Слово привітання і спомину про пароха Дори отця Івана Лейб’юка з нагоди 35-ліття священства

Фото взяте зі сторінки отця Івана Лейб'юка у Фейсбуці

Сьогодні 35 ліття священства відзначає парох моєї рідної Дори – отець Іван Лейбʼюк (Іван Лейб’юк). Отримав він їх 23 серпня 1990 року.

Усі ці роки він нерозривно пов’язаний з Дорою, хоча сам родом є з Білих Ослав. І хоча він вже має немалий шмат життєвого і священничого шляху за плечима, Доряни (причому і старші, і молоді) називають його дуже мило і ніжно – отець Йванко.

Хтось з цікавих, який не є з гуцульських теренів Дори запитає про те, чому так ? А відповідь проста – отець Іван зростав на очах Дори. Тут, з рук блаженної пам’яті отця Порфирія (Павла-Петра) Чучмана у підпільній монастирській хаті Студитів у Горишняку отримав Святу Тайну Хрещення і Миропомазання. Тут вперше в часі отримання Святих Таїн плакав і кричав так, що його крик почула уся Дора. А люди, присутні на Хрещенні, жартували: «Кричи Іване ославський, най Тебе почують Дорєни».

І так сталося. Дора його голос почула. Дивним збігом обставин, а радше з Божого Провидіння він не став Студитом (Іван прийшов до хати Студитів, а та була замкнена), але учнем славного отця, істинного Дорянина блаженної пам’яті Михаїла Косила. Він був вірним до дрібниць його учнем та постійно поруч.

Мені пощастило бути свідком священничої дороги отця Івана чи не з самих початків. Здається, то був 1982 рік (у датах я не сильний), коли до Дорянського лісництва приїхала пасіка, яка нараховувала близько 150 бджолиних сімей. Головним пасічником був отець Михайло Косило. А тоді я ще цього не знав. Він жив пасікою і жив на пасіці! Це було дивно для мене, адже більшість працівників лісництва не дуже затримувалися на роботі. Ну, хиба що смерека криво впала.

Біля Михаїла Косила завжди були молоді хлопці. Тому, принаймні мені особисто, там було дуже добре і весело. Молода і цікава компанія, товариство, жарти і, щонайважливіше, якось не так, як у інших світських товариствах. На пасіці панувала якась містична атмосфера! Мені малому було дуже дивно, а водночас приємно, що до мене відносилися як до дорослого і з повагою великою, а водночас я там ніколи не чув лихих слів чи негідних постав. Панувала тут велика культура і повага.

Саме тут я вперше побачив майбутнього отця Івана. Він, мабуть, найбільш ревно служив отцю Михаїлу. Його покорі та працьовитості можна було позаздрити.

Вперше я зрозумів, що це товариство – це спільнота священників я зрозумів тоді, коли приступав підпільно до Першої Сповіді і Святого Причастя. Це було вночі. Але, про це іншим разом напишу.

Молодий Іван Лейб’юк мав чудовий голос! А ще був дуже поставний і високий! Я тільки згодом зрозумів тільки, що мабуть не було у Дорі дівчини чи молодиці на той час, яка б не задивлялася на майбутнього отця Івана та ставила собі питання про те, чому він не одружується. Але він вирішив свідомо – прийняти священство у безженному стані. Саме таких єднав біля себе отець Михаїл, бо був свідомий, що якщо священник має родину, є більші ризики, що радянські служби безпеки зможуть шантажувати священника.

Пам’ятаю як нині, що коли висвятили отця Івана на священника, він вперше показався на Літургії у Дорі у священничих ризах, коли покійний владика Павло Василик у Дорі святив двох інших кандидатів з підпільної Семінарії отця Михаїла Косила на священників. Як сьогодні пригадую між жінками пішов церквою голосний шепіт: «Дивіться жінки, наш Йванко в ризах!» Це сьогодні не є дивиною побачити священника, а в ті часи священники були великою рідкістю. А тим більші такі священники!

Згодом отець Іван став парохом Дори, де щоденно служить вже 35 літ! Стільки дітей він охрестив, звінчав молодих, відпровадив на дорогу вічного життя людей, потішив засмучених сердець, врятував з недолі упавших, тощо. Можна багато перераховувати тих добрих діл, які Бог вчинив його руками!

Наш отець Іван є істинним священником Української Греко-Католицької Церкви – він любить свою Церкву, свій Народ! Він є великим патріотом України! Йому дорога є і молодь, і старші, і діти. Свята Літургія є центром його життя!

Можна ще багато сказати про нашого Пароха, але не хочу забирати у читачів багато часу!

Боже, дякуємо Тобі за нашого Пароха Отця Івана! Благослови його працю і служіння! Подай йому здоров’я сильне, щоб міг ще довго служити Тобі і людям, до яких Ти його послав!

Про це прошу Тебе як істинний Гуцул і Дорянин

негідний Юстин, монах студит Бойко

Львів, 23 серпня 2025 року Божого