Або "Historia continua про пам’ятник Митрополиту Андрею у Львові"
Вищенаведені слова, взяті з Євангелія від Івана, є частиною розповіді про Христові страждання. Возлюблений учень Ісуса звертає увагу на те, що після того, як вояки розіп’яли Христа, вирішили розподілити між собою Його одежу. А оскільки, як зауважує Євангелист, вона була цілковито виткана зверху до низу, вони вирішили її не ділити, але кинути жереб, щоб визначити, кому вона дістанеться. Така поведінка вояків, які, правдоподібно, мусіли належати до роду римських легіонерів, вказує з однієї сторони на величезну ницість їх як воїнів, а водночас як на людей, які поза своїми інтересами не бачать нічого більше, навіть страждання людини (не кажу вже Месії), яка помирає у страшних муках на хресті.
Саме ці слова, чомусь, мені прийшли на думку, коли я знову спробував переосмислити все те, що відбувається у Львові вже кілька місяців довкола спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому на честь 150-ої річниці від дня його народження (народжений 29 липня 1865 року в с. Прилбичі). Знаменним є те, що вперше за часи незалежної України його вшанування здійснюється на загальнодержавному рівні.
Усе це свідчить про те, що Українці поступово починають виходити з комплексу історичної меншовартості «молодшого брата» і щораз більше усвідомлюють свою духовну і національну ідентичність, яка, зокрема, сповнена славетними постатями, що після своєї смерті не перестають формувати та виховувати наш Народ.
У світлі вищезгаданого цілком логічним очікуванням було, що головним центром особливого вшанування постаті Митрополита Андрея стане Львів, оскільки саме це славетне місто було тим, якому він, як Архиєпископ Галицький і Митрополит Львівський, служив ревністю і правдою більшу частину свого життя – 43 роки. Здавалось би, коли Україна переживає дуже непрості часи, ці святкування повинні були б об’єднати ціле місто і спонукати переосмислити у світлі його науки його щоденне життя, постать Митрополита Андрея відкрила дуже багатьом, принаймні мені, зовсім іншу сторону львівського соціуму.
Як тільки виконавчий комітет Львівської міської ради під час свого засідання 12 грудня 2014 року затвердив проект пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому і реконструкції площі перед собором св. Юра авторства І. Кузьмака та М. Федика, відразу ні звідти, ні звідси з’явилася групка людей, які наскільки роздмухали справу та розкололи львівську громаду, що від того часу і аж до сьогодні ця тема не сходить з головних новинних стрічок міста, незважаючи на війну з Московією.
Усе це настільки затьмарило ювілей Митрополита, що побачивши все це, я тільки в уяві усвідомив, як міг почуватися цей Велетень духа у Львові на початках свого служіння, коли вже в часі його інтронізації в соборі св. Юра 12 січня 1901 року стало зрозуміло, що його до кінця не сприймає ані українське, ані польське середовище, які на той час були домінуючими.
Як наслідок, славне місто Львів з головного центру святкувань ювілейної річниці Митрополита Андрея перетворилося на плацдарм боротьби за належну пам'ять про нього.
У кожної людини, яка здатна мислити і не сприймати все тільки на емоціях, мимоволі виникає запитання: у чому ж справа? Українська народна мудрість у такому випадку радить: коли триває між людьми якась суперечка, знай, що в її корені лежить боротьба за славу і гроші. Однак, у чистому вигляді ось ці народні слова разять очі й вуха.
Через те у Львові маленька групка «громадських активістів», яка, як виявилося пізніше, має якісь таємничі пов’язання з Львівською міською радою (а точніше з деякими її чільними представниками), вирішила оголосити боротьбу з проектом пам’ятника Митрополиту та реконструкцією площі св. Юра як прояв громадянського суспільства та початку застосування євроінтеграційних стандартів.
І тут потрібно визнати, що багатьох людей їм вдалося переконати, особливо тоді, коли було оголошено суму на реалізацію затвердженого проекту – 30 млн. грн. Відразу після цього і понеслась «пісня» про Церкву, яка на фоні війни тратить такі великі кошти, що могли б піти на оснащення війська і т. д. Хоча розумним людям і так зрозуміло багато речей, зокрема таких, що Церква не може розпоряджатися бюджетними коштами, а її допомогу військовим, біженцям та переселенцям у цей скрутний час годі переоцінити.
Від самих початків, коли конфлікт довкола проекту пам’ятника Митрополиту Андрею у Львові та реконструкції площі перед собором св. Юра почав набирати обертів, я спостерігав за тим, як поведеться міська влада, особливо міський голова Андрій Садовий, який публічно декларує себе греко-католиком, а заснована ним «Самопоміч» у своїй ідеології чи не на кожному кроці покликається на постать Андрея Шептицького. Рекламні чи святкові листівки, які міський голова надсилав щороку представникам Церкви і громади рясніли цитатами з творів митрополита Андрея.
