1931 РІК Лист № 59 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Всередині зображений Святий Дух у вигляді голуба, а внизу морський якір та Вифлеємська зоря, що є символами християнської надії. Križevci, dne 9/V.1931 Ч. 1615. Пр. 1931 Ваше Високопреосвященство ! На писмо у справі Конференції відписую: 1) Конференція дуже потрібна і для того най буде одержана. Єсли не випадає на Підкарпатю, то най буде у Галичині, або у Крижевцях. 2) Я вже маю пасуси і віза за Польщу і маю намір пріїхати до Вас коло 20/V., єсли Господь позволить. В Господі поздоровляю і прощшу о св. молитви. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 97. Лист № 60 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Križevci, dne 19/VІІІ.1931 Ваше Високопреосвященство ! Мати Божа допомогла і я нині висилаю трох малих кандидатів до Студитів: одного Горвата, одного Руснака і одного, котрий вже не знає сказати що він Українец. Най їм Господь допоможе виховати ся на добрих монахів, котрі би пізнїйше у нас Царство Боже ширили! Прошу вислати їх до Унева. В Господі найсердечнійше поздоровляю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 99. Лист № 61 Єпископська кругла печатка Križevci, dne 2/XI.1931 . Broj 2152. Пр. 1931. Ваше Високопреосвященство ! На повідомленя під ч. 66/Орд. отвічаю: Вишлю сестри на Капитулу. Але прошу за будучність, що би Капитула була сестер була отримувана все в літі в місяцу августу [серпні – ред.] коло 15 а не в зимі. Тепер монастирі сестер вже по всіх краях світа і в зимі не можливо буде зі всіх монастирей Європи і Америки. В Господі найтеплійше поздоровляю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 100. Лист № 62 Єпископська кругла печатка Križevci, dne 6/XI.1931. Ваше Високопреосвященство ! Горвати кажуть: «Bolje ikada, nego nikada» [Краще пізно, ніж ніколи – ред.] І я спізнівся, але думаю, що ще річ не пропала. Засилаю мій план проповідей на 4 роки по Швілинский-Левицкій. За парохії з дочернімі церквами єст план іде на 8 літ. Подібний план був би за ІІІ том проповідей о ласки і тайнах, котрий ще не виданий. Не знаю для чого. Матеріял приготований і одна часть вже давно друкована в Ужгороді. […]. У праксі дуже добрі успіхи приносить і для священства і для вірних. Прошу переглянути, виправити і дати мультипліковати і всім єпископам вислати. У мене нема друкарні з кирилицею, а може Ексцеленція самі щось перемінят. Не розходиться о числах але о самій річи. Коли Господь позволив дочекати Конференцію у мене у 1932! СС. Василіянки просят мене на свою Капітулу. Чи то має сензу і чи є потреба ? Думаю, щоби було добре як би Кап[ітулою]. провадив на Пр[еосвященний]. [Григорій – ред.] Лакота в імени всіх єпископів. В Господі найтеплійше поздоровляю і всего добра бажаю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 101. Лист № 63 Єпископська кругла печатка Београд, dne 12/XІI.1931. Ваше Високопреосвященство ! Вертаючи з Македонії до дому в Навечеріє празника св. Андрея засилаю найтеплїйші желаня за великі ласки для Вашого Високопреосвященства и за Метрополію по отвітованню св. Андрея. Нехай всемогучій Господь дальше провадить і дасть дочекати дні воскресеня Вашої Метрополії и не менше і цілої нашої Церкви! Маю надію що здоровля вже у порядку. З цілого сердця поздоровляю і прошу о св. молитви. Найменьшій в Хрісті † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 102. 1932 РІК Лист № 64 Єпископська кругла печатка Križevci, dne 12/I.1932. Broj 2335 Пр. 1932 Ваше Високопреосвященство ! Дуже дякую за миле пісмо і желаня. Най Господь як найскорше верне здоровля щобисте ще могли разом зі всіми нашими епископамі робити і трудитися за добро св. Церкви і нашого народа! Осміляю ся попросити о слідуюче: Нині дістав єм ІІ том Codexa Orient[alis] . на перегляд. Єсли за скоро Ваше Високопреосвященство буде могло дати свої спостереженя сей том, я би просив копію, щоби наша відповідь могла бути у головних річах однакова. Я вишлю свої спостереженя. Ще раз в Господі поздоровляю і всего добра бажаю чекаючи на час пріїзду до мене на Конференцію сего року, на котру кличу і прошу. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 104. Лист № 65 ПОШТОВА КАРТКА Ікона Матері Божої 431-1931 Пресвятая Богородице, спаси нас! Ваше Високопр[еосвященство] ! Дякую за пісмо. Вже друге пісмо на мене адресоване до Београду. Прошу сказати тому, що адресує, що я ще в Križevci – Jugoslavija – Hrvatska . Тїшуся що вже слабість попустила. Най Господь як найскорше відздоровит В[ашу]. Ексц[еленцію]. В Господі поздоровляю. [Белград] 24/І.[19]32. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 105. Лист № 66 Єпископська кругла печатка Križevci, dne 18/IІ.1932. Ваша Ексцеленція ! Чекаю на повідомленя, що Ексцеленція вже здорові, але не можу того дочекати. Засилаю мої уваги на Can. 87-144 не щоби задавати Ексцеленції через то трудності. Най се перше переглянут другі люди може професори і нам свої гадки скажут. Доброті Божої каждого дня препоручаю Ексцеленцію і прошу о чим скорше виздоровленя. Найтеплійше у Господу поздоровляю Вас і о[тця]. Ігумена [Климентія Шептицького – ред.] і оставаю Ваш в Господі † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 106. Лист № 67 † Ваше Високопреосвященство ! Дізнаю, що вже мінула небезпека і що вже можете і трохи робити. Тішуся і Господу дякую, а разом благаю, щоби уділив повне здоровля. Усміляюся о одну річ попросити: Як вже М[ати]. Софронія лишила посаду професорки, то я прошу відпустити ю до Шіду і то особено задля тої причини, бо вона, так думаю, буде могла добре провадити тутейшій новіціят сестер. М[ати]. Анна вже за стара і слаба, а других, за то відповідних сестер немаю. Єсли Ексцеленцію не мают з М[атір’ю]. Софронією да якого другого плану, то прошу відпустити до Крижев[ецької]. єпархії. Найтеплійше в Господі поздоровляю. Križevci – дня 23/ІІІ.[19]32. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 107. Лист № 68 Єпископська кругла печатка Križevci, dne 27/IV.1932. Хрістосъ воскресе! Ваше Високопреосвященство ! Дякую найтеплійше за послідне пісмо. Дав би Господь Бог, щобисте могли провадити і слідуючу епископску Конференцію, котра має такі важні справи! Як би був то тягар за Ексцеленцію сюда пріїхати, я дуже прошу най буде та Конференція у Львові, щоби Ви не настраждали на так далекої подорожі. У мене би була познійше. Але одна річ: восени має бути посвяченя Колегії св. Іосафата в Римі. Думаю щоби було право і достойно, як би то Ексцеленція могли, там отримати Конференцію, упорядковати всьо можливе за Колегію, подяковати і т.д. Від тої Колегії дуже а дуже много залежить житья нашої Церкви. Чи Ексцеленція годяться на се до Риму скликати восени Конференцію ? За случай що осібно би не могли заїхати, прошу провадженя за тої случай передати Станиславівському, най попробує, а Ви щобисте вислали делегата лишень. Я думаю, щоби то в Римі дуже добре взяли. Прошу у Господу о тім роздумати. Дізнаю з певних жерел що для Ужгорода буде іменований о. Стойка (Олександр (1890-1943 рр.), єпископ Мукачівський (1932-1943) – ред.). Най воскреслий Хрістос уділить повні сили, щоби ще дальше для Ісуса Ексц[еленція]. могли терпити разом з намі і двігати ту галузь св. Церкви. Прошу о малу жертву терпінь і для нас. Здоровлю в Господі. