Сьогодні припадає 154 річниця від дня народження блаженного Климентія в миру Казимира Шептицького – людини, яка разом зі своїм рідним братом митрополитом Андреєм Шептицьким змінила не тільки долю Української Греко-Католицької Церкви, але і долю України. З єдиною різницею, що він, на відміну від Митрополита, не був так публічною людиною, хоча не менш знаною.
У 2012 році, розгрібаючи Архів Монастиря св. Теодора Студита званого «Студіоном», що біля Риму, я натрапив на ще не розпаковану пачку, у якій знаходився трьохтомний машинопис твору отця Климентія Шептицького про його рідну матір Софію з Фредрів Шептицьку. Його авторська назва звучить так: «29 років життя Софії з Фредрів Шептицької (1856-1884). На основі її листів до Ванди Островської».
З передмови до твору виникає, що Климентій Шептицький почав писати його 17 квітня 1910 року у Дев’ятниках в шосту річницю після відходу до вічності Софії і закінчив його в грудні 1911 року, тобто перед самим вступом до новіціяту Отців Бенедиктинців в Бойроні.
Цей твір він присвятив ще живучому своєму батькові графові Іванові (Янові) Кантію Шептицькому, про що свідчить дедикація: «Дорогому батькові Яну графу Шептицькому присвячую цю мою працю на знак найглибшої вдячності і палкої синівської любові Казимир Шептицький».
Два томи з цієї чудової трилогії вже є перекладені українською мовою, однак пандемія, а тепер війна відтерміновують їх видання. Мій приятель проф. Іван Матковський у 150-ліття від дня народження блаженного Климентія Шептицького активно користав зі згаданого твору, приготовляючи славну і чи не єдину наукову Біографію отця Архимандрита Климентія. Там можна знайти цілі цитування, які автор Біографії дбайливо вибрав та переклав.
Однак, щоби зацікавити цим ще невиданим твором меценатів і почитателів отця Климентія, я вирішив сьогодні, у чергові річницю від дня його народження, опублікувати витяг зі Спогадів про матір, де сам автор розповідає устами Софії з Фредрів Шептицької про своє народження.
Нехай цей короткий спогад стане спонукою до ще більшого зацікавлення родиною Шептицьких!
Климентій Шептицький: Спомини про Матір
(Витяг)
«Листом від 11 грудня 1869 р. Мама вже власноручно повідомляє про те, що 17-го листопада моя гідна особа побачила цей Божий світ[1], приносячи вже в перших хвилях свого існування розчаруванням надіям, які живили батьки.
«Хлопець … Отак, Дунюхо[2] … Не знаю, чи навіть Ти знаєш, скільки з цим словом зникло мильних бульбашок. Я так мріяла, що буде донька, моя донька. Ціле літо біля серця дзвеніло. Що ж робити ? Бог знає, що робить.
Мені здається, що то є моє покликання: працювати люблячи, але ніколи тієї любові не вживаючи. Добре, що так сталося, бо, мабуть, доньку я б любила так само, як Стефця[3].
Ясь[4] до кінця не відходив від мого ліжка, промовляючи часом мені: «На варті біля моєї бабусі стою, щоби не зморили мені її».
[1] Це так Казимир Шептицький висловлюється з крихтою гумору сам про себе.
[2] Мова йде про графиню Ванду з Скшиньських Островську, з якою Софія Шептицька активно листувалася аж до самої смерті останньої. У листах вона називає її Дунею або Дунюхою. Ванда народилася у 1833 році в селі Бахуж (Bachórz), яке знаходиться не території Польщі, у воєводстві Підкарпатськім, повіті Жешовськім, гміні Динув (Dynów). Маючи 23 роки, вийшла заміж за Владислава Островського. Маючи 35 роки овдовіла, так і не дочекавшись власного потомства. На 51 році життя постановила вступити до монастиря, але померла кілька днів перед тим, як переступити монастирський поріг.
[3] Стефан був найстаршим сином у родині Яна і Софії Шептицьких. Помер, маючи всього 2 роки. Його смерть надзвичайно сильно змінила життя Софії. У своєму творі «Молодість та покликання отця Романа Шептицького» вона так про це розповідає: «Третій з черги наш син, Роман - Олександер - Марія, сьогодні в чині о. Андрей Шептицький, народився в Прилбичах дня 29 липня 1865 року, вісім місяців після смерти нашого найстаршого сина Степана. Багато я перенесла втрат у житті, а все таки ще сьогодні мушу ствердити, що жахливішої депресії, як при смерті тої первородної дитини, я ніколи більш не переживала, може тільки тому, що як дитина, так і душевне терпіння були первородні. Я любила його пристрасно й дико страждала». (Свідачо: Львів – 1994, С. 14)
[4] Саме так у пестливій формі у своїх листах до Ванди Островської Софія з Фредрів Шептицька називала свого чоловіка графа Івана (Яна) Кантія Шептицького.
Commenti