Історія одного архівного документу
6-7 жовтня 1928 року вписалися особливими літерами у історію Карпатської України. Саме у ці дні відбулося урочисте відкриття Народного дому в Ужгороді. Головним мотором усієї справи було Товариство «Просвіта».
Воно було засноване 9 травня 1920 року у надскладний період для Карпатської Руси-України, коли після Першої Світової війни Закарпаття перейшло під юрисдикцію Чехословацької Республіки. Головою Товариства Ю. Бращайка, який у цьому статусі пробув до 1939 року. До членів Відділу Управи увійшов зокрема і отець Августин Волошин, майбутній президент Карпатської України.
І хоч уряд Чехословацької республіки був ліберальним і демократичним, етнічним українцям потрібно було подбати про розвиток культурних інституцій, які б забезпечували розвиток дітей і молоді, а також старших у рідній мові, культурі і традиціях.
До того ж у 1923 році на Закарпатті виникло виникло русофільське Общество імені Олександра Духновича, керівники якого, спекулюючи на імені видатного просвітника, баламутили свідомість людей ідеями «русскости», внаслідок чого частина читалень «Просвіти» (часто нечесним способом) переходила на бік русофілів[1]. Для цього, щоб українство могло розвивати свій етнос та мати видимий символ національної єдності на Закарпатті потрібний був власне Народний дім.
Коли Народний дім в Ужгороді було нарешті збудовано, виявилося, що він мав найбільшу в місту залу, яка могла вмістити 700 глядачів: 600 у партері і 150 на балконі. А просвітянський кінотеатр був першим публічним кінотеатром у місті, але сподівань своїх творців не виправдав – великих прибутків не приносив. Дослідниця історії «Просвіти» на Закарпатті Л.Боднарук зауважує, що білетери та інший персонал кінотеатру працювали в уніформі з синьо-жовтими капелюхами та комірцями.
Освячення Народного дому в Ужгороді відбулося 7 жовтня 1928 року. В ньому взяло участь чисельне духовенство Мукачівської єпархії. Спершу всі зібралися на Літургію у місцевому греко-католицькому кафедральному соборі, у якому владика Петро Гебей (1864-1931) відслужив урочисту Архиєрейську Літургію. А далі на Капітульній сформувалася колона, яка пройшла нинішніми вулицями Волошина, Корзо, площею Петефі і назад – через площу Корятовича до Народного дому «Просвіти». І вже аж тут розпочався Чин освячення, який очолив отець Олександр Стойка (1890-1943), на той час єпископський секретар, а після смерті владики Петра Гебея його наступник на Мукачівській єпископській катедрі.
Урочисту промову з цієї нагоди виголосив отець Августин Волошин, який на той час був послом Чехословацького парламенту. Її зміст згодом був видрукуваний у місцевій пресі. У ньому промовець зробив сильний акцент на тому, що «наш народний дім має бути серцем дальшої культурної еволюції нашої, котра своїми орґанами розкриє красу народного життя, знання самого себе, свого язика, своєї літератури, знання народного генія, знання красот краю, знання і любов до всього, що є наше, що є народне.
Най знає кождий русин, що в престольном городі Підкарпатської Русі стоїть вже палата руської культури, вибудована працею своїх синів з помочію своїх братів своєї отчизни, своєї слов’янської республіки. Най знає кождий русин, куди має обернутися, єсли в селі своїм хоче основати читальню, народний хор, театр, кружок. Най знає, куди має обернутися, єсли хоче собі купити добру книжку, мелодії своїх народних пісень або твори руської сцени» [2].
Завершив свою промову отець Августин Волошин знаменним закликом, який зберігає свою актуальність до сьогоднішнього дня:
«Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде і матеріально-щасливіший!»
Однак, вже через рік після урочистого відкриття Народного дому в Ужгороді його існування стало перед загрозою. А все через це, що для його будови було взято досить велику суму під борг, який розраховувалося погасити за рахунок підтримку уряду Чехословацької Республіки. Але, у міжчасі свої яничари і чужі воріженьки зробили все для того, щоби цього не сталося, а сам Народний дім бажали допровадити до занепаду.
Така ситуація змусила Товариство «Просвіта» шукати допомоги ззовні. В першу чергу воно цілим складом вирушило до Львова до митрополита Андрея Шептицького з проханням, щоби він допоміг зарадити цій справі допомогою. Але, коли справи тільки погіршувалися, то становище, у якому знайшлася ідея Народного дому, змусило членів Управи «Просвіти» вдатися до більш непопулярних кроків для його порятунку.
У фондах Центрального Державного Історичного Архіву у Львові міститься один дуже цікавий лист отця Августина Волошина від 29 липня 1929 року, якого він адресує митрополиту Андрею власне у цій справі. Знаходиться він у фонді № 408, опис 1, справа № 599. Обсягом згаданий лист займає один аркуш записаний з обох сторін або чотири писані сторінки. Згідно запису облікового листка, останній відвідувач архіву цікавився ним у 1990 році з ознайомчою ціллю. Однак, у доступній мені науковій літературі я не знайшов жодного покликання на нього, ані його передруку. Через це вирішив опублікувати його, можливо вперше, щоб він став доступний широкій науковій і любительській авдиторії.
