Спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому у Львові у ювілейний рік 150-ліття від дня його народження та реконструкції площі св. Юра увійде, мабуть, в історію цього, як сказав Блаженніший Любомир, королівського міста окремим розділом. Вже на сьогодні кількість публікацій на цю тему та їхня проблематика може спокійно претендувати на тему докторською дисертації. Жоден пам’ятник чи будівля на набули такого розголосу не тільки у Львові, але по різних куточках України, а навіть поза її межами, як саме цей проект. Про причини такого розвитку подій можна говорити дуже довго і багато, проте це є тема іншого дослідження. Сьогодні хочу звернути увагу на міфи або свідомі чи несвідомі маніпуляції, якими обросло все це будівництво. Їх, протягом усього часу, відколи Львівська міська рада схвалила проект і виділила на його реалізацію відповідні кошти, появилося чимало. Як наслідок, виникла група людей, які вже не знають у чому суть справи і чому саме навколо особи Андрея Шептицького, у ювілейний рік, коли вже прорізаються промені надії щодо завершення його беатифікації, славний Львів став місцем, у якому постать цього великого Мойсея Українського Народу опинилася у центрі бурхливих дискусій, які переродилися у справжні інформаційні війни. Особисто я від самого початку слідкував за усім процесом і брав у ньому активну участь. Коли недавно спробував усе ще раз проаналізувати, дійшов до висновку, що першою іскрою, яка розпалила величезне торнадо емоцій була сума, передбачена на реалізацію проекту реконструкції площі св. Юра та спорудження пам’ятника – 30 млн. грн. Щиро признаюся, що ця цифра свого часу також і мене досить збентежила. Але, оскільки я не є фахівцем у цих питаннях, а проект, який був представлений, виглядав мені величним і масштабним, тому я у своїх міркуваннях довірився поглядам фахівців. З часом появилися і інші болючі пункти цього проекту, які перебувають у гострому дискусійному полі до сих пір. Проте, як можна зауважити, сума виділених коштів на реалізацію згаданого проекту з’являється постійно. Саме це спонукало мене більш детально вивчити ситуацію. Після ознайомлення з отриманими матеріалами, здобуття яких завдячую моїм небайдужим друзям і фахівцям у фінансових питаннях, я дійшов до висновку, що даною цифрою вже на самому початку було просто зманіпульовано. Для чого це було зроблено? Як на мене, основною ціллю було вдарити у Церкву як інституцію (маю на увазі конкретно в УГКЦ), щоб представити її людям необізнаним у темі як таку, яку цікавлять тільки гроші. З прикрістю мушу визнати, що частково це вдалося, оскільки появилася частина людей, яка піддалася на цю фальшиву пропаганду. Як наслідок, розчаровані і зневірені, вони ще більше поглибили прірву свого духовного стану. Переконаний, що ті, хто стоять за усієї цією аферою, дадуть належну відповідь так перед Богом, як і перед своїми нащадками. А сьогодні я хочу продемонструвати дуже тонку маніпуляцію на темі коштів виділених на спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі св. Юра, на яку багато ведуться і до сих пір. Отож, 19 березня 2015 року в часі 20 сесії 6 скликання Львівської міської ради Ухвалою № 4407 «Про внесення змін до переліку об’єктів, видатки на які у 2015 році будуть проводитись за рахунок коштів бюджету розвитку міського бюджету м. Львова» дійсно було виділено 30 млн. грн. на «реконструкцію (відновлення) площі Святого Юра зі спорудженням пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому у м. Львові». Саме така сума зазначена у графі під назвою «Видатки, які передбачені у 2015 році на об’єкти, щодо яких вносяться зміни». Проте, відразу опісля слідує наступна графа «Зміни (+,-)». І от, саме тут починається найбільш цікавіше. У цій графі стоїть значок «- 25 200 047, 00». А дальше слідує остання графа під назвою «Уточнена сума видатків на об’єкти, щодо яких вносяться зміни». Так ось, за уточненими даними на проект «реконструкцію (відновлення) площі Святого Юра зі спорудженням пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому у м. Львові» депутати Львівської міської ради реально виділили 4 799 953, 00 грн. У такому випадку виникає питання про те, звідки ж тоді виникла так сильно розрекламована сума 30 млн. грн. Як мені пояснили фахівці з фінансових питань, депутати Львівської міської ради виділили дані кошти комунальним підприємствам (список яких можна побачити у документальних додатках, які публікую) і таким чином поповнили їхній статутний капітал. Однак, це зовсім не означає, що усі ці кошти будуть використані на реконструкцію (відновлення) площі Святого Юра зі спорудженням пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому. Комунальні підприємства можуть використати стільки, скільки потрібно, а решта залишити на реалізацію інших проектів. Принаймні так мені пояснили незалежні фахівці з питань бюджету, які у держустановах пропрацювали не один рік свого життя. У зв’язку з цим у мене особисто виникає питання морально-етичного характеру, яке ставлю усім тим, які перші підняли галас. А для справедливості потрібно пригадати, що були це представники «Самопомочі» (а точніше одна з її представниць). Невже ж вони не знали усіх цих тонкощів бюджетних питань? Сумніваюся. Однак, якщо навіть припустити, що не знали, тоді елементарне відчуття чесності і гідності вимагає вибачитися перед Церквою як інституцією (конкретно УГКЦ) за нанесення їй моральної кривди. Коли ж цього не було і не буде зроблено, тоді висновок напрошується сам – вся ця затія була спеціально зроблена для того, щоб вдарити по авторитету УГКЦ і таким чином (за лихим задумом авторів-винахідників) послабити її позиції у суспільстві. Особливо це є вигідним напередодні виборів, бо не секрет, що через багато скандалів у місті є немала частина львів’ян, які б радо без весільного торгу поміняли б свого міського очільника на голову Одеської ОДА. Принаймні такі розмови мені особисто доводилося чути неодноразово. Проте, найбільш жалюгідним у цій ситуації є те, що міські чиновники не гребують жодними цінностями (мимо того, що більшість декларують себе ревними греко-католиками), навіть Христовою Церквою, аби лише осягнути свої меркантильні цілі і відчути себе «богами» у місті. Але, цього не потрібно боятися, бо вже не одна система намагалася таким чином вплутати Церкву у свої темні плани, а закінчилося все це плачевно. Додатковим припущенням того, що задекларованою сумою деякі міські чиновники хотіли зруйнувати авторитет УГКЦ у Львові, може бути той факт, що одним з варіантів представники Львівської міської влади пропонували передати ці злощасні 30 млн. грн. якійсь громадській організації, яка є пов’язана з Церквою. У випадку, коли б до центральної дати ювілею 29 липня вона б не реалізувала проекту, можна було б перекинути усю вину на церковних людей і звинуватити їх у відмиванні бюджетних коштів. А як можна легко зупинити весь процес реконструкції площі і спорудження пам’ятника, ми бачимо на власні очі. Дякувати Богу, що просвітив уми провідників Церкви і церковних організацій, які категорично відмовилися від такого «поцілунку Юди»! І тому тепер, саме Львівській міській владі прийдеться знаходити пояснення, чому пішло не так і які причини цього. Іншими словами, яма, яка була призначена для провідників УГКЦ, стала ямою, у яку впали самі затійники цього лукавого діла. І насамкінець. Сьогодні офіційні інформаційні джерела Апостольської Столиці повідомили про визнання героїчности чеснот Митрополита Андрея Шептицького. Це дуже важливий крок вперед у напрямку його беатифікації, а опісля канонізації. Цей рік мені особисто показав ще більше святість цього велетня духа, справді Мойсея нашого Народу, оскільки він цього року відкрив багатьом із нас у Львові правду про наше місто. Вона виявилася страшенно не такою, на яку багато сподівалася. Проте, факт залишається фактом – на верх вийшла уся духовна гниль, а також і духовна праведність мешканців цього улюбленого мною міста. Переконаний, що ця правда є лікуючою, оскільки закликає недвозначно до переміни, до покаяння, до преображення. Вірю, що і за молитвами Слуги Божого Митрополита Андрея Господь пошле не тільки Львову, але усьому нашому Народові своє благословення, мир і щасливе майбутнє, що базуватиметься на євангельських цінностях! А на доказ усього того, про що писав, публікую копії документів, на які покликався . Приємної і уважної лектури бажаю усім зацікавленим!

