Дорога скорбота родино,
Дорогі у Христі!
Стоячи над домовиною пана Юрія Шухевича, великого борця за волю України, Героя України, великого Львів`янина, кожного з нас тут присутніх оповивають різні думки. Хтось споминає дуже тернистий його життєвий шлях, хтось, хто був близьким його дуже близьким другом хвилі особистих зустрічей, хтось його боротьбу за ту омріяну поколіннями Україну вже за часів незалежності України. У кожному випадку, кожного з тут присутніх пов`язує щось особисте з паном Юрієм.
Мої більш особисті дружні відносини з ним не є давніми. Мені доводилося чимало чути і дуже часто бачити його на різного роду мітингах чи майданах, особливо напочатку 90-х, коли після десятиліть переслідувань відроджувала свою діяльність УГКЦ, а він у цьому процесі як вірний своєї рідної Церкви, брав активну участь.
Але більш тісніше ми почали спілкуватися тоді, коли з нагоди 150-ліття від дня народження митрополита АндреяШептицького, у Львові тривала боротьба за спорудження памятника цьому праведному мужеві, Мойсеєві Українського Народу. І ця боротьба об'єднала різних за віком і досвідом людей, але які мали одне бачення майбутнього нашої держави. І це майбутнє виражалося у відомому гаслі, що ним жили цілі покоління борців за незалежність – Бог і Україна.
Від того часу ми досить часто зідзвонювалися і бачилися. І у його роздумах про теперішнє і майбутнє України, постійною була присутньою тема ролі Церкви у релігійному-патріотичному вихованні дітей та молоді, а також про теперішнє і майбутнє нашого рідного Львова.
Коли мова про роль Церкви у суспільному житті, то він завжди наголошував на тому, що нам, священикам, монахам і монахиням, слід присвятити особливу увагу дітям і молоді, бо саме у цьому криється запорука успішного розвитку нашого Народу. Спіставляючи розвиток Католицької Церкви у світі та України, він дуже часто наголошував на тому, що релігійне і патріотичне виховання повинні йти разом, оскільки відірвані одне від одного ризикують потрапити у глухий кут.
Коли ж заходила розмова про Україну, то наші бесіди завжди починалися згадкою про Львів. Він вболівав над тим, що Львів, занурившись у власний комфорт, почав втрачати на своїй історичній місії – бути носієм духовно-національних цінностей України. А водночас покладав велику надію на те, що прийде ще час для переосмислення місії Львова у контексті розвитку цілого Українського Народу як такого.
Та найбільшим його прагненням було те, щоби у Львові належним чином пам'ятали про кожного і то поіменно тих героїв, які століттями клали своє життя на вівтар свободи і незалежності України. У одному з своїх останніх інтерв’ю він навіть з болем стверджував, що «до Львова є дуже багато претензій, наприклад пам’ятника Шухевичу – досі немає. І навіть не думають. Отак крутять-вертять, абине зробити. Вони батька не терплять».
Звичайно, ці слова багато кому можуть різати вухо, але вони є словами Героя України, борця за волю України, довголітнього вязня радянських концтаборів, великого Львівянина, сина генерала Романа Шухевича. Зрештою, це є голос цілого покоління борців за незалежність України!
Сьогодні пан Юрій вже стоїть перед обличчям Божим! Він вже зустрівся у вічності з своїми рідними, друзями! Але ми залишаємося тут на землі. Майже відходить велике покоління ідеалістів і борців, завдяки яким ми отримали назалежну Україну. Йому на зміну прийшло покоління тих, які у вогні боротьби і крові будують її такою, якою її хотіли бачити покоління і якою її хочемо бачити ми – гідною і достойною серед вільних народів світу!
Стоячи на цьому святому місці, подякуймо Богові, що посилає нам борців та пророків у кожному часі! А їх приклад нехай спонукає кожного з нас робити те, що в його силах для спільного блага Українського Народу!
Милосердний Боже, за молитвами святих, праведників та усіх героїв України пошли нашому Народові якнайшвидшу перемогу і мир!
Слава Ісусу Христу!
Слава Україні!
Львів, 10 грудня 2022 року Божого
Личаківський цвинтар