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 109. Лист № 69 Karlove Vary, 30/VII.1932. Leopol[…] Ваше Високопреосвященство ! серце тягне до Вас, щоби особно обговорити справу Конференціи сего року, але як виглядає не буде се можливе задля браку грошей и для того я дуже прошу о рішеня слідуючих вопросів: 1) Вост[очна]. Конгрегация чекає на нас, що би наші епископи торжественно посвятили Колегию і при сей нагоді подяковали Свят[ому]. Отцу за той справді корол[івський]. дарунок. Моя гадка треба ити і так зробити и при той нагоді много других річей порушити і много зла заперечити. Я знаю, що Ексцеленция не будут могли поїхали задля слабости, але я прошу о се: Най Ексцеленция скличе то засіданє до Риму за початок новембра и назначи програм який вже опре ділений, а до того додасть і посвяченя Колегії а потім подякованя Св[ятому]. Отцу. Дальше най напишуть: за случай щоби Ви були слабості заперечені, най вмісто Вас Конферецию провадить найстарший епископ, котрий у імя Вашої Ексц[еленції]. най подякує св. Отцови. Місце засідань буде наша нова Колегия. На сей спосіб буде всьо виповнене і у Риму то мило приймут. Більше о тому в імени моім мав сказати о[тець]. ректор Сліпий (Йосиф (1892-1984 рр.), з 1926 р. ректор Львівської Духовної Семінарії, Архиєпископ Львівський (1944-1963 рр.), Верховний Архиєпископ і Патріах УГКЦ (1963-1984 рр.) – ред.). За случай що Ексцеленция не можутся згодити на ту мою пропозицию, о що я найтеплійше прошу, то най буде у мене Конференция, лишень прошу точно опреділити день, щоби я міг всьо приготовити. Так само прошу всіх епископів о дню повідомити. Як Ваша Ексц[есенція]. думают, що безслівно потрібно, щоби я осібно був тепер у Вас, прошу зателеграфувати, а я десь ту пожичу гроші і піду до Вас. Моя кура [лікування – ред.] на 8/8. Будемо мати 3 тіжні і думаю, що буду міг потім виїхати. Найтепплійше Вашу Ексцеленцию и о[тця]. Ігумена [Климентія Шептицького – ред.] поздоровляю і бажаю виздоровленя одному і другому. Поручаючи себе до св. молитов оставаю Найм[енший]. в Господі † О.Діонисій , eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 110-111. Лист № 70 † Ваше Високопреосвященство ! 1. Прошу написати до Конгрегації, що сегорочни Конференция наших епископів скликана до Риму. То що було написане у скликаню Конференції для епископів. 2. Не знаю що значить нове розпорядження нашої Конгрегації в посліднім числу A[cta].A[postolicae].S[aedis]. Прошу перечитати і як ласка, пару слів написати, щоби я міг орієнтуватися в тії річи, як будемо в Римі. Тішуся що Ексцеленция набрали нови сили. Богу слава. В Господі найтеплійше поздоровляю. Крижевци, дня 16/X.[19]32 † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. P.S. М[ати]. Анна знова хоче на відпочинок до Словити. У нії вже велика нервовість і я для того годжуся. Вона каже, що як буде можно, то там і лишится. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 113. Лист № 71 Ваше Високопреосвященство ! На пісмо від 20/X. відписую: По Декрету Конгрегації не має жадної важности celebret [дозвіл на священиче служіння – ред.] наших епіскопів, не сміє жаден священик приняти інтенції з поза границі своєх епархії. Так виглядає, як коли би були всі наші епіскопі суспендовані. Нічего би не було для мене, якби таке розпорядження було видане і за лат[инських]. епископів. Ту виглядає як коли би ми були католикамі може бути «tertii ordinis» [третього чину – ред.] але не рівноважні з латинікамі. У праксі: з Архіеп[архії]. Вашої хоче виїхати на пр[иклад]. на вакації до Чехословакії, або до Польщи на курацію 50 свящ[еників]. катехитів, і тілько других. До тепер було, що вони просили celebret від Вас і було всього у порядку. Тепер би потреба було для кождого післати до Конгр[егації]. перед відходом і як поверне… Певно, що того не буде у праксі, а наслідки будут такі: що ті священикі поза границею своєї єпархії, або свойого краю не будут правили Службу Божу. Не говорю тепер о тім, яке то вражіня робит на схизматиків. Єсли я може не добре порозумів Декрета , прошу мене кориговати. До Риму іду коло 31/XI. Найсердечнійше в Господі поздоровляю Ексцеленцию і о[тця]. Климентія [Шептицького – ред.] і всего добра бажаю. Прошу о св. молитви. [Крижевци] 26/X.[19]32 † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 115. Лист № 72 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Ваше Високопресвященство! За день св. Ангела Вашого Високопреосвященства засилаю найсердечнійші желаня. Най Премилосердний Господь по отвітованю св. Андрея поможе зі спеціальнимі ласкамі до кінця витримати у ношеню тяжких хрестів, якій Він уділив Вашому Преосвященству і через ті хресті осягнути неувядаємий вінец для себе и для цілої Унії скріпленя у св. віри! В Господі поздоровляю і всего блага желаю. Крижевці, дня 11/XII.[19]32. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 117. Лист № 73 Єпископська кругла печатка Ваше Високопреосвященство ! На послідні епіскоп[скій]. Конференції була бесіда о тім, щоби видати одно спільне Посланіє о тім, що Св. Отец сказав і зробив за нас, коли збудував Колегію. То було і на першій Конфер[енції]. постановлено і скілько собі пригадую, Ваша Ексц[еленція]. обіцяли зложити то Посланіє і нам післати на підпис. Єсли Ексцеленция мают може бути скицу [шкіц, проект – ред.] першого Послання , я усмілюся попросити і потребую скіцу зробити як не для всіх, то принаймній для декотрих. Річь дуже важна і велика. З нагоді Різдвяних Свять і Нового року засилаю найсердечнійші желаня так Ексцеленції як і цілої Провинції. Най Господь, Спаситель, у всім поблагословить! Здоровля най скрипить! В Господі поздоровляю. Крижевці 27/XII.[19]32. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 118. 1933 РІК Лист № 74 ПОШТОВА КАРТКА «Apostolstvo sv. Cirila in Metoda»» [Крижевці] 12/IV.[19]33. † Як Господь допоможе то в середу рано о 6:30 буду у Вас, щоби і устно пожелати щасливий праздник Воскресеня Хрістового. А тепер сею дорогою кличу Вашої Ексцеленції і цілої Метроплоли: Христосъ воскресе! † О.Діонисій, еп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 120. Лист № 75 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Рим 30/V.[19]33. Ваше Високопреосвященство! У нинішньої авдиєнції у Св. Отця Св. Отец много інтересувався зі здоровлєм і працею В[ашої]. Ексцеленції. При тіі нагоді я спімнув свято молоді [З’їзд «Українська молодь Христові», що відбувся 6 травня 1933 р. у Львові – ред.], яке так торжественно відбулося у Вас і так численно, то Св. Отец дуже з тім був потішений і дяковав Г[осподу]. Богу. Спімнув єм розвій Академії [Львівська Богословська Академія – ред.] і число богословів, як і добрий дух в семинарії так у Ваших богословів як і моїх. Дуже був задоволений. А найбільше тішила Його справа нашого спільного Катехизму і через тій Катехизм заснованя катихетістів по всіх сторонах, де наш нарід жіє. На то специялне благословення уділив. Уділяючи благословення для мене уділив і для Вашої Ексцеленції і для цілого нашого Єпископату. Повідомлені о тім В[ашу]. Ексц[еленцію]. оставаю в Римі. Ваш в Господі † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 121. Лист № 76 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Ваше Високопреосвященство! Сердечно дякую за пісмо. Висилаю фотографії Крижевецких епіскопів. Дві ще находятся у Ректора семин[арії]. у Львові. Пишу о. Ректорови, щоби передав. Колору талару і мантії не може опісати. Як маляр скінчить всьо, то може би пізнійше міг сюда приїхати і додати колор. Що до мойого виїзду до Карлсбад і до Вас здаєся мені, що буде неможливо того року задля фінанс[ових]. обставин. Подорож до Галич[ини]. і до Риму забрала потрібну сумму за то. Най дієся воля Божа! Прошу підготувати справу Катехизму . В Господі поздоровляю і всего добра бажаю. Крижевці, дня 17/VI.[19]33. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 122. Лист № 77 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Broj 4604. Пр. 1933. Ваша Ексцеленция ! Обертаюся до Вас з просьбою у одної для нашої єпархії дуже горячої справи: у справі СС. Служебниць. Чекав єм на приїзд о[тця]. визитатора Схрайверса (Йосиф (1876-1945 рр.), протоігумен східної вітки Редемптористів в Україні (1913-1933 рр.) – ред.) і гадав єм, що він полагодить ту справу після приписів церк[овного]. закону і що піде всьо наперед. Його нема і не буде, як виджу. Справи слїдуючи: Ворогі св. Церкви много раз пробовали нагнати наших Сестер і я мусів на всі боки робити інтервенції щоби то заперечити. Ворого розуміют працю сестер, котра їм не подобається і для того на тісяч способів пробовали заперечити ту працю, щоби воні могли успішнійше ширити свою працю. Богу слава дотепер не удалося. Чого не зробили ворогі, як мені виглядає, то зроблять самі настоятельки СС. Служебниць. Я много раз і пісменно і устно просив С. Старшу, най: 1) до нас посилає з найліпших найрозумнійні Сестри задля спеціялних у нас обставин; 2) щоби пріслала таких, котрі би були готові приняти югословянске горожанство і ту лишитися; 3) щоби переміни сестер не робили без совітовання зі мною; 4) щоби на се уважали, що ту можут бути настоятелькамі лишень ті сестри, які мают югослов[янське]. горожанство. Вчера отримав єм пісмо, що настоятелька з Руского Керестура с[естра]. София Ромич перенесена до Львова. Мав єм вже многі тяжні дні, але той був оден з найтясших днів мого життя. Перед моїми очимі стают події які перед рокамі сталися у єпархії римокатоліцкої у Бачкі, де латинскі Сестри Конгрегації «Englische Fräulein » (жіноче Згромадження засноване у 1609 р. У 2003 р. перейменоване на Згромадження Ісуса – ред.) , які мали у Сомбору [місто у Сербії – ред.] учительскі семинар і всі другі школи, а так само і по парохиях свої церковні школи, задля своєї неростропности страшно шкодили св. Церкви. Сестри мали свій осередок поза границями держави на Мадярщини у Калочи [Калоча – місто в Угорщині – ред.]. Єпископ зі Суботиці [місто у Сербії – ред.] напомінав сестер, най по всіх монастирях поставлят настоятельки з Югославії; най оснуют свою спеціялну провинцию у Югославії, яка буде мала лишень свою верховну настоятельку поза границею держави, як що зробили і всі другі Конгрегації сестер і монахів на території Югославії. Епіскопа сестри не слухали, на свою руку хотіли дальше провадити і конец був такій, якій собі ворогі Церкви жадают: - забрали сестрам всі інститути шкількі з інвертором, - у тіх інститутаї поотверали свої школи, - Церкви сестер обратили на Церкви схизматицкі і донині служат нимі. Епіскопат сам, цілий кат[олицький]. Епіскопат, нунціятура інтервеновали, але всьо на дармо. Ту на кінці мусів сам Рим справу до своїх рук забрати: виіменова Апост[ольського]. Нунція своїм специялним делегатом для тіх сестер і він тепер упорядкував, чого не хтіли сестри самі зробити по совіту епіскопа. Тепер по страшних стратах мают то всьо, що і всі другі Конгрегації мают: окремішню провинцию. Одінокі наші сестри Служебниці до тепер у тій точкі зістали неупорядковані і то була причина головна, задля котрої я післав і просив С. Старшу, най всьо так робить, як коли би сестри наши не були залежні від настоятельки поза границею держави і най у тіх річах зі мною совітуєся задля добра сестер і св. віри. Скілько виджу мене С. Старша не порозуміла, коли заберає сестру тутейшу звідси, а не буде мала другу тутейшу сестру відповідну за настоятельку . Перед моїми очима вже стоїт, як може статися у Керустуру щось подібне, як сталося у Сомбору: що ворогі заберут монастир сестер і у нашої каплиці отворят свою задля того, бо сестри не могли, чи не хотіли слухати епіскопа, котрий їм хоче то зробити, що уважає за безслівно нужне для їх добра і для добра св. Церкви. Люблю сестер і від першого часу їх народження тішив єм ся з нимі. Для того тепер так мене зранило таке поступування від сторони старших, що для мене значить: розвязованя домів СС. Служебниць у нас . Ексцеленция! Прошу о слїдуюче: 1) Попробуйте Ви розтолкувати С. Старшої ту справу, може будете могли щось осягнути. Єсли ні, то най сестри мені напишут одверто, у чим я так погрішив против Правила Згромадження сестер, що воні готуют розвязаня наших домів ? 2) Прошу повідомити сестер, що я готовий попросити з Риму визитатора, котрий би об’єктівно розслідив цілу справу, бо по моїм пересвідченю Сестри суть дуже зле інформовані і на такої підставі роблять то, що буде мало злі наслідки для самих сестер. 3) Най сестри знают, що до мене можут все одверто напісати, єсли думают, що я щось зробив против Правил. Я хочу щоби сестри найсовістнійше отримовали свої Правила, а я зі своєї сторони буду так само Правила отримувати, але і уважати, щоби їх сестри отрімо вали, котри у моїї єпархії жиют. 4) Най сестри і то знают, що я як епископ маю декотрі права і над сестрамі так на пр[имір]. що до обряду, до церковного співу, до іх праці межі вірникамі і т.д. Ту воні мусят епіскопа слухати. Коло нас суть розмаіти латинскі Конгрегації сестер. Латинскі епіскопи много більше впливают на провадженя сестер як я. Сестри ті тішаться, коли можут щось по волі епіскопа зробити, бо знают що епіскоп ліпше видить потреби Церкви як воні і що епископ не зробит для них нічого злого. То і я хотів і хочу для одинокої нашої Конгрегації СС. Служебниць. Хочу щоби і та справа була полагоджена по волї Божої на хосен Згромадженя, і для того прошу Вашу Ексцеленцию, щобисте занялися тою справою. Я вже наперед обіцюю виповнити всьо, що В[аше]. Ексц[еленція]. будут у тії справі зажадала від мене.Єсли я деяку похибку зробив, сей час то направлю, лишень най доми наших сестер не будут знищені. На любові і труду найтеплійше дякую. В Господі поздоровляю і всего добра бажаю. Križevci, дня 16/9.1933. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 123-124. Лист № 78 Єпископська кругла печатка Ваше Високопреосвященство ! Посилаю одного конвертиту з Герцеговині – Томашевича [?] – як кандидата до Студитів. Прошу о св. молитви щоби удалася праця. Найтеплійше в Господі здоровлю і всего добра желаю. Крижевці, дня 12/X.[19]33. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 125. Лист № 79 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Ваша Ексцеленция ! Думаю, що нема дня, щоби я душею не бував при Вас просячи Господа о специялни ласки за ті великі хресті яке Провидіння Боже засилає на Вас. На особенний спосіб буде о се благати Господа в день св. Патрона, щоби він випросив полегшення і сили за дальші праці, котрі у нинішних часах так потрібні на всі бокі. У нас нічого надзвичайного. Що до праці около спільного катехизму, скілько виджу, не буде з того то, що я жадав і що так конечнім і потрібнім тримаю за всіх нас. Тішуся що принаймній проповіди катехитичні запроваджені. То великій крок наперед. Лишень най то у праксі перепровадят. Найсердечнійше во Господі поздоровляю і всего добра від Господа прошу і бажаю. Крижевці в день св. Єкатерини [7 грудня] 1933. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 126. 1934 РІК Лист № 80 Христосъ воскресе ! Ваша Ексцеленция ! Як Господь позволить, то буду у Львові на слідуючу середу 18/IV. о 6:43 рано. Тягне мене до Вас любов, щоби поговорити о Катехизму і о другий важних справах. Прошу о св. молитви за щасливу подорож. Во Господі поздоровляю і всего добра бажаю. Крижевці, день 11/IV.[19]34. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 127. Лист № 81 Ваше Високопреосвященство ! 1) Засилаю пісмо під ⁒ котре мене дуже здивовало. Не думаю бажаня виповнити, але прошу о совіт, що ту дальше зробити. 2) Через Нунциятуру В[исо]к[о]пр[еподобний]. о[тець]. Ігумен [Климентій Шептицький – ред.] має дістати за [отця Янка – ред.] Шімрака 5000 $. Єсли о[тець]. Ігумен там прошу повідомити о тім. В Господі найтеплійше поздоровляю. Križevci, дня 27/V.[19]34. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 128. Лист № 82 Бланк з єпископським гербом і кардинальським капелюхом. Ваша Ексцеленция ! На пісмо відписую: На розумію жаданя о[тця]. Думки [?] щоби ще 200 зл. дістати. Він дістав пашпорт за 120 зл. як о[тець]. Левицкій [?] каже за дорогу не потребує 400 зл. Для того прошу не давати більше, бо я не маю звідки повертати. Не буду міг користати відпочинок у Ексцеленції, бо не маю грошей. Прошу о св. молитви. Во Господі здоровлю. Крижевці, дня 12/VII.[19]34. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 129. Лист № 83 Рим дня 27/X.