За своїм змістом лист є дуже зрозумілим і не потребує зайвих коментарів. Хиба, що загально слід сказати про те, що у ньому отець Августин Волошин пропонує митрополиту Андрею заснувати на Закарпатті окрему Фундацію і для її діяльності винайняти приміщення Народного дому. Ця Фундація з капіталом 10-15 тисяч американських доларів займалася б просвітницькою та видавничою діяльністю, а також допомагала б у вишколі богословів для Мукачівської єпархії у Львові. У своєму листі отець Августин Волошин називає Народний дім в Ужгороді «найважнішою народною інституцією» на Закарпатті.
Якого подальшого розвитку набула дана справа, сказати важко. Це питання потрібно дослідити. Але, з доступного мені архівного матеріалу можу з впевненістю сказати, що вона мала свою продовження. На це вказує широке листування митрополита Андрея з єпископами, духовенством, інтелігенцією Закарпаття, у якому вони складали проекти, які б мали допомогти місцевому українству розвинути свої не тільки духовні, але і культурні інституції. Тільки для інтриги скажу те, що єпископи Петро Гебей (1864-1931) і Олександр Стойка роздумували разом з митрополитом Андреєм над тим, щоб на території Карпатської України створити музей, який би був подібним до Національного Музею у Львові, якого митрополит Андрей Шептицький був фундатором і засновником. Але, це вже тема іншого дослідження.
Користаючи з нагоди, висловлюю вдячність директору та науковим співробітникам Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові за сприяння у написанні даної статті.
Для публікації цієї статті використовую фотоматеріали Л.Боднарук, які воно опублікувала у своєму дослідженні "Пам’ятник народного воскресіння: Народний дім «Просвіти» став осередком українізації Закарпаття"
Текст листа
(оригінальний правопис зберігається)
Ужгород/Užhorod, 29.VII.1929
Ваша Екслелленція,
Високопреосвященний Отче Митрополите!
Прошу о ласкаве вибаченя за мою смілість, що відважився в феріях турбувати Вашу Ексцелленцію.
Минувшого року и я був учасником тої депутації, яка від Товариства «Просвіта» в Ужгороді подала Вашій Ексцеленції просьбув о ласкаве підпертя поставленя нашого Народного дому в Ужгороді і Ваша Ексцелленція були ласкаві заслати нам п’ятдесять долярів, за який щирий дар і сим путем Вам сердечно дякуємо.
Коли ми започали будувати Народний Дом, було нам обіцяно, що пражске правительство виплатить нам дефіцит нашого театру в сумі до 500.000 Корон і що з нагоди десяти-ліття Республіки і на Народний Дом уділить нам значну державну подпору.
Але «князь міра сего» не спить. Відколи стоить наш Народний Дом і стався осередком живійшого культурного життя, вороги наші, а особливо мадярскі шовинисти-ревізіоністи, їх плачені слуги мадярони-«русини», чеські фашисти-чехізатори, їх плачені журналісти мадяри, чехи, чехуни-русини, руссофілосхизматики і т.д. всі остро виступають проти нас, розтрубіли по всій чеській пресі, що наш українізм – це опасна іредента (небезпечна частина етносу – ред.) і так причинили они нам великі шкоди головно тим, що правительство не дало нам на Народний Дом ни геллера, ще і дефіцим театру зістався незаплачений.
Внаслідок того наш Нар[одний]. Дом находиться в дуже прикрій ситуації.
Знаючи то, що упадок Нар[одного]. Дому значив би упадок цілої народної справи Президія «Просвіти» дозволила собі єще раз докучати Вашій Ексцелленції і просити вже не грошовий дар, але посередну підпору в той спосіб, аби Ваша Ексцелленція, евентуально Архієпархія благоизволили льоковати в нашій Народнім Дому одну більшу Фундацію (до 10-15 тисяч доларів), за яку суму Нар[одний]. Дом би платив 6% фонду і дав би інтабуляцію на домі вартости 3 міліонів.
Що до цілей Фундації, Президія «Просвіти» не має права давати, єднако дозволила собі указати на потребу вихованя рочно найменше 2-3 богословів наших у Львові і на видавання добрих книжок для народу.
Цим було би увіковічнено і у нас ім’я Вашої Ексцелленції, був би забезпечений культурний союз наших інституцій з Закарпатскими і була би подана поміч нашій найважнійшій народній інституції.
Єсли би Ваша Ексцелленція хотіли зложити таку Фундацію не нараз, але в протягу 3-5 літ, і це було би для «Просвіти» дуже хосенною, можна сказати спасаючою підпорою.
Сповняю обов’язок совісти, коли смиренно вручаю Вашій Ексцелленції цю просьбу «Просвіти» и з синовним довірєм прошу Вас о ласкаве підпертя Нар[одного]. Дому.
Цілую руки Ваші і з глубоким поклоном здоровлю
Вашу Ексцелленцію
покірний слуга в Христі
Августин Волошин
Папский камерарій, посол парл[аменту]. Чехословаччини
Оригінал
[1] Л.Боднарук, Пам’ятник народного воскресіння: Народний дім «Просвіти» став осередком українізації Закарпаття, [доступ 8.01.2025]: https://history.rayon.in.ua/topics/639354-pamyatnik-narodnogo-voskresinnya-narodniy-dim-prosviti-stav-oseredkom-ukrainizatsii-zakarpattya
[2] А.Волошин, Промова з нагоди створення Народного дому в Ужгороді дня 7.X.1928, [доступ 8.01.2025]: http://litopys.org.ua/volosh/volosh08.htm
Commenti