Дорогі у Христі Сестри і Браття, Дорогі Львів`яни і гості нашого міста, у ніч з суботи (4 червня) на неділю (5 червня) чиясь зловмисна рука вламалася до одного з найпрекрасніших старовинних дворів Музею народної архітектури та побуту у Львові перенесеного з с. Вербівець і облила його зсередини запальною сумішшю. На щастя, з невідомих причин, не дійшло до підпалу. Проте, це не єдиний випадок намагання підпалу, який стався на території Музею протягом останнього часу. Кількома тижнями раніше також хтось запалив суміш поблизу господарських приміщень, що могло призвести до плачевних наслідків. Вже сама логіка підказує трактувати даний акт вандалізму як своєрідне попередження чи погрозу. Ось цією заявою, як настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ, яка ще з початку 90-х років разом з працівниками Музею дбає про культурно-духовний розвиток цього місця, категорично засуджую ці акти вандалізму! Звертаюся також до усіх, кому не є байдужа історія нашого народу, яку передають пам’ятки архітектури, що знаходяться в Музею народної архітектури та побуту у Львові, до адекватних кроків по захисту цих перлин національного, а зрештою і світового значення. Хочу пригадати, що початки теперішнього Музею напряму пов’язані з праведним митрополитом Андреєм та його братом блаженним Климентієм Шептицьким. А тому той, хто посягає на цю спадщину, напряму вдаряє не тільки у народне, але і у церковне передання, а через нього у самого Бога! Покладаючи надію на докладне вивчення даного інциденту компетентними органами, як священик і монах звертаюся до сумління того, хто це чинить схаменутися і покаятися! Колись кожен стане перед Богом, щоб здати звіт за свої діла! Прошу у Господа мужності і терпеливості для працівників Музею та його Директора, які переживають нелегкий часі виражаю мої слова підтримки і солідарності! Нехай милостивий Господь підтримає усіх, кому потрібна підтримка і наверне усіх тих, хто потребує покаяння! У Христі, Єрм. Юстин Бойко , студит Настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ Львів, 6 червня 2016 року Божого

Вельмишановні представники ЕПЛ, ось цим дописом підтверджую мою участь у зустрічі з Вами 2 липня 2015 року у приміщенні Вашого офісу у Львові. Поряд з тим, хочу пригадати Вам, що однією з головних цілей нашої зустрічі було не втягування Церкви, а конкретно УГКЦ у судовий процес, оскільки за реконструкцію скверу є відповідальна Львівська міська рада. УГКЦ зобов`язалася тільки виготовити і встановити пам`ятник Митрополиту Андрею. В часі розмови Ви попросили представити Вам документ, який би підтверджував факт, що площа не перебуває у оренді Церквою. Такий документ Вам був пересланий. Очевидно, що наша зустріч відбулася після Вашої другої позовної заяви від 17 червня 2015 року. Проте, щирість і відвертість нашої розмови, принаймні, я так її потрактував, хоча б з чемності передбачала повідомити нас, присутніх на розмові, про факт подання чи наявності другої позовної заяви. Цього не було зроблено. Наскільки пригадуєте, Ви дорікнули мені у тому, що я не прийшов і не довідався перше Вашої позиції, перед тим як щось писати. У мене тепер питання до Вас: а як з морально-етичної точки зору трактувати те, коли у часі розмови я щиро виклав Вам усі мої аргументи, а тут довідуюся про другу позовну заяву, про яку Ви не згадали у часі зустрічі жодним словом. З огляду на це, коли я отримав копії Вашої другої позовної заяви, я зробив для себе висновок, що Ви мене обманули. Тому і вистави її копії, щоб люди самі оцінили її. Все, що сховане, стає явним. Тепер відносно того, що Ви дотримуєтеся верховенства права і рухаєтеся у суто юридичній площині. Я Вам цього бажаю! Але, скажіть, будь-ласка, чи ось цей висновок, який Ви наводите у Вашій позовній заяві є юридичного характеру: "Затвердження Львівською міською радою концепції Всеукраїнського відкритого конкурсу проекту на спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому у місті Львів не відповідає ані принципу верховенства права, ані принципам добросовісності, справедливості і розумності. На реалізацію даної концепції вже на сьогодні ЛМР виділяє 30 млн. гривень у той час, як чимало інших сфер, таких як розвиток освіти, культури, медицини, надання допомоги потраждалим внаслідок АТО, на яких не те що не вистачає, але і майже не виділяється коштів. Окрім того, чи може бути ціною вшанування великої постаті Андрея Шептицького зруйнування скверу, який закладався за його життя, витрачання таких великих коштів на спорудження помпезного пам’ятника для того, хто все своє життя сповідував принципи скромності і аскетизму та намагався допомогти бідним. Навряд чи реалізація вищезгаданої концепції буде гідним вшануванням Кир Андрея. Львівська територіальна громада не виступає проти встановлення пам’ятника Шептицькому, а навпаки - бажає увіковічнити пам’ять про Митирополита. Проте є інші способи вшанувати цю видатну постать (заснувати фонд для бідних та постраждалих імені Андрея Шептицького, відновити функціонування Народної лічниці, що розташована на вулиці Озаркевича, встановити пам’ятник у сквері чи у митрополичих садах при церкві Святого Юра), які оминають руйнування скверу та недоцільне витрачання коштів на перенесення абсолютно справної дороги з усіма комунікаціями на місце скверу." Скажіть, будь-ласка, чи Ви вважаєте, що цей текст є чисто юридичним? Для мене це чистої води політична гра, у яку Ви входите, але з запізненням. Після всього у мене складається враження, що Ви, поважна і шановні організація, просто заробляєте, пробачте за різкість, "імідж" на такого роду справах.  Проаналізуймо Ваші аргументи, хоча вони не нові і про них я вже писав неодноразово. Першим ділом - це 30 млн. Вперше на це звернула увагу п. Ірина Подоляк, Самопоміч. Мене також свого часу вразила цифра, але я не експерт з цих питань. Якби у місті, у нелегкий час, був такий економний підхід до всього, а не тільки до пам’ятника Митрополиту Андрею і реконструкції площі, я б зрозумів. Але, останній приклад - почалася реконструкція площі Митної у Львові, кошторис якої складає 6 млн. гривен. Чомусь ніхто не піднімає галасу. У Вас не виникає запитань у цій справі? А таких скандальних справ є набагато більше! Наступне - це руйнування скверу. Ви стверджуєте, що внаслідок реконструкції площі буде знищено сквер. Виникає питання: Чи це не є чистої води маніпуляція? Адже ж неодноразово автори проекту говорили, що мова не йде про знищення скверу, але про його реорганізацію. Внаслідок цього хоч трохи зменшиться площа, однак збільшиться значно густота насаджень. До того ж у цю "скверну" справу Ви вплутуєте УГКЦ, яка до цього не має жодного відношення. Цитую одну з Ваших вимог: "Зобов’язати Курію Львівської архиєпархії УГКЦ утриматися від вчинення дій, що призводять до знищення скверу та зелених насаджень на площі Святого Юра". Інакше, як наклепом і підміною понять назвати це не можна! Відносно Ваших пропозицій по-іншому вшанувати пам’ять Митрополита Андрея. Щоби не повторюватися, у мене зустрічна пропозиція до Вас - робіть і Народ це оцінить! Я перший серед кандидатів, який відвідає заходи, які Ви організуєте у честь Митрополита Андрея! Коли мова про те, що потрібно створи ти і організувати, пропоную Вам екскурсію церковними інституціями, які сумлінно день і ніч працюють над забезпеченням війська, лікуванням поранених, зціленням зневірених, просвітою, наукою, тощо. Побачене буде говорити само за себе. Відносно ж змінення місця спорудження пам’ятника, це не нове питання. Я вже Вам відповідав на це - у митрополичих садах неможливо, бо це територія ЮНЕСКО, а у сквері не можна, бо проект, який був затверджений компетентними органами передбачає інакше, подобається це комусь чи ні. І ще. У першій позовній заяві Ви просили скасувати усі ухвали Львівської міської ради щодо спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею, що означає зупинити усі роботи. У другій заяві Ви вже є більш обережними, оскільки просите скасувати тільки деякі пункти відповідних ухвал. Що так вплинуло на зміну Ваших поглядів і як слід розцінювати таку хитку позицію у так короткому часі. І насамкінець. Розмовляючи з Вами 2 липня 2015 року у приміщенні Вашого офісу я щиро переконував себе, що Ви дійсно прагнете добра і справедливості. Після Вашої другої позовної заяви і озвученої Вами офіційної позиції у мене виникли поважні підозри у тому, щоб засумніватися у чистоті Ваших намірів. А як воно є насправді, покаже час! З повагою, єрм. Юстин Бойко, студит Львів, 10 липня 2015 року Божого

У листопаді минулого року в УГКЦ розпочався Рік Митрополита Андрея Шептицького. В історію Українського Народу він вписався не тільки як Глава Церкви у нелегкі часи, а також – як його провідник і великий меценат. Заслуги Шептицького перед нашим Народом такі великі, що їх усіх годі охопити одним поглядом. Його місію супроти Українського Народу досить часто прирівнюють до тієї, яку довелося сповнювати старозавітному патріархові Мойсею. Через це Митрополита досить часто називають Українським Мойсеєм. І саме тепер, у дуже непрості часи, які переживає наш Народ, постать Митрополита Андрея є не те що важливою, але дуже потрібною, оскільки він показує нам, як належить ці часи переживати, щоб зберегти свою гідність та ідентичність. Упродовж Року Митрополита Андрея в УГКЦ планують провести дуже багато заходів, щоб пізнати глибину його спадщини. Згодьмося, що у часи, коли люди почуваються розгубленими і невпевненими, дуже важливими є великі моральні авторитети, які додають надії та відваги у побудові майбутнього нашого Народу. Роль цих авторитетів виконують не тільки наші сучасники, яких ми можемо побачити і почути, але великі історичні постаті, на яких фактично базується і наше змагання за вільну і незалежну Україну. Серед таких постатей Митрополит Андрей займає чільне місце. А тому досить слушним на цьому тлі було рішення Львівської міської Ради, яке ухвалили 26 лютого ц.