[19]34. Ваша Ексцеленция ! За желаня Господь нехай винагородит сторицею! У нас тяжкі часи. Приїхав єм до Риму на ординацию двох моїх богословів, а не меньше щоби від Господа випросити потрібні ласки у нинішних тяжих часах. Знаю що і у Вас не меньше ворогів роблят і для того благаю Господа о помічь специяльну для цілої нашої Церкви. Дуже ме тішит новий катехизм. Він нам много допоможе при вихованю наших вірних. Боюся за наших у Босні: держава жадає від священників, щоби всі мали горожанство, а воні до тепер не хотіли о се просити і 7 їх немає горожанства. Що буде ще не знаю. Коли буду у Св. Отця попрошу специяльне благословення. Во Господі здоровлю і всего добра желаю. Ваш у Господі † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. Цїлую руки і з високим і глубоким побажанням кланяюся Ексцеленції о[тець]. Ілля Ванчик, парох в Миклушевцях у Югославії. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 130. Лист № 84 † Ваша Ексцеленцийо ! Прошу за день св. Ангела приняти найсердечнійші желаня по отвітованю св. Андрея як для Вас так і для метрополії. Усміляюся попросити щобисте від заслуг за свої терпіння одну часто жертвовали за нашу епархию, бо у нас тепер дуже тяжкі часи. Потребуємо надзвичайні помочи з неба. Тішуся, що сте набрали нові сили за дальші праці. Нехай Господь дальше провадить! В Господі найтеплійше здоровлю. Крижевці, дня 5/XII.[19]34. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 131. Лист № 85 † Ваша Ексцеленция ! В день і в ночі не маю спокую і мушу перед Вамі відкрити ту рану. Сими днямі відпав від віри бувшій мій богослов, Виславскій [?] , котрий був 2 роки у Львові. Не був нашім пітомцем у малоі семинариі. Не можу знайти причину. Думаю, що вона буде у тім, що батько материялно пропав – закупив много земли у Босні і не може дальше. Бідний той розголошує як коли би він то зробив під впливом о[тець]. Костельника [Гавриїла – ред.]. Боюся о тім і напімнути щось о[тцю]. К[остельнику]. , бо не можу того вірити. Прошу В[ашу]. Ексц[еленцію]., єсли будете могли і за добро уважали деякім способом ту справу розглянути, або мені дати вказівки, як би я міг ту щось зробити. Чи отверто написати до К[остельника]. ? Прошу може СС. Вас[иліянок]. видати росказ нехай молятся специялно за витримання наших у вірі. Буря велика. [Крижевці] 5/XII.[19]34. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 132. 1935 РІК Лист № 86 Ваша Ексцеленция ! З нагоді празника над празникамі засилаю смиренний привіт для Вашої Ексцеленції як і для цілої провінції Вашої, а не меньше і цілого нашого народу: Христосъ воскресе! Христосъ най помагає Вашої Ексцеленції носити тяжкі хресті і ускорить воскресення! З цілого сердця поздоровляю. Прошу о св. молитви. [Крижевці] 20/ІV.[19]35. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 133. Лист № 87 Єпископська кругла печатка Križevci, dne 18/VI.1935. Ваша Ексцеленция! Усміляюся попросити щобисте мене і мойого о[тця]. духовного з Загребу Сегедия [Якима – ред.] приняли до себе на відпочинок і може малу курацию [курс лікування - ред.]. Ми би приїхали коло 20/VII. до Львова, як Бог позволить. Найсердечнійше во Господі здоровлю і прошу о св. молитви. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 134. Лист № 88 Христосъ воскресе! Ваша Ексцеленция! На цінне пісмо від 28/V.[19]35. сейчас відписую: 1) О[тець]. Латкович [Франьо – ред.] не є «тепер викаром для Босні». Він є Вікар для Бачки і Славонії – «Викар Осиечкий» . На жаль за Босну держава не признала жадного викари епископского. Я його як Викара Осиечкого переніс до Баня Луки задля слїдуючих причин: - Як Викар Осиечкий має гарну плату і міг з тою платою отриматися у Баня Луки - Він все Українців дуже любив і більше для них зробив як котрий не будь Українец. Длятого я на него раховав, що зробит і у Баня Луки. І справді: збудував гарну капличку і купив парохиялний дім. За той дім і за капличку він сам зберав гроши і робив лутрию. Але то не було досить і він тепер зі своєй платні дає на довг місячно по 700 Д[инарів] . Довгу є ще тепер 183.754 Д[инарів]. коло 19.000 ZŁ. Всіх процентів з главного то є капитал за продані земли епархіі. Я зрекаюся лишен щоби ті наші люди мали парох[іяльний]. дім і церкву. Єсли би я тепер переніс о[тця]. Латковича , то не лишень що я зрікаюся процентів, але мушу і главне – той довг з свойого звернути, а на жаль я не маю капиталу за се. Вірні за се не дают жадного гелера і не стараюся за се. Крім того о[тець]. Латкович зістає до своєї смерти Викаром. Його наслідник був би звичайним священником, котрий буде по теперішньому діставав за себе місячно по 603 Д[инарія]. 2) Ті вірні – бідні наші люді, котрі і до мене пісали і то саме жадали, стоят у руках наших ворогів, котрі проводят страшну кампанію проти св. соєдиненя на всі можливі діяволскі способи. Наші люді того не видят бо їм юдини не дают видіти. Самі до церкви не ходят, хотят бути великі Українці, а о[тцю]. Латковичу берут за зле, як він отвертий Горват. Дуже би мені було мило, як би Ексцеленция подали мені імена тїх людей задля контроли. 3) Дуже много нам пошкодили і шкодят студенти на медицині в Загребі, котрі так само не хотят і не можут порозуміти тутейші обставини і закладают окремішні читальні проти читалням, які до тепер провадилися під оком священників. До тіх читалень спроваджуют «Стрілчикових» людей, які суть агенті схизми і плачені. Стрільчик et comp[any]. видают тепер проти Рідного Слова «Листок» повний діявольскої ненависти на кат[олицьку]. віру і то розкидуют gratis межи наших людей. Наші молоді того не видят і для них то не є нічого. Але о тіх річах, як Бог дасть, устно коло 20/VII. 4) Ті медики не давно збунтовали людей проти о[тця]. Біляка [Григорія – ред.] і старалися о перенесення його. Той чоловік є Українец, але і католик, котрий і здоровля і жінку стратив у праці за тій нарід. Дуже є вже слабий але як не хотів пустити кооперативу і читалню тім людям, котрі не хотят там мати священників наших, то треба його знищити. 5) Маю великій клопіт зі священникамі Украінцями: заборонила держ[авна]. власть катихизацию провадити для тіх, котрі не суть горожані тутейші , а таких маю 8. Побачу, чи буде можно ту щось зробити. Задля своїї коротковидности не хотіли перед тім статися нашімі горожанамі, бо жінки не дали, а тепер не можна. Вірні будут страждали і сам Бог знає, як то упорядкуємо. Найтеплійше во Господі поздоровляю і прошу о. св. молитви. Крижевці, дня 31/VI.[19]35. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 135. Лист № 89 † Ваше Високопреосвященство ! Я давно збераюся до Вас. Уже мав єм і визум польски, а не мож задля праці в двох епархіях. Але на всі способи буду старатися в найкоротшім часі посітити Вас. Тепер іду до Праги задля многих річей з Преосв[ященним]. Гебейом [Петром – ред.] звідтам на Конгрес до Любляни на 12-16. Потім посітити мушу декотри парохії, може і в Босні. Перед Успенієм маю охоту назад вернути сюда. Ту реколекції, і сто робіт, бо ту епископ має робити, а други чекают. Так довго не сміє зістати. Страдає одна і друга епархія. Борба зі схизмою попускає. Як би у мене не було Максименка (Віталій, архімандрит, монах Російської Православної Церкви – ред.) , тоби не було схизми. То є человік праці і знає терпіти. Але, Богу слава не іде дальше. Як би ту я мав ще 5-10 священиків на диспозицію по волі, то би всьо скоро щезло. Штат ім много підспомагає, а особливо поодиноки парохії. З другої сторони ті агитації ту пробудили дух католицкій, якого вперед не було. Господь має свої дороги. Ваше Високопр[еосвященство]. жалуєся на страшни обставини у Вас. А цілий світ ? Де суть лїпши ? Чи були лїпши перед 1600 роками ? Господь всьо провадить, попровадит і нас. Не загинемо ще. Єсть ще у нас віри, хотяй і много людской слабости. Думаю що спосіб писаня Ексц[еленція]. Хомишина (Григорій (1867-1945 рр.), єпископ Станіславівський (1904-1945 рр.) – ред.) жадного, або дуже маленке число двигне до роботи. Доводит до роспуки, а то зле. Господь терпить зло на світі, бо єсть і добра, що приноситься жертва Євхаристії і у нас за всі беззаконня наши. Пісати проти «Ниви» не поможе много. Лїпше буде основати в Станисл[авові]. одну високоцерк[овне]. ревію [журнал – ред.] і зовсім на боку пустити роботу «Ниви» а позитивно робити для добра Церкви і Народа. Зло було і буде. Мусімо лїчити але не забивати. Доброй волї буде на обох сторонах. Як би хтось мог ті сторони звязати і вихоснювати, величезни би діла міг зробити. Хотів бим з Ексц[еленцією]. поговорити о СС. Вас[иліянках]. Перед тим Словита була за 2 хори і Ексц[еленція]. а тепер чую зовсім інакше. Прошу най зоставає по старім, а при СС. Студитках випрактиковати 1 Кор. Буде замишанє і мало хосну. Або нови доми с тим отверають. Стари най затримают стару праксу. Не буду дальше бо би не було причини та скоро спішитися до Вас. Серце уже давно тягне, але люди не дают. Найсердечнїйше в Господі поздоровляю і много добра від Господа прошу і жадаю. Пряшів 4/VIІ.