який би допоміг мені!
Можливо, саме в таких речах і відкривається правдива велич людини набагато більше, ніж у переліку її високих посад.
«Моя чудова Дора»
Та найбільше мене вразила одна фраза, написана вже тоді, коли Бартель Дори не мав.
Не пізніше листопада 1935 року він позбувся свого дорянського будинку. Чому саме — джерела, як чесно зазначає Кальбарчик, не пояснюють. Але 13 листопада того року Бартель писав зі Львова до Войцеха Рубіновича і давав зрозуміти, що не може пережалувати, що позбувся „mojej cudnej Dory” — «моєї чудової Дори».
У цих трьох словах, на мою думку, є все. Він не написав, що жалкує за будинком чи за віллою. Він жалкував за Дорою. І назвав її своєю, тобто рідною!
Мабуть, кожна людина, яка має на землі місце, з яким пов’язане її дитинство, спокій або особливі пережиття, добре розуміє значення такого слова. Можна народитися в одному місці, працювати в іншому, бути знаним у цілій державі, але десь усе-таки мати свою маленьку географію серця.
Для Казимира Бартеля такою географією, принаймні в один важливий період його життя, стала моя рідна Дора!
Трагічний кінець
Потім прийшла війна. Після радянської окупації Львова Бартель залишився у місті й продовжував наукову діяльність. Коли влітку 1941 року Львів зайняли німці, його заарештувало гестапо. 26 липня 1941 року Казимира Бартеля було страчено. Обставини його смерті детально досліджував той самий Славомир Кальбарчик; за найбільш обґрунтованою версією, Бартеля розстріляли в районі Пісків Янівських у Львові. Місце його поховання не встановлене.
Так завершилося життя видатного львівського професора, вченого і державного діяча.
Але коли відкласти вбік великі політичні події і відкрити його приватні листи, перед нами постає зовсім інший образ. Казимир Бартель, який залишається ще на два тижні у Дорі, бо тут має спокій. Казимир Бартель, який виходить із дому і проходить десятки кілометрів Ґорґанами. Казимир Бартель, до якого приходять гуцули зі своїми проблемами і якого називають «найвищим суддею». І, нарешті, Казимир Бартель, який, уже втративши свою віллу, з тугою пише про «свою чудову Дору».
Саме тому мені захотілося нагадати сьогодні цю історію! Так захопився писаниною, що поринув усіма думками і уявами в ті часи! Все, треба повертатися до реальності теперішньої!
Але, що гріха таїти (як кажуть в народі) історія Дори — це не тільки історія тих, хто тут народився. Це також історія людей, які сюди приходили, тут жили, любили це місце і залишили про нього свідчення. І часом один старий лист повертає нам більше, ніж великий офіційний документ.
У випадку Казимира Бартеля архіви повернули нам дуже просту, але теплу правду: серед великого світу науки, політики, Львова і Варшави була у його житті також маленька гуцульська Дора — місце, яке він полюбив настільки, що називав його своїм.
І тому, згадуючи сьогодні трагічне 26 липня 1941 року, мені хочеться згадати Казимира Бартеля не лише як прем’єра Польщі й професора Львівської політехніки, але й як людину, яка колись ходила нашими горами, розмовляла з нашими гуцулами і залишила нам один із найкращих компліментів, які могла отримати Дора: „moja cudna Dora” - «моя чудова Дора».
Основні джерела та матеріали,
використані мною при написанні цієї статті:
1. Sławomir Kalbarczyk, Kazimierz Bartel (1882–1941). Uczony w świecie polityki, Warszawa 2015.Це головна наукова праця, на яку я б радив покликатися у статті. Монографія має 1000 сторінок, видана Інститутом національної пам’яті Польщі й містить посилання безпосередньо на листи Бартеля з Дори. Сторінка видання на сайті IPNПовний текст монографії у PDF
2. Maria Bartlowa, Pamiętnik Marii Bartlowej, oprac. Halina Martinowa, „Zeszyty Historyczne”, Paryż 1987, z. 81, s. 34–65.Особливо важливе джерело для історії стосунків Бартеля з гуцулами в Дорі. Бібліографія архіву «Kultura Paryska»
3. Muzeum Historii Polski — збірка пам’яток Казимира Бартеля.Саме тут знаходиться значна частина його приватного листування, зокрема використані Кальбарчиком листи й поштова картка з Дори. Збірку передала музею Цецилія Бартель. Zbiór pamiątek po przedwojennym premierze Kazimierzu Bartlu
4. Archiwum Akt Nowych, Warszawa, BBWR, mf 31094, k. 99–101. Тут знаходяться два особливо важливі листи Казимира Бартеля, написані з Дори 8 і 21 серпня 1935 року до Валерія Славека. Архівні шифри подає Кальбарчик безпосередньо у своїй монографії.
5. Willa premiera Kazimierza Bartla w Dorze, „Nowy Kurier Galicyjski”, 23 вересня 2021 року. Цінний матеріал саме про дорянську віллу Бартеля та спробу встановлення її подальшої долі. Посилання на статтю (натиснути)
6. Sławomir Kalbarczyk, Kazimierz Bartel – ostatnia ofiara zbrodni na profesorach lwowskich. Окрема праця IPN про арешт і загибель професора у Львові в липні 1941 року. Прочитати на сайті IPN
Єрм. Юстин Бойко, студит з Дори
27 липня 2026 року завершив,
а розпочав 20 липня 2026 року.