р., спорудити йому пам’ятник у Львові, біля собору св. Юра. Ідея спорудити пам’ятник Митрополиту Андрею, як зазначив Глава УГКЦ Блажeнніший Святослав, сягає ще передвоєнних часів. Вона була відновлена на світанку незалежної України, але, на жаль, до цього часу не є реалізованою. І коли, здається, вже усі відповідні рішення прийняті і погоджені, тут, як переважно це буває, спливають нові перешкоди. Є річчю самозрозумілою, що коли йдеться про грандіозні проекти, до яких належить спорудження пам’ятників, не усі учасники процесу залишаться задоволеними, оскільки кожен митець чи мешканець міста матиме щодо цього власну думку. У цьому не бачу нічого поганого. Єдине важливо – вміти знайти спільне рішення, яке свідчитиме, що ми не є збором поодиноких індивідуумів, але спільнотою, Народом! Я б ніколи не сів до писання цих рядків, якби не одна обставина. Вчора моя знайома через соціальні мережі запросила мене взяти участь у дискусії у одній інтернет-групі щодо спорудження пам’ятника Митрополитові Андрею у Львові. Коли я зайшов на сторінку групи, першим, що мене вразило, була закладка, на якій було зображене дерево, а на ньому табличка з написом: «Шептицького уже нема, і мене завтра не буде.. врятуй мене». Цей напис здався мені не те що нерозумним, але образливим щодо віруючих людей міста Львова, або тих, для яких Митрополит Андрей є великим авторитетом. Адже що має дерево до Митрополита? Зрештою, у згаданій групі рясніло різними демотиваторами: «Чотири Бандери чи один Шептицький?», або: «Та що тепер той сморід, коли монумент стоїть?» Коли я спробував взяти участь у дискусії, одна з модераторок мені просто відповіла, що ця дискусія призначена тільки для однодумців. З цього я зрозумів, що там я зайвий, а тому вирішив написати окремий допис на цю тему. Проаналізувавши дописи творців групи «Збережи сквер біля церкви св. Юра» (яку кілька годин пізніше перейменували на: «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра»), можна зауважити, що її члени в основному оперують двома аргументами «проти». Перше, що вони закидають, – це надто завищений кошторис пам’ятника (30 млн. гривень), які, як підкреслюють ті ж модератори групи, можна було витратити на закупівлю 16 тисяч бронежилетів для солдат. Щодо кошторису я не почуваюся компетентним щось говорити, бо справді не знаю, скільки такі речі коштують. Знаю одне, що спорудження пам’ятників є досить коштовною справою, але ж пам’ятник споруджують на віки. І коли великі борці за прозорість бюджету хочуть внести свою лепту у побудову пам’ятника Митрополиту Андрею, то нехай краще створять громадську раду, яка контролюватиме бюджетні витрати. Зрештою, у цьому полягає контроль громади над владою, яку вона вибрала. А от щодо наступної пропозиції авторів групи призначити ці кошти на військові потреби, її вважаю маніпуляцією на темі війни. Все це мені нагадує питання, яке поставив Юда Іскаріот Ісусові після того, як Марія Магдалина дорогоцінним миром обтерла йому ноги: «Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним?» Євангелист Іван при цьому зауважує: «Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали» (Іван, 12,4). Я сам особисто беру активну участь у допомозі нашому Військові і переконаний, що без народної підтримки воно б не встояло. І для мене цікавим є те, що волонтерські організації роблять і далі свою справу, не піднімаючи голосу, бо знають, що і те потрібно робити, і цього не залишати. Ми кожного дня відчуваємо і чуємо, що в Україні ведеться гібридна війна, яка полягає у застосуванні не тільки сили зброї, але сили інформації. Навіть новий термін з’явився – інформаційна війна. У ній ми, на жаль, дуже програємо. Пам’ятники у цій війні відіграють також вагому роль. Пригадаймо хоча б той факт, що нога окупанта ступила лише там, де стоять пам’ятники ідолу Леніну. Пам’ятник – це не тільки шматок заліза чи каменю, це великий носій інформації і педагог для поколінь. У цьому світлі пам’ятник Митрополитові Андрею слід розглядати як вагомий ідеологічний і виховний чинник у так нелегкі часи для нашого Народу. Друге, на що звертають увагу творці групи, про яку веду мову, що спорудження пам’ятника Митрополиту, а з ним і реконструкція території спричинить вирубку цінних дерев у сквері навпроти собору св. Юра. Я спеціально переглянув кілька разів проект, прочитав коментарі щодо цього міського голови Андрія Садового і побачив, що вся ця істерія відносно цінних дерев, м’яко кажучи, є великою маніпуляцією. Щоб не говорити власними словами, цитую пояснення міської Ради від 12 грудня 2014 року, дата, коли виконком Львівської міської ради погодив проект спорудження пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому та реконструкції площі Святого Юра: «Під час реалізації проекту дерева у сквері збережуть. Натомість, планується посадити іще 54 дерева. Це будуть дорослі дерева висотою 5-10 метрів. Таким чином проектом передбачається повернення до історичного стану, коли сквер формував святоюрський комплекс. Наразі фахівці з Лісотехнічного університету розробляють план лікування дерев у сквері, серед котрих є унікальний в'яз, 150-ти літній дуб та багато кленів. Натомість кущові насадження, самосій, та велику кількість пеньків планують викорчувати. Також будуть зрізані 34 дерева, котрі, згідно з рішенням комісії, є сухостоєм та загрожують падінням». Ці слова є дуже чіткими і зрозумілими. Ніхто не збирається знищувати дерев у сквері навпроти собору св. Юра. Йдеться про відповідну селекцію, якої притримується усе лісове господарство України і не тільки. Проте, борці за дерева у сквері, про який мова, вирішили пересунути акценти, кажучи, що згідно планами міської Ради повинні бути зрубані усі дерева. А погодіться, маленька брехня є знаком великої афери. Наводячи аргументи проти, члени групи «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра» стверджують, що вони абсолютно не проти пам’ятника Митрополиту Андрею, навпаки вони «за». Однак, у цих їхніх твердженнях вбачаю великий фальш. Бо домагаючись зриву уже затвердженого проекту спорудження пам’ятника, вони тим самим ще раз переносять цю подію на невизначений термін, а отже – знову невідомо, коли він постане. Таким чином у Рік Митрополита Андрея Львів так і не дочекається події відкриття йому пам’ятного знаку. Аналізуючи весь цей рух «проти», виникає логічне запитання: кому все це вигідно? Очевидно, навіть не сумніваюся у тому, що головні його замовники в першу чергу сидять у самій міській Раді. Для цього не потрібно багато. Вистачає поглянути, ким є засновниця групи «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра». Найпростіший пошук через інтернет показує, що вона має відношення до управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Можна тільки здогадуватися, що деякі депутати не поділили чогось і тепер воюють з пам’ятником через своїх посередників. Очевидно, роблять це майже як Грінпіс, з благими намірами – зберегти дерева! Аж хочеться сльозу пустити, читаючи їхні жалібні дорікання. Не хочу цим перекреслити тих, які справді щиро і відверто висловлюють свою іншу думку. Проте, дуже побоююся, щоб вони не були тільки акторами у чужому спектаклі. Іншою стороною, яка зацікавлена у зриві процесу встановлення пам’ятника Митрополита Андрея у Львов, є, без сумніву, московська пропаганда. Совєти до тепер не можуть пробачити Митрополитові багато чого. А тому я не сумніваюся, що цей рух «проти» пам’ятника є тільки на руку ворогові, а, можливо, ним і диригований. І насамкінець. Напис, який довший час висів у закладці згадуваної вище групи: «Шептицького уже нема і мене завтра не буде.. врятуй мене», не є простим непродуманим кроком. Переконаний, що він образив почуття не одного віруючого греко-католика у Львові. Отже, здається хтось, ідучи слідами закликів путінського режиму щодо провокування навесні конфліктів у різних містах України, намагається спровокувати у Львові конфлікт на релігійному ґрунті. Зрештою, нехай цим займуться відповідні спецслужби, а я тільки висловлю свої здогади і припущення. Думаю, багато хто погодиться з тим, що можна дискутувати над проектами пам’ятника Митрополитові Андрею, зрештою, це нормальна справа. Але образа почуття віруючих в процесі обговорення пахне чимось недобрим. Хтось запитає, до якого висновку проваджу? Будь-який пам’ятник є виразом знання і пошани до історії. Народ, який пам’ятає і шанує свою історію, має велике майбутнє. Тепер, коли у горнилі боротьби формується наша ідентичність як Українців, пам'ять про історію і великий історичних постатей мале колосальне значення, бо вони надають сенсу нашій боротьбі за краще майбутнє. Виглядає, що комусь усе це дуже не подобається. Хто пам’ятає намагання президента Віктора Ющенка спорудити пам’ятник Голодомору у Києві, згадає, що йому багато хто закидав надмірні витрати, тощо. Але до нині цей монумент є місцем, яке відвідують усі дипломатичні делегації, місцем, де формується ідентичність молодого покоління. Тому рекомендую свідомим Львів’янам об’єднатися і довершити велике діло спорудження пам’ятника Митрополитові Андрею у Львові замість того, щоб брати участь у різних акціях «проти», які невідомо ким сплановані. Слава Україні! Героям слава! Львів, 4 березня 2015 року Божого

"В Україні традиція Хеловіну є дуже новою, яка прийшла до нас зовсім недавно. Українському народові вона є цілковито чужою. Тим більше вона є чужою християнському віровченню. Особисто я її цілковито не сприймаю і вважаю шкідливою у процесі виховання дітей і молоді. Чому? Христос у своєму навчанні постійно нагадував людям про життя вічне. Життя вічне з Богом – це основне і відвічне прагнення людини. На дорозі до життя вічного кожна людина повинна переступити через поріг смерті, яка залишається відвічною загадкою для людини. Саме через існування смерті ми розрізнями життя на два етапи: земський і потойбічний. У тому, що існує потойбічна сторона життя годі сумніватися. З огляду на так велику пошану до людей, які відійшли від нас, Католицька Церква латинської традиції 1 листопада святкує свято Всіх святих, а наступного дня згадує усіх усопших. У Католицькій Церкві східньої традиції усіх померлих згадується після Великодня або після Зіслання Святого Духа. У цей час люди намагаються гарно прибрати могили своїх померлих та помолитися за них, оскільки померла людина не може сама за себе молитися. Молитва живої людини за усопшу також нагадує їй, що і вона у свій час повинна буде перейти через місток смерті. З огляду на це молитви за усопших мають так велику цінність. Натомість, Хеловін – це синкретизм взятий з усіх релігій, який отримав якусь театральну форму. Підозрюю, що у популяризаціюї цього дня велику роль відіграє фінансовий чинник, оскільки багато підприємств заробляє на виготовленні якихось костюмів чи особливих страв. Окрім цього, я б дуже застерігав усіх від загравання з злими силами, бо вони не є такими собі чортами з хвостами, які жарять на вогні людей у горячій смолі. Це є інтелігентні духи, суттю існування яких є погубити людство. Особисто знаю багато випадків, коли через таке загравання багато людей заробили собі психічні розлади, а в гірших випадках були опутані демоном. Коли хтось хоче вже так дуже цей день в особливий спосіб відзначити, нехай піде на цвинтар та й помолиться за своїх рідних. Цей вчинок буде більше милий Богу і душам усопших, ніж танці з дияволом". Львів, 28 жовтня 2018 року Божого

