Сьогодні, 21 квітня 2025 року, у Світлий понеділок, о 7:35 місцевого часу, на 89-му році життя, у домі Святої Марти у Ватикані відійшов у вічність Святіший Отець Франциск. Його понтифікат тривав понад 12 років. Таку новину щойно було розміщено на офіційному сайті Апостольської Столиці. З огляду на це вартує прояснити усім чітко процедуру похорону Римських Архиєреїв. Я вже це одного разу пояснював моїм читачам, але тепер вирішив по пунктах фахово це зробити. Процедура похорону Папи Римського, зокрема й Папи Франциска (як і будь-якого іншого понтифіка), регулюється спеціальним церковним документом під назвою: Apostolic Constitution “Universi Dominici Gregis” (лат. “Усією Божою отарою”), проголошена Папою Йоаном Павлом ІІ 22 лютого 1996 року, з незначними пізнішими змінами. Ця конституція визначає весь порядок подій після смерті папи, включаючи: підтвердження смерті, процедуру поховання, період “Sede vacante”, вибори нового Папи (конклав). 1. Підтвердження смерті Папи Камерленг Святої Римської Церкви — на момент смерті саме він визнає смерть Папи (раніше робив це ударом молоточка по чолу і вигуком імені, зараз це формальний медичний акт). Камерленго опечатує покої Папи, інформує кардиналів та керує Ватиканом у період «sede vacante». 2. Похорон Папи Коли? Не раніше ніж через 4 дні після смерті і не пізніше 6–го дня, щоби дати час прибути кардиналам. Де? Тіло Папи виставляється в базиліці Святого Петра, зазвичай у відкритій труні, для молитов і почестей вірних. Похоронна Літургія відбувається на площі Святого Петра. Хто очолює? Якщо Папа помер, і немає ще наступника, Літургію очолює декан Колегії кардиналів. 3. Як хоронять Папу? Тіло Папи одягають у літургійне вбрання. Труна — триступенева: Внутрішня — кипарисова (в неї кладуть тіло, металевий трубчастий футляр з монетою та медалями понтифікату і пергамент з короткою біографією); Потім її вміщують у цинкову ; Нарешті все вкладають у зовнішню дерев’яну (горіх або дуб). Папу зазвичай ховають у гробниці під базилікою Святого Петра, у криптах біля попередників. 4. Літургійні особливості похорону Літургія має покаянний характер, без “Gloria”, але з великою надією на воскресіння. Присутні глави держав, патріархи, архиєреї, тисячі вірних. Особливий момент — “commendatio animae” (передання душі Богові). 5. Хто контролює порядок? Весь порядок контролює Камерленг у співпраці з кардиналською колегією. Деталі уточнюються Уставом похорону Папи, який складається для кожного понтифіка — індивідуально, але в рамках Universi Dominici Gregis. Важлива заувага: Папа має право заповісти особливості власного похорону — де, як, і чи ховатимуть його в криптах. Наприклад, Бенедикт XVI просив простоти — і був похований у гробниці Івана Павла ІІ (до перенесення останнього наверх). Папа Франциск не залишив формального заповіту у юридичному сенсі, однак ще за життя він чітко висловив свої побажання щодо власного похорону та місця поховання. 🕊️ Основні побажання Папи Франциска щодо похорону Спростити чин похорону У листопаді 2024 року Папа Франциск затвердив нову редакцію Ordo Exsequiarum Romani Pontificis — літургійного уставу для похорону Папи Римського. Цей документ замінив попередню версію від 2000 року. Метою змін було підкреслити духовний вимір похорону як пастиря, а не світського володаря . Відмова від традиційної тришарової труни Папа побажав бути похованим у простій дерев’яній труні з цинковою вставкою, відмовившись від традиційної практики використання трьох трун (кипарисової, свинцевої та дубової) . Місце поховання — базиліка Санта Марія Маджоре Замість традиційного поховання в криптах під базилікою Святого Петра, Папа Франциск обрав базиліку Санта Марія Маджоре в Римі. Це місце має для нього особливе значення через ікону “Salus Populi Romani”, перед якою він молився перед і після кожної апостольської подорожі . 📜 Документи, що регулюють похорон Папи Франциска Ordo Exsequiarum Romani Pontificis (2024) Цей літургійний устав був оновлений за ініціативою Папи Франциска для спрощення ритуалів похорону Папи Римського . Universi Dominici Gregis (1996) Апостольська конституція, яка регулює період “sede vacante” (вакантного престолу) та процедуру виборів нового Папи. 🧾 Чи існує особистий духовний заповіт? На момент смерті Папи Франциска, принаймні на даний момент, коли я пишу цей допис, не було оприлюднено жодного особистого духовного заповіту. Однак його життя, вчинки та реформи свідчать про глибоку відданість служінню Церкві, убогим та маргіналізованим. Можна з впевненістю сказати, що Папа Франциск був глибоко євангельською людиною! Він так хотів з реформувати і цілу Церкву. Чи це йому вдалося чи ні, покаже Бог в часі через відповідних людей! Милосердний Боже, прийми душу слуги Твого Франциска!