Зважаючи на все це, принаймні я, не мав жодного сумніву в тому, що п. Андрій Садовий займе чітку позицію і прикладе максимум зусиль для того, щоб вчасно реалізувати затверджений виконавчим комітетом міськради проект і таким чином успішно завершити епопею з пам’ятником Митрополиту, яка своїми коріннями сягає ще початку 90-х років. Зрештою, пан Мер був співголовою комітету, який брав участь в обговоренні та затверджував проект пам’ятника та реконструкції площі.
Попри це був ще один поважний аргумент, який не давав сумніватися в тому, що проект спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі перед собором св. Юра у Львові буде вчасно реалізований.
14-15 листопада 2014 року на Шістдесят п’ятій сесії Синоду ЄпископівКиєво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ вирішили «підтримати проект відновлення площі Святого Юра у Львові згідно з її первинним історичним виглядом та спорудження на ній пам’ятника митрополиту Андреєві Шептицькому авторства скульптора Андрія Коверка»(постанова № 6). Підставою такого рішення Синоду єпископів стало запевнення мера Львова та ректора Національного університету «Львівська політехніка» в їхній підтримці проекту. З огляду на це Блаженніший Святослав навіть виступив з коментарем до відеопрезентації проекту, яку розмістили на офіційній інтернет-сторінці УГКЦ. Отже, сумнівів щодо того, що міська влада в особі її голови однозначно підтримає представлений проект навіть не виникало.
Однак, не все сталося так, як гадалося. Згодом стало зрозуміло, що дискусія довкола спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі св. Юра у Львові має не тільки професійну основу, але політичне забарвлення. Ситуація виявилася патовою, оскільки міський голова публічно заявляв про свою підтримку пам’ятника та проекту, а люди з його найближчого оточення блокували цей процес. Бачачи, що ситуація в місті підходить до критичної межі, публічна дискусія набирає майже космічних обертів, а реалізація проекту перебуває на межі зриву, до п. Андрія Садового почали звертатися представники суспільства та політикуму, серед яких були:
Народні депутати України із засвідченими 40 підписами;
Депутати Львівської обласної ради;
Депутати міської ради із озвученням звернення громадських організацій Львівщини;
Інтелігенція міста Львова;
Прес-служба Львівської політехніки про підтримку ректором університету реалізації конкурсного проекту.
Це тільки частина звернень у справі підтримки реалізації проекту побудови пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі. Я вже не враховую чисельні звернення поодиноких представників українського суспільства, зокрема великого морального авторитета Блаженнішого-емерита Любомира Гузара. Слова його звернення пролунали в той час, коли ситуація у Львові, здавалося, ось-ось виходила з-під контролю. У той час так бракувало ще тільки чіткої позиції міського голови – тієї, яку він виразно засвідчив перед Синодом єпископів УГКЦ, але яку, на жаль, у слушний час не проявив. Більше того, його мовчання породжувало щораз більші дискусії та здогади. Мені важко збагнути, якими чинниками керувався і керується надалі п. Андрій Садовий у своїй позиції щодо пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому та реконструкції площі перед собором св. Юра у Львові. Але як священик я переконаний, що Господь у часі все розставить на свої місця, а все, що сховане, стане явним.
Але історія з пам’ятником триває і надалі та набирає щораз більше незрозумілих обертів. 13 травня 2015 року на офіційному інтернет-сайті Львівської міської ради з’явилося повідомлення про те, що від 14 травня розпочнуться роботи з впорядкування пл. Св. Юра. Наступного дня у своєму зверненні до львів’ян міський голова сказав, що на спільній зустрічі з представниками УГКЦ, на якій були присутні і Блаженніший Святослав, митрополит Ігор та владика Венедикт було узгоджено, що Церква відповідатиме за встановлення пам’ятника, а місто за реконструкцію площі.
Здавалось би, дискусія вичерпана. Але, знову ж таки, не так сталося. Того ж таки 13 травня головний архітектор Львова Юліан Чаплінський на брифінгу для журналістів заявив наступне:
«Ми запропонували Церкві поетапну реалізацію цього проекту, з урахуванням усіх побажань львів’ян та обмежень, які ми виставляємо як місто. Відтак, ми створюємо пішохідну площу та разом з дорогою замощуємо її бруківкою. Транспортний шлях зміщується в сторону скверу, за рахунок технічного тротуару. Вздовж бібліотеки та корпусу № 3 Львівської політехніки облаштуємо автомобільну дорогу з двостороннім рухом без руху тролейбусів, і таким чином уникнемо зрізання дерев. Працюватиме ця дорога виключно в святкові дні, коли церква потребуватиме великих заходів. Транспорт через цю площу ми не пропускатимемо. Окрім того, парк буде облагороджено. Наразі знесено вже всі ліхтарі в сквері і незабаром їх буде замінено на нові».
Після брифінгу головний архітектор продемонстрував присутнім план реконструкції площі перед собором св. Юра. Що це за план і хто його затвердив – невідомо. Але це точно не той план, який затвердив виконавчий комітет Львівської міської ради під час свого засідання 12 грудня 2014 року. Згідно з «новим» і незрозумілим планом Митрополит Андрей, як слушно висловились деякі критики, буде виконувати функцію регулювальника транспортного руху. Окрім цього, «поетапна реалізація проекту», про яку згадує п. Юліан Чаплінський, на думку фахівців, це ніщо інше, як зрив проекту.