Або "Historia continua про пам’ятник Митрополиту Андрею у Львові" Вищенаведені слова, взяті з Євангелія від Івана, є частиною розповіді про Христові страждання. Возлюблений учень Ісуса звертає увагу на те, що після того, як вояки розіп’яли Христа, вирішили розподілити між собою Його одежу. А оскільки, як зауважує Євангелист, вона була цілковито виткана зверху до низу, вони вирішили її не ділити, але кинути жереб, щоб визначити, кому вона дістанеться. Така поведінка вояків, які, правдоподібно, мусіли належати до роду римських легіонерів, вказує з однієї сторони на величезну ницість їх як воїнів, а водночас як на людей, які поза своїми інтересами не бачать нічого більше, навіть страждання людини (не кажу вже Месії), яка помирає у страшних муках на хресті. Саме ці слова, чомусь, мені прийшли на думку, коли я знову спробував переосмислити все те, що відбувається у Львові вже кілька місяців довкола спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому на честь 150-ої річниці від дня його народження (народжений 29 липня 1865 року в с. Прилбичі). Знаменним є те, що вперше за часи незалежної України його вшанування здійснюється на загальнодержавному рівні. Усе це свідчить про те, що Українці поступово починають виходити з комплексу історичної меншовартості «молодшого брата» і щораз більше усвідомлюють свою духовну і національну ідентичність, яка, зокрема, сповнена славетними постатями, що після своєї смерті не перестають формувати та виховувати наш Народ. У світлі вищезгаданого цілком логічним очікуванням було, що головним центром особливого вшанування постаті Митрополита Андрея стане Львів, оскільки саме це славетне місто було тим, якому він, як Архиєпископ Галицький і Митрополит Львівський, служив ревністю і правдою більшу частину свого життя – 43 роки. Здавалось би, коли Україна переживає дуже непрості часи, ці святкування повинні були б об’єднати ціле місто і спонукати переосмислити у світлі його науки його щоденне життя, постать Митрополита Андрея відкрила дуже багатьом, принаймні мені, зовсім іншу сторону львівського соціуму. Як тільки виконавчий комітет Львівської міської ради під час свого засідання 12 грудня 2014 року затвердив проект пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому і реконструкції площі перед собором св. Юра авторства І. Кузьмака та М. Федика, відразу ні звідти, ні звідси з’явилася групка людей, які наскільки роздмухали справу та розкололи львівську громаду, що від того часу і аж до сьогодні ця тема не сходить з головних новинних стрічок міста, незважаючи на війну з Московією. Усе це настільки затьмарило ювілей Митрополита, що побачивши все це, я тільки в уяві усвідомив, як міг почуватися цей Велетень духа у Львові на початках свого служіння, коли вже в часі його інтронізації в соборі св. Юра 12 січня 1901 року стало зрозуміло, що його до кінця не сприймає ані українське, ані польське середовище, які на той час були домінуючими. Як наслідок, славне місто Львів з головного центру святкувань ювілейної річниці Митрополита Андрея перетворилося на плацдарм боротьби за належну пам'ять про нього. У кожної людини, яка здатна мислити і не сприймати все тільки на емоціях, мимоволі виникає запитання: у чому ж справа? Українська народна мудрість у такому випадку радить: коли триває між людьми якась суперечка, знай, що в її корені лежить боротьба за славу і гроші. Однак, у чистому вигляді ось ці народні слова разять очі й вуха. Через те у Львові маленька групка «громадських активістів», яка, як виявилося пізніше, має якісь таємничі пов’язання з Львівською міською радою (а точніше з деякими її чільними представниками), вирішила оголосити боротьбу з проектом пам’ятника Митрополиту та реконструкцією площі св. Юра як прояв громадянського суспільства та початку застосування євроінтеграційних стандартів. І тут потрібно визнати, що багатьох людей їм вдалося переконати, особливо тоді, коли було оголошено суму на реалізацію затвердженого проекту – 30 млн. грн. Відразу після цього і понеслась «пісня» про Церкву, яка на фоні війни тратить такі великі кошти, що могли б піти на оснащення війська і т. д. Хоча розумним людям і так зрозуміло багато речей, зокрема таких, що Церква не може розпоряджатися бюджетними коштами, а її допомогу військовим, біженцям та переселенцям у цей скрутний час годі переоцінити. Від самих початків, коли конфлікт довкола проекту пам’ятника Митрополиту Андрею у Львові та реконструкції площі перед собором св. Юра почав набирати обертів, я спостерігав за тим, як поведеться міська влада, особливо міський голова Андрій Садовий, який публічно декларує себе греко-католиком, а заснована ним «Самопоміч» у своїй ідеології чи не на кожному кроці покликається на постать Андрея Шептицького. Рекламні чи святкові листівки, які міський голова надсилав щороку представникам Церкви і громади рясніли цитатами з творів митрополита Андрея. Зважаючи на все це, принаймні я, не мав жодного сумніву в тому, що п. Андрій Садовий займе чітку позицію і прикладе максимум зусиль для того, щоб вчасно реалізувати затверджений виконавчим комітетом міськради проект і таким чином успішно завершити епопею з пам’ятником Митрополиту, яка своїми коріннями сягає ще початку 90-х років. Зрештою, пан Мер був співголовою комітету, який брав участь в обговоренні та затверджував проект пам’ятника та реконструкції площі. Попри це був ще один поважний аргумент, який не давав сумніватися в тому, що проект спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі перед собором св. Юра у Львові буде вчасно реалізований. 14-15 листопада 2014 року на Шістдесят п’ятій сесії Синоду ЄпископівКиєво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ вирішили « підтримати проект відновлення площі Святого Юра у Львові згідно з її первинним історичним виглядом та спорудження на ній пам’ятника митрополиту Андреєві Шептицькому авторства скульптора Андрія Коверка» (постанова № 6). Підставою такого рішення Синоду єпископів стало запевнення мера Львова та ректора Національного університету «Львівська політехніка» в їхній підтримці проекту. З огляду на це Блаженніший Святослав навіть виступив з коментарем до відеопрезентації проекту, яку розмістили на офіційній інтернет-сторінці УГКЦ. Отже, сумнівів щодо того, що міська влада в особі її голови однозначно підтримає представлений проект навіть не виникало. Однак, не все сталося так, як гадалося. Згодом стало зрозуміло, що дискусія довкола спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі св. Юра у Львові має не тільки професійну основу, але політичне забарвлення. Ситуація виявилася патовою, оскільки міський голова публічно заявляв про свою підтримку пам’ятника та проекту, а люди з його найближчого оточення блокували цей процес. Бачачи, що ситуація в місті підходить до критичної межі, публічна дискусія набирає майже космічних обертів, а реалізація проекту перебуває на межі зриву, до п. Андрія Садового почали звертатися представники суспільства та політикуму, серед яких були: Народні депутати України із засвідченими 40 підписами; Депутати Львівської обласної ради; Депутати міської ради із озвученням звернення громадських організацій Львівщини; Інтелігенція міста Львова; Прес-служба Львівської політехніки про підтримку ректором університету реалізації конкурсного проекту. Це тільки частина звернень у справі підтримки реалізації проекту побудови пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі. Я вже не враховую чисельні звернення поодиноких представників українського суспільства, зокрема великого морального авторитета Блаженнішого-емерита Любомира Гузара. Слова його звернення пролунали в той час, коли ситуація у Львові, здавалося, ось-ось виходила з-під контролю. У той час так бракувало ще тільки чіткої позиції міського голови – тієї, яку він виразно засвідчив перед Синодом єпископів УГКЦ, але яку, на жаль, у слушний час не проявив. Більше того, його мовчання породжувало щораз більші дискусії та здогади. Мені важко збагнути, якими чинниками керувався і керується надалі п. Андрій Садовий у своїй позиції щодо пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому та реконструкції площі перед собором св. Юра у Львові. Але як священик я переконаний, що Господь у часі все розставить на свої місця, а все, що сховане, стане явним. Але історія з пам’ятником триває і надалі та набирає щораз більше незрозумілих обертів. 