Роздуми священника у переддень Страсного четверга У ці святі й скорботні дні Страсного тижня християни всього світу зупиняють свій крок. Це дні тиші, роздумів, глибокого усвідомлення: у світі, який начебто так прагне справедливості, правди і миру, колись убили Бога. Не чужинці. Не невіруючі. А свої. Люди, яких Він створив. Народ, якого вів через історію, щоб привести до спасення. І ось — Його відкинули. І не просто відкинули, а поставили натомість божка — такого, який не заважав би їм жити так, як хотілося їм. Це сталося не випадково. Це сталося за намовою первосвященників — еліти того часу. Людей, які не керувалися вже ні Торо́ю, ні навчанням пророків. Вони керувалися логікою впливу, страху перед правдою, а ще — бажанням контролювати народ, керуючи не світлом, а тінню. Вони знали, що якщо залишити Ісуса живим — народ пробудиться. А пробудженим народом не маніпулюєш. Ці роздуми я пишу саме у переддень Страсного четверга, коли Церква згадує Тайну вечерю — той останній момент, коли Ісус залишив Себе світові у Таїнстві Євхаристії, даруючи не лише Хліб Життя, але й взірець лідерства: “Я між вами як Той, що служить” (Лк 22,27) . Це — правдивий образ Владики. Не того, хто панує, а того, хто умиває ноги. Не того, хто збирає навколо себе аплодисменти, а того, хто молиться в агонії за своїх, навіть якщо ті засинають. Навіть якщо зраджують. Львів — місто покликане до вищого У такому контексті ми мусимо переосмислити, яким має бути очільник Львова — особливо в часі війни й після неї. Львів — це не просто культурний центр чи туристична принада. Це місто-меседж. Місто-місія. Місто, у якому християнство зросло разом із патріотизмом. І коли війна калічить наші тіла, ще небезпечніше, коли вона починає руйнувати дух. І саме тут, на цьому рубежі, стоїть влада. Місто, яке базується на християнських і патріотичних засадах, повинно мати такого провідника, який не лише вміє керувати комунальними господарствами, але й провадити людей до гідності. Бо влада — це насамперед служіння. А провідник, що не служить, перетворюється на тирана або клоуна. Історія це вже бачила. "Хто думає про рідний нарід, той повинен шукати способів, як з нього зробити святу націю. " — Митрополит Андрей Шептицький Соціальна допомога чи нове рабство? Очільник Львова має не лише відновити зруйноване, а зцілити зранене. Але справжнє зцілення — не у грошовій допомозі, яка робить людей залежними і покірними електоральними одиницями. Справжнє зцілення — у відновленні гідності. Тривала залежність від подачок перетворює людину на зручний механізм. Саме так уже роками вибудовується система в місті — соціальне рабство за лояльність. Але це — підміна спасіння на “хліб і видовища” . Це не Христос, це Варавва. І тут, у серці Львова, знову стоїть Пилат і питає: "Кого відпустити вам? Ісуса, що вчив любити, служити і будувати? Чи Варавву — того, хто живе заради маніпуляції, страху і контролю?" Кого ми оберемо цього разу, львів’яни? " Не досить бути лише добрим християнином у хаті своїй, треба бути ним і в громадському житті." — Митрополит Андрей Будуймо тут, в себе в Україні, а не на чужині Моє слово до вас, юні львів’яни. Ви — нащадки тих, хто стояв за віру, мову, землю і честь. Сьогодні вам кажуть: шукайте майбутнє у світах. Але скажіть чесно: хто тоді відбудує цю землю? Хто народить і виховає дітей, що будуть вільні? Хто захистить храми, школи, могили героїв? "Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте,В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть." — Тарас Шевченко Львів мусить бути містом, де не соромно родити дітей. Де є безкоштовні садки, доступні школи, глибока освіта, не лише професійна, а моральна. Львів має створити лабораторії майбутнього, а не бути вічним музеєм минулого. "Не бійтеся великих завдань. Бійтеся маленьких людей, які нічого не роблять." — Блаженніший Любомир Гузар Новий Львів — новий очільник з "новим серцем" (Єз. 36,26) Щоби все це стало можливим — потрібно не лише критикувати стару систему. Потрібно вибрати нового лідера — з новим серцем. Лідера, що буде гідним цього міста. Людину, яка не боїться молитися, приймати непопулярні рішення, говорити правду, будувати на віковічних засадах. Бо не буде українців — не буде України. Не буде правди — залишаться тільки декорації. Єрм. Юстин Бойко , студит Доктор богослов'я і патристичних наук

Сьогоднішній удар російським ракетами по Сумах Ваше Високопреосвященство, Звертаюсь до Вас не як опонент, але як брат у Христі, богослов і священник, який прагне миру і правди. І водночас звертаюсь як Українець, який хоч і проживає у Львові, але сприймає Україну як один єдиний організм, у якому усі органи є між собою пов’язаними. І коли страждає один, болить усе тіло. Сьогодні російська ракета забрала життя десятків безневинних — і дорослих, і дітей – дітей Божих! Сьогодні також Ви, як Архипастир у своєму слові після Літургії чітко і недвозначно осудили цей нелюдський акт геноциду Українців.. Це гідний жест і велика Вам вдячність за справді мужній і пастирський чин. Та, засудження Вами сьогоднішнього вбивства невинних Ваших же духовних дітей Українців Ви зробили мовою вбивці – російською! У зв’язку з цим дозвольте поставити Вам декілька риторичних і неприємних питань:   1) Чи не звучить російська мова у храмі на місці крові як продовження знаряддя вбивства — лише в іншій формі? Бо слово — це меч, а мова — середовище війни чи миру. У Святому Письмі сказано: «Слово вбиває, а дух животворить»  (2 Кор 3,6). Слово може бути мечем, коли воно служить неправді, імперії, агресору. І може бути життям — коли стає мовою народу, що страждає і молиться.   2) Чому російські ракети летять туди, де звучить російська мова — й не стримуються тим, що там, як вони самі кажуть «їхні браття по вірі»? Бо мова — не тільки засіб комунікації, а й інструмент контролю, колонізації, вторгнення. Хотів би пригадати Вам слова нашої Ліни Костенко, яка слушно зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.»   3) Чи усвідомлюєте Ви, що використовуючи мову вбивці у храмі, у якому щоденно молитеся, Ви, хоч і несвідомо, допомагаєте вбивці виправдати себе? Щоби якось допомогти Вам зрозуміти це, зацитую Івана Франка: «Мова — це не тільки засіб думання. Це найперша ознака народу. Відібрати мову — це те саме, що вирвати серце.» Хоча, Василь Стус, якого знищили саме за українську мову, говорив ще пряміше: «Народ, який не усвідомив себе в мові, — це колонія.» 4) Ваша Євхаристія служилася над кров’ю українських дітей, а слова Літургії були мовою держави, яка ці життя забрала.   5) Чи може бути щира молитва за Україну російською мовою — тією ж, якою вбивця виправдовує свій злочин?   Пишу Вам публічно не для того, щоби отримати від Вас відповідь. Ваша відповідь потрібна не мені — вона потрібна Вашій пастві. Бо кожне Ваше слово — це духовна зброя, яка сильніше понад ту, якою сьогодні нехристи вдарили по Сумах. Чи хочете Ви бути голосом народу, що терпить, чи мовчазним служителем його гнобителя?   