[19]35. Слуга в Христі † О.Діонисій. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 136-137. Лист № 90 † Ваша Ексцеленция ! Найсердечнійше дякую за желаня ! Дуже би я був вдячний єсли би я міг дістати copi-u [копію – ред.] відписи Ексцеленції на CC. [Канони Канонічного Права – ред.] 1154-1558. Як Ексцеленция думают: 1) Що до скасованя постів Різдвяного, Петрівки і Спасивки ? 2) Як на скасовання середи ? 3) Чи не було би лїпше піст брати і у теорії як буває у праксі: не робити ріжницю межи […] і […] ? Хто то тримає у праксі ? 4) Що з празникамі святих, які у нас ще суть ? 5) Що з празником Всіх Святих ? У нас падає на неділю по Сошествию. Не потребуємо нового запроваджувати. 6) Чи не є для нас дуже небеспечний Канон 1162 § 3, п. 2 ! Латині того не мают і воні нас не будут пітатися а ми мусимо! Во Господі здоровлю і прошу о св. молитви. [Крижевці], 12/XІ.[19]35. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 139. Лист № 91 Ваше Високопреосвященство ! З нагоді праздника Вашого Патрона засилаємо за Вас і за Вашу Митрополию як і за цілий Украінский нарід найсердечнійші желаня. Нехай Всемогучій і предобрий Бог допоможе Вашої Ексцеленції дочекати дні нової зорі Украіньского народа! На многая і благая ! Найсердечнійше во Господі поздоровляємо. Загреб, дня 12/XІІ.[19]35. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. О[тець]. Яким Сегеди, духовник О[тець]. Ivan […] Višošević О[тець]. Венедикт Сабов ЧСВВ ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 140. Лист № 92 † Ваша Ексцеленция ! Усміляюся попросити, щобисте на просьбу о[тця]. Легенького [Євстахія – ред.] так для него і для других дали відповідь, що не приймете назад жадного, поки не перебуде туть найменьше 10 літ. Не можемо пустити той бідний нарід до рук схизматиків задля бажаня священичих жен, щоби воні могли у Галичині виховувати своїх дітей. На першім місці спасення душ тисяч осіб, аж потім взгляд людскій. По 10 роках, як Бог дасть мені тутейших священників, охотно і сам буду рекомендовати такі просьби. Прошу дальше і то у своім пісмі як відповідь написати: нехай всі берут горожанство югославске , щоби могли дітей катехизовати у школах. Коли будут хтіли вернутися до Галичини, Бог допоможе назад осягнути польске горожанство. Министер внутришних діл обіцав дати каждому горожанство, лишень нехай дістане відпустку з польского горожанства . Я покликав вже більше раз священників, щоби о се попросили, але воні не хотят се зробити, щоби могли вертати назад. Задля того прошу о поміч генералну для всіх тутейших священників, щоби були священникамі на першім місці. Во Господі здоровлю і всего добра бажаю. Крижевці, дня 18/XІІ.[19]35. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 141.

1926 РІК Лист № 31 † Ваше Високопреосвященство ! Прошу подаровати менї, що я ще затримав о[тця]. Никона (Микола Цюсьняк (1867-1959 рр.), ієромонах студит, настоятель Студитської Лаври св. Обручника Йосифа у Камениці, Боснія – ред.) принаймій до Пасхи. Я єго посилаю по колоніях парохіи Банялуцкої, що би людей висповідав перед Пасхою, бо о[тець]. [Олексій – ред.] Базюк физички слаби і перебуває в Загребі. Думаю, що тепер криза борби в Боснї і я маю надію що правда побідит хотят як тяшко. Попустити не сміємо, бо нам інакше можут одного дня вигнати всіх священиків з Босні. У газетах дуже гостро виступає о[тець]. Шимрак (Янко Шімрак ( Janko Šimrak ) (1883-1946 рр.), професор східного богословія Загребського Університету, адміністратор Крижевецької єпархії (1941 р.), єпископ (1942 р.)– ред.) задля того я усміляю ся ставити слїдуючу пропозицію і просьбу на Вас і о[тця]. Климентія [Шептицького – ред.] : заберіть брата до себе, а о[тця]. Никона лишить ту, поки на скінчить ся та борба або, або. Думаю, що ту рація достатна за то. Прошу о тім перед Господом роздумати і рішити. Найсердечнїйше в Господі поздоровляю і всего добра прошу і жадаю. До 3/V. я ту лишаюся. Потім буду в Пряшові. Крижевці 6/IV.[19]26. † О. Діонисій, еп[и]ск[о]п ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 52. Лист № 32 Ваше Високопреосвященство ! Я рішений [позбавлений – ред.] Апост[ольської]. Администратури в Пряшові. Виименований о[тець]. Павло Ґойдичъ (Ґойдич Павло Петро (1888-1960 рр.), Апостольський Адміністратор Пряшівської єпархії (1926-1940 рр.), єпископ Пряшівський (1940-1960 рр.) – ред.) , Василіянин з той епархіи. Ту мушу лишитися, поки не передам єму, а він ище декрета не дістав. Ваше Преосв[ященство]. обіцяли мене в Крижевцях посітити перших днях октобра. Не знаю, чи буду міг ту всьо окінчити. Прошу менї написати адресу свою і я повідомлю, коли і як верну. Тягне мене сердце до Галичини, єсли пустять. Тепер я так близонько. Бог одинокий знає, коли надасться така нагода. Всего добра бажаю від Господа, здоровлю найсердечнійше. Монастиръ ОО.Василіян [Пряшів – ред.] 15/9.1926 † О. Діонисій, влад[ика] ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 53. Лист № 33 ORDINARIJAT EPARCH. KRIŽEVAČKE, KRIŽEVCI Високопреосвященний Отче Митрополит! Католицький Єпископат Югославії – числом 20 єпископів – рішив на своїх сегорічних конференціях у Загребі, щоби прославити як найторжественнійше 1100 роковини народження св. Кирила і то в слїдуючій спосіб: 1. Прохати Св. Отця, щоби видав о тім ювилею нашого Апостола і просвітителя Breve (папський документ організаційного характеру – ред.) до всїх Славянських народів та щоби наділив той ювилей подібними відпустами, як се зроблено з нагоди ювилею св. Франциска Асижського. 2. З Югославії вибересь в 1927 роцї народне паломництво до Велеграду, а підписаний бажає, щоби також і до Риму на гріб св. Кирила. 3. В 1927 році маєть ся по змозї завести Апостольство ссв. Кирила і Методія у всїх парохіях Славянських католицьких народів. Малоб ся також оснувати діло «Unio Cleri» у всїх Славян з метою – працювати над св. з`єдиненням поміж розлученою братією, так як увесь католицький клир має співдїлати у дїлї навертаня поган. В сїй ціли звернув ся Югославський Єпископат спільним посланієм до духовеньства і вірних о ссв. Кирилі і Методію. З поручення Єпископату маю честь отсим попросити Ваше Високопреосвященьство і через Вашу Ексцеленцію також ввесь грекокатолицький Єпископат Галичини, щоби Ви зі Свого боку поробили також заходи в Римі та у Митрополії Вашого Високопреосвященьства; рівнож прошу сповістити нас ласкаво о Ваших плянах, щоби так наші спільні стараня увічатись могли чим більшим та величнійшим успіхом під кождим зглядом. Звольте, Ваша Ексцеленція, приняти поздоровленя від всього Югославського католицького Єпископату, що їх тойже через мене засилає. Загреб, 20/X.1926. † О Діонисій Няради, Епископ Крижовацкій Гр[еко]. кат[олицька]. Митроп[олича]. Консисторія у ЛЬВОВІ ввійшло д[ня]. 