Свято-Успенська Унівська Лавра - центр паломництва і духовності Української Греко-Католицької Церкви

Преподобний Отче Ректоре,

Вельмишановні Професори,

Високодостойні учасники конференції!

Перш, ніж перейти до висвітлення суті теми моєї доповіді, хочу сердечно подякувати Папському Східному Інституту за запрошення. Особисто дякую о. Peter Dufka, з яким тримав безпосередній контакт.

Мушу визнати, що свою доповідь я готував під звук російський ракет, якими Московія щоденно тероризує Україну, а також в умовах довготривалої відсутності електрики. Але, сам факт того, що мені вдалося приготовити мою доповідь і приїхати до Риму на сьогоднішню конференцію, свідчить про те, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. Саме ці слова Глави і Отця нашої Церкви Блаженнішого Святослава щоденно повторює кожен Українець!

Темою моєю доповіді є Свято-Успенська Унівська Лавра як центр паломництва і духовності Української Греко-Католицької Церкви.

1. Вступ

Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу — одна з п’яти монастирів зі статусом «лавра», а водночас однією з найдавніших чернечих обителей України. Вона також належить до найбільш динамічних духовних центрів сучасної Української Греко-Католицької Церкви.

Її історія поєднує в собі кілька вимірів: монастир-фортецю середньовічної Київської Русі, Унівську архимандрію як один з головних осередків Галицької митрополії, центр книжної культури з власною друкарнею, митрополичу резиденцію, місце відродженого студійського чернецтва та, нарешті, потужний центр паломництва й духовної формації мирян.

Метою моєї доповіді є саме представити Унівську Лавру як центр паломництва і духовности УГКЦ у перспективі історичної тяглости та сучасності.

2. Основні етапи історії Унівської Лаври

2.1. Витоки та рання історія (кінець XIV – XVI ст.)

Перша достовірна письмова згадка про Унівський монастир датована 1395 роком, коли король Владислав II Ягайло підтверджує маєтності «загальновідомого монастиря в Уневі». На межі XIV–XV ст. він виступає як укріплена обитель Галицької митрополії на пограниччі політичних і культурних світів.

У середині XVI ст. монастир переживає глибоку кризу: у 1549 році його нищать татарські напади. Із цим часом пов’язана відома легенда про чудесне джерело: шляхтич Олександр Ванько Лагодовський (1525 — 27 січня 1574 рр.), тяжко хворий на ноги, за переказом, у видінні від Богородиці отримує вказівку на джерело поблизу руїн монастиря. Випивши води й одужавши, він відбудовує обитель уже як кам’яну фортецю з мурами й вежами і ставить над джерелом ікону Пресвятої Богородиці. Відтоді джерело й ікона стають осердям ранньої унівської побожности та паломництв.

2.2. Архимандрія, друкарня і книжна культура (XVII–XVIII ст.)

У XVII–XVIII ст. Унівський монастир набуває статусу архимандрії — матірного монастиря для цілої низки обителей Галичини. Цей період позначений двома ключовими рисами:

• самоврядність і вплив:

архимандрит Унева має особливі права в системі Галицької єпархії; монастир стає важливим духовним і адміністративним центром;

• книжна культура:

від середини XVII до середини XVIII ст. діє унівська друкарня, яка видає богослужбові та духовні книги для широкого простору Київської митрополії. Новітні каталоги стародруків показують, що унівські видання йшли далеко за межі місцевої спільноти, будуючи інтелектуальний авторитет обителі.

У цей час формується й бібліотека Унівської Лаври — корпус стародруків і рукописів, який сьогодні є окремим об’єктом наукових досліджень.

2.3. Австрійські реформи та митрополича резиденція (кінець XVIII – XIX ст.)

Після приєднання Галичини до імперії Габсбургів монастирі зазнають йосифінських реформ. У 1790 році Унівський монастир офіційно ліквідовано, а його церкву перетворено на звичайну парафіяльну.

