У небі над моєю рідною Дорою вже де-не-де мерехтять зорі. Люди, сповнені святкових вражень після храмового празника св. Пророка Іллі поволі готуються до сну тихою бесідою при невеличкому світлі в хаті. Вулиці села поринають у нічну тишину. Сонце після виснажливого дня свого служіння прощається з Дорою своїм неповторним вечірнім світлом, яке видніється з-за гори Синячки. А я, дивлячись на усю цю вечірню красу, повторюю про себе слова гимну «Світе тихий…», який став вже на сами