Про гнилизну коренів «руського міра»: від Золотої Орди до сьогодення

Свято мучеників князя Михаїла та боярина Федора

20 вересня (7 вересня за юліянським календарем) Церква вшановує пам’ять святих мучеників князя Михаїла Чернігівського (+1246) та його вірного боярина Федора.

Князь Михаїл, з династії Рюриковичів, народився приблизно 1185 року. У 1223 році він брав участь у битві на Калці, а з 1235 року став князем Чернігівським. Коли ординські війська Батия рушили на Київську Русь, Михаїл спочатку шукав союзу із Заходом, але після поразки Києва (1240) змушений був їхати до Орди підтвердити своє княжіння.

В Орді від князя вимагали пройти через «очищення вогнем» і поклонитися ідолам. Він відмовився. Літопис руський так розповідає про ту подію:

«Звідти поїхав він [до] Батия, просячи волості своєї у нього. Батий же сказав: «Поклонися отців наших закону». Але Михайло відповів: «Коли Бог передав нас і землю нашу за гріхи наші в руки ваші, ми тобі кланяємося і честь складаємо тобі. А закону отців твоїх і твоєму богонечестивому повелінню — не кланяємося». Батий тоді, як той розлючений звір, роз’ярився, повелів заколоти князя Михайла, і заколений був він беззаконним Доманом, путивльцем нечестивим, і з ним І заколений був боярин його Федір. Так мученицьки постраждали вони і дістали обидва вінець од Христа Бога ».

20 вересня 1246 року Михаїла і Федора стратили. Їхні мощі стали великою святинею Чернігівської землі та нагадуванням, що вірність Христу вища за княжий престол.

Московський вибір і духовна хвороба

У той самий час московські князі обрали інший шлях. Для збереження влади вони не тільки платили данину, але й брали участь у принизливих ординських ритуалах. Саме тоді постає особлива модель: держава як абсолют, а віра як інструмент влади.

Ця «ординська модель» увійшла в ДНК московської державності, перетворившись у майбутньому на ідеологію «руського міра». Вона спотворює Євангеліє, підмінюючи його ідеєю «святої держави», яка стоїть вище за людину й вище за правду Божу.

Порівняння: Михаїл Чернігівський і Олександр Невський

Олександр Невський (1221–1263) — сучасник Михаїла Чернігівського. Його шанують як захисника Русі від німецьких та шведських лицарів (Льодове побоїще 1242 року), але мало говориться про інший бік його діяльності.

Після 1240 року він неодноразово відвідував Орду, укладаючи союзи з ханами, аби зберегти княжий престол у Володимирі. Літописи згадують, що Невський смиренно виконував ординські приниження. У «Житії Олександра Невського» є слова, які показують його пріоритети:

«Лучше нам покоритися Орді, ніж латинству служити».

Тобто Невський волів бути васалом поганського хана, ніж шукати союзу з християнським Заходом.

На відміну від Михаїла Чернігівського, який обрав мученицьку смерть, Олександр Невський обрав політичне виживання. В історії Церкви це два різні образи: один — вірність Христу понад усе, другий — збереження влади навіть ціною компромісу з поганством.

Урок для сучасності

Сьогодні, коли ми бачимо, як ідеологія «руського міра» виправдовує війну, агресію й брехню, стає зрозуміло: її коріння не в Євангелії. Вона проросла зі спадку Золотої Орди, де влада була абсолютною цінністю, а духовність підпорядковувалася державним інтересам.

Мученики Михаїл і Федір свідчать:

• Віра не продається заради влади.

• Держава не є вищою від Царства Божого.

• Справжня сила не у компромісі з темрявою, а у вірності світлу.

  
  

Це нагадування для нашого часу, коли новітня «Орда» намагається нав’язати світові свій «русскій мір». Вибір кожного покоління — чи бути вірним Христу, як Михаїл і Федір, чи ставати васалами імперії, як Олександр Невський.