У пам'ять про осквернення і подвійні стандарти (Пересторога для майбутніх поколінь)

Цими днями минає рік від того часу, як у Львові досягала свого піку т. зв. «скверна справа». Усі, хто слідкував за подіями, пам’ятають, що мова йде про молодих людей, які опісля об’єдналися у групу і створили ГО «Врятуй сквер святого Юра». Народна мудрість каже, що час розставляє все на свої місця. Я спеціально намагався протягом майже року не рухати цієї теми, що побачити, які плоди принесе ініціатива людей зі скверу. Намагався моніторити як ситуацію навколо скверу, так і діяльність тих, які були з ним пов’язані.

І ось сьогодні хочу звернути увагу на одну особу, котра була досить активно заанґажована у процес «осквернення». Це Оля Криворучко. Особисто ми не знайомі, знаю її тільки по дописах і публікаціях. У час бурхливих дискусій у сквері вона досить сильно “засвітилася” разом зі своїм батьком Юрієм Криворучком, колишнім головним архітектором Львова. Пан Юрій, як виникає з його різноманітних інтерв’ю, виступав усіляко проти реалізації проекту реконструкції площі і спорудження пам`ятника митрополиту Андрея за проектом М.Федика і І.Кузьмака з чисто корисливих інтересів. Але нехай цією темою займуться фахівці, а я хочу звернути увагу на моральний аспект питання.

Так ось. Зайшовши на профіль Ольги Криворучко у фейсбуці, я натрапив на слова, що вражають до глибини до душі. Можна сказати, що це крик її душі: «За цей рік я цілком з іншого боку поглянула на архітектурне середовище Львова. І виявилося, що його просто немає - це обдерті декорації з популізму, з биття себе в груди й рвання вишиванки, за якими немає нічого. Нема ніякого архітектурного середовища Львова. Я побачила, як цілком адекватні, як мені здавалося, люди кажуть на біле чорне. Як захисники і охоронці автентичного Львова раптом не цінують того, що було безумовно цінним доти. Як непримиренні борці тихо сидять як миші і мовчать. Немає середовища, є лише друзівство. Мені казали: ви програли, бо тут вже все домовлено. Але я не граю. Це ніяка не гра, де хтось когось перемагає. Я просто маю свою думку. І я думаю, що не можна зі всіма домовитися. Що не можна все полагодити, все обставити, все заднім числом обтяпати чи розрулити. Є цінності, від яких не можна відрікатися. А є інтереси. І інтереси то зовсім не цінності. І я думаю, що Майдан ознакував кінець часу інтересів. Минув час коли всі домовлялися. Люди, янукович минув! Інтереси не рулять! Досить жити по старому шаблону, досить того друзівства, і досить передвиборчих показух».

Я би сприйняв ці слова дуже щиро, якби не одне але. Суть у тому, що у цієї дівчини зі щирими бажаннями, як виглядає, є проблема з реалізацією цих постулатів. Нещодавно у інтернет-мережі я натрапив на архітектурну фірму «Urbanideas», яку очолює ніхто інший, як Ольга Криворучко. Окрім того, як виявляється, вона є ще й власником проектної фірми «Unika Architecture & Urbanism». З доступної у мережі інформації яскраво видно, що обидві фірми, пов’язані з Ольгою Криворучко, беруть участь у багатьох грантових проектах разом із іншою фірмою - «Рутенія», котру очолює батько, Юрій Криворучко. Фірми Ольги Криворучко розробляли, зокрема, проект реконструкції площі Святого Теодора, трирівневого паркінгу перед головним корпусом Національного університету ім. Івана Франка, а також площі Митної.

І саме реконструкція площі Митної, про яку я згадував минулого року, стала основною причиною мого спостереження за діяльністю Ольги Криворучко. Нещодавно інтернет-видання «Вголос» опублікувало знимки цієї реконструкції, внаслідок якої були зрізані усі дерева на площі. Коли б Оля Криворучко була послідовною у своїх прагненнях захистити зелену спадщину Львова, то мала б не допустити такого повороту подій. Натомість виглядає, що коли йшла мова про реконструкцію площі св. Юра, то Оля закликала брати цвяхи і шипувати дерева. Коли ж йшлося про суцільний зріз дерев на площі Митній, то вона і іже з нею «смиренно» мовчали і мовчать далі.

Про що все це свідчить? Про подвійні стандарти і відсутність відчуття святості. Саме тому усі ці бурхливі зібрання у сквері, у яких вони разом з батьком брали активну участь, були нічим іншим як посяганням на особу митрополита Андрея Шептицького. Наскільки ж треба було низько впасти, щоб глаголити велегласні слова, думаючи у той же час про власний пожиток. Це і є осквернення у чистому вигляді, і полягає воно у використовуванні святих речей для осягнення власних цілей.

У мене особисто складається враження, що у Львові діє якась архітектурна мафія, яка кермує не тільки архітектурними, але й ідеологічними процесами. Бо де як не в архітектурі може проявитися ідеологія. А ідеологією невідомої мені ближче львівської архітектурної мафії є помпезне експонування незрозумілої світськості і нищення витонченими методами сакруму.

Цими днями я спеціально пройшовся площею, де височіє пам’ятник митрополиту Андрею і сквером. Біля пам’ятника многолюдно, багато хто зупиняється на молитву. А у сквері …. стоять сумні дерева, у яких активісти позабивала цвяхи і забули вийняти. І дерева змушені нести не тільки свій хрест, але й примхи так званих активістів. Дуже сильно нагадують мені ті дерева Христа, розіп’ятого на хресті людською злобою…

Праведний митрополите Андрею, моли Бога за нас грішних і за наше місто, щоб воно було правдиво християнським!

Львів, 28 червня 2016 року Божого