28.X.1926 До Преосвященного Єписк[опського]. Ординаріяту 1. в Перемишли 2. в Станиславові До ласкавої відомости з просьбою о запознання Своєї гадки. Вс[е]ч[есніший]. М[итрополий]. Орд[инаріят]. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 54-55. 1927 РІК Лист № 34 † Ваше Високопреосвященство! Дуже тішуся, бо чую, що здоровлє обернуло на лїпше. Най Господь допоможе, щобисте вернули до повного здоровля, котре так потрібне для нашои Св. Церкви. У Перемишлю так само Преосв[ященний]. слабий. Тїшив єм ся нашому зїзду сего року в Римі. Чи буде це можливо ? Чекаю на посвященє мойого наслїдника. Думав єм то в Римі окінчити і при тій нагоді поговорити о сем нашім зїзді. Чи будете могли пріїхати! Потребуєме Вас. Най буде Богу благодареніє, що і о[тець]. [Олексій – ред.] Базюк знайшов місце для себе! Най ходит, визитує деканати. На то має охоту. Єсли смію попросити пару слів для с[естри]. Амбросіи Джуджар . Вона зі Словити ту в Пряшові. Коли Ексцеленція ту були, сказали її, най іде до Словити на професію. Не позволив єм, бо ту тепер линень вона з настоятелькою. Чи би не можно було: 1) або щоби ту дістала професію ? або 2) щоби на вакаціи Пасхальни там поїхали, зробила професію і вернула назад ? Трудности з візом [візою – ред.] страшени роблят. Не знаю, чи дістане визум. Моїм богословам до Вас не дали братя. Так само було велики трудности з другими. Найсердечнійше в Господі поздоровляю. Прошу о memento (про пам’ять - ред) . Пряшів 25/І. [19]27. † О.Діонисій. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 56-57. Лист № 35 ORDINARIJAT EPARCH. KRIŽEVAČKE, KRIŽEVCI Križevci, dne 9/III.1927 Ваше Високопреосвященство ! На 16/ІІІ. відходжу до Риму на посвяченє о[тця]. Павла Гойдича , котре має бути на 25/ІІІ. в церкви св. Климента [папи Римського – ред.] . 1) Прошу на то наміреніє горяче «помяни». 2) Прошу написати, єсли маєте деяки справи, котри би я міг порушити там. 3) Прошу написати ще раз той рецепт, який мені Ексц[еленція]. дали в Карлсбаді для о[тця]. Шаятовича (Даниїла, Генерального Вікарія Крижевецької єпархії – ред.) . Я то десь стратив. Найсердечнійше в Господі поздоровляю і всего добра бажаю. Найм[енший]. в Господі † О.Діонисій, еп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 59. Лист № 36 ПОШТОВА КАРТКА «ПОЗДРАВ ИЗ СТРУМИЦЕ» Струмица/Strumica 14/IV.[19]27. З найнисших сторін епархії з місійних країв засилаємо найсердечнійше поздоровленя. Хрістосъ воскресе! † О.Діонисій, еп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 61. Лист № 37 ORDINARIJAT EPARCH. KRIŽEVAČKE, KRIŽEVCI Križevci, dne 22/IV.1927 Ваше Високопреосвященство ! Вже минувшого року висказали так ординаріи, як и священство в Югославіи, на Підкарпаттю і в Америки, щоби наш Єпископат зробив окремішню Конференцію подібно як то роблят у наших часах єпископи цілого світа у своїх краях. Підписаний споминав о тім уже давнійше у Відню Вашему Високопреосвященству. Моя вина була, що я дальше не зробив того, що я обіцяв був зробити. Сего року при освяченю в Римі о[тця]. Гойдича [Павла – ред.] та гадка на ново виринула. І ми пішли і дальше і відкрити то Кард[иналові]. Sincero ( Luigi Sincero (1870-1936 рр.), секретар Конгрегації у справах Східних Церков (1926-1936 рр.) - ред). Він найрадостнїіше то апробовав і обіцяв і дальше о сем говорити. Підписаний усміляюся запросити Ваше Високопреосвященство, щобисте благоизволили зі своєй сторони також се апробовати і позволити, щоби перша конференція сей осенї, або на слїдуючій рік зараз по Пасхи, або перед св. П`ятидесятницею відбулася у Львові. По гадки підписаного добре би було, якби Ваше Високопреосвященство зробило короткій програм о річах всім нам спільних, порозділювало матеріял на обробленя до того часу так щоби кождий реферант приніс вироблений матеріял і на пісмі. Евентуалія – менши річи не було би потрібно писати. Най Господь Бог поверне повне здоровля Вашому Високопреосвященству і уділит много ласки для дальшої роботи на славу Хріста Царя. Хрістосъ воскресе! Найменьшій в Господї † О.Діонисій, еп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 62-63. Лист № 38 Ч. 800. 1927 Ваше Високопреосвященство ! Усміляюся попросити Ваше Високопреосвященство о позволеня чотиром Сестрам Служебницям пріїхати з Галичині до Руского Керестура в Бачкої [Бачці – ред.]. Ми вже маємо оден дім в Куцурі. Там є і захоронка. В Керестурі за тепер ще не маєм кваліфіковану нашу учительку для захоронки, але чужої держава не позволяє. З особним почитанєм до Вашого Високопреосвященства зіставлю Рускій Керестур дня 3/VI.1927 † О.Діонисій, епископ Крижевацкій ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 64. Лист № 39 Ваше Високопреосвященство ! Вибераюся на уніонистичній конгрес у Велеграду. Єсли дістану визум, то ступлю до Вас по конгресі. О[тець]. Федасюк [Дмитро – ред.] просить мене о рекомендацію у Вашого Високопреосвященства. Можу єго сміло рекомендувати. Був добрим священиком у Пряшівскої єпархії. Як би я не відходив, не дам би єм димисію (екскардинацію з Пряшівської єпархії – ред.). О многих річах, єсли Господь позволить, маю посовітоватися. Найсердечнїйше в Господі поздоровляю і всего добра желаю. Крижевці 19/VI.[19]27 † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 65. Лист № 40 ПОШТОВА КАРТКА Amay – Couvent des Pères Bénédictins 25/VIII.[19]27. Amay З нагоди удїлення діяконату брату Балфуру [Давид (1903-1989 рр.), монах бенедиктинець. У 1932 р. перейшов на православіє, згодом відійшов з монашества і священства, оженився, наприкінці життя повернувся до Церкви як мирянин – ред.] засилаємо найсердечнїйши поздоровленя. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. [нерозбірливий підпис] [нерозбірливий підпис] Dom Ildefonse Dirks Dom David Balfour (professione solennelle, le 20; ordinations de lecteur, sous-diacre et diacre, le 23, 24, 25 – вічні обіти 20, поставлення на читця, під диякона і диякона, 23, 24, 25 – ред.) ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 66. 1928 РІК Лист № 41 † Ваше Високопреосвященство ! Дуже перепрошаю, що я так не відписав. Протокол єм приняв и постановив комисію: Dr. [Tomo – ред.] Severović (1879-1951 рр.) , Kuljaj [?] , Pavić [?] і [Vjekoslav – ред.] Višoŝević (1898-1978 рр.) . Як бачу всьо буде залежало від Вашої Комисіи. Най вона робить і най засилає матеріял оброблений на поодинокі епархійскі Комисії. Ті скажут і напишут декотрі свої уваги, але сами не дадут жадної більшої иниціативи, бо не володїют тім предметом. То що ми всі о наших річах училися, замало. Свойого пізнаємо лишень з пракси. Теорію не пізнаємо основно. Прошу троха скорше повідомити мене о подорожі до Риму. Можу буду міг разом поїхати. Просячи від Господа много помочи зіставлю з препорукою до св. молитв найменьший в Господі Крижевці 7/ІІІ.[19]28. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 67-68. Лист № 42 † Ваше Високопреосвященство ! Прошу слідуючи річи: 1) У Львові сего року кінчит богословію Михаїл Якімів . Він одинокій готовий пріїхати до нас як місіонер для колонистів. Дістав вже позволенє на подорож від Министеріи SHS. Прошу єго як найскорше ординовати і вислати до нас. 2) Мій добрий Павло Теодорович (1897-1976 рр., з 1923 р. парох у Дев’ятині, Боснія – ред.) має вже 5 дїтей. Дуже гарно працьовав в Девятини. Він на всі способи просить, щоби єго пустити до Галичини задля фамиліи. Не буду міг довго єго затримати, бо ту мусить бути велика охота жертву приносити за той нарід. Я би до Босні ще 3 священників потребовав. Чи не знайшло би ся у Вас тих 3 місіонарів ? Або може 3 священників старших, котри вже мают у Вас від держави як емери ти свою пензію, а могли би ще робити. Чи би таки не хтїли сюда пріїхати і ту жертвуватися за своїх ? На той спосіб лекше би було з їх удержанєм. 