Чи Ваш храм є вільним простором правди, чи культурною анклавою москви?   Чи розумієте Ви, що мовна нейтральність у час війни — це мовна зброя проти себе самого?   Високопреосвященний Владико, Не сприйміть мої слова як образу Вашої честі і гідності! Борони, Боже! Ви є поставлений Архиєреєм благодаттю Святого Духа. Перед ним колись Ви здасте відповідь за все! Але, як брат у Христі напочатку Страсної Седмиці хочу зробити Вам братнє напімнення ( correctio fraterna ). Це є обов’язок кожного християнина, коли той бачить, що його співбрат по вірі заплутався у своєму сумлінні. Чи може та сама мова, якою стріляють, звучати у храмі за престолом, де приносять Безкровну Жертву? Мова, яка вбиває, не має права молитися за вбитого. Не можна освячувати жертву словами вбивці. Бо кожна мова несе дихання того, хто нею говорить — або любов, або кулю. Дозвольте для роздумів приведу Вам слова святого Папи Івана Павла ІІ: «Правда — не може бути нейтральною. Бо де немає правди — там триває війна, і перемагає брехня.»   Надіюся, дорогий Владико, що з сьогоднішнього дня Ви винесете правильний урок для себе та єпархії і перестанете стидатися рідної української мови, і в нього лунатиме щоднини молитва рідною мовою за Україну! І це вже буде великий крок у напрямку перемоги над лютим і безбожним, як Ви самі ствердили, московським ворогом. У Христі,   Ієромонах Юстин (Юрій Бойко), студит Доктор богослов’я та патристичних наук, син Українського Народу   Львів, 13 квітня 2025 року Божого

Івано-Франківськ, 11 квітня 2025 року Божого   Високодостойні Пані Голово Івано-Франківської обласної військової адміністрації, Пане Голово Івано-Франківської обласної ради, Пані та панове депутати!   Першим словом хочу висловити Вам щиру подяку за можливість звернутися до такого достойного зібрання — представників нашого прикарпатського народу. Стою перед вами в першу чергу як свій, бо я є родом із села Дора, що біля Яремча. Саме там, ще в підпіллі, юнаком отримав дар монашого покликання. Але Господь покликав мене послужити далеко від рідного дому — довго водив мене чужими краями. На сьогоднішній день я виконую служіння Синкела у справах монашества, тобто помічника митрополита Львівського УГКЦ. Наприкінці минулого року до мене звернувся Уряд Сестер Служебниць,а за їхньою намовою Митрополит Івано-Франківський, Митрополит Львівський, Єпископ Коломийський та, врешті, сам Глава УГКЦ, щоб я допоміг Сестрам Служебницям повернути їхній історичний монастир у Микуличині. Як Ви вже зрозуміли, задіяння стількох осіб у цю справу є свідченням того, що важливість цього питання виходить за межі однієї єпархії. Воно вже відоме Вам — за останні два місяці я мав численні зустрічі з представниками депутатського корпусу, обласної та місцевої влади, духовенством і мешканцями Микуличина. Завершенням цих розмов стала спільна зустріч голів депутатських фракцій Івано-Франківської обласної ради, представників обласної адміністрації та духовенства з Митрополитом Івано-Франківським Володимиром Війтишином та єпископом-помічником Коломийським Петром Голінеєм. З тієї зустрічі ми вийшли з переконанням: настав момент звершити історичну справедливість і повернути Сестрам монастир у Микуличині — той самий, що був насильно відібраний, а радше вкрадений, безбожною та нелюдською комуністичною владою. На цій думці зійшлися всі присутні, в компетенціях котрих лежить вирішення цього питання. Єдиним предметом роздумів залишився спосіб, у який цю богоугодну справу належить здійснити. Знаково, що сьогоднішня сесія відбувається у день трагічного ювілею для УГКЦ: 11 квітня 1945 року, саме у середу, з самого ранку, під час Літургії, радянська влада арештувала всіх єпископів УГКЦ на чолі з Патріархом Йосифом Сліпим, якому тоді було лише 53 роки. Разом із ним були ув’язнені: – Григорій Хомишин (78 років), – Микита Будка (67), – Миколай Чарнецький (60), а також численні інші єпископи, монахи, священники і миряни. Це була цілеспрямована операція зі знищення УГКЦ — останньої фортеці надії, правди та свободи посеред суцільного безбожництва й страху. І водночас — твердині української державності. Сьогодні, через 80 років, ми зібралися у вже вільній Україні, яка дорого платить за свою свободу. Проте питання, які ми обговорюємо, свідчать: не всі сфери нашого життя звільнені від тіні тоталітарного минулого. Я прийшов до вас як свій до своїх — щоби говорити про пам’ять, про сумління, про майбутнє. Передусім дякую вам за те, що вперше за 30 років це питання винесено на сесію обласної ради. Ви зважилися торкнутись справи, якої роками уникали або боялися торкатися багато поколінь державників. Та слава Богу, що цей час настав. Моє священиче й монаше завдання — а ще й гуцульське серце — зобов’язує мене говорити правду, навіть тоді, коли вона нелегка для слухання. У 1906 році в Микуличині Сестри Служебниці збудували не просто дім. Вони створили простір віри, надії та любові. Приймали сиріт, навчали дітей, служили. У 1947 році прийшла влада, яка розпочала війну з Богом — і з тими, хто Йому служив. Сестер вигнали, їхній дім відібрали. Місце молитви й милосердя перетворилося на осередок бюрократії, ідеології та схем. Після закриття інтернату, нещодавно, там створили оздоровчий центр. Прекрасна ініціатива! Але... по суті, діти бувають там лише влітку. Решту часу будівля стоїть порожньою. А життя там має бути щодня. Не прагну бути ані суддею, ані прокурором, але мушу сказати: мені відомо, що на цьому святому місці може початися — або вже почався — торг. Торг майном, яке належало Божому народові. Маємо розуміти: діти — це не проєкти. Вдови та жінки наших воїнів — не «бюджетні одиниці». Вони потребують не структур, а сердець. Сестри хочуть повернутись. Вони мають план. Не для себе — для Микуличина, для Гуцульщини, для України. Це: – реабілітаційний центр для жінок, які повернулися з фронту, – соціальний центр для дівчат, – катехизація для дітей, яких у місцевій школі майже 1000. Це не просто благодійність. Це — відповідь на рани війни. Бо ці рани не гояться кошторисами, не лікуються програмами. Їх може зцілити тільки любляче серце. Сестрам запропоновано повернути лише частину з того, що їм належить, з обіцянкою повернути решту пізніше. Але коли буде те «пізніше» — ніхто не знає. Це виглядає не як справедливість, а як милість. А ми знаємо: немає половинчастої правди, як і немає половинчастої справедливості. У цій ситуації мені згадуються слова Блаженнішого Любомира Гузара: «Мудра влада не боїться правди, бо вона — її основа. А коли влада боїться правди — вона починає шукати компроміс із совістю.» Ми не хочемо конфлікту. Не висуваємо ультиматумів. Ми знаємо, що тут сидять християни, люди сумління. Ми лише просимо: "Не бійтеся правди". Повне повернення монастиря — це не політика. Це — відновлення гідності й довіри. І це дає