Однак уже 1816 року митрополит і кардинал Михайло Левицький (1774-1858 рр.) викуповує унівські маєтки і робить комплекс своєю літньою резиденцією. Тут він проводить значну частину життя й тут помирає 14 січня 1858 року. В Уневі він і похоронений. Його могила знаходиться у підземеллі під монастирською церквою.

І хоч монаша спільнота у тому періоді тимчасово зникає, але місце не втрачає церковної ваги: Унів стає осередком управління митрополії та символом галицького єпископату.

2.4. Відродження студійського монашества (поч. XX ст.)

На зламі XIX–XX ст. митрополит Андрей Шептицький розпочинає реформу монашого життя й відновлення східного чернецтва за Студійським уставом. У 1898 році на базі двох спільнот хлопців, які хотіли жити повноцінним монашим життям, він створює першу спільноту монахів Студитів.

У 1906 році у Скнилові біля Львова будує для них перший монастир, що отримує назву Скнилівська Лавра св.Антонія Печерського Студійського Уставу та стає у ній першим Архимандритом. Внаслідок Першої світової війни (1914-1918 рр.), а польсько- української війни (1918-1919 рр.) Скнилівську Лавру було цілковито знищено.

Через це у 1919 році митрополит передає монахам Студитам Унівський монастир монахам, ігуменом якого стає його рідний брат Климентій (Шептицького) – тепер вже блаженний Католицької Церкви. Відтоді Свято-Успенська Лавра стає матірним монастирем студитів і лабораторією відновленої візантійської чернечої традиції в УГКЦ.

Символічною датою цього періоду розвитку Унівського монастиря є 30 вересня 1917 року. Саме тоді в Уневі митрополит Андрей висвячує на священника молодого богослова Йосифа Сліпого. Його перша Літургія відбулася в Лаврі, що робить Унів частиною життєпису майбутнього Глави УГКЦ.

У міжвоєнний період спільнота студитів у Лаврі зростає,розвиває літургійний розпорядок, господарство, сиротинці, катехизацію молоді, видавничу й місійну діяльність. Унів утверджується як один з духовних центрів Української Греко-Католицької Церкви.

2.5. Радянська окупація, ліквідація та підпілля УГКЦ (1939–1946- 1989-ті роки)

У роки першої радянської, а опісля німецької окупації Унівська Лавра стає місцем порятунку євреїв. Архимандрит Климентій разом із братією переховують у монастирі й пов’язаних із ним домах десятки єврейських дітей та дорослих. Багато з цих історій задокументовані у свідченнях врятованих; саме за це Климентія Шептицького визнано Праведником народів світу.

Після повернення радянської влади розпочинається планомірна ліквідація УГКЦ. А у 1946 році відбувається псевдособор у Львові, яким остаточно радянська влада робить УГКЦ забороненою, а її вірних і священників насильно пробують заштовхнути у лоно Російської Православної Церкви, яка весь час співпрацювала з комуністами. Зрештою, так РПЦ продовжує поводитися і сьогодні. В результаті радянської ліквідації УГКЦ Унівський монастир було закрито. Самі ж монастирські будівлі спочатку стають своєрідним концтабором для усього духовенства і монашества Львівщини, а згодом перетворюють на психоневрологічний диспансер для жінок.

Архимандрита Климентія Шептицького було заарештувано 5 червня 1947 року в Унівській лаврі, у його келії. Потім його вивезли, засудили на 25 років таборів, і він помер у тюрмі у Володимирі над Клязьмою 1 травня 1951 року.Помер, до речі, як Екзарх Росії та Сибіру.

Протягом наступних десятиліть Лавра фізично занепадає, але в підпільній Церкві Унів залишається символом вірности: пам’ять про нього живуть у молитві, усних переказах, таємних відправах.

2.6. Повернення Лаври Церкві та сучасний етап (від 1992 р.)

