Мукачівський єпископ Петро Ґебей. Портрет авторства видатного українського художника Йосифа Бокшая. 1929 рік.
Полотно, олія, 94х68 см. Фонди Закарпатського художнього музею. Копію взято у Володимира Мороза.
Архівний лист митрополита Андрея Шептицького як важливий свідок історії
Понад рік тому, опрацьовуючи листування єпископа Пряшівського Павла Ґойдича з митрополитом Андреєм Шептицьким, яке знаходиться у фондах Центрального державного історичного архіву у Львові (ЦДІАЛ, фонд № 358, опис № 1, справа № 179), натрапив я на один дуже цікавий лист.
Публікувати його тоді здавалося неслушним, оскільки могло б змістити фокус уваги читача на суміжну тематику. Тепер же, маючи вільну хвилю, незважаючи на вогонь великої війни з Росією, коли в вирі боротьби гартується дух Українського народу, користаю з нагоди, щоби все ж таки представити знахідку зацікавленому читачеві.
Мова йде про лист, автором якого був митрополит Андрей. Пише він його зі Львова 3 травня 1931 року та адресує двом єпископам: Крижевацькому – Діонізію Няраді та Пряшівському – Павлу Ґойдичу. Головною темою листа є досить несподівана смерть єпископа Мукачівського Петра Гебея, яка сталася 26 квітня 1931 року.
Чому несподівана ? Тому, що починаючи з лютого місяця 1931 року Комітет єпископів активно приготовляв засідання Конференції єпископів, яка повинна була відбутися у Пряшеві 2-3 червня відразу після празника Зіслання Святого Духа. У ній, окрім єпископів з Галичини і Перемишля, брали участь єпископи Мукачівський, Крижевацький і, очевидно, Пряшівський Павло Ґойдич, який ретельно як господар готовився приймати так достойних гостей. На цій Конференції усі згадані єпископи мали розглянути проект одного дуже важливого документу – Катехизму, який ми мав стати спільним для усіх згаданих єпархій, а також тих в Америці.
З листування між єпископами, яке збереглося, нічого не вказувало на те, що єпископ Мукачівський Петро Гебей мав якісь поважні проблеми зі здоров’ям, які б перешкодили йому взяти участь у Конференції, а тим більше були смертельно небезпечними.
Довідавшись про смерть Петра Гебея, митрополит Андрей негайно вирішив вирушити на Карпатську Україну, щоб взяти участь у похороні єпископа. Однак, на заваді стали перешкоди, які унеможливили його присутність. Детальний опис того, які кроки зробив митрополит Андрей для участі у похоронах архиєрея, свідчить про те, як близькою була йому особа покійного єпископа і як близькі довірливі відносини пов’язували їх між собою.
Але, найголовнішу думку він висловлює вкінці листа. Звертаючись до єпископів Діонізія Няраді та Павла Гойдича, які провадили похоронними богослуженнями, митрополит Андрей пише:
«пропоную відложити зібраня Комітету і Конференції до часу назначеня його Наслідника. Мотивую тим: не уважаю можливим відбувати наради коли один престол осиротілий».
Ці слова є надзвичайно потужними та свідчать про велике прагнення митрополита Андрея берегти як зіницю ока єдність між усіма східними єпископами, які служать розсіяному по різних закутках світу знедоленому українському народові. Єдність єпископату є для нього запоруки єдності Церкви, а через це і цілого Народу. Через це, він відкрито висловлює своє переконання у тому, що Конференція єпископів не може бути повноцінною, коли в ній не братиме участь хоча б один єпископ. У даному випадку Мукачівський.
Лист, про який ведемо мову є дуже коротким та займає всього один пронумерований № 30 аркуш. Проте його зміст вартує того, щоби про нього згадати окремо та зробити доступним тим, які досліджують тему відносин поміж греко-католицькими ієрархами у передвоєнному періоді як також між єпархіями, які вони очолювали.
Користаючи з нагоди, висловлюю величезну вдячність дирекції та працівникам ЦДІАЛ за відкритість та усіляку допомогу у здійсненні даного дослідження.
Текст листа
(мова оригіналу збережена)
Вь мирі
Львів 3/IV.[19]31
До Єпископів
Ніярадого, Гойдіча
Єпископів Комітету Конференції
Бажав я бути на похороні Єпископа Петра (Гебея, (20.VI.1864 - 26.IV.1931 рр.) єпископ Мукачівський – ред.) в Ужгороді не лиш для того, щоби тим способом висказати жаль по так великій страті, але і тому, щоби побачитися з Преосвященими Єпископами Крижевацьким (Діонізієм Наряді – ред.) і Пряшівським (Павлом Ґойдичем – ред). Зробив я все можливе, щоби до Ужгороду дістатися.
Діставши в неділю вечером (3 травня – ред.) сумну відомість, я не міг виїхати зі Львова поспішним поїздом в понеділок рано, бо ані сам не мав пашпорту, ані ніхто з близьких. Сей поїзд був послідним, яким можна було заїхати в час. Позіставало їхати автом. Старався о пашпорт і свідоцтва для авто були скінчені в понеділок о 400 по пол[удні] і сейчас я вибрався.
Перепони були так великі, дорога так недобра, що не доїхав. Зірваний міст на ріці Стрий, суцільні заспи (?), гостинець так злий, що 35 км (з Козьови (село у Стрийському районі, Львівської області – ред.) до границі) з ледве в 9 год. перебув. Недобрі інформаціи урядів у Львові і недостаточні свідоцтва справили, що з польської Канори (село у Воловецькій селищній раді, Мукачівського району, Закарпатської області – ред.) я мусів до Климця (село у Стрийському районі, Львівської області – ред.) вертати (6 км) і телефонічно просити цельний уряд в Лавочнім о переофорленє авта. В кінци цельний Ческий уряд не перепустив авта і я по довших сумнівах що зробити не найшов способу їхати дальше і мусів вертати.
Тепер Преосвященим пропоную «зі згляду на смерть Єп[ископа]. Петра відложити зібраня Комітету і Конференції до часу назначеня його Наслідника».
Мотивую тим: не уважаю можливим відбувати наради коли один престол осиротілий.
Прошу прийняти вискази найвисшої пошани
+ Андрей
Архівна фотокопія
ЦДІАЛ, фонд № 358, опис № 1, справа № 179, аркуш № 30.