Сестрам змогу реалізувати задумане. Бо інакше буде як за імператора Олександра ІІ: проголосив свободу, але забув її дати. Зрештою, не можна вдягати дорослу людину в пелюшки. Цього року ми згадуємо 160 років від народження митрополита Андрея Шептицького — пастиря, який починав єпископський шлях саме з Івано-Франківська. Він вірив: духовне здатне змінити суспільне. Він вірив, що правда не залежить від політики. Сьогодні — наш шанс реалізувати його віру. Тут і тепер — маємо вибір між страхом і мужністю. Вірю: настав час бути мужніми і справедливими до кінця. Бо історія — добрий нотаріус. Вона записує не лише юридичні акти, а й голоси сумління. Прошу вас: зробіть цей вибір - Вибір на користь пам’яті, справедливості та майбутнього. Бо ми відповідаємо не тільки за бюджет. Ми відповідаємо за моральний стан суспільства. А це — наша зброя у війні з аморальним ворогом. Залишмо прийдешнім поколінням не звичку до компромісів із совістю, а приклад правди. Бо якщо не тепер — то коли? І якщо не ви — то хто? Нехай Господь благословить усі ваші мудрі, справедливі та мужні рішення!   Єрм. д-р Юстин Бойко, студит Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ

Сьогодні багато дівчат, часто під впливом культури з екранів та соціальних мереж, намагаються утримати хлопця біля себе тілом і зовнішністю. Вони вірять, що сексуальна привабливість — це найсильніша зброя. Але така «любов» — це не дарування себе, а маніпуляція, яка в довготривалій перспективі приносить біль і руйнування. Чому це небезпечно? Передусім тому, що тіло не вічне. Зовнішність минає. Пророк Ісая писав: «Усяка плоть — трава, і вся слава її — немов цвіт польовий» (Іс 40:6). А святий Іван Золотоустий нагадував: «Нехай тебе не полонить краса тіла, бо квітка скоро в’яне». Секс — це не любов. Іван Павло ІІ говорив: «Справжнє єднання можливе тільки на основі любові, а не бажання володіти тілом іншого». Якщо хлопець «прив’язується» через тілесну пристрасть — це не вибір любові, це емоційна й фізична залежність, яка не визволяє, а рабить. Церква вчить, що справжня любов передбачає свободу, відповідальність і самовладання. «Цнотливість дозволяє людині володіти собою. Вона є передумовою справжньої свободи у любові» (ККЦ, 2337). Якщо хлопець не вчиться бачити в дівчині особистість, а лише тіло — він ніколи не буде готовий до справжнього подружжя, заснованого на довірі й вірності. Маніпуляція тілом веде до втрати поваги: до себе, до іншого, до Бога. Стосунки стають торгівлею: «я даю тіло — ти даєш увагу». Але Папа Франциск нагадує: «Любов не є комерційним договором, а глибоким союзом двох осіб» (Amoris Laetitia, 135). Зв’язок, побудований на сексі, легко розривається, коли з’явиться хтось інший — «красивіший», «свіжіший». Святий Августин говорив: «Любов, що прагне лише насолоди, швидко охолоне, коли з’явиться нова насолода». Усе це призводить до глибокого розчарування. Бо, як казав Христос: «Працюйте не за поживу, що гине, а за поживу, що перебуває на життя вічне» (Йоан 6:27). Лише духовна близькість і справжнє пізнання одне одного можуть бути міцним фундаментом для майбутньої сім’ї. Фізичні стосунки без духовного єднання позбавляють нас справжньої дружби — тієї, що, за словами Івана Павла ІІ, «є формою любові, в якій формується духовна єдність двох осіб». Це також спотворює уявлення про людину. Катехизм каже: «Хіть — це спотворення любові, коли іншу людину сприймають лише як засіб задоволення» (ККЦ, 2351). А коли панує тіло, дух гине. Святий Василій Великий писав: «Коли тіло панує, дух стає рабом». Сексуальні стосунки поза шлюбом — це гріх, який роз’єднує з Богом. Святий Павло нагадував: «Уникайте розпусти… ваше тіло — храм Святого Духа» (1 Кор. 6:18–20). Молодь часто плутає любов із пристрастю. Іван Павло ІІ наголошував: «Любов не є просто емоцією чи пристрастю, вона — глибоке рішення волі — жити для іншого» (Familiaris Consortio, 11). А коли нема справжньої любові, обоє втрачають гідність. «Немає нічого більш ганебного, ніж тіло, що стало знаряддям гріха», — писав Іван Золотоустий. Залишається лише прив’язаність без відповідальності. «Любов без відповідальності — це обман, що ранить обох», — нагадував Папа. А наслідки? Руїна майбутнього шлюбу. Бо той, хто навчився любити тільки тілом, не зможе любити серцем. Папа Франциск каже: «Попередній досвід, в якому було багато тілесного, але мало посвяти, може стати тягарем у шлюбі» (Amoris Laetitia, 284). Це не заклик до осуду, а до пробудження. Дівчино, ти — більше, ніж тіло. Хлопче, шукай не обгортку, а глибину. Любов — це не утримати когось, а віддати себе. Не прив’язуй, а веди до Бога.

1. Зовнішність і сексуальність — не вічні «Всяка плоть — трава, і вся слава її — немов цвіт польовий» (Ісая 40:6). Св. Іван Золотоустий: «Нехай тебе не полонить краса тіла, бо квітка скоро в’яне». 2. Секс без любові не створює міцного зв’язку Іван Павло ІІ, “Любов і відповідальність”: «Справжнє єднання можливе тільки на основі любові, а не бажання володіти тілом іншого». 3. Виникає залежність замість любові Катехизм Католицької Церкви, 2337: «Цнотливість… дозволяє людині володіти собою. Вона є передумовою справжньої свободи у любові.» 4. Хлопець не вчиться цінувати жінку як особистість Іван Павло ІІ, «Послання до жінок», 1995: «Жінка не повинна бути об’єктом, а має бути шанованою як особа, сотворена на образ Божий.» 5. Штучна прив’язаність веде до зради Св. Августин: «Любов, що прагне лише насолоди, швидко охолоне, коли з’явиться нова насолода.» 6. Стосунки стають комерційними Папа Франциск, Amoris Laetitia, 135: «Любов не є комерційним договором, а глибоким союзом двох осіб.» 7. Розчарування неминуче Євангеліє від Йоана 6:27: «Працюйте не за поживу, що гине, а за поживу, що перебуває на життя вічне.» 8. Втрачається здатність до щирої дружби Іван Павло ІІ, «Лист до молоді», 1985: «Дружба є формою любові, в якій формується духовна єдність двох осіб.» 9. Такі стосунки сприяють об’єктивації Катехизм, 2351: «Похіть — це спотворення любові, коли іншу людину сприймають лише як засіб задоволення.» 10. Духовний рівень занепадає Св. Василій Великий: «Коли тіло панує, дух стає рабом.» 11. Сексуальний гріх роз’єднує з Богом 1 Кор. 6:18–20: «Уникайте розпусти… Хіба ж не знаєте, що ваші тіла — це храм Святого Духа?» 12. Формується фальшиве уявлення про любов Іван Павло ІІ, Familiaris Consortio, 11: «Любов не є просто емоцією чи пристрастю, вона — глибоке рішення волі — жити для іншого.» 13. Втрата гідності — і хлопцем, і дівчиною Св. Йоан Золотоустий: «Немає нічого більш ганебного, ніж тіло, що стало знаряддям гріха.» 14. Виникає прив’язаність без відповідальності Іван Павло ІІ, «Любов і відповідальність»: «Любов без відповідальності — це обман, що ранить обох.» 15. Руйнуються майбутні подружні стосунки Папа Франциск, Amoris Laetitia, 284: «Попередній досвід, в якому було багато тілесного, але мало посвяти, може стати тягарем у шлюбі.»