У контексті відновлення незалежности України та легалізації УГКЦ держава повертає Унівський комплекс Церкві. Від 1992 році студити знову поселяються в Лаврі та поступово відновлюють спільноту, богослужбове життя й архітектурний ансамбль. Спочатку там проживали тільки два монахи, а з 1993 року, після цілковитої ліквідації психоневрологічного диспансеру, першим тут поселяється новіціят.

Сьогодні Свято-Успенська Лавра — це жива монаша спільнота, що поєднує суворий студійський устав із відкритістю до паломників: відновлений монастирський комплекс, впорядкований монастирський цвинтар, нові сакральні об’єкти (зокрема храм блаженних Климентія і Леонтія на Чернечій горі), реколекційні простори для мирян, будинок прочанина, трапезна для прочан, тощо.

3. Унів як центр паломництва і ярмарковий осередок

Від початків Унів був не тільки монастирем, а й місцем паломництва до чудотворної ікони Богородиці та цілющого джерела. Центральним святом став празник Успення Пресвятої Богородиці (28 серпня), навколо якого вибудувалася відпустова традиція. У цей день до Лаври прибували вірні з різних частин Галичини, щоб молитися, приймати Святі Тайни, набрати свяченої води з джерела.Той, хто отримував особливі зцілення, залишав на пам’ятку вотивні дари.

У XIX ст. до духовної функції додається виразний економічний вимір: джерела фіксують у селі Унів великий ярмарок, який відбувався щороку з 24 по 31 серпня, тобто в останній тиждень перед празником Успення. Він був одним із вагомих ярмарків Галичини: сюди приїздили купці з різних регіонів, здійснювалися хутряні, шкіряні, тютюнові торги, продавалися ремісничі вироби, книжки, церковні речі.

Таким чином, відпуст і ярмарок творили неподільний простір: люди приїздили до Унева і «до Бога», і «до людей». Сакральна й економічна географія були тісно переплетені, і це поєднання до певної міри зберігається й сьогодні — хоч у зміненій формі.

У монастирській Хроніці зберігся запис про одну дуже цікаву історію, яка мала місце у 1938 році. Місцевий власник шинка, єврей, написав скаргу на ім’я отця Климентія Шептицького. Головним мотивом скарги було те, що Студити не належно шанують Пресвяту Богородицю.

За його словами, вони повинні організовувати щонайменше п’ять разів до року празники у честь Пресвятої Богородиці, а вони, натомість, роблять це тільки раз до року. Очевидно, що власник шинка отримував великий прибуток з ярмарку з нагоди храмового празника Лаври Успення Пресвятої Богородиці. І йому йшлося не так про почитання Богородиці, як про особистий зиск.

Після виходу Церкви з підпілля і відновлення Лаври в 1990-х роках Унів дуже швидко повернув собі статус паломницького центру. Два виміри особливо виразно структурують сучасний паломницький рік:

Серпнева піша проща Львів – Унів до празника Успеннявідновлюється у період відновлення незалежності України.

Перше організоване паломництво зі Львова до Унева вирушило у 1992 році від храму св. Архистратига Михаїла у Львові. Спершу це було кілька сотень людей, які йшли два дні сільськими дорогами до Лаври. Згодом проща розростається до трьох днів (25–27 серпня) і стає справді масовою. У деякі роки зареєстровано понад півтора тисячі прочан.

Це — «народна проща», де разом ідуть люди різного віку, соціального походження, з різних регіонівУкраїни. До цієї прощі у мене особливий сентимент, оскільки мені довелося її організовувати і провадити майже від самих початків, а саме від 1994 до 2016 року.

Травнева молодіжна проща Львів – Унів до празника чудотворної ікони Унівської Богородиці (третя неділя травня).

Вона має виразно молодіжний характер. Її організаторами є Товариства Український Студентів Католиків «Обнова», Українська Молодь Христові, монахим Студити, університетське душпастирство. З 2010 року ця проща має виразно окреслений профіль. Визначається тему-девіз прощі; програма включає катехизи, працю в групах, сповідь, чування, спільну Літургію. Саме тут багато молодих людей вперше досвідчують паломництва як «реколекцій в дорозі».

