top of page

Архівний документ про спробу митрополита Андрея Шептицького поєднати ОУН

  • Фото автора: Єрм. Юстин Бойко, студит
    Єрм. Юстин Бойко, студит
  • 2 дні тому
  • Читати 3 хв


У дні, коли Україна приймає на рідній землі тлінні останки полковника Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник, особливо промовисто звучить один архівний документ із фондів митрополита Андрея Шептицького. Це короткий, але надзвичайно важливий лист Митрополита до полковника Андрія Мельника від 7 липня 1941 року.


Документ засвідчує, що митрополит Андрей, у драматичний момент української історії, намагався запобігти внутрішньому розколові в Організації українських націоналістів і закликав до порозуміння між Андрієм Мельником та Степаном Бандерою.


Цей лист написаний після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові, на тлі німецько-радянської війни, краху радянської влади в Галичині, політичної непевності й гострого конфлікту між двома середовищами ОУН. Митрополит Андрей не входить у внутрішню партійну суперечку. Він стоїть вище від неї. Його болить не перемога однієї групи над іншою, а небезпека братовбивчого роздору.


Особливо промовистими є його слова:


«Ціле українське громадянство домагається як умову конечно потрібну Ваше порозуміння з Бандерою та зліквідування так страшно шкідливого для української справи роздору».


У цих рядках чути голос пастиря, який добре розумів: нація, що виходить із-під більшовицького терору, не може дозволити собі внутрішньої війни. Для митрополита Андрея політична боротьба мала бути підпорядкована вищому моральному законові — добру народу, єдності, відповідальності перед Богом та історією.


Ще гостріше звучить інше речення листа:


«Видається немислиме щоби ОУН приносило нам по большевицькій навалі домашну війну і всі нещастя, які вона спричинює».


Це не лише політичне застереження. Це духовний діагноз. Митрополит Андрей бачив, що після більшовицького насильства українське суспільство не має права допустити нової рани — внутрішнього протистояння, яке могло б ослабити саму ідею української державності.


Андрій Мельник був не тільки військовим і політичним діячем. Він був полковником Армії УНР, близьким співпрацівником Євгена Коновальця, одним із провідних діячів українського визвольного руху та головою Проводу ОУН. Водночас його життєвий шлях був тісно пов’язаний із Українською Греко-Католицькою Церквою. У міжвоєнний час він працював у структурах митрополичих дібр Львівської архиєпархії, зокрема був пов’язаний з організацією господарської діяльності церковних маєтностей.


Цей факт важливий не тільки біографічно. Він показує, що Андрій Мельник належав до того покоління українських провідників, для яких Церква, народ і державність не були відокремленими світами. Значна частина провідників українського національного руху в Галичині виростала саме в духовному, культурному й моральному просторі Української Греко-Католицької Церкви. Вони були греко-католиками не лише за походженням чи метрикою, але й за світоглядним середовищем, у якому формувалися поняття обов’язку, жертовності, дисципліни і відповідальності за народ.


На цьому тлі ще виразніше постає велич митрополита Андрея Шептицького. Він не був людиною партійної лінії. Він не служив жодній фракції. Він був духовним батьком народу, який намагався втримати українське життя від саморуйнації. Його слово до Андрія Мельника — це слово людини, яка стоїть понад поділами, бо бачить далі, ніж політичний момент. Він думає категоріями Божого закону, історичної відповідальності й майбутнього України.


Сьогодні, коли останки Андрія Мельника та його дружини повертаються до України, цей документ набуває особливої актуальності. Він нагадує, що наша історія не повинна бути простором взаємного осуду й фракційної ненависті. Вона має стати школою мудрості. Бо Україну нищили не лише зовнішні вороги, але й внутрішні роздори. І навпаки — Україну рятували ті, хто вмів поставити спільне добро вище за особисту амбіцію, груповий інтерес чи болючу історичну образу.


Архівний лист митрополита Андрея Шептицького до Андрія Мельника є тихим, але сильним свідченням: у єдності — сила народу, а в роздорі — його найбільша небезпека.


Архівний документ


Архівні координати:

ЦДІА України у Львові, ф. 358, оп. 1, спр. 11, арк. 2.


Назва справи:

Звернення Шептицького А. і єпископату до духовенства і народу з приводу проголошення Української Держави та відозви проводу ОУН, УПА.


Дата документа:

Львів, 7 липня 1941 року.


Адресат:

Вп. П. Полковник А. Мельник.


Оригінал документа


Високоповажаний Пане Полковнику


Ціле українське громадянство домагається як умову конечно потрібну Ваше порозуміння з Бандерою та зліквідування так страшно шкідливого для української справи роздору.


Видається немислиме щоби ОУН приносило нам по большевицькій навалі домашну війну і всі нещастя,які вона спричинює.


Ми признали п. Ярослава Стецька як Вашого і п. Стефана Бандери підчиненого не входячи у Ваші внутрішні спори.


Прохаю приняти це до відома. Очікую відповіди про Ваше повне порозуміння.


Най Бог благословить


Щирий привіт


+ Андрей

[підпис]


У Львові 7 липня 1941


Вп. П. Полковник А[ндрій]. Мельник



 
 

Напишіть мені, що ви думаєте про цей блог

Дякуємо за Ваш відгук!

© 2026 Єрм. Юстин Бойко

bottom of page