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Вже кілька років поспіль з благословення Архиєпископа і Митрополита Львівського Ігора (Возьняка) монастирі Львівської Архиєпархії УГКЦ проводять анкетування, яке має на цілі побачити загальний їхній стан. Загальні дані анкетування публікуються офіційно на сайті Львівської Архиєпархії УГКЦ. Цього року цими даними я поділився з двома дівчатами з однієї церковної парафіяльної спільноти, які є успішними менеджерами у одній із фірм і яким також є близьким монаше життя через те, що вони брали участь у реколекціях для тих, хто роздумує над монашим покликанням. Попросив я їх зробити порівняльний аналіз між статистичними даними за 2023 і 2024 роки, передбачити виклики і перспективи, які можуть з`явитися перед монашеством, як також запропонувати моделі економічно-господарського, духовного-літургійного розвитку монастирів, а також моделі сучасного адміністрування монастирями для успішного звершення їхньої місії. Сьогодні я отримав результат, який представляю зацікавленій публіці. Я вніс корективи тільки у деяких моментах, а все решта справа тих, які є за біблійною риторикою "новим вином". Коли ці напрацювання стануть комусь корисними, буду тільки радий! ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ Загальна порівняльна таблиця стану монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ за 2023 і 2024 роки   Показник 2023 рік 2024 рік Зміна Монаші структури 21 21 – Монастирі (включно з домами і парафіями) 49 54 +5 Загальна кількість монашества 423 406 –17 Кількість монахинь 251 236 –15 Кількість монахів 172 170 –2   Загальна тенденція : Незважаючи на зростання кількості монастирів, монастирських домів, парафій і монастирських місій, загальна чисельність монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ зменшилась. Сталося це тому, що в перший і другий рік війни Львів став центром служіння. Натомість минулого і цього року дехто повернувся на своє місце служіння поза Архиєпархією, а дехто переїхав на нові місця служіння.    Чоловічі монаші спільноти Показник 2023 2024 Зміна Кількість чоловічих монастирів 17 22 +5 Вічні обіти 132 146 +14 Тимчасові обіти 37 22 –15 Середній вік 34,4 років 44,7 років +10,3 Осіб, які здобувають освіту 36 32 –4 Осіб, які залишили монастир 2 1 –1 Померли 4 1 –3   Загальна тенденція : Зросла кількість спільнот і число монахів з вічними обітами. Зменшилася кількість монашества з тимчасовими обітами та різко зріс середній вік .   Жіночі монаші спільноти Показник 2023 2024 Зміна Кількість жіночих монастирів 32 32 – Вічні обіти 216 200 –16 Тимчасові обіти 15 20 +5 Кандидатки 10 2 –8 Осіб, які здобувають освіту 14 12 –2 Осіб, які залишили монастир 1 1 – Померли 3 0 –3 Середній вік 50,2 років 50,5 років +0,3         Загальна тенденція : Незначне зростання числа монахинь з тимчасовими обітами, але зниження чисельності кандидаток  і монахинь з вічними обітами. Відбувається старіння жіночого монашества , хоча темпи невеликі.   Середній вік усього монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ   Показник 2023 2024 Зміна Середній вік усіх монахів 42,3 років 50,5 років +8,2 Загальна тенденція : Дуже помітне старіння монашества , особливо серед чоловічого. Особливості статистичних даних за 2024 рік: У статистику внесена окрема категорія богопосвячених осіб: богопосвячені дівиці – 2 особи . Монахи і монахині активно допомагають ЗСУ (6 чоловіків і 5 жінок на волонтерських засадах, 1 монах мобілізований). Зменшення кількості онкохворих серед чоловіків, але зростання серед жінок.   ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ МОНАШЕСТВА Львівської Архиєпархії УГКЦ     Виклики   1. Старіння монаших спільнот Середній вік монашества виріс до 50,5 років . Чоловіче монашество постаріло на понад 10 років за один рік , що є тривожним сигналом. Ризики : Зменшення фізичної здатності до активного служіння. Можливе закриття чи скорочення спільнот через природне зменшення числа членів. Брак природньої наступності поколінь у спільнотах. У майбутньому це може спричинити непорозуміння між старшими та літніми представниками з зовсім молодими, які бажають вступити до монастиря. Зрештою, спільнота, яка старіється має схильність закриватися в собі, в тому числі перед молодими кандидатами, і не бути відкритою на зміни, бо молоді кандидати є завжди сигналом змін. 2. Зменшення кількості кандидатів Жіночі спільноти втратили 80% кандидаток  (з 10 до 2). У чоловічих – стабільно лише 2 кандидати , незважаючи на 5 нових спільнот. Ризики : Відсутність молоді у формації. Виникає сумнів щодо тривалості існування деяких спільнот у майбутньому. 3. Війна і мобілізація Хоча є монах, офіційно мобілізований до ЗСУ, і декілька волонтерів, це створює ризики для стабільності спільнот. Психоемоційне та духовне навантаження на монашество зростає. 5. Брак нових форм свідчення Сучасна молодь потребує автентичних, близьких до життя моделей чернечого служіння, яких поки не надто видно. Шанси і перспективи   1. Переосмислення монашого покликання у світлі війни Війна відкриває нові простори служіння : душпастирська і психологічна підтримка; соціальне служіння постраждалим; свідчення через жертовність і солідарність. 2. Розширення соціального виміру монастирів Монастирі мають великий потенціал для: розвитку центрів духовного відновлення для військових і цивільних; катехитичних і просвітницьких ініціатив; нових форм співпраці з парафіями і мирянами. 3. Оновлення харизм і місійність Час для відваги: слід подумати над заснуванням нових форм спільнот , адаптованих до сучасної людини. З'явився новий знак часу богопосвячені дівиці  (Ordo virginum). Таку можливість реалізувати своє життя у богопосвяченому стані надало Партикулярне право УГКЦ (кан. 70), у якому говориться, що «єпархіальний єпископ може благословити посвячене життя дів чи вдів, які прилюдно сповідують у світі обіт чистоти» . Однак, форма організації такого роду життя потребує удосконалення. 4. Цільова праця з молоддю Якщо інвестувати в якісну формацію та промоцію монашого життя через: соціальні мережі; особисті зустрічі; монаші табори; реколекції; свідчення життя, – це може пробудити нові покликання. 5. Міжспільнотна співпраця На даний час така співпраця існує щодо формації. Виглядає, що її слід поширити ще на паліативну опіку старших монахів і монахинь та місійні проекти. ПРОПОЗИЦІЇ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНО-ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ монастирів Львівської Архиєпархії УГКЦ   1. Кооперація між монастирями Чому це важливо ? У багатьох спільнотах є обмежені людські ресурси (особливо в жіночих, де є 58 осіб старших 60 років). Не всі монастирі можуть вести самостійне господарство. Що можна зробити ? Створити єпархіяльну раду економів монастирів , яка координуватиме спільні закупівлі, ремонти, фінансове планування. Спільне утримання транспорту, бухгалтерії та надання юридичних послуг. 