Цікаво, що структуру серпневої прощі можна побачити як духовну спадкоємницю історичних ярмарків: колись люди тиждень перед Успенням їхали до Унева «з товарами», нині — ідуть із молитвою, але логіка зібрання народу довкола Лаври в серпневі дні залишається.

3.1. Сучасні форми паломництва: від прочанської дороги до онлайну

Важливою ознакою останніх років стало поєднання традиційного паломництва з сучасними медіа. У 2020 році, в умовах карантину, обидві прощі – травневу і серпневу -вперше провели повністю онлайн: молитви, конференції та Літургії транслювалися на сторінках Обнови та Унівської Лаври, щоб вірні могли долучитися з дому.

Так сформувався ще один вимір: «віртуальне паломництво», яке не замінює живої дороги, але дозволяє підтримувати духовний зв’язок з Лаврою у виняткових обставинах (пандемія, хвороба тощо).

З 2022 року у зв’язку з війною, яку 24 лютого розпочала Московія проти України, формат прощ цілковито змінився. Масові піші прощі у травні і серпні через воєнний стан стали неможливими до проведення, як також неможливим стало проведення цілонічних чувань через комендантську годину, яка триває з опівночі до 5 год. ранку. Через це напередодні празника Ікони Унівської Богородиці у травні чи Успення Пресвятої Богородиці у серпні люди приїздять організовано або приватно на Велику Вечірню з Литією, опісля ж повертаються до своїх домівок. Наступного дня люди з найближчих сіл приходять пішли на Літургію, а ті, що здалека приїжджають транспортом.

Час війни показав, що люди мають велику потребу у взаємних зустрічах і велелюдних прощах, де можна не тільки помолитися, але зустріти один одного і підтримати у нелегкий час.

4. Духовний профіль Лаври та богословський зміст паломництва

Сучасне паломництво до Унівської Лаври скерована упершу чергу на внутрішньо-монастирське життя Лаври.

По-перше, це літургійний ритм, визначений Студійським уставом: Утреня, Часи, Вечірня, Повечір’я, Божественна Літургія, чиртання Псалтиря, тощо. Для паломника це означає входженя у «монаший час»: навіть коротке перебування в Лаврі дає досвід дня, який вимірюється не робочим графіком, а богослужінням.

По-друге, це аскеза праці й простота гостинности. Студити поєднують молитву з ручною працею, господарством, прийняттям гостей. Паломники зустрічаються з дуже конкретними речами: скромним побутом, простою трапезою, можливістю допомогти братії. Паломництво перестає бути лише «побожним заходом» і стає втаємниченням у спосіб життя, де «молитися й працювати» — не гасло, а щоденна реальність.

По-третє, Унів є місцем пам’яті мучеників і праведників. Тут сходяться постаті митрополита Андрея, блаженного Климентія, студитів-мучеників, врятованих євреїв, підпільних монахів. Паломництво до Лаври означає зустріч не тільки з архітектурою чи іконами, а й із живою пам’яттю Церкви, втіленою в конкретних людях і подіях ХХ століття.Особливим місцем цієї пам’яті є монаший цвинтар на Чернечій Горі, на якому поховані усі покоління монахів, які несли монаший подвиг в Унівській Лаврі.

Нарешті, паломництва до Унева мають виразний пасторальний і суспільний вимір. Травневі молодіжні прощі формують нове покоління мирян; серпневі народні прощі збирають різні покоління й соціальні групи; реколекції в Лаврі є простором духовного супроводу священників, богопосвячених осіб, сімей, військових, родин загиблих. Унів стає лабораторією, де Церква шукає відповіді на питання: як говорити мовою Євангелія до людини посттоталітарного суспільства; як поєднати молитву й відповідальність за Україну; як інтегрувати досвід війни, травми, вимушеного переселення в поведений Богом шлях.

