top of page

Синдром Калігули у Львівській міській раді



Хто уважно аналізує історію людства, особливо у світлі літературних джерел, тому може легко закрастися думка, що вона ходить по колу. Зрештою, деякі письменники античності напряму це стверджували. І виглядає, що якась доля правди у тому є.

Та перед тим, які перейти до суті справи, дозвольте відкликатися саме до прикладу, який допоможе зрозуміти те, що хочу донести уважному читачеві.


Історія Римської імперії особливими рядками вписала біографії імператорів, які нею правили. Читаючи «Життєписи дванадцяти цезарів» римського історика Гая Светонія Транквілла, можемо зробити для себе висновок, що деякі з них дійсно по-особливому вписалися у історію Римської імперії, а деякі, якщо висловлюватися сучасною дещо вульгарною мовою, в неї вляпалися.


Саме таким, який не тільки вписався, але вляпався у історію цієї могутньої держави був цезар Калігула (повне ім`я – Гай Юлій Цезар Август Германік). Своє життя, як і більшість римських імператорів завершив він трагічно – його вбили в часі заколоту 24 січня 41 року в Римі.


Римський історик Светоній, про якого була мова, описуючи життя Калігули, згадує про його особливу любов до коня на ім`я Incitatus, що у перекладі з латини означає Бистрий, Прудконогий, Хорт. Імператор наскільки любив його, що збудував для нього окрему конюшню з мармуру, оздоблену слоновою кістю та золотими прикрасами. Ба більше, він навіть виділив для коня палац з прислугою, куди час від час у його імені запрошував гостей. Він навіть оженив свого коня з кобилою на ім`я Пенелопа.


Та найбільшим божевіллям, до якого дійшов Калігула було те, що він відкрив перед своїм конем політичну кар`єру.


І так найперше він проголосив його громадянином Риму, потім сенатором, а наприкінці вніс його до списку кандидатів на пост консула. Звичайно, усі ці дії були спрямовані проти римського сенату, який Калігула ненавидів та бажав усіляким чином його принизити та висміяти.


Зрештою, щоби не бути голослівним, передаю слова самого історика Светонія:

«Аби його (тобто Калігули) кінь, Бистрий, добре відпочивав, напередодні змагань посилав по сусідніх вулицях своїх воїнів наводити спокій; попри те, що збудував для нього стайню з мармуру, а ясла зі слонової кості, попри пурпурові покривала і коштовні коралі, подарував йому навіть будинок з прислугою та всіляким крамом, куди згодом від його імені запрошував гостей, а врешті, як подейкують, планував призначити його консулом».


Хтось, хто читає ці рядки, запитає мене, а до чого зміряю. А ось до чого.

Восени 2020 року до Львівської мерії забрався безіменний кіт, якого працівники мерії на чолі з паном мером приласкали, залишили в себе та «охрестили» Левчиком. Про цей факт мер та працівники Львівської міської ради сповістили громадськість через свої сторінки у соціальних мережах. Читаючи їхні дописи та споглядаючи фото милого сотворіння, тепло робилося на серці, а в голові крутилася думка про те, що вже не є таким поганим мер та його оточення, раз мають милосердя до тваринки.


Але дальше, ситуація почала розвиватися дуже дивно, як на тверезомислячої людини.

Новина про кота Левчика стрімко почала ширитися не тільки львівськими ЗМІ, але увійшла до топ-новин національних інтернет-видань. Згодом для Левчика була створена спеціальна сторінка у соціальній мережі Instagram. Опісля ж один з чільних працівників мерії у інтерв`ю Суспільному телебаченню заявив, що (цитую) «якось так стається, що кіт став улюбленцем всіх у (Львівській міській) раді, часто кіт бере участь у нарадах. Він має свій характер — веселий, дружелюбний, часами шкідник трошки». І додав до цього, що є плани внести кота Левчика у штатний розклад.


Відтоді стало зрозуміло, що кіт Левчик серйозно увійшов у політичне життя міста Львова, а його значимість проявиться згодом.


Так і сталося, як гадалося! Нещодавно кіт щез. Подейкують, що в часі антитерористичних навчань, що їх проводила Служба безпеки України. І ніхто б не зауважив пропажу кота Левчика, якби на сполох не забив сам мер та його оточення. Через соціальні мережі вони гучно сповіщали про пропажу кота Левчика та обіцяли нагороду тому, хто допоможе його віднайти.


І тут, на моє превелике здивування, новина про пропажу кота Левчика стала центральною не тільки у Львові. Про неї написало навіть таке авторитетне видання, як «Українська правда». Люди, у пошуках кота, забули навіть про усі власні проблеми, проблеми міста, як також про те, що в Україні триває війна і на Сході гинуть солдати. У соціальних мережах вони поділилися на два табори: одні співчували мерові і котові Левчику, інші ж почали кепкувати.


Спостерігаючи за цим усім божевіллям, я зрозумів політичну роль кота Левчика у місті Львові – відволікати горожан від насущних проблем та демонструвати ніжне і м`яке серце мера та його оточення, які ночами не сплять, розшукуючи нещасного котика.

І ось нарешті щастя знайшлося! Усі радіють і публікують дописи щасливих обличь. Один тільки кіт дивиться на це все видовище і не розуміє, до чого це все.


Якщо чесно, кота мені дуже шкода, бо він виявився жертвою політичної гри львівської міської ради. Але, коли я читав коментарі щодо пропажі Левчика зі стін Львівської міської ради, то зрозумів, що кіт вже досить глибоко увійшов у політичне життя Львова і може зіграти важливу роль в часі майбутніх виборів мера або депутатів міської ради.


Не маю найменших сумнівів у тому, що при такому божевіллі, якщо воно розвиватиметься і надалі, хтось з громадськості може запропонувати обрати кота Левчика депутатом Львівської міської ради. Звичайно, що це глум над депутатським корпусом! Але, враховуючи градус ненависті до деяких представників народу, не здивуюся, коли кота Левчика внесуть до виборчого списку і він набере відповідну кількість голосів.


Той, хто дочитав ці рядки, зрозумів, чому я назвав мою статтю «Синдромом Калігули у Львівській міській раді». А пишу все це для того, щоби закликати мера та його оточення повернутися до тверезого розуму! Бо, як вже було сказано напочатку, у історію можна увійти, а можна вляпатися. Причому один промах може дуже зіграти на оцінці, яку дадуть не тільки виборці, але наступні покоління.


Переконаний, що Львів має набагато кращі сторінки сучасного, по яким його будуть впізнавати нащадки!


Львів, 8 вересня 2021 року Божого


Comments


bottom of page