2. Соціальне підприємництво з монашою ідентичністю Чому це актуально ? Деякі монастирі вже мають соціальні центри . Монастирі мають досвід у праці з дітьми, убогими, літніми людьми, що можна поєднати з підприємництвом. Приклади можливих проектів ? Майстерні (іконопис, свічкарство, вишивка). Центри духовного відновлення (реколекції). Виробництво екологічної продукції (трави, чаї, мед). Гостьові будинки (“монастирський туризм”). 3. Спрямованість на “економіку достатку”, а не прибутку Орієнтири: Життя згідно з євангельськими радами. Прозорість у фінансових рішеннях. Ведення господарства не задля збагачення, а задля: підтримки служіння спільноти; допомоги убогим; підтримки місійності та освіти у монастирях. 4. Фонд солідарності між спільнотами Що це таке ? Мова йде про міжспільнотний фінансовий фонд (на рівні архиєпархії), який підтримуватиме: старші/слабші спільноти; їхнє медичне забезпечення; навчання молодших братів/сестер; підтримку у кризових ситуаціях (наприклад, війна, хвороба, втрата дохідності). 5. Формування економів нового типу Реальність: У більшості монастирів відсутні кваліфіковані економи. Часто господарство ведуть старші сестри, сестри без потрібної кваліфікації або брати без сучасних знань. Вирішення: Курси/семінари з християнського соціального вчення + бухгалтерія + проектний менеджмент. Підготовка молодих економів з харизмою служіння, не бізнесу. 6. Інтеграція з місцевими громадами Чому це дає користь ? Деякі монастирі вже мають монастирські парафії. Спільна праця з парафією, місцевим самоврядуванням, мирянами дозволяє: зменшити витрати; розширити мережу підтримки; свідчити Євангеліє через господарську культуру співпраці. Приклад реалізації (гіпотетичний) Чоловічий монастир має пасіку, але не має працівників. Жіночий монастир у сусідньому селі має сестер на пенсії з часом і навичками. Разом з парафіяльною молоддю вони створюють бренд “Монастирський мед”, який продається в єпархіальних центрах або там, де його потребуватимуть. Частина прибутку йде на підтримку формації монахинь чи монахів, частина – на проєкти для ветераній ЗСУ, їхніх родин чи ВПО.   ПРОПОЗИЦІЇ МОДЕЛЕЙ ДУХОВНО-ЛІТУРГІЙНОГО ЖИТТЯ у монастирях Львівської Архиєпархії УГКЦ   1. Ритмічна модель (Stabilitas liturgica)   Опис:   Структуроване духовне життя з чітким годинним ритмом: Щоденні години молитви (церковне правило) Чіткі дні мовчання/відновлення Щотижнева Lectio Divina   Переваги:   Дисципліна укорінює в Бозі. Добре пасує до спільнот зі старшими членами. Дає мирянам чітке свідчення молитовного життя.   Біблійна мотивація:    “У тиші і спокої ваша сила” (Іс. 30, 15)   2. Контемплятивно-місійна модель (Ora et Labora)   Опис:   Поєднання молитовного ритму з дуже активним соціальним служінням , духовною опікою, капеланством.   Формула: 50% часу – молитва , 50% часу – служіння: парафія, біженці, армія, катехизація, психологічна підтримка.   Переваги:   Відповідає реальним потребам війни. Розширює вплив монастирів. Притягує покликання через "життя для інших" .   Ця модель ідеальна для монахів і монахинь, які хочуть “молитися ногами”, служачи на передовій або серед поранених душ.   3. Відкрита модель – “Монастир як духовний центр для мирян”   Опис:   Монастир відкриває двері для:   щоденної участі мирян у церковному правилі; регулярних духовних розмов; реколекцій, катехиз, супроводу.   Формати:   “Суботні вечори молитви” “Lectio Divina з мирянами” “Школа молитви” “Молитва з іконою/Таїною/Тишею”   Переваги:   Формується спільнота довкола монастиря. Підтримує покликання. Свідчить світові, що “ми живемо не лише для себе”.   4. Модель міжспільнотного літургійного братства   Опис:   Малі спільноти об’єднуються для:   спільних духовних днів, молитовних вікендів, свят (напр. храмовий празник), інтенсивів літургії (великопісні тижні, передріздвяні тиші тощо).   5. Харизматична глибина – “живе розпізнавання”   Опис:   Відновлення акценту на особистій і спільнотній молитві розпізнавання волі Божої :   Щотижнева молитва на розпізнання (у світлі Ігнатіянської традиції). Вечірнє “оглядове іспитування дня”. Регулярне читання Писання з рефлексією: “Що Бог каже нашій спільноті?”   Переваги:   Духовна зрілість зростає. Укріплюється покликання. Полегшується прийняття рішень (чи закривати дім, чи розпочати служіння, чи приймати кандидата). Найкраща модель – це поєднання кількох , відповідно до харизми, чисельності, контексту та покликання конкретної спільноти.   Бажано було б сформувати в кожній монашій спільноті “духовну стратегію”  на 3 роки з такими пунктами:   Основний ритм молитви і Літургії. Способи участі мирян у духовному житті монастиря. Форми служіння, що випливають з молитви. Оновлення літургійного співу, текстів, жестів. Час для мовчання і самотності (анахоретичного елементу).   ПРОПОЗИЦІЇ МОДЕЛЕЙ АДМІНІСТРУВАННЯ монастирями Львівської Архиєпархії УГКЦ    1. Синодальна модель управління (керівництво через слухання і розпізнавання) Опис: Рада спільноти та настоятелька/настоятель приймають рішення через молитву, діалог, розпізнавання і спільну відповідальність , а не лише через наказ згори. Чому працює ? Формує зрілість і співвідповідальність. Виховує довіру між поколіннями (старші не бояться молодих, а молодь відчуває, що її чують). Гармонізує духовне і практичне керівництво. Практичні кроки: Регулярні спільні духовні ради. Щорічні капітули, які дадуть можливість оновити бачення місії спільноти. Введення інституту духовного фасилітатора .   2. Модель служіння з багатьма лідерами (shared leadership) Опис: Настоятель(-ка) не зосереджує всю владу в собі, а розподіляє завдання за дарами: один відповідає за формацію, інший – за апостолят, ще інший – за служіння убогим тощо. Чому працює ? Залучення молодших членів до відповідальності. Полегшення навантаження на настоятеля. Дає змогу бачити спільноту як "тіло з багатьма членами"  (1 Кор 12).   3. Модель ротаційного служіння Опис: Ключові ролі (настоятель, економ, магістр) мають обмежені терміни повноважень  (наприклад, 3–5 років), після чого відбувається їхня заміна. Чому працює ? Запобігає "застою" й абсолютизації влади у монастирі. Сприяє здоровому оновленню проводу монастиря. Дозволяє новим особам зростати в служінні.   4. Інтерспільнотна співпраця (federative model)   Опис: Малі чи занепадаючі спільноти об’єднуються у федерації або "мережі" співпраці , ділячись кадрами, формаційними ресурсами, духовними дарами. Чому працює ? Дає шанс малим спільнотам вижити. Сприяє глибшій комунікації та місійності. Зменшує потребу в дублікації структур.   5. Харизматично-орієнтована модель (життя згідно з харизмою, а не адміністрацією) Опис: У центрі управління – вірність харизмі засновника , а не лише ефективність. Усі рішення приймаються з огляду на те, чи служать вони оновленню духу заснування.   Чому працює ? Повертає фокус на духовне життя і місію. Допомагає віднаходити автентичність у сучасності. Притягує покликання, бо люди йдуть на живу харизму, а не на "організацію".