Сучасні травневі й серпневі прощі, реколекції для молоді, подружніх пар, священників і монашества перетворюють Унів на пасторальну лабораторію УГКЦ. Тут випробовуються моделі:

1) як говорити з молоддю мовою живої віри;

2) як поєднати Літургію, катехизу й братерську спільноту;

3) як формувати відповідальність за суспільство й державу (молитва за воїнів, полонених, поранених, родини загиблих).

5. Висновки

Якщо подивитися на Унів із перспективи понад шести століть, стає видно не випадкову сукупність епізодів, а тяглу лінію. Від королівської грамоти 1395 року до повернення Лаври Церкві 1993 року, від легенди про чудотворне джерело до відновлення Студійсього чернецтва митрополитом Андреєм, від серпневих ярмарків до серпневих прощ — ми бачимо різні форми однієї реальності: Церкви, що живе, молиться і йде дорогою історії.

Унів показує, що монастир — це не музей, а живий організм Церкви. В його історії концентрично відбилися головні вузли історії УГКЦ.

Те, що в XIX ст. виявлялося у формі ярмарків та відпустів, сьогодні продовжується у формі молодіжних і народних прощ, реколекцій, зустрічей воїнів та їхніх родин, онлайн-молитов.

Але зміст залишається тим самим: навколо Лаври формується простір, у якому люди вчаться поєднувати віру й працю, молитву й відповідальність, особисту побожність і пам’ять про мучеників.

У богословському сенсі Унів можна назвати «іконкою» Церкви в дорозі:

– Церкви, яка не тікає від історії, а входить у неї;

– Церкви, що пам’ятає своїх святих не лише в іконостасі,але йу конкретних місцях і датах;

– Церкви, яка через паломництво вчить людину бачити власне життя як шлях, де джерело, хрест, Літургія й дорога є частинами одного таїнства.

Саме в цьому сенсі Унівська Лавра є не тільки важливою точкою на паломницькій мапі України, але й ключовим духовним центром УГКЦ, де традиція та сучасність, історія та молитва переплітаються в єдине свідчення.

Вибрана бібліографія

1. Ясіновський Ю. Бібліотека Унівської Свято-Успенської лаври: стародруки, рідкісні видання і рукописи. Каталог. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2017.

2. Заболотна Н. В. Видання друкарні Унівського Успенського монастиря у фондах НБУВ: дослідження. Науковий каталог. – Київ: НБУВ, 2024.

3. Скіра Ю. Покликані: монахи Студійського Уставу та Голокост. – Київ: Дух і Літера, 2019.

4.Мицько І. Унівська Свято-Успенська Лавра (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998.

5. Унівська лавра // Вікіпедія. Вільна енциклопедія (укр.), з відсилками до архівних та наукових публікацій.

6. Пишкович М. Історія Свято-Успенської Унівської Лаври // Офіційний сайт монахів Студійського уставу (studyty.org.ua) – історичний нарис, сучасне життя Лаври.

7. Остап’юк М. Я. «Ярмаркова торгівля в Галичині першої половини ХІХ століття» // у зб.: Історичні нариси обліково-правової культури: Світ, Європа і Україна. – Ужгород, 2009. (Дані про унівський ярмарок у серпні).

8. Грубенюк С. Об’ємно-просторова організація Марійських санктуаріїв в Україні (магістерська робота; розділ про Свято-Успенську Унівську Лавру). – Львів, 2024.

9. Єрм. Юстин (Бойко). «Проща до Унева стала подихом свободи: історія прощі з 1992 року» // Портал VelychLviv, 27.08.2021.

10. «Стартувала XXVI піша проща Львів–Унів: “Через терни до зірок”» // Dyvensvit.org, 25.08.2017.

11. «7 особливостей молодіжної Унівської прощі 2016» // Католицький оглядач, 18.05.2016.

12. «Уперше в історії прощу “Львів–Унів” проведуть онлайн» // Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ, 12.05.2020.