3) Прошу дальше, щобисте нам продали монастир в Камениці, бо грози небезпека, що схизматики expropri-ujut ту будову для школи. Я так думаю, щоби монастир Студитів продав монастир і маєток єпархіи для парохіи, а єпархія обовяжеся в кождім часі нараз передати монастир Студитам, єсли Бог позволит коли вернути їм до Босни. Для того прошу написати контрак продажи того об’єкту для парохіи епархіи Крижевецкои. Ціна най буде невелика. Єсли би даровали то епархіи, ми би мусіли платити державі 15% від ціни того об’єкта. Як купимо, то платимо лишень 4% купленои ціни. Контракт най зробит оден адвокат, а о[тець]. [Гавриїл – ред.] Костельник най по перетолкує на горватску мову. 4) Коли Ексцеленція ідут до Риму ? В Господі найсердечнїйше поздоровляю. Крижевці 14/V.[19]28. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 69-70. Лист № 43 Зліва вверху кругла печатка з єпископським гербом всередині. На стеммі зображений Христос – добрий пастир, який в одній руці тримає палицю, а не плечах несе заблукану овечку. Внизу гасло єпископського служіння церковнослов’янською мовою: «Да вси єдино будуть» . По краях печатки напис латинкою: «DIONISIS NJARADI GRKO KATOLIČKI EPISKOP KRIŽEVAČKI» . KRIŽEVCI, dne 12/VII.[19]28 Ваше Високопреосвященство ! Дуже радісно привитаю Вас і Преосв[ященного]. Никиту [Будку – ред.] у себе коло 6 або 7/ VIII. На 5/VIII. буду ще на одній парохії недалеко від Загребу, а на 6/VIII. буду вже в Загребі. Одного боюся: щоби Ексцеленція з Преосв[ященним]. Никитом не змучилися лишень задля того щоби мене відвідати. Усміляюся для того таку пропозицію зробити: Єсли би на подорож від 27 годин була затяжка в тій горячості, а можете з Риму до Wiena аеропланом, то совітую то друге вибрати. Я на тій час пріиду до Wiena і звідтам підемо разом дальше. Єсли Ексц[еленція]. і Преосв[ященний]. Никита мают таку силу щоби пріїхати і до нас, я буду чекав в Загребі. Прошу о повідомленя. Дальше прошу лишитися в Римі як довго потреба і обговорити всьо потрібне. Найсердечнїйше в Господі поздоровляю обох разом і много помочи Божої жадаю. Брат в Господі † О.Діонисій, вл[адика]. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 71. Лист № 44 Єпископська кругла печатка KRIŽEVCI, dne 17/9.1928 Ваше Високопреосвященство ! 1) Чи щасливо до дому заїхали ? Ми добре. 2) За білет від Загребу до Ужгорода заплатив єм 1/32,58 – то по доларах 20 виносить. Решта думаю, що не має право Ваша Ексцеленція платити: подорож з Шиду до Керестура. 3) Перед двома днями пріїхав до мене Неомиста Якимів (монах студит – ред.) і нині вечор висилаю єго до Ст[арої]. Дубраві. Від него дізнаваю, що о[тець]. Подолянчук (Василь (1892-1943 рр.) – ред.) має охоту сюда пріїхати. Він тепер у Ступках коло Тарнополя. Прошу єму позволеня, най сей час напише до мене, що хоче пріїхати. Я мушу для него виробити найперше позволеня сюда ступити, а лиш потім буде міг дістати визум. Пашпорт най виробляє сей час, як дістане по зволення від Вас. Ще одного би потребовав для Каменици. Прошу і третого. 4) Напочатку шкільного года прошу Ректорат видати розпорядження, щоби ex offo [з уряду – ред.] училися спів церковний і обряд всі богослови і то не тільки хоральний спів скілько церковний. Ту у нас уж нема дяків. Єсли священник не знає добре співу, то страшенне богослуженя. Серби на богословіи через всі роки мают 3 години тижнево. На четвертім році най спиритуал практики учит всі богослуженя а не лиш теорію. Прошу о св. молитви. Завтра їду до Босні. В Господі поздоровляю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 72. Лист № 45 ПОШТОВА КАРТКА Cistercienser – Abtei Mariastern b. Banja Luka, Bos. Вертаючи з Камениці від СС. Василіянок засилаю з підписаними Отцями Ч[ину]. Трапістів найсердечнійше поздоровленя. Баня Лука, 28/9.1928. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. [нерозбірливо] fr. Chilian, Prior ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 73. Лист № 46 Єпископська кругла печатка KRIŽEVCI, dne 28/XII.1928 Ваше Високопреосвященство ! Як Господь допоможе по Різдву буду міг післати материял за спольне посланіє о ювилею св. Отца. Але дізнаваю, що на 1929 рік є також ювілей св. Василия – 1600 річниця народження. Дуже би добре було повідомити о сем Рим і попросити о одно посланіє подібне яке було видане о св. Кирилу. Най би хто з Василиян зібрав потрібний материял за таке посланиє и Ви зашліть до Риму. То би по двигнуло Чин і дало світови перегляд праці найстаршого Чина. Річ дуже важна. Буду просити щоби у посланію нашім було деяким способом також і о ювилею Чина св. Василия. Всего добра в празник Р[ождества]. Г[оспода]. Н[ашого]. І[суса]. Хр[иста] і в Новім році желаю Вам і Вашої праці. Прошу о св. молитви. В Господі поздоровляю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 75. 1929 РІК Лист № 47 Ваше Високопреосвященство ! Засилаю матеріял для спільного посланія. Єсли не відповідає, прошу змінити. Разом засилаю той матеріял до Преосв[ященного]. Петра [Гебея - ред.] і єго прошу, щоби на машини відбитки послав до Пряшова і до Преосв[ященного]. Василія [Такача – ред.]. Вас прошу відбитки післати до Станислава, Перемишля і Филаделфіи. Най кождий свої уваги напише і зашле до В[ашої]. Ексцеленції, а потім щоби Ви то редаговали і видали. Єсли раз буде видруковане, най всі католицкі газети єго видрукуют. Не пошкодит заслати і до Congr[egazione]. Or[ientale]. [Конгрегації у справах Східної Церкви, заснована 1 травня 1917 р. Папою Венедиктом XV – ред.] най видять, що і ми на то думаємо. За ювілей св. Василія прошу у порозуміню з Василіянами зробити. Я підписую то що там зроблене. В новім році найобильнїйші ласки від Господа желаю. Криж[евці]. 14/І.[19]29. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 76. Лист № 48 APOSTOLAT SV. ĆIRILA I METODIJA Eparchije Križevačke Крижевці, dne 15/III.1929. Ваше Високопреосвященство! 1) Сердечно дякую за пісмо. Най Господь як найскорше допоможе ви здоровити і набрати сили за дальшу роботу, яка чекає! 2) Прошу додати о ювилейном році і рекомендовати, котрим буде можно, подорож до Риму. У нас збераются у маю [травні – ред.] . Здаєся, що і я піду з ними, як наших буде щось більше. 3) Прошу опубликовати початком юнія [червня – ред.] , або кінцем мая так щоби празник св. Петра і Павла був торжествений початок. 4) У нас много хрестів. Найсердечнїйше в Господі поздоровляю і все добра желаю. Брат в Г[оспо]ді † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 77. Лист № 49 Єпископська кругла печатка KRIŽEVCI, dne 22/IV.[19]29 . Ваше Високопреосвященство ! На пісмо від 19/IV. відписую: 1) Я не дістав з Америки жадного повідомлення. Нинї пишу до Преосв[ященного]. Константина [Богачевського – ред.] Не можу порозуміти, для чого не відписує. 2) На Підкарпаттю вже видрукували з підписом лишень трох, бо не могли чекати дальше. З того бачу, що вже не буде підписів всіх єпископів у всїх єпархіях. Єсли з Америки пріиде згода і як Ваши єпископи дадуть свій нонсенс, то дуже прошу принаймні у Вас у Єпарх[іяльних]. Відомостях то видати з підписом всіх наших єпископів. Задля загалу наших людей то много значить. Так само думаю щоби треба то післати до Риму, най і там то видять, що ми однаково думаємо. 3) Що до ювилею загального додати лишень коротко, щоби була цілость Посланія. 4) Годжуся з просьбою М[атері]. Анни , але буду потім просив М[атір]. Тереню і Абодичівню , бо певно з М[атір’ю]. Анною поверне ще одна друга. 5) Недавно писав до мене Преосв[ященний]. Йосафат (Йосиф Коциловський (1876-1947 рр.), єпископ Перемишльський (1917-1947 рр.) – ред.) , що він не отримав ще зі Львова концепту Посланія. Може у канц[елярії]. забули. 