13 травня 2015 року на офіційному інтернет-сайті Львівської міської ради з’явилося повідомлення про те, що від 14 травня розпочнуться роботи з впорядкування пл. Св. Юра. Наступного дня у своєму зверненні до львів’ян міський голова сказав, що на спільній зустрічі з представниками УГКЦ, на якій були присутні і Блаженніший Святослав, митрополит Ігор та владика Венедикт було узгоджено, що Церква відповідатиме за встановлення пам’ятника, а місто за реконструкцію площі. Здавалось би, дискусія вичерпана. Але, знову ж таки, не так сталося. Того ж таки 13 травня головний архітектор Львова Юліан Чаплінський на брифінгу для журналістів заявив наступне : «Ми запропонували Церкві поетапну реалізацію цього проекту, з урахуванням усіх побажань львів’ян та обмежень, які ми виставляємо як місто. Відтак, ми створюємо пішохідну площу та разом з дорогою замощуємо її бруківкою. Транспортний шлях зміщується в сторону скверу, за рахунок технічного тротуару. Вздовж бібліотеки та корпусу № 3 Львівської політехніки облаштуємо автомобільну дорогу з двостороннім рухом без руху тролейбусів, і таким чином уникнемо зрізання дерев. Працюватиме ця дорога виключно в святкові дні, коли церква потребуватиме великих заходів. Транспорт через цю площу ми не пропускатимемо. Окрім того, парк буде облагороджено. Наразі знесено вже всі ліхтарі в сквері і незабаром їх буде замінено на нові» . Після брифінгу головний архітектор продемонстрував присутнім план реконструкції площі перед собором св. Юра. Що це за план і хто його затвердив – невідомо. Але це точно не той план, який затвердив виконавчий комітет Львівської міської ради під час свого засідання 12 грудня 2014 року. Згідно з «новим» і незрозумілим планом Митрополит Андрей, як слушно висловились деякі критики, буде виконувати функцію регулювальника транспортного руху. Окрім цього, «поетапна реалізація проекту», про яку згадує п. Юліан Чаплінський, на думку фахівців, це ніщо інше, як зрив проекту. Ось що про це пише в одному зі своїх коментарів п. Яромир Самагальський, голова комісії фінансів та планування бюджету Львівської міської ради: «Мені довелось займатися пам'ятником Митрополиту Андрею впродовж останніх двох років. Навіть всі ухвали, які приймала сесія були і за моїм авторством, і я їх представляв на сесії. І я в курсі перипетій з ним. Так ось, я стверджую, що будь-яка спроба розбивки проекту на черги веде до зриву реалізації проекту. Інше питання, що можливо саме це і є завданням доброзичливців. Можливо їхнім бажанням і є встановити «регулювальника» перед самим лицем якого будуть проходити електричні дроти від тролейбусів. Так ось, я стверджую, що якщо проект не буде реалізовано комплексно, то його тоді взагалі не варто реалізовувати. А всі ці розмови «спеціалістів» і «експертів» призвані лише завалити ідею спорудження пам'ятника». І справді, виникає питання, чому неможливо реалізувати вже прийнятий усіма відповідними інстанціями проект пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі св. Юра авторства І. Кузьмака та М. Федика? Чітку відповідь на це не дав ані міський голова, ані представники його оточення. Як також не можна дати відповідь на питання про те, за яким проектом реалізовується теперішня реконструкція площі. І як не пригадати тут відоме прислів’я, яке каже: Чим дальше в ліс, тим більше дров. Замість того, щоб ситуація ставалася прозорішою, вона стає щораз більше незрозумілою. А це породжує нові домисли і здогади. Виглядає на те, що міський голова створює чергову незрозумілу комбінацію для того, щоби рятувати свою репутацію коштом пам’яті Митрополита Андрея. Уся ця ситуація, яка склалася з пам’ятником Митрополитові Андрею та спорудженням пам’ятника у Львові в ювілейний рік від дня його народження для мене є знаковою. Я ще раз більше і більше переконуюся в тому, що постать Митрополита має досі колосальний вплив на наше суспільство, а його уста мають багато чого ще нам сказати. Зважаючи на напруженість довкола проекту і уваги, яка вже не стихає майже півроку, переконаний, що міський голова Львова не є самостійним у прийнятті такого важливого і стратегічного для міста рішення. Усе це вказує на те, що ті, які боялися Митрополита перед другою світовою війною і в часі її тривання, бояться його і дотепер. Але якщо людські плани можна змінювати, то Божі – ніколи. Тому я переконаний у тому, що Господь має свій план і щодо особи Митрополита Андрея Шептицького, а також щодо спорудження йому пам’ятника. Якщо сьогоднішнє покоління львів’ян не здатне належним чином вшанувати цього великого Мойсея Українського Народу, його вшанує наступне. А дискусія, яку спричинив проект пам’ятника Митрополиту у Львові, наскільки бачу, ще більше заохотив людей, навіть раніше далеких від тематики, довідатися, ким же був цей великий муж. Тому слушними у даний час є слова Блаженнішого-емерита Любомира Гузара, який каже: «Якщо збережете спокій і усвідомлення спільного зацікавлення щодо збереження духовних цінностей, питомих цьому королівському місту, то в слушний час пам’ятник великого пастиря нашої Церкви постане на своєму місці як ваша спільна гордість і радість. Я також буду тішитися пам’ятником і зрілістю львів’ян». Чи зрілим є теперішнє покоління львів’ян? Чи зрілим є львівське громадське і політичне середовище? Чи справді провідники цього королівського міста є щирими християнами чи греко-католиками, як вони себе презентують? Усе це покаже час, а Господь усе розставить на свої місця! У цьому не сумніваймося. Але з усього,  що склалося, можна винести великий урок. Україна переживає нелегкі часи, але вони є горнилом, що очищує. Безумовно, війна колись закінчиться, але про те, як виглядатиме майбутня Україна, залежить від кожного з нас. Уже зараз багато ідеологів вимальовують ідеї України як могутньої і економічно розвиненої держави. Усе це добре, але моїм бажанням, як християнина, є те, щоб наша Батьківщина була збудована на християнських цінностях, яких не може забракнути ані в приватному, ані в громадському, ані в політичному житті. Через це нам, християнам, за жодних умов не можна бути у цій ситуації пасивними спостерігачами. Ніщо так не вбиває, як пасивність. Вона є найбільшим нашим ворогом. Дискусія довкола проекту пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі для мене не є дискусією про пам’ятник, але про те, яким буде наше майбутнє – нашого Народу, нашого міста, кожного з нас. Його неминучою складовою повинна стати постійна пам'ять про славетних постатей нашої історії, оскільки, перефразовуючи слова мудрих людей, тільки той Народ має своє майбутнє, котрий пам’ятає своє минуле. Львів, 16 травня 2015 року Божого

ПРИГАДУЮ, що 4 серпня 2016 року Свято-Іванівська Лавра Студійського Уставу УГКЦ офіційно озвучила свою позицію щодо сучасного стану та розвитку Музею, яка полягає у наступному: 1) Свято-Іванівська Лавра вважає особливим Божим благословенням, що на колишніх її землях утворився і діє Музей народної архітектури та побуту у Львові. Саме тому свою стратегію розвитку вона бачить тільки у тісній духовній, науковій, культурній, соціальній, мистецькій співпраці з Музеєм! Іншими словами, Лавра і Музей є приреченими на взаємну співпрацю! 2) Свято-Іванівській Лаврі дуже залежить на тому, щоб Музей народної архітектури та побуту повноцінно розвивався як місце, у якому гармонійно поєднується сакрум і культура. У цьому одна з особливостей Музею, що формувалася таким чином історично. Зрештою, Музей і Лавра можуть стати для львів’ян і туристів місцем альтернативного духовного-культурного відпочинку. 3) Є фактом історичним, документально аргументованим, що місце, на якому розташований Музей народної архітектури та побуту у Львові, є тісно пов'язаний з братами Андреєм і Климентієм Шептицькими, а ідея Музею бере свої початки ще задовго до того, як він був офіційно створений. Для того, щоб це науково обґрунтувати, Свято-Іванівська Лавра 30-31 жовтня 2015 року провела наукову конференцію, після якої звернулася до Львівського міського голови з проханням присвоїти Музею народної архітектури та побуту у Львові ім`я архимадрита Климентія Шептицького, а також проголосити 7 липня 1931 року (дату освячення на новому місці церкви Премудрості Божої) датою заснування Музею просто неба. 4) Окрім цього Свято-Іванівська Лавра просить внести поправки у офіційну історію Музею, путівники і вказівники інформацію, яка б історично справедливо показувала зв'язок цього унікального місця для львів’ян і туристів зі спадщиною братів Шептицьких. 5) З огляду на те, що Музей народної архітектури та побуту у Львові розробив стратегічний план свого розвитку, який не містить навіть факту самого існування Свято-Іванівської Лаври на його території, Лавра просить виправити згадану помилку, внісши відповідні уточнення, у тому числі і до генплану Музею. 6) Для провадження своєї статутної діяльності і реалізації місії, яку поставив перед нею митрополит Андрей Шептицький, Свято-Іванівська Лавра просить надати їй у користування відповідну територію (умовно близько 3 га), яка є у сотні разів меншою від того, що вона мала у своїй власності перед війною! 7) На це Лавра має законне право, яке було порушене у той час, коли Музею народної архітектури та побуту у Львові було видано Акт на постійне користування землею, який не взяв до уваги права та інтереси Свято-Іванівської Лаври як релігійної організації, яка здійснює свою діяльність на його території і має рівні права на отримання у постійне користування земельної ділянки. Вказане є грубим порушенням встановлених законом прав Лаври! На сьогодні Лавра скерувала відповідне прохання до Львівської міської ради з проханням виправити ситуацію, яка склалася. 8) Свято-Іванівська Лавра ніколи не претендувала і не претендує на землі, які належали їй до моменту закриття радянським режимом у 1946 році. Монахи Студити добре свідомі того, що післявоєнний час надав особливого розвитку цьому місцю, завдяки чому воно збереглося. Лаврі дуже залежить на тому, щоб всі ці землі були і залишалися народним надбанням і ніколи не ставали предметом чиїхось власних бізнес інтересів. Потрібно пам’ятати, що це є земля, яка була придбана для провадження церковних і народних справ на людські пожертви! 9) Свято-Іванівська Лавра висловлює вдячність теперішньому керівництву та працівникам Музею народної архітектури та побуту у Львові за плідну співпрацю і сподівається на її продовження у майбутньому. 10) Зважаючи на досвід співпраці між Музеєм і Лаврою протягом 25 років незалежності, Свято-Іванівська Лавра виступає з ініціативою юридично оформити Договір про взаємну співпрацю на офіційному рівні, щоб незважаючи на людський фактор, обидві інституції могли впевнено діяти і співпрацювати. 11) Відносно питання про будівництво візит-центру на території Музею і відношення до цього Лаври, яке порушувалося у часі прес-конференції, хочемо висловити тільки свою думку, яка полягає у тому, що Свято-Іванівська Лавра радо вітає комплексний підхід до питання розвитку Музею, а саме: спорудження разом із візит-центром адміністративного корпусу (так, як це передбачається чинним генпланом), у якому б могли розміститися фондові приміщення сучасного типу, виставкові і конференційні зали тощо. 12) Оцінюючи величезний внесок теперішньої адміністрації та працівників Музею – справжніх ентузіастів музейної справи – у його розвиток, Свято-Іванівська Лавра водночас звертає увагу компетентних органів влади на те, що музейні об’єкти на сьогодні потребують негайної реставрації! У разі затягування процесу існує великий ризик втратити назавжди надзвичайно цінні об’єкти сакральної і культурної спадщини нашого Народу, на яких можна виховувати цілі покоління! 13) Свято-Іванівська Лавра, зі свого боку, вже на теперішньому етапі у міру своїх можливостей також спричиняється до відновлення та збереження пам`яток архітектури на території Музею. Тільки протягом одного року зусиллями Лаври було відновлено монастирську криницю (кират) та каплицю над нею, реставруються фрески монастирської каплиці у приміщенні теперішнього адміністративного будинку Музею, розпочато відновлення старого монашого цвинтаря як меморіального комплексу, облагороджено частину території монастирської алеї, підтримується і оновлюється церква Премудрості Божої тощо. Рівно ж і на майбутнє Свято-Іванівська Лавра готова мірою своїх можливостей брати участь у реставрації та відновленні сакральних і культурних об’єктів Музею. 14) Свято-Іванівська Лавра має велику надію на те, що спільна робоча група, про яку була мова на початку, разом з Львівською міською радою зроблять усі можливі кроки для того, щоб належним чином оцінити спадщину митрополита Андрея Шептицького, якою є заснована ним Лавра, надати їй перспективи розвитку та закласти довготривалі основи її співпраці з Музеєм народної архітектури та побуту у Львові. 15) Свято-Іванівська Лавра радо вітає залучення фахівців музейної справи, представників громадянського суспільства, а також депутатів різних рівнів до пошуку спільного і прозорого рішення цього питання, щоб розвиток і Музею, і Лаври та їхня взаємна співпраця приносили добрі плоди для нашого міста і Народу! Львів, 26 квітня 2017 року Божого