ЛЬВІВСЬКА АРХИЄПАРХІЯ УГКЦ   АРХИЄПАРХІЯЛЬНА СТАТИСТИКА МОНАСТИРІВ   станом на 2024 рік   Загальні відомості Загальна кількість монаших структур (Монастирів, Чинів, Згромаджень, Товариств Апостольського життя, богопосвячені дівиці) на території Львівської Архиєпархії УГКЦ 21 структура Кількість монастирів (включаючи монастирські доми, місійні станиці, монастирські соціальні центри та монастирські парафії) 54 монастирі Загальна кількість монашества (жіночого і чоловічого) 406 осіб Кількість монахинь (включно з кандидатками, новичками, монахинями з тимчасовими та вічними обітами, богопосвяченими дівицями) 236 осіб Кількість монахів (включно з кандидатами, новиками, монахами з тимчасовими та вічними обітами) 170 осіб Монастирів Папського права 11 монастирів: -        6 чоловічих -        5 жіночих Монастирів Патріаршого права 2 монастирі: -        1 чоловічий -        1 жіночий Монастирів Єпархіяльного права 8 монастирів: -        1 чоловічий -        7 жіночих -        Богопосвячені дівиці – Ordo virginum  (2 особи) Статистика стану ЧОЛОВІЧИХ монаших спільнот Кількість чоловічих монастирів (монастирських домів, місійних станиць, монастирських соціальних центрів та монастирських парафій)   22 монастирі Монастирі Папського права 6 монастирів: 1)     Василіяни 2)     Редемптористи 3)     Єзуїти 4)     Салезіяни 5)     Францисканці 6)     Оріоністи Монастирі Патріаршого права 1 монастир: 1)     Студити Монастирів Єпархіяльного права 1 монастир: 1)     Мілес Єзу Кількість осіб з вічними обітами (Схимою) 146 осіб Кількість осіб з тимчасовими обітами 22 особи Кількість кандидатів 2 особи Кількість монахів, які здобувають освіту 32 особи Кількість осіб поза спільнотою (ексклявстрація) 1 особа Кількість монахів, які залишили монастир 1 особа (з тимчасовими обітами) Кількість монахів, які померли 1 особа Кількість монахів онкохворих 0 осіб Кількість монахів офіційно мобілізованих до лав ЗСУ 1 особа Кількість монахів, які допомогають ЗСУ на волонтерських засадах 6 осіб ВІКОВІ КАТЕГОРІЇ Чоловічих монаших спільнот до 27 років: 21 особа від 27 до 35 років: 25 осіб від 35 до 45 років: 46 осіб від 45 до 60 років: 55 осіб від 60 років і більше: 22 особи Середній вік чоловічого монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ 44,7 років Статистика стану ЖІНОЧИХ монаших спільнот Кількість жіночих монастирів (монастирських домів, місійних станиць, монастирських соціальних центрів та монастирських парафій)   32 монастирі Монастирі Папського права 5 монастирів: 1)     Сестри Василіянки 2)     Сестри Служебниці 3)     Сестри св. Йосифа (Йосифітки) 4)     Сестри Салезіянки 5)     Сестри Редемптористки (контемплятивні) Монастирі Патріаршого права 1 монастир: 1)     Сестри Пресвятої Родини Монастирів Єпархіяльного права 7 монастирів: 1)     Сестри Студитки 2)     Сестри Редемптористки (місійні) 3)     Сестри Милосердя св. Вінкентія 4)     Сестри Катехики св. Анни 5)     Сестри св. Йосафата (Йосафатки) 6)     Сестри Дочки Матері Божої Неустанної Помочі 7)     Сестри Мілес Єзу Кількість осіб з вічними обітами (Схимою) 200 осіб Кількість осіб з тимчасовими обітами 20 осіб Кількість кандидаток 2 особи Кількість монахинь, які здобувають освіту 12 осіб Кількість осіб поза спільнотою (ексклявстрація) 7 осіб Кількість монахинь, які залишили монастир 1 особа Кількість монахинь, які померли 0 осіб Кількість монахинь онкохворих 5 осіб Кількість монахинь офіційно мобілізованих до лав ЗСУ 0 осіб Кількість монахинь, які допомогають ЗСУ на волонтерських засадах 5 осіб ВІКОВІ КАТЕГОРІЇ Жіночих монаших спільнот до 27 років: 12 осіб від 27 до 35 років: 18 осіб від 35 до 45 років: 61 особа від 45 до 60 років: 86 осіб від 60 років і більше: 58 осіб Середній вік жіночого монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ 50,5 років Середній вік всього монашества (чоловічого і жіночого)   Львівської Архиєпархії УГКЦ 50,5 років

У журналі "Богословія" за 1926 рік (книга 1-2), який цілковито був присвячений 25 літтю перебування митрополита Андрея Шептицького на Львівському митрополичому престолі, вийшла друком коротка замітка Президента Східного Інституту в Римі єпископа Мішеля Д'ербіньї під назвою "Перша зустріч митрополита Андрея з Його Еміненцією кардиналом Мерсьє". Замітка була написана французькою мовою і охоплює всього три друковані сторінки. Проте, вона є дуже цікавою для тих, які хочуть зрозуміти авторитет митрополита Андрея Шептицького напередодні Першої Світової війни у західних церковних та інтелектуальних колах. З нагоди 160-ліття від дня народження митрополита Андрея Шептицького я вирішив пригадати цю замітку читачам моєї сторінки, переклавши її українською мовою без коментарів. Український переклад: "Перша зустріч митрополита Андрея з Його Еміненцією кардиналом Мерсьє". (Автор: о. Мішель д’Ербіньї, S. J., Президент Папського Східного Інституту в Римі) Це було під час Великого посту 1914 року. Я був єдиним свідком цієї події, і буде корисно зафіксувати цю історичну дату. Митрополит повертався з Рима, де він отримав широкі повноваження, які мали бути підтверджені Кардиналом. Його погляд зупинився на Маліні (Мехелен). Цей мандрівний апостол мав відвідати Бельгію, зокрема місто Енг’єн, де перебували богослови-росіяни, яких він прийняв під свою юрисдикцію. Я опікувався ними, одночасно викладаючи De Ecclesia  (вчення про Церкву) для найстарших серед молодих єзуїтів, які готувалися до священства. Кардинал Мерсьє цікавився слов’янським Сходом ще з того часу, як у 1912 році читав Великопісні науки про Володимира Соловйова. Йому було приємно