Особливий лист українських Салезіян митрополиту Андрею Шептицькому з 1942 року


Питання про роль митрополита Андрея Шептицького у створенні східної гілки Отців Салезіян належить до надзвичайно цікавих і водночас майже недосліджених. Безумовно, що найкращими експертами у цій темі є наші українські Отці Салезіяни, що своєю щоденною тяжкою працею з молоддю будують теперішнє та майбутнє Церкви і України.


Однак, доки побачить світ солідна історія Салезіян східного обряду в Україні, бажаю представити достойному читачеві ще один документ, який привідкриє цю так цікаву сторінку у історії УГКЦ. Кажу «ще один документ», оскільки свого часу я вже був опублікував кілька листів передвоєнних українських Салезіян до митрополита Андрея, що їх знайшов у архівних фондах та коротко прокоментував їх (Див. «Митрополит Андрей Шептицький і салезіяни»).


Теперішня знахідка, що нею хочу подітися, була виявлена мною чисто випадково у фондах ЦДІАЛ України в часі однієї наукової розвідки. Нею є лист українських Салезіян до митрополита Андрея Шептицького, що знаходиться у фонді 201, опис 1р, справа № 117 і датується 17 грудня 1942 року. Лист був писаний з містечка Боллєнґо, яке знаходиться на півночі Італії між Турином і Міланом.


Тут колись знаходився славний монастир Отців Єзуїтів, який згодом перейшов Отцям Салезіянам, а ті зробили в ньому богословський Інститут для своїх студентів. Завдяки цьому Салезіянському Інститутові і саме містечко стало більш славним і знаним. Тут проходили свою богословську формацію усі видатні постаті Отців Салезіян східного обряду, серед яких був і блаженної пам’яті о. Степан Чміль – український монах салезіянин, який поважно вплинув на формацію теперішнього Папи Франциска, про що він сам неодноразово свідчив.


Лист, про який ведемо мову, був написаний напередодні Різдва Христового і Нового Року. Для українських Салезіянин різдвяні та великодні свята були особливими нагодами привітати митрополита Андрея, а також розповісти йому про своє життя, про стан розвитку східної гілки Отців Салезіян, про плани на майбутнє.


Проте, їхній лист від 17 грудня 1942 року був писаний, як вони самі стверджують, «у сутінку обставин». Мова, очевидно, йде про Другу Світову Війну, головним плацдармом якої стала Україна. У Львові на той час щоденні розстріли, насилля та зневага людської гідності стали реальністю життя. Незважаючи на це, українські Салезіяни з італійської землі несуть до митрополита Андрея благу вість про прихід на Землю Божого Сина – головної надії світу.


Митрополит Андрей цього листа прочитав особисто, оскільки з правої сторони вверху власноручно зазначив, що він потрапив до його рук 5 січня 1943 року. Ця дрібна, на перший погляд, деталь засвідчує, що Митрополит особисто цікавився справою розвитку східної гілки Салезіян в Україні, на яку він покладав великі надії у справі виховання дітей і молоді.


У своєму листі-привітання українські Салезіяни в першу чергу бажають митрополиту Андрею міцного здоров’я, щоб могти реалізувати головну мету його життя – довершити справу Святої Унії на території цілої України і побачити її плоди. А ці плоди, за словами авторів листа, полягають в тому, щоб побачити «ту блаженну хвилину об’єднання нашого Народу також під реліґійним оглядом, щоби було одно стадо і один Пастир». Іншими словами, українські Салезіяни відчитували прагнення об’єднання Церкви митрополитом Андреєм як ключ до об’єднання цілого Українського народу. Так сформульоване ними побажання ще раз підкреслює той факт, що не тільки сам Митрополит, але вірні, духовенство і монашество чітко розуміли його ціль життя, яка полягала у праці над об’єднанням Христової Церкви.


Лист цінний тим, що його підписали усі українські Салезіяни, які на той час відбували формацію у різних салезіянських формаційних центрах Італії. Серед них, окрім згадуваного вже мною о. Степана Чміля, видніється підпис і вже блаженної пам’яті владики Андрія Сапеляка, як також інших відомих салезіянських отців. З поданої ними інформації виходить, що станом на кінець 1942 року у салезіянських формаційних центрах знаходилося 24 українця, які приготовлялися повернутися в Україну і стати зародком майбутньої східної гілки Салезіян. На це, як виникає з листа, головний провід Згромадження вже був виразив свою згоду. Все це повинно було розпочатися відразу після закінчення війни.