Після мого гострого допису про Школу журналістики УКУ, чимало людей пишуть мені у приват, запитуючи мою думку щодо УКУ. Тому вирішив уточнити. Коли Блаженніший Святослав став Патріархом він сказав, що не бачить УКУ без УГКЦ і УГКЦ без УКУ. Ці його слова повинні стати девізом для усієї місії цього навчального закладу. Вони підкреслюють, що УКУ виросло з лона Церкви, а конкретно УГКЦ. Створення цього навчального закладу стало здійсненням мрії багатьох поколінь українських єрархів, богословів, тощо. Зокрема Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Цей заклад у часи перемін дуже потрібний для того, щоб виховувати різних спеціалістів, які базуватимуть свою життєву місію на євангельських принципах. Проте, як і кожний Університет, так само і УКУ у своїй історії мусить пережити і нелегкий період розвитку. Моїм бажанням і прагненням є, щоб цей Університет справді став кузнею зрілих християн, а також місцем діалогу зі світом. Однак такого діалогу, у якому б християнська позиція вміла себе належним чином представити, а не йшла на торги сумлінням та принципами християнської моралі і науки Церкви. Цього року, коли святкуємо рік Митрополита Андрея Шептицького Блаженніший Святослав скерував до УКУ листа, у якому зокрема нагадав про те, що: «Католицький університет повинен "наповнювати свої дослідження, викладання та іншу діяльність католицькими ідеалами, принципами та підходами», щоб «католицьке вчення та спосіб життя впливали на всю університетську діяльність» . Водночас кожен католицький університет зобов’язаний «зробити відомою власну католицьку ідентичність через проголошення своєї місії» і «через свою структуру та свої правила повинен забезпечувати засоби, які б гарантували вияв та збереження цієї ідентичності» , щоб вона впливала і зумовлювала «будь-яку офіційну дію чи зобов’язання університету» . Щоб досягнути цієї мети, слід чітко інформувати весь університетський персонал, особливо викладачів та адміністраторів, під час прийому на роботу «про католицьку ідентичність закладу та її значення, а також про обов’язок сприяти чи щонайменше поважати цю ідентичність». При цьому Блаженніший закликав спільноту УКУ "неухильно їх дотримуватися та узгоджувати з ними свої статути, а також за згодою церковної влади розробити власні чіткі правила та норми, які б спиралися на відповідні документи Церкви, Кодекс канонів для Східних Церков та партикулярне право нашої помісної Церкви і були обов’язковими до виконання для всіх викладачів, працівників і студентів. Прошу спільноту Університету щоразу глибше вивчати, чіткіше висловлювати і роз’яснювати широкому загалу місію УКУ, ґрунтуючись на католицькій, східнохристиянській та українській ідентичності цього навчального закладу». Зрозуміло, що причиною написання листа Блаженнішого став не тільки ювілей 150 ліття від дня народження Митрополита Андрея, але проблеми цього церковного навчального закладу, які вийшли на яв. Якщо б вони не вийшли на яв, то Глава УГКЦ не писав би цього листа публічно, а приватно спільноті УКУ. Існування проблем у різних етапах розвитку такої потужної інституції як УКУ є нормальними. Вони, зрештою, існують всюди. Однак, до УКУ привернена особлива увага, оскільки тут виховується молоде покоління! Саме тому, не можна не реагувати на відверті та несумісні з навчанням Церкви дописи студентів і викладачів УКУ. Зі своєї сторони це я і намагаюся робити. Хтось запитає мене про те, чому приватно не розмовляю про це з представниками УКУ? Відповідаю: розмовляв і розмовляю. Однак, після однієї з таких розмов деякі чільники УКУ перестали зі мною вітатися християнським привітом, а інші відповідно відреагували у соціальних мережах. Через те все це спонукує мене писати про певні речі публічно. Готовий до дискусії і діалогу! На закінчення хочу подякувати тим студентам і викладачам УКУ, які незважаючи на тяжкий період всередині Університету відстоюють свої християнські позиції. Дякую усім тим, які не можуть публічно висловлювати і приватно мені пишуть! Вірю, що пройшовши випробування сучасністю, УКУ стане справді Українським Католицьким Університетом. Поможи, Господи! Львів, 28 липня 2015 року Божого

Львів, 4 серпня 2016 року Божого Вих. № Р-16/036 ОФІЦІЙНА ЗАЯВА Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ з приводу прес-конференції від 3 серпня 2016 року У середу, 3 серпня 2016 року, у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ (вул. Чернеча Гора, 1), яка діє на території Музею народної архітектури та побуту у Львові (народна назва «Шевченківський Гай») відбулася прес-конфереція на тему: « Два заповіти митрополита Андрея Шептицького для Львова: Свято-Іванівська Лавра та Музей просто неба ». Організація даного заходу була ініційована Свято-Іванівською Лаврою для того, щоб представити громадськості проміжні результати праці спільної робочої групи, яка була утворена розпорядженням п. Андрія Садового, Львівського міського голови (№ 270 від 21.06.2016 року), та відповідним декретом Високопреосвященного Владики Ігоря Возьняка (Вих. ЛВ 16/1220) від 4.07.2016 року) для того, щоб розглянути питання подальшого розвитку Музею народної архітектури та побуту у Львові і Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ, яка діє на його території, та опрацювати напрямки їхньої співпраці. У прес-коференції взяли участь: Єрм. Д-р Юстин Бойко, студит – настоятель Свято-Іванівської Лаври, п. Андрій Москаленко – директор департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради, п. Роман Назаровець - директор Музею народної архітектури та побуту у Львові, п. Микола Гайда – заступник директора Інституту пам`яткоохоронних досліджень при Міністерстві культури України, Президент НКУ «ІКОМОС», п. Тетяна Садовська – головний юрист Свято-Іванівської Лаври. Насамперед від імені Свято-Іванівської Лаври хочу подякувати усім учасникам прес-конференції, представникам засобів масової інформації (ЗМІ), працівникам Музею, а також численним достойним гостям, які були присутні на цьому заході. Оскільки після проведення прес-конференції як у ЗМІ, так і серед громадськості почала поширюватися хибно інтерпретована інформація про наміри і позицію Свято-Іванівської Лаври щодо її подальшого розвитку і співпраці з Музеєм (зрештою, чого і очікувалося), змушений виступити з офіційною заявою, письмово ствердивши те, що було проголошено усно: Історичний нарис 1) Свято-Іванівська Лавра Студійського Уставу УГКЦ була заснована окремою грамотою праведного митрополита Андрея Шептицького у 1927 році. Окрім молитви і праці, яка є основою монашого життя, митрополит граф Андрей Шептицький поручив монахам Студитам займатися вихованням сиріт, провадити ремісничі та іконописні майстерні, займатися суспільною і культурною діяльністю. 2) Для того, щоб Лавра могла належним чином сповнювати поручене їй завдання, митрополит Андрей дарує їй великі посілості, які охоплювали Личаківську дільницю Львова, частину Кривчиць і Знесіння. Окрім цього, він передає у власність Лаври і нерухоме майно. Це засвідчують відповідні архівні документи, які збереглися до наших днів. 3) Для того, щоб Лавра могла належним чином провадити своє літургійне життя, митрополит Андрей у 1930 році за порадою Михайла Драгана та Іларіона Свєнціцького переносить для потреби монахів з с. Кривки чудову трикупольну церкву св. Миколая Чудотворця з 1761 року. 7 липня 1931 року відбулося її переосвячення як церкви Святої Софії – Премудрості Божої. Вона і стала головним храмом Свято-Іванівської Лаври і першим об’єктом у неофіційному Музеї просто неба. Усіма процесами як створення Лаври, так і перенесення церкви займався рідний брат митрополита архимадрит Климентій Шептицький у співпраці з тогочасною львівською інтелігенцією. 4) Свято-Іванівська Лавра ревно виконувала доручену їй місію протягом усього часу свого існування, доки у 1946 році радянський режим закрив її, ліквідувавши Українську Греко-Католицьку Церкву. 5) У роки страшного воєнного лихоліття Свято-Іванівська Лавра стала захистом для багатьох дітей-сиріт, інтелігенції, а також єврейських дітей, серед яких знаний промоутер беатифіційного процесу митрополита Андрея Курт Левін (помер 17 червня 2014 року). 6) Після закриття Лаври на її місці на короткий період був заснований інтернат. Бажаючи зберегти це місце для майбутніх поколінь, львівська інтелігенція і науковці почали розробляти план створення на території Свято-Іванівської Лаври Музею народної архітектури та побуту у Львові. Після багатьох років клопіткої праці та оформлення документів у 1971 році Музей засновано офіційно. Під такою назвою він існує до сьогодні. 7) У 1990 році монахи Студити у співпраці з тогочасною дирекцією Музею розпочали богослужіння у церкві Премудрості Божої, а згодом, за офіційним погодженням, оселилися на території Музею у приміщенні колишньої монастирської пральні. Сучасний стан речей 8) У своїй діяльності Свято-Іванівська Лавра керується Статутом, затвердженим відповідними державними інстанціями у 1996 році, Кодексом Канонів Східних Церков, Партикулярним правом УГКЦ, Типіконом, а також внутрішньої Угодою між Музеєм і Лаврою. 