Ось що про це пише в одному зі своїх коментарів п. Яромир Самагальський, голова комісії фінансів та планування бюджету Львівської міської ради:
«Мені довелось займатися пам'ятником Митрополиту Андрею впродовж останніх двох років. Навіть всі ухвали, які приймала сесія були і за моїм авторством, і я їх представляв на сесії. І я в курсі перипетій з ним. Так ось, я стверджую, що будь-яка спроба розбивки проекту на черги веде до зриву реалізації проекту. Інше питання, що можливо саме це і є завданням доброзичливців. Можливо їхнім бажанням і є встановити «регулювальника» перед самим лицем якого будуть проходити електричні дроти від тролейбусів. Так ось, я стверджую, що якщо проект не буде реалізовано комплексно, то його тоді взагалі не варто реалізовувати. А всі ці розмови «спеціалістів» і «експертів» призвані лише завалити ідею спорудження пам'ятника».
І справді, виникає питання, чому неможливо реалізувати вже прийнятий усіма відповідними інстанціями проект пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі св. Юра авторства І. Кузьмака та М. Федика? Чітку відповідь на це не дав ані міський голова, ані представники його оточення. Як також не можна дати відповідь на питання про те, за яким проектом реалізовується теперішня реконструкція площі.
І як не пригадати тут відоме прислів’я, яке каже: Чим дальше в ліс, тим більше дров. Замість того, щоб ситуація ставалася прозорішою, вона стає щораз більше незрозумілою. А це породжує нові домисли і здогади. Виглядає на те, що міський голова створює чергову незрозумілу комбінацію для того, щоби рятувати свою репутацію коштом пам’яті Митрополита Андрея.
Уся ця ситуація, яка склалася з пам’ятником Митрополитові Андрею та спорудженням пам’ятника у Львові в ювілейний рік від дня його народження для мене є знаковою. Я ще раз більше і більше переконуюся в тому, що постать Митрополита має досі колосальний вплив на наше суспільство, а його уста мають багато чого ще нам сказати. Зважаючи на напруженість довкола проекту і уваги, яка вже не стихає майже півроку, переконаний, що міський голова Львова не є самостійним у прийнятті такого важливого і стратегічного для міста рішення.
Усе це вказує на те, що ті, які боялися Митрополита перед другою світовою війною і в часі її тривання, бояться його і дотепер. Але якщо людські плани можна змінювати, то Божі – ніколи. Тому я переконаний у тому, що Господь має свій план і щодо особи Митрополита Андрея Шептицького, а також щодо спорудження йому пам’ятника.
Якщо сьогоднішнє покоління львів’ян не здатне належним чином вшанувати цього великого Мойсея Українського Народу, його вшанує наступне. А дискусія, яку спричинив проект пам’ятника Митрополиту у Львові, наскільки бачу, ще більше заохотив людей, навіть раніше далеких від тематики, довідатися, ким же був цей великий муж.
Тому слушними у даний час є слова Блаженнішого-емерита Любомира Гузара, який каже: «Якщо збережете спокій і усвідомлення спільного зацікавлення щодо збереження духовних цінностей, питомих цьому королівському місту, то в слушний час пам’ятник великого пастиря нашої Церкви постане на своєму місці як ваша спільна гордість і радість. Я також буду тішитися пам’ятником і зрілістю львів’ян».
Чи зрілим є теперішнє покоління львів’ян? Чи зрілим є львівське громадське і політичне середовище? Чи справді провідники цього королівського міста є щирими християнами чи греко-католиками, як вони себе презентують? Усе це покаже час, а Господь усе розставить на свої місця! У цьому не сумніваймося.
Але з усього, що склалося, можна винести великий урок. Україна переживає нелегкі часи, але вони є горнилом, що очищує. Безумовно, війна колись закінчиться, але про те, як виглядатиме майбутня Україна, залежить від кожного з нас.
Уже зараз багато ідеологів вимальовують ідеї України як могутньої і економічно розвиненої держави. Усе це добре, але моїм бажанням, як християнина, є те, щоб наша Батьківщина була збудована на християнських цінностях, яких не може забракнути ані в приватному, ані в громадському, ані в політичному житті. Через це нам, християнам, за жодних умов не можна бути у цій ситуації пасивними спостерігачами. Ніщо так не вбиває, як пасивність. Вона є найбільшим нашим ворогом.
Дискусія довкола проекту пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі для мене не є дискусією про пам’ятник, але про те, яким буде наше майбутнє – нашого Народу, нашого міста, кожного з нас. Його неминучою складовою повинна стати постійна пам'ять про славетних постатей нашої історії, оскільки, перефразовуючи слова мудрих людей, тільки той Народ має своє майбутнє, котрий пам’ятає своє минуле.
Львів, 16 травня 2015 року Божого