Але війна закінчилася з іншими наслідками, ніж ті, на які очікувалося. Після закінчення Другої Світової Війни в Україну прийшов червоний радянський терор, який не тільки закрив храми, але і заборонив під карою смерті згадувати публічно ім’я Боже. Тільки завдяки християнському вихованню, над яким так трудився праведний митрополит Андрей, молоде покоління зуміло зберегти віру в Бога і передати її своїм нащадкам. Саме завдяки їм Українська Греко-Католицька Церква перетривала переслідування і дочекалася свободи Церкви і України.


Дочекалися своєї довгоочікуваної мрії повернутися в Україну і розвивати східну вітку Салезіян і українські салезіяни. Щоправда вже у старшому віці, але з тим завзяттям, з яким вони були готові вирушити ще за життя митрополита Андрея. І їхнє діло триває і триватиме.


Часами тільки, коли читаю такого роду листи, думаю собі, стільки то прекрасних планів, ідей, не кажучи вже про людських геніїв знищили війни. Але, така історія людства. Блаженної пам’яті Патріарх Йосиф, який свого часу взяв під особливу опіку українських Салезіян, прекрасно це уяснив у своєму гербі словами: «Через терня до зірок – Per aspera ad astra»!

ТЕКСТ ЛИСТА

Боллєнґо 17/XII.1942

отр[имано]. 5/1/[19]43

Їх Ексцеленція

Кир Андрей Шептицкий

у Львові

Ваша Ексцеленціє!


Зі Світлим Празником Різдва Христового та Нового Року – хоч у сутінку обставин – осміляємося переслати Вашій Ексцеленції найщирійші побажання від Дитятка Ісуса.

Все молимося, щоби Всевишній дарив Вашу Ексцеленцію преобильними ласками та кріпив кріпким здоровлям до праці на релігійно-суспільній ниві на многі-премногі літа, щоби Ваша Ексцеленція, що ціле своє життя невсипущо трудяться над зреалізованням ідеї св[ятої]. Унії на наших українських землях та на Сході загалом і опікуються релігійними вже існуючими згромадженнями чи то установами та новими вітками західних згромаджень, перещіплюючи їх на східний ґрунт, - діждалися та переживали ту блаженну хвилину об’єднання нашого Народу також під реліґійним оглядом, щоби було одно стадо і один Пастир.


Просячи о Архієрейське благословення,

цілуємо Святительні Руці Вашої Ексцеленції

віддані во Христі

Теольоґічний Інститут у Болленґо (Bollengo (Aosta):

о. Др Василик Василь,

салез[іянський]. професор

Степан Чміль,

салез[іянський]. богослов

Саба Роман

Пришляк Григорій

Ґімназійний Місійний Інститут у Івреї:

Харовський Іван

Коца Євген

Лихач Константин

Сокіл Василь

Фільософічний і Ремісничий Інститут «Ребавденґо» у Турині:

Омелян М. Кміть

Григорій М. Гарасимович,

сал[езіянин]

Василій Тиндало

Фільософічний Інститут у Фоліцо:

Лапичак Тарас

Тилявський Іван

Андрій Сапеляк

Іван Ортинський

Новіціят ОО.Салезіян «Вілля Молія» коло Турину:

Василь Лосічко

Лев Гайдуківський

Гринишин Володимир

Пришляк Михайло

Сапеляк Василь

Мазяр Роман В.

Рільничий Інститут у Кумяні:

Роман Породько,

салез[іянський]. професор


Саба Іван,

коадютор


Брида Михайло,

асп[ірант].

P.S.

Осмілюся подати для ласкавої інформації кількість кандидатів, а саме:

1 богослов на ІІ році,

4 богослови на І році,

6 фільософів-схолястиків,

6 новиків (по новіціяті перейдуть на філософію),

5 ґімназійних студентів (перейдуть по феріях на новіціят),

1 брат коад’ютор і

1 студент ІІ кляси Ґімназії.

Заряд думає творити східний осередок по війні.

Цілую Святительні Руці Вашої Ексцеленції

во Христі

о. В[асиль]. Василик,

Салезіянин


Фонд № 201, опис № 1р, справа № 117, аркуш 77

Фонд № 201, опис № 1р, справа № 117, аркуш 77 зворот