Помер Михайло Марчук - один з учнів отця Порфирія Чучмана

Вчора мені подзвонили з моєї рідної Дори з сумною вісткою - раптово пересталося бити серце Михайла Марчука - мого приятеля з дитинства, з яким ми разом ходили до школи, а потім до отця Порфирія Чучмана. Звичайно, що у таких випадках ми кажемо, що помер передчасно, бо мав неповних 49 літ. Однак, якщо дивитися у перспективі віри, то кожна смерть людини, незважаючи на те, що залишиться великою загадкою, завжди є вчасною. Вірю, що милосердний Господь забрав його до себе, бо він був готовий до зустрічі з Ним.

Михайло був дуже доброї і веселої вдачі хлопцем, який виріс у побожній сімʼї Орисі та Михайла. Його мама, яка також померла у молодому віці, було вчителькою початкових класів. І діти любили її, бо була доброю. Дітей обдурити неможливо. А тато Михайло - електрик: також веселої вдачі людина, якому, на жаль, довелося передчасно хоронити дружину, а тепер сина. У Михайла є сестра Оксана, яку він дуже любив.

Ми разом з Михайлом ходили до школи. З тих часів памʼятаю його жвавим, веселим і чутливим. Завжди був готовий допомогти кожному, через що сам не один раз страждав. Він любив грати футбол, але щонайбільше мені закарбувалося у памʼяті то це те, що Михайло був дуже товариським.

Можливо саме через те, як також через свій гарний голос він долучився до грона тих хлопців, яких наприкінці 80-х, початку 90-х зібрав біля себе старенький отець Порфирій Чучман - монах-легенда Гуцульщини.

Отець дуже дбав про молодь, особливо хлопців. Бо до війни він прибув до Дори на порушення митрополита Андрея, щоб вчити місцевих хлопців корисного ремесла, зокрема кравецтва і шевства. А коли прийшла незалежність України і відкрився монастир святого пророка Іллі, він відразу зібрав біля себе хлопців.

Спочатку отець Порфирій вчив нас гласів, а також співати Вечірню. Ми кожного дня ходили на Вечірню, співали. А після Вечірні отець кликав нас до хати, робив нам чаю і ми спільно читали життя святого завтрашнього дня. Це були незабутні хвилі! То був час і молитви, і зустрічі, і поважних розмов, і жартів - а як без них! Ми не ходили, а літали на крилах на Вечірню.

Спробую пригадати усіх. Ото список тих, які ходили щоденно на Вечірню до монастиря. Їх можна поділити на дві групи - тих, які від моменту відкриття монастиря прийшли і ті, які згодом замінили нас:

Першим слід згадати теперішнього митрополита Тернопільського Теодора (Тараса Мартинюка). Він був найстаршим серед нас і тоді, коли ми приходили до монастиря на Вечірню, він закінчував школу і поступив до Кременецького педагогічного коледжу.

Після нього слідують: Андрій Сенюк, Юрко Абрамʼюк, Михайло Абоамʼюк, Володя Скидан, Михайло Марчук, Василь Якубʼяк, Василь Мельник і я, Юрко Бойко. Після того, а радше тоді, коли ми вже поступили - чи до монастиря, чи на навчання - нас замінили молодші. Їх вже усіх не памʼятаю, але знаю точно, що серед них був мій рідний брат Михайло і Петро Якубʼяк. Можливо я когось забув, то прошу відразу пробачити мене.

Щоправда, початково була серед нас і група дівчат. Вони дуже любили маївку і брали участь у різних народних патріотичних та церковних заходах, яких на той час було чимало. Вони піднімали дух Народу та були способом просвіти люду, який щойно вийшов з совєтської безбожної темряви. Ці заходи пречудово і з любовʼю організовував отець Йосиф Мілян, теперішній єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ.

Але повернімо до нашого Михайла Марчука. Він мав чудовий голос! Усі вечірні ми залюбки співали різноголоссям, але одним цілим! Отець Порфирій нами дуже радів! Мені здається, що він хотів, щоби ми усі пішли до монастиря, але наші дороги розійшлися різними шляхами - одні пішли в монастир, інші створили сімʼї. Памʼятаю, як одного разу, коли я вже був в монастирі і приїхав до Дори, сидячи з отцем Порфирієм після Вечірні, почув від нього таке:

«Знаєш, Юрку, усі наші хлопці (так він нас називав), хоча пішли різними шляхами, але стали добрими ґаздами і добрими людьми».

І дійсно, у цьому було велика правда. Михайло Марчук оженився. Народив двох діточок, яких поставив на ноги і дочекався онуків. Пригадую, як женив сина, подзвонив мені, чи я міг би приїхати дати шлюб. Але так сталося, що мене взагалі не було в Україні. І, на жаль, ми не перетнулися.

Михайло був чудовим електриком - спеціалістом своєї справи! Скільком людям він поміг зі світлом! Здається, що чи не пів Дори вдячні йому за проведення електрики! Він проводив людям світло, а тепер сам переставився, щоб оглядати Світло вічне - милосердного Бога!

На превеликий жаль, я знову через вагомі обставини не можу і тепер бути на похороні нашого Михайла Марчука - одного з нас, учнів отця Порфирія Чучмана, бо прямую до Риму у важливій справі. Ніколи не подумав би, що служитиму Літургію за упокій Михайла у Римі, та ще й у час Ювілейного року! Приходять мені на думку слова вірша відомого польського священника і поета отця Яна Твардовського:

«Спішімо любити людей, бо вони швидко минають!»

Милосердний Боже, прийми у свої обійми душу новопересталеного Михайла і осели душу там, де немає болі, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне!

Отче Порфирію, огорніть своїми молитвами нашого Михайла та обійміть його в небі!

Рим, 3 грудня 2025 року Божого

Єрм. Юстин Бойко, студит