Коли хрест стає декорацією. Реакція на кліп Ольги Полякової
- Єрм. Юстин Бойко, студит

- 6 годин тому
- Читати 2 хв

Щойно переглянув уривки нового кліпу Ольги Полякової. Зізнаюся, після побаченого залишилося не стільки обурення, скільки смуток. Мені пригадалися слова святого Івана Павла ІІ, який говорив, що культура або веде людину до правди про себе, або стає засобом її духовного руйнування.
У кліпі бачимо величезний сяючий хрест, перед яким постає напівоголена співачка, імітуючи розп’яття. Бачимо поєднання християнської символіки з еротичними образами, театральністю та культом людського тіла. Для когось це може бути лише «мистецький образ». Для мене ж це симптом значно глибшої хвороби сучасної культури, не тільки української, але світової.
Звичайно, в першу чергу кліп продемонстрував якісь скриті великі проблеми духовного життя, з якими борикається співачка. Але мене турбує те, що наше суспільство дедалі частіше перестає розрізняти святиню і декорацію. Хрест для християнина — це не елемент дизайну, не сценічний реквізит, не аксесуар для кліпу. Хрест — це Голгофа, страждання Божого Сина, стояння при хресті Богородиці, кров мучеників за віру у Христа. Це тисячі українських священників, монахів і мирян, які йшли до сибірських концтаборів таборів та на розстріл із хрестом у руках.
Особливо боляче бачити такі речі саме тепер, коли наша Церква згадує 80-ті роковини насильницької ліквідації УГКЦ радянським режимом. Для багатьох наших мучеників хрест був не прикрасою, а останнім, що вони бачили перед смертю.
Коли людина втрачає відчуття святого, вона починає втрачати здатність до благоговіння. А коли суспільство перестає благоговіти перед чимось вищим за себе, воно поступово починає поклонятися самому собі. Саме це сьогодні часто відбувається в масовій культурі. На місце Бога ставиться людина, на місце жертовності — самовираження і власний егоїзм під пудрою "свободи", на місце святості — картинка, на місце правди — абсурд.
І щоразу, коли рейтинги починають залежати від сили скандалу, виникає спокуса використовувати релігійні символи як інструмент реклами. Але тут постає просте питання: чому для привернення уваги так часто використовують саме християнські святині? Чому не наважуються так само поводитися із символами інших релігій?
Відповідь очевидна. Бо знають, що християни переважно відповідатимуть словом, а не насильством. Та це не означає, що ми, християни, повинні мовчати. Свобода творчості є великою цінністю. Але свобода без відповідальності дуже швидко перетворюється на сваволю.
Мистецтво покликане підносити людину. Воно може ставити складні питання. Воно може навіть провокувати до роздумів. Але коли святиня використовується лише для шоку та привернення уваги, ми вже маємо справу не з глибиною, а з експлуатацією сакрального.
Так, мене турбує Ольга Полякова, бо вона також має безсмертну душу і є дитиною Божою, хоч заблудшою. Але набагато більше мене турбує покоління дітей та молоді, які дивляться такі кліпи і поступово звикають до думки, що хрест — це лише красивий знак, який можна поставити будь-де і використати для будь-чого.
Саме так починається десакралізація суспільства. Не через відкриту ненависть до Бога. А через повільне привчання людей до того, що святого більше не існує. І якщо ми, християни, перестанемо захищати святість своїх символів, то дуже швидко опинимося в культурі, де вже нічого не буде святим: ні хрест, ні сім’я, ні людська гідність, ні саме людське життя.
Хрест Христовий — це не декорація для шоу. Це знак спасіння світу. І саме таким він повинен залишатися у нашій культурі, нашій пам’яті та нашому серці.
Єрм. Юстин Бойко, студит
Доктор богослов'я та патристичних наук
Львів, 8 червня 2026 року Божого