9) Свято-Іванівська Лавра за своїм канонічним статусом є митрополичою, а тому у своїй діяльності підпорядковується окрім Ігумена Свято-Успенської Унівської Лаври, митрополиту Львівському УГКЦ Високопреосвященному Владиці Ігорю Возьняку і його наступникам. 10) На сьогодні монахи Свято-Іванівської Лаври на підставі згаданої внутрішньої Угоди з Музеєм провадять літургійне життя у церкві Премудрості Божої, а також в інших сакральних спорудах Музею. 11) Окрім цього у своєму розпорядженні Свято-Іванівська Лавра має три об`єкти нерухомості, які шляхом узаконення були передані їй у власність згідно з ухвалою Львівської міської ради від 29.09.2011 року (№761). 12) Головний монастирський корпус, яким зараз володіє Лавра, розрахований на проживання 4 монахів (розмір келій 2 м х 1,80 м). Він містить також маленьку внутрішню каплицю, бібліотеку, трапезну, кухню і підвал. 13) На сьогодні Свято-Іванівська Лавра налічує 4 монахів з огляду на те, що більшу кількість помістити тут просто неможливо. Лавра займається активною катехитичною, культурною і соціальною діяльністю, зокрема щодо реабілітації та допомоги воїнам АТО. При Лаврі діє кілька церковних хорів, а також різні молодіжні та парафіяльні товариства. Для провадження своїх заходів Лавра винаймає приміщення виставкового залу Музею. Основні позиції Свято-Іванівської Лаври 14) Свято-Іванівська Лавра вважає особливим Божим благословенням, що на колишніх її землях утворився і діє Музей народної архітектури та побуту у Львові. Саме тому свою стратегію розвитку вона бачить тільки у тісній духовній, науковій, культурній, соціальній, мистецькій співпраці з Музеєм! Іншими словами, Лавра і Музей є приреченими на взаємну співпрацю! 15) Свято-Іванівській Лаврі дуже залежить на тому, щоб Музей народної архітектури та побуту повноцінно розвивався як місце, у якому гармонійно поєднується сакрум і культура. У цьому одна з особливостей Музею, що формувалася таким чином історично. Зрештою, Музей і Лавра можуть стати для львів’ян і туристів місцем альтернативного духовного-культурного відпочинку. 16) Є фактом історичним, документально аргументованим, що місце, на якому розташований Музей народної архітектури та побуту у Львові, є тісно пов'язаний з братами Андреєм і Климентієм Шептицькими, а ідея Музею бере свої початки ще задовго до того, як він був офіційно створений. Для того, щоб це науково обґрунтувати, Свято-Іванівська Лавра 30-31 жовтня 2015 року провела наукову конференцію, після якої звернулася до Львівського міського голови з проханням присвоїти Музею народної архітектури та побуту у Львові ім`я архимадрита Климентія Шептицького, а також проголосити 7 липня 1931 року (дату освячення на новому місці церкви Премудрості Божої) датою заснування Музею просто неба. 17) Окрім цього Свято-Іванівська Лавра просить внести поправки у офіційну історію Музею, путівники і вказівники інформацію, яка б історично справедливо показувала зв'язок цього унікального місця для львів’ян і туристів зі спадщиною братів Шептицьких. 18) З огляду на те, що Музей народної архітектури та побуту у Львові розробив стратегічний план свого розвитку, який не містить навіть факту самого існування Свято-Іванівської Лаври на його території, Лавра просить виправити згадану помилку, внісши відповідні уточнення, у тому числі і до генплану Музею. 19) Для провадження своєї статутної діяльності і реалізації місії, яку поставив перед нею митрополит Андрей Шептицький, Свято-Іванівська Лавра просить надати їй у користування відповідну територію (умовно близько 3 га), яка є у сотні разів меншою від того, що вона мала у своїй власності перед війною! 20) На це Лавра має законне право, яке було порушене у той час, коли Музею народної архітектури та побуту у Львові було видано Акт на постійне користування землею, який не взяв до уваги права та інтереси Свято-Іванівської Лаври як релігійної організації, яка здійснює свою діяльність на його території і має рівні права на отримання у постійне користування земельної ділянки. Вказане є грубим порушенням встановлених законом прав Лаври! На сьогодні Лавра скерувала відповідне прохання до Львівської міської ради з проханням виправити ситуацію, яка склалася. 21) Свято-Іванівська Лавра ніколи не претендувала і не претендує на землі, які належали їй до моменту закриття радянським режимом у 1946 році. Монахи Студити добре свідомі того, що післявоєнний час надав особливого розвитку цьому місцю, завдяки чому воно збереглося. Лаврі дуже залежить на тому, щоб всі ці землі були і залишалися народним надбанням і ніколи не ставали предметом чиїхось власних бізнес інтересів. Потрібно пам’ятати, що це є земля, яка була придбана для провадження церковних і народних справ на людські пожертви! 22) Свято-Іванівська Лавра висловлює вдячність теперішньому керівництву та працівникам Музею народної архітектури та побуту у Львові за плідну співпрацю і сподівається на її продовження у майбутньому. 23) Зважаючи на досвід співпраці між Музеєм і Лаврою протягом 25 років незалежності, Свято-Іванівська Лавра виступає з ініціативою юридично оформити Договір про взаємну співпрацю на офіційному рівні, щоб незважаючи на людський фактор, обидві інституції могли впевнено діяти і співпрацювати. 24) Відносно питання про будівництво візит-центру на території Музею і відношення до цього Лаври, яке порушувалося у часі прес-конференції, хочемо висловити тільки свою думку, яка полягає у тому, що Свято-Іванівська Лавра радо вітає комплексний підхід до питання розвитку Музею, а саме: спорудження разом із візит-центром адміністративного корпусу (так, як це передбачається чинним генпланом), у якому б могли розміститися фондові приміщення сучасного типу, виставкові і конференційні зали тощо. 25) Оцінюючи величезний внесок теперішньої адміністрації та працівників Музею – справжніх ентузіастів музейної справи – у його розвиток, Свято-Іванівська Лавра водночас звертає увагу компетентних органів влади на те, що музейні об’єкти на сьогодні потребують негайної реставрації! У разі затягування процесу існує великий ризик втратити назавжди надзвичайно цінні об’єкти сакральної і культурної спадщини нашого Народу, на яких можна виховувати цілі покоління! 26) Свято-Іванівська Лавра, зі свого боку, вже на теперішньому етапі у міру своїх можливостей також спричиняється до відновлення та збереження пам`яток архітектури на території Музею. Тільки протягом одного року зусиллями Лаври було відновлено монастирську криницю (кират) та каплицю над нею, реставруються фрески монастирської каплиці у приміщенні теперішнього адміністративного будинку Музею, розпочато відновлення старого монашого цвинтаря як меморіального комплексу, облагороджено частину території монастирської алеї, підтримується і оновлюється церква Премудрості Божої тощо. Рівно ж і на майбутнє Свято-Іванівська Лавра готова мірою своїх можливостей брати участь у реставрації та відновленні сакральних і культурних об’єктів Музею. 27) Свято-Іванівська Лавра має велику надію на те, що спільна робоча група, про яку була мова на початку, разом з Львівською міською радою зроблять усі можливі кроки для того, щоб належним чином оцінити спадщину митрополита Андрея Шептицького, якою є заснована ним Лавра, надати їй перспективи розвитку та закласти довготривалі основи її співпраці з Музеєм народної архітектури та побуту у Львові. 28) Свято-Іванівська Лавра радо вітає залучення фахівців музейної справи, представників громадянського суспільства, а також депутатів різних рівнів до пошуку спільного і прозорого рішення цього питання, щоб розвиток і Музею, і Лаври та їхня взаємна співпраця приносили добрі плоди для нашого міста і Народу! Просячи Божого благословення для княжого Львова і Українського Народу, від імені Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ, Єрм. Д-р Юстин Бойко, студит Настоятель

Монастирську криницю у Свято-Іванівській Лаврі почали копати у жовтні 1927 року. Завершили через 2 роки. Глибина, на якій залягала вода становила 29 метрів. Один метр буріння коштував 8 злотих. За саме буріння Свято-Іванівська Лавра заплатила 224 злотих. За повне оснащення монастиря водою разом з помпою, кератом, збірниками води та роботою Свято-Іванівська Лавра заплатила 2514 злотих 40 грош. До сих пір збереглася тільки помпа і збірники води, які знаходяться на стриху адміністративного корпусу Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького. Усім процесом займалася спеціальна фірма SZYMONA MALOCHLEBA, на той час дуже відомого львів'янина, який саме і займався студнями і механізмами для постачання води. Центральний офіс фірми знаходився на вул. Городоцькій, 101 (на даний час вул. Горської, 5). У 2015 році монастирем у погодженні з Музеєм був повністю відновлений механізм качання води (помпа), але постачання самої води не вдалося відновити через те, що вона зійшла на більшу глибину. Восени 2015 року було освячено встановлено каплицю над монастирською криницею, а сам механізм відреставровано для огляду відвідувачів. Може когось зацікавить ця тема, подаю документи. Лист настоятеля Лаври до о. Ігумена Климентія Шептицького з повідомленням про хід справ з копанням криниці Угода-кошторис з фірмою SZYMONA MALOCHLEBA Реклама фірми SZYMONA MALOCHLEBA