прийняти і вислухати представника України, що прибув із Рима. Прийом у палаці Примаса Бельгії був теплим і сердечним. Митрополит прибув о першій годині дня. Обід, хоча і вишуканий, був простий: кілька страв, риба у соусі, свіжа городина, вина не було, лише вода. Це була перша зустріч двох чоловіків, які, хоча й різного походження, мали ту саму вірність Святому Престолу і ту саму ревність до спасіння душ. Під час обіду митрополит пояснив ціль свого приїзду, а кардинал у свою чергу висловив своє захоплення його місією та новими обрядами, які він так поважав. Ми ще розмовляли, коли раптом Кардиналу передали телеграму. У ній йшлося про студентів Університету Лювену, які залишили свого віце-ректора через конфлікт із адміністрацією університету. Вони прагнули змін. Кардинал сприйняв це з болем, але був радий, що його дорогі студенти Левена  звертаються до нього як до арбітра. Обід завершився швидко, після чого ми відвідали Святі Дари у прекрасній каплиці палацу, де Кардинал у тиші молився, повторюючи свою девізну фразу Apostolus Jesu Christi  («Апостол Ісуса Христа»). Тим часом студенти, більше ніж тисяча осіб, уже збиралися біля вокзалу, досить збуджені, несучи плакати із гаслами проти віце-ректора. Коли перші колони студентів наблизилися до площі перед палацом, Кардинал широко відчинив великі ворота, щоб усі могли вільно увійти. Водночас він з’явився на балконі, який панував над площею, і привітав своїх гостей. Це викликало вибух схвалення та одночасний заклик до рішучих дій щодо віце-ректора. Кардинал розпочав довгу промову з рішучим голосом та словами, що ніхто не очікував від такого старого, худорлявого чоловіка, який на той момент був мовби просвітлений апостольським запалом. Він наголосив на своїх роках викладання та любові до студентів Лювену, але водночас попередив їх про небезпеки несправедливості. Він говорив про суперечки між фламандцями та валлонами, пристрасті молодості, про згубні поради та провокації. Закликавши їх до честі, він завершив свою промову справжнім пастирським закликом, після чого знову вибухнула хвиля оплесків. Митрополит уважно спостерігав за подіями. Коли процесія студентів залишила площу, він несподівано підвівся і вийшов до натовпу. Його поява, високий зріст, східний одяг викликали хвилю подиву. Проте він швидко знайшов спільну мову зі студентами, і вони почали живу дискусію. Навколо митрополита зібралася численна група, яка слухала його пояснення про навчання, молодь, університети, слов’янство, Церкву. Теми змінювалися швидко, але усі слухали з зацікавленням. Студенти були захоплені, дехто навіть почав скандувати: «Нехай він стане нашим віце-ректором! Він той, хто нам потрібен!» Кардинал скористався цим моментом, щоб переконати делегацію у необхідності правильного вирішення конфлікту. Присутність митрополита, його раптова популярність, допомогли затвердити рішення Кардинала. Ця зустріч мала особливий характер. Митрополит, не втручаючись у місцеві справи, приніс із собою мирне рішення. Його раптова участь у події була щасливим випадком, який сприяв досягненню примирення. Зрештою, коли студенти залишали Малін, Кардинал ще раз благословив їх. Наступного дня питання студентського конфлікту було вирішене мирним шляхом. Митрополит та Кардинал подарували цій події справжній дух християнського примирення. "

Сьогодні мій добрий знайомий пан Юрій Романишин, завідувач Відділу періодичних видань ім. Мар’яна та Іванни Коців (Львів, вул. Ковжуна, 8) Національної бібліотеки ім. Василя Стефаника надіслав мені вирізку з газети «Новий час» за 1932. від 3 липня (ч. 144), С. 2 замітку про діяльність «Рідної школи» в Дорі. Оскільки останніми роками я збираю усі можливі матеріали для укладення історії Дори, вирішив відразу відчитати і опублікувати. «Попис на Збірних Лекціях у Дорі» Дня 19 червня ц. р. відбувся попис шкільних дітей з цілорічної науки на збірних лекціях „Р[ідної]. Ш[коли].“ в Дорі. По Службі Божій зійшлися діти в шкільній гарно прибраній кімнаті і засіли в лавках! По боках і в сусідній кімнаті зайняли місця гарно убрані батьки й матері дітей і запрошені гості та прислухувалися уважно відповідям дітей. Питали учительки: Анна Стасівківна і Ольга Гаврилюківна, які вели ті збірні лекції через цілий рік. Відповіді учеників і учениць були всі захоплені; вони були гарні, розумні, відважні, смілі і правильною мовою висказані; так само деклямації були дуже добре виголошені. Особливо добре випав попис молоді з VI. і VI. класи з історії України, географії, рахунків, хемії, біольоґії і німецької мови; під тим оглядом не повстидалися б діти й у найкраще веденій школі. На пописі явився Голова Головної Управи „Рідної Школи“ зі Львова п. радн[ик]. [Ілля]. Кокорудз, що перебував на феріяx в Дорі, і прислухувався іспитові дітей всіх кляс. По іспиті промовив п. Голова сердечно до дітей, похвалив їх пильність і добре поведення та заохотив до дальшої науки для їх власного добра і для добра українського народу. Опісля подякував п. Голова Батьківському Комітетові і Старшині Кружка „Рідної Школи“, що старалися і опікувалися цими збірними лекціями. На це відповів Голова Кружка п. М[ихайло]. Шведок і подякував пп. Кокорудзам (Іллі та його дружині Іванні - ред.) , що радо безплатно примістили збірні лекції і учительки у своїм домі і щедро і видатно що місяця підпомагали ці збірні лекції. По іспиті опустили кімнату діти, родичі і гості з повним вдоволенням з успішної праці учительок і з дуже доброю вивченя і виховання молоді, в яких діє Кружок „Р[ідна]. Ш[кола].“ займає живіще заміню збірних лекцій на формальну школу. Батько