У часи мого дитинства побачити священника було великим привілеєм. Коли я вперше побачив священника, мені здавалося, що я побачив самого Бога.
Священники були рідкістю, бо це покликання було надзвичайно небезпечним для радянської влади. А бути священником Української Греко-Католицької Церкви означало бути завжди готовим бути арештованим, вивезеним на Сибір, розстріляним.
Бути священником у ті часи не те, що було немодно. Воно було вкрай небезпечно і смертельно. Тому священників було дуже мало. А люди, у хатах яких священник служив Літургію були справді привілейованими. Саме у такій атмосфері зростала моя віра і моє покликання.
Пам‘ятаю, що коли я вперше побачив священника, який зі мною малим ще й поговорив та звернув на мене увагу, то відразу сам захотів бути священником. Тоді я ще близько не розумів, що означає бути священником. Мене по дитячому захоплювала його постава і людяність, джерелом якої (це вже я згодом зрозумів) була велика любов до Бога.
Напочатку 90-х, на хвилі національних перемін, бути священником стало вже модним у доброму розумінні того слова і захоплюючим. Зрештою, для суспільства, якому десятиліттями забороняли ходити до церкви і вірувати в Бога, це було немовби ковтком повітря на повні груди, у якому хотілося тривати вічність.
Згодом священниче покликання стало немодним, а навіть предметом глузування. Для частини теперішнього суспільства священство стало асоціюватися з відсталістю, яка тормозить розвиток суспільства. Це у великій мірі вплинуло і на стан покликань як до монастирів так і до семінарій. До всього додалися і проблеми внутрішньоцерковні.
Але, священники, незважаючи на моду, продовжують нести свій хрест і хрест свого народу. Хтось це виразно бачить, комусь не видно, а комусь байдуже. Наші священники є всюди, де наш народ! Вони є присутніми в усіх ділянках життя народу.
Та найголовнішим у священнику є те, що він служить Літургію - складає ту жертву, яку Христос заповів звершувати аж до Його другого пришестя. Це є місія, до якої кличе сам Христос і тільки священників!
Помолімося сьогодні за наших священників, щоби вони витривали у покликанні до кінця своїх днів! А також за нові покликання до священничого і монашого стану, щоби нашому народові ніколи не забракло тих, які щоденно нестимуть його хрест!
Боже, благослови наших священників!
P.S.
Дуже дякую моєму приятелю отцю Миколі Мандрику, декану Княжому, який цими днями запросив мене на реколекції до парафіях, у яких він служить!
Село Лядське (Червоне), Княжий деканат Львівської Архиєпархії УГКЦ
19 березня 2023 року Божого
Comments