Відомий іконописець Юрій НОВОСІЛЬСЬКИЙ був кандидатом до монастиря студитів і проходив період кандидатури у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ. Мало хто знає, що відомий польський іконописець, мистецтвознавець, богослов, українського походження був кандидатом до монастиря студитів і проходив кандидатуру у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ. Публікую один з його листів, у якому він виразно це стверджує, розповідаючи також цікаві деталі про своє перебування. Зокрема, він згадує і про те, що під керівництвом єрм. Рафаїла Хомина розписував трапезну церкву у Лаврі, яка на даний час знаходиться на другому поверсі теперішнього адміністративного будинку Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького та перебуває на етапі реставрації. Реставрація трапезної церкви розпочалася минулого року за згодою керівництва Музею. Реставраційні роботи провадить п. Ірина Гірна. ТЕКСТ ЛИСТА Юрія Новосільського до однієї з сестер монахинь Краків, 21.ІІ. [19]96 [р.] Преподобна Сестро! Спішу із відповіддю на Ваше письмо. Так, це дійсно був я. У 1942-43 роках перебував на послушанії в Св.Хрестительській Лаврі у Львові. Тоді я мав уже частинні художні студії й цілком природно в монастирі займався іконопиством. В зимі 42-43 року ми влаштовували трапезну церкву і там о. Рафаїл доручив мені фрескову розпись іконостаса. Я її виконав разом і[з] другим лаврським іконописцем Братом Христофором. Приїзжав до нас ще третій студитський іконописець, вже старший, якого імени на жал[ь] не можу собі пригадати. В часі мойого перебування у монастирі, я мав змогу многократно посіщати укр.[аїнський] Національний Музей, який [був для] публіки закритий, але мене там пускали. Літом 43 р. ми, т.[о] є.[сть] Брат Христофор і я виїхали розписувати велику муровану церкву у Болехові. При тій роботі я тяжко захворів на запалення суглобів. Мене поклали в лікарню у Львові, а згодом о.Протоігумен Климентій приказав мені поїхати до дому час дальшої реконвалесценції. Кілька разів писав до мене - та прийшов фронт який нас розділив. До Вашого відома подаю ще таке: у 1990 році наші польські музеї влаштували мою індивідуальну виставку у Львівській Картинній галереї (108 картин). Тоді кілька днів побував я у Львові й при нагоді посітив Лавру (скансен) і був у церкві на службі в навечеріє Воздвиження Ч[есного] Хреста. Крім того у Кракові посітили мене студитські ієромонахи й розказали про долю деяких ченців, яких я з воєнного часу пам`ятав. Хочу також повідомити Вас, що я є автором численних розписей у Польщі, у православних, гр[еко-католицьких] та р[имо]-католицьких храмах. У листопаді минулого року мав індивідуальну виставку у Києві, та в такий осінно-зимовий час не в силі був поїхати. Я дізнався у Львові, що живий іще Брат Венедикт, якого я дуже любив у монастирі. Якщо можете, передайте Йому мій сердечний привіт. Пересилаю найкращі побажання Ваш Юрій Новосільський Копія ОРИГІНАЛУ

Високопреосвященний Владико Митрополите, Преосвященні і Боголюбиві Владики, Всесвітліші, Всечесніші і Преподобні Отці, Возлюблені Сестри Служебниці, Дорогі у Христі Брати і Сестри! Сьогодні у суботній ранок багато львів’ян досипають недоспані протягом цілого тижня ночі, гості нашого міста починають заповнювати кав’ярні і смакувати запашної львівської кави. Молодь, мабуть, запланувала на ці вихідні помандрувати закутками нашої прекрасної України. Маленькі діти встали сьогодні раніше, бо нарешті зможуть разом з обома батьками погратися на дитячому майданчику або просто побавитися з ними. І мало хто із них застановляється над тим, що вони можуть реалізовувати оці свої простенькі мрії тільки тому, що над усіма ними панує мирне небо, яке для нас тримають наші безстрашні воїни. Але це мирне небо тримається не тільки зі зброєю в руках. Мирне небо, відколи існує світ, тримають передовсім люди з вірою в серці і любов’ю в грудях, які свою надію покладають на Бога та інших заохочують прислухатися до Його голосу. Ці люди існували протягом усієї історії світу. Є вони також присутні у нашому сьогоденні. Над ними не завжди сіяла авреоля святості, їм не кланялися по дорозі люди, вони не отримували багатотисячні оплески на стадіонах, ані не були популярними зірками світу. Автор Листа до Євреїв, описуючи їхню страшенно тяжку долю, каже, що « їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами» (11,37-38). Аж страшно уявити описані терпіння, які не під силу перенести немічній людській природі! Але, саме на таких, як стверджує Апостол, тримався світ – світ, який не був їх вартий. І цих людей ми називаємо сьогодні святими. Сьогодні ми зібралися тут, у храмі, на Пресвяту Євхаристію, що подякувати Богу за святу Йосафату Гордашевську з нагоди одразу двох її ювілеїв, які святкуємо цього року – 150 ліття від дня народження та 100 ліття від дня переставлення до вічності. Її Бог покликав з нашого Народу у дуже непростий час. І вона пішла за його голосом, розділивши долю усіх тих, які були і збідовані, і гроблені, і яких світ не був вартий. У Святому Письмі ювілей має не, якщо так можна сказати, застільний характер, але особливим часом, у якому прощалося борги, відпускалося рабів, прощалося ворогів, тощо. Ювілей був часом особливого Божого благословення, який мав на цілі змінити людину, суспільство. Саме тому, ювілейний рік присвячений блаженній Йосафаті, що його ми сьогодні розпочинаємо молитовним зібранням, має на цілі з однієї сторони привернути нашу увагу до її особи, а з іншої випросити у Бога ласки, щоб ми могли йти сьогодні її слідами, дорогою, яку топтали її ноги. Що це була за дорога? Це була дорога святості. Дорога, про яку ми щоденно чуємо з уст побожних людей. Дорога, яка манить своєю остаточною метою, але яка не до кінця є зрозумілою тим, хто на неї ступив. А все тому, що дорога святості не завжди є дорогою успішного сьогодення, успішного життя, яке є головною цінністю сучасного суспільства. Це не є фейкова чи кимось вигадана дорога. Вона є нам вказана самим Христом, який усіх кличе: «Хто хоче йти за мною …» (Лк. 9,23). І пройти нею можуть тільки ті, які переступаючи щоденно через власне «я», намагатимуться довірити все своє життя у руки Божі. А воно, ой як не просто є! Наведу тільки один приклад з життя блаженної Йосафати, якому незабутньої пам’яті сестра Домініка Славута – біограф блаженної, з якою я мав честь перетнутися у житті, присвятила цілий розділ. Сестрам Служебницям той період з життя блаженної Йосафати є добре відомим. Але не усі знають про нього. Мова, очевидно, йде про труднощі, яких вона досвідчила перед складанням вічних обітів. Ось, як про це пише згадана мною сестра Домініка Славута: « На підставі нових Конституцій, Сестри, які провели в Згромадженні принаймні вісім років чернечого життя, і яких поведінка була бездоганна, могли скласти довічні обіти. Отож, на празник Різдва Матері Божої, 1907 року, після восьмиденних рекалекцій під проводом о. Ломницького, тридцять дві Сестри склали перші довічні обіти в Згромадженні, допущені до цього торжественного акту Сестрою Старшою Василією та її Радою. Між допущеними була сама с. Василія та її Дорадниці, але недопущені до тієї посвяти були с. Йосафата і її рідна сестра с. Арсенія. Беручи під увагу духовні й чернечі прикмети с. Йосафати, разом з заслугами, важко пояснити її недопущення до довічних обітів, хіба тільки через якусь людську заздрість, помсту чи щось подібне. С. Йосафата боляче пережила це впокорення. Відкинення тими, яких сама виховувала й приготовляла до чернечого життя, глибоко відчула » . Можна собі тільки уявити той стан, коли тобі відводиться роль бути «каменем, що його відкинули будівничі». Терпіти таку наругу над собою сьогодні б ніхто не став! Знайшов би маса аргументів, щоб зійти з обраної дороги, бо нею простують самі ідіотки і вар’ятки. Ба більше, був би оправданий оточенням. Треба сказати, що направду немає гіршого образу за брехню зодягнену у шати правди, або «покірного» егоїзму, який носить на собі монаший одяг. І власне місія святої людини полягає якраз у тому, щоб бути знаком, якому будуть противитися, щоб бути дзеркалом, у якому кожен побачить своє правдиве обличчя. І цю місію блаженна Йосафата сповнила мужньо і достойно. Остаточно вона все перенесла, зберегла віру і отримала вінець, який її приготовив Господь. Але, слід при цьому звернути увагу на те, що Бог не залишив її самою. Він послав її чудових провідників, серед яких був о. Єремія Ломницький. Саме він, розуміючи усі її страждання і болі, підніс її духа простими, а водночас глибокозмістовними словами: «Це терпіння освятить тебе» . Сьогодні, згадуючи блаженну Йосафату ми мимоволі керуємо погляд у наше майбутнє, запитуючи себе, яким чином можемо її наслідувати і де є наша дорога, яка зветься дорогою святості? По чому її впізнати? Шукаючи відповіді на так поставлене питання, пригадується головний девіз, якого трималася у житті як найголовнішого орієнтиру блаженна Йосафата: « Служити там, де найбільша потреба ». Сьогодні тих потреб як у світі, так і в Україні є дуже багато. Можна навіть сказати, що цілий світ нагадує сьогодні отого сліпця, який сидів біля мурів Єрихону і волав до Христа сильним голосом, щоб Той повернув йому зір. Немає сумніву у тому, що жіноче монашество, зокрема Сестри Служебниці, мають унікальний шанс стати отим другим Христом супроти засліпленого світу, який волає про поміч. Здається мені, що наша найголовніша місія як християн сьогодні є допомогти відкрити очі тим, які втратили віру і надію на краще, які почуваються цілковито покиненими, які гублять дорогоцінний час життя у марних пестощах світу цього. Самостійно зробити це нам не є під силу. Наше завдання є тільки звернути увагу сучасної людини на Бога, який є єдиною дорогою, істиною і життям. А способів і засобів для цього сьогодні є як ніколи багато. Аби було тільки бажання! Десять років тому, у одній із львівських шкіл вчительки дала учням 4-класу написати твір про те, ким для них є Йосафата Гордашевська і в чому вони б хотіли її наслідувати. Один хлопчик написав таке: « Я б хотів наслідувати блаженну Йосафату, тому що вона добра людина, вона молилася за своїх ворогів у першу чергу, і бездомних, і за ближніх своїх. Вона дуже любила людей злих і добрих. І я б хотів, коли стану дорослим, стати святим чоловіком, або одним словом святою людиною » . Коли я читав ці слова, мене проймала гордість за наших дітей і молодь. Вони потребують тільки тих, які б їх попровадили дорогою святості, показавши їм власним прикладом не якусь віддалену від життя реальність святості, яка згодом розчаровує, але благородність самого покликання до святості. Адже, як слушна свого часу зауважила наша наперевершена поетеса Ліна Костенко: «Людина нібито не літає … А крила має. А крила має!» Якби не крутилося колесо історії, але людина дійсно прагне злетіти щораз то вище! Їм потрібно тільки показати напрямок лету. Милосердний Боже, подай нам за молитвами блаженної Йосафати, подай нам крила віри, надії і любові, які б піднесли нас на височінь нашого людського і християнського покликання! Єрм. Юстин Бойко, студит Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ Львів, 6 квітня 2019 року Божого Храм свв. Верховних Апостолів Петра і Павла