Благослови, Боже, мою Маму!

Сьогодні свій день народження відзначає моя мама Анна Бойко! Хоча її коліжанки більше її знають як Нуську Мисючку (все через те, що її дівоче прізвище Мисюк). Тому, незважаючи на жодні обставини, хочу сердечно її привітати, бо якщо б не її день народження, не було б і мого.

У нас в родині, як зрештою на цілій Гуцульщині, не було прийнято відзначати день народження. Урочисто відзначали іменини. А день народження залишалося в тіні.

Але згодом, коли усі навколо почали акцентувати на важливості цього дня, ми у сімʼї почали сходитися чи зʼїздитися додому на мамине день народження. Принаймні старалися.

Моя мама у Свято-Іванівській Лаврі у день свого народження

Памʼятаю, що ми ніколи не відзначали його десь у ресторані, а тільки в рідній хаті. Мама куховарить, варить, прислуговує як Марта при столі. І той сам процес, що вона готує всього, що тільки можна було вигадати, а усі смачно їдять, приносить їй до сих пір найбільшу приємність.

Гості у моєї мами (зліва направо): о. Августин Хомин, о. Ніканор Лоїк, мій тато Василь, мама, Андрій Кіба і д-н Родіон (Роман Кравець)

Я колись пробував якось ту родинну традицію змінити, але то все дарма, бо мама сиділа у тому ресторані без великого настрою і ми відразу повернулися додому.

І тут моя мама ожила - відразу піднявся настрій, в руках вправно загуділи баняки, каструлі, почав смачно пахнути борщ, шкварчати бануш, а смак пирогів з сиром наповнювати весь дім. Тих страв було стільки, що можна весілля робити, але найголовніше - мама на сьомому небі.

Моя мама є, хто не знає, супер греко-католичка. Я би сказав уніятка. Вона практично була релігійно вихованою дитиною отця Порфирія Чучмана. Памʼятаю, як вона йому завжди купувала матерію на шиття, бо він був кравець.

Але поряд з тим надзвичайно шанувала отця Михаїла Косила, нашого земляка з Дори. Моя мама, відколи я став священником, завжди звертається до мене через «Отче». І не тому, що я цього хочу чи вимагаю, але саме через те, що мама отця Михаїла Косила саме так зверталася до свого сина і моя мама, десь якось розмовляючи з нею, постановила собі слідувати її прикладу.

Скільки разів я пробував цю мамину традицію змінити, бо деколи мені стидно перед священниками, які мене вдома навідують - ніяк. Та й зрештою подумав собі я опісля, а хто я такий, щоби мамі вказувати чи змінювати її життєві звичаї.

Приготування до шлюбу, Сповідь передшлюбну і урочистий шлюб у буремні радянські часи їй з татом уділив отець Омелян Шуплат, монах Василіянин, який проживав у нас в Дорі весь час підпілля. І то якраз у Камʼянці - район Дори, де я народився.

Тому, коли хтось мене питав колись про духовність моєї мами, то вона, якщо так можна назвати, є студитсько-василіянсько-косилівською.

Вона щоденно ходить на Літургію до монастиря Студитів в Дорі. А якщо ранком не встигає, бо Літургія на 7:30, тоді йде до парафіяльного храму, де служиться вечером. А ще вона кілька раз на день молиться вервицю до Матері Божої. Так собі думаю, що, мабуть, її молитвами тримаюся я і уся наша родина.

Любить моя мама компанію і товариство. Коли воно зʼявляється в нашій хаті, мама оживає. А як вона любить співати. А колись, коли була молодою дівкою, дуже любила грати на цимбалах. Бо її тато, мій дідо Юрко, перед тим, як оженився, грав по весіллях на цимбалах.

Моя мама з рідною сестрою Марусею і своїм татом, а моїм дідом Юрком

З усієї родини своєї у моєї мами на першому місці Гарасими. Хто не знає де це, то це початок гостинна частина Дори відразу після Делятина. Там народився її тато, а мій дідо Юрко, якому у травні наступного року виповниться повних 95 літ.там народилася і моя мама, там вона виростала.

Там її дуже любили, особливо її баба Василина, яка померла у молодому віці. Мама завжди мені пророкує, що вона помре молодою, а я їй завжди кажу, що її грозить довголіття, бо вона вдалася у свого тата, а мого діда.

Моя мама у дитинстві з своєю бабою Василиною

Коли моя мама йде в Гарасими, у неї пропадають усі хвороби, її нічого не болить. Хоча ходить вона туди дуже рідко. Але як піде, то діти моїх теточок пересилають тільки мені відео, де вони усі за столом колядують, а потім, коли вже трохи пригублять чудотворного напитку, співають їхню улюблену пісеньку:

«А я піду в Гарасими,

До меї родини,

А там грушок, а там сливок,

А там солонини»

Хто їх навчив так співати, я не тямлю навіть. Вони, щоправда, і багато іншого виспівують, але про це оповім іншим разом.

Коли я повернувся з Італії і став настоятелем у Свято-Іванівська Лавра Студійського Уставу УГКЦ і не міг приїжджати на мамине день народження додому, то я запросив маму приїхати до мене. І мушу сказати, що мама дуже радо до мене тоді приїжджає. І відразу береться за пироги, борщ і інші смачнющі страви. І ще цілющого напитку власного виробництва для смаку (тільки покушіти) завжди привезе.

І от тепер також надіюся, що може завтра моя мама приїде до мене. Ой, ще багато б розповідав про маму, але на нині вистачить. Скажу тільки, що я характером вдався у мою маму. Щоправда, мій тато, коли я щось путнє в житті зроблю (бо в мене часто самі битви і боротьба виходить) завжди каже, що я його крови. Але, мама вправно заперечує татові. Дискутувати з ними мені не личить. Найголовніше, що я маю живих ще тата і маму, за що дуже дякую Богові!

Сьогодні хочу, дорога Мамцю, Вас сердечно привітати! Будьте здорові і щасливі на многії і благії літа!

Ваш син

Юрко (се той самий монах студит Юстин)

Львів, 17 вересня 2025 року Божого