6) Дуже прошу дати роспорядженя, щоби посилали до нас Арх[иєпархіяльні]. Відомости , бо до тепер не робили сего. 7) Чи В[ашому]. Високопреосвященству може щось з Риму за Codex вже писали ? До мене пише о. Ректор, що Конгр[егація]. [у справах Східної Церкви – ред.] засилає до мене 1 екз[емпляр]. Codexa і най я в «скорім часі» перегляну і назначу, які каноні думаю для нас отримати, які на підставі наших Соборів перемінити ? Або най напишу, якім способом думаю, щоби ми могли як найскорше дістати Codex Or[ientalis] ? Я на се не можу ничего сказати. Прошу дуже о совіт. Другого способу я не знаю як тамтій, о котрім ми говорили на засіданю. Певно о тім були і в Конгрегації повідомлени. Найсердечнїйше «Хрістось воскресе!» В[ашому]. Висок[опреосвященству]. і архієпархії засилаю. Съ нами Богъ! † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 78. Лист № 50 Єпископська кругла печатка KRIŽEVCI, dne 3/VI.[19]29. Ваше Високопреосвященство ! 1) Лист від 13/V.1929. я перечитав аж коли вернув єм додому. Ми говорили о вилі [віллі Андрея у Кастельгандольфо – ред.] але так, як коли би не було жадної трудности за перенесеня. Напішу о. Ректору, най він повідомить мене, або директа [напряму – ред.] Вашу Ексцеленцію о сім. 2) Ваше Високопр[еосвященство]. обіцяли у Ужгороді до конця фебруари [лютого – ред.] дати видруковани текст Літургій і післати кожному єпископу щоби свої нотатки зробив. І то мало бути зроблено за місяц, то мало бути головним предметом Конференції в Римі. Чи то готове ? Єсли готове, прошу як найскорше всім розіслати, бо час минає. 3) Скілько бачив єм, не буде більшої трудности перебування у нашої вилі у Риму. Але я думаю, щоби було дешевше і практичнійше для нас пару днів в Римі запевнити собі у св. Марті, бо там є всьо потрібне – комфорт, кухня і блиско до Ватикану. На вакації шкільні не можемо бути у вилї, а по вакаціях не єсть там того всього, що нас буде потрібне. Місяц новембер [листопад – ред.] може над озером бути і холоднійши. На Конференцію попросимо Кард[инала]. a secretis [секретаря Конгрегації – ред.] і у його присутності не буде жадних трудностій до расправляня [вияснювання справ – ред.]. Я так думаю, щоби В[аша]. Ексц[еленція]. і я наперед пару днями поїхали, там всьо приготовили так, щоби не було много бесіди, особенно якби кождий єпископ вже скорше свої уваги на писмі дав з дому. Наперед най би була і точна программа зроблена і поза ту не міг би жаден о других річах говорити. Думаю, що не добре буде перекладати Конф[еренцію]. на другій рік, бо то буде недобрий прецеденс. Постановлено так на першої Конференції, прошу най буде то виповнене. Але прошу текст Літургій як найскорше розіслати. 4) Що до «Codexu» прошу замовити одного або другого затока так щоби ми могли на Конференції лишень у принципах зложитися, як би ті знатокі мали роботи, де і на кого занимати матеріял оброблений! У Congregatiji спосіб сердечно привитали і дуже ся тім інтересуют. 5) За Академію [Богословську у Львові – ред.] кажут, що вопрос ще незрілий. Мені виглядає, що воні не розуміют добре справи, а з другої сторони недобрі інформації перечат позволеня. 6) Mons[ignore] Benedetti [Enrico – ред.] каже, що вопрос коадютора [Львівської Архиєпархії – ред.] не пішов наперед. Він каже, що писав більше лістів, але відповіди не дістав від Вас. Може листів не отримали. 7) Преосв[ященний]. Микита [Будка – ред.] чекає на поїзд до Львова. Йому дуже там неприємно. Не єсть ідеальне і для питомців особенно коли єго кождого дня видять. Він дознаває, що єго наслідник вже іменований – о[тець]. Ладика (Василь Володимир (1884-1956 рр.), Апостольський екзарх Канади (1929-1956 рр.) – ред.) , але то йому пишуть з Канади. У Риму ще нічего не кажуть. Дуже, дуже жалую, що о[тець]. Бучко (Іван (1891-1974 рр.), єпископ-помічник Львівський (1929-1939 рр.), Апостольський Візитатор для Українців в Західній Європі (1946-1974 рр.) – ред.) так зробив минувшого року. В Господі найсердечнїйше поздоровляю і всего добра жадаю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуші 80-81. Лист № 51 Ч. 216. Пр. 1929. † Ваше Високопреосвященство ! Прошу Євстахія Легенького , оконченого богослова, ординовати за Босну ad titulum diocesis Crisiensis [як інкардинованого до Крижевецької єпархії – ред.]. Єсли би та ординація робила трудности В[ашому]. Високопреосвященству, най пріиде сюда, и я дам йому цілу ординацію. Примірник Сл[ужби]. Божої св. Іоанна Зл[атоустаго]. дістав єм. В короткім часу зашлю з нотатками. Просячи від Господа кожде добро оставаю в Крижевцях, дня 25/VI.[19]29. Найменьшій в Христі Господі † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 83. Лист № 52 Єпископська кругла печатка Р[уський]. Керестур, dne 26/VIII.[19]29. Ваше Високопреосвященство ! Від четверка вечора до п`ятниці рана – 9 години, були подорожники у мене. Я їх пізнїйше відпровадив до Загребу. З цілої розмови було бачити, що та подорожь була дуже хосенна для них, бо они бачити такі річи, о який ані не снилося їм. О[тець]. Ексц[еленція]. так говорили: «Сей человік не говорить але сидячи дуже а дуже много робить». Я їм сказав много того. Вони ту подорожь так указовали як лишень інформативну для себе. Коли директа [напряму – ред.] запитав єм говороти о причини подорожи, не хотїли о тім говорити. Г[осподь]. Бог виведе много добра. Многи я від них дізнав. Казали: «Як Ви будете в одно трималися, осягнете всьо від Св. Отца». Совітовали много раз урговати наші бажаня і всьо буде по нашій гадці полагоджено єсли всі разом будемо робили. Більше усмено [усно – ред.] . ІІ) Торжерство дуже гарно удалося. Богу слава! А тепер у реколекціях зі сестрами Служ[ебницями]. Дома буду від 2.IX.[19]29. Найсердечнійше в Господі поздоровляю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 84. Лист № 53 Ваше Високопреосвященство ! В день св. Ангела приношу і я найсердечнїйші желаня за Вас, за Вашу роботу і за цілу нашу церковну справу. Най Господь благословить і по совітованю св. Андрея помагає дальше носити великі хрести свої і чужі! На многая і благая! Прошу не забувати на післаннє священика до Парижу. Найтеплійше в Господі поздоровляю. Крижевци, 10/XII.1929. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 88. 1930 РІК Лист № 54 Єпископська кругла печатка KRYŽEVCI, dne 9. януара [19]30. Ваше Високопреосвященство ! Прошу приняти від підписаного найсердечнійши благожеланя в день 30 ювилею на Митрополичім Престолі, які засилаю в імени своим як и в імени Капитули і вірних нашої єпархії. Нехай Предобрий і всемогучій Бог допоможе продовжити дальше працю за Його славу между нашім народом і уділить ласку побачити воскресеня св. соєдиненя между відділеними! На многая і благая! Найсердечнійше в Господі поздоровляю. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 89. Лист № 55 Крижевци, 24/V.1930. Ваше Високопреосвященство ! О дві річи прошу. Прошу перед Богом розсудити і рішити. 1) На мене обернувся богослов IV року – Николай Силадьи з Підкарпаття – тепер на богословії у Versaillesu. Перший рік скінчив у Пряшові, ІІ і ІІІ як Пряшівскій у Оломуцу (приналежить о нам пісмо Преосв[ященного]. Павла [Гойдича – ред.] ), а на IV рік поїхав до Франції. Як бачу з переписки, дуже є спосібний. Я би був готовий приняти єго і або лишити у Франції, або по окінченю післати до Америки, як просить Конгр[егація]. Менї розходиться о тїм, щоби він пріишов під добру руку і дістав через 1 ½ рока добре провадженє. Прошу запитатися о. Ректора, чи би він не хотів той обовязок на себе взяти. Він пише, що є рішений на целібат. Єсли В[аше]. Високопреосв[ященство]. годиться на се, щоби єго до себе приняти, я би написав до него, щоби вибрався з Парижа до Львова. Може удасться дістати одну міцну місіонарску силу. 2) З Конгр[егації]. нашої звертают увагу на Посланіє Св. Отца в котрім споминає нас. Догадуюся, що вони хотят на сей спосіб нас закликати, щоби подяковати св. Отцеви за се. Я би просив, щоби Ексцеленція зложили коротку подяку і пожелали, щоби ся виповнили велики бажаня св. Отца як найскорше і з нашою роботою, а нас всіх там перебувших прошу підписати. 3) Як стоіть справа зі спільним Посланієм ? 4) Дуже тішуся, що Ексцеленція може поділити велику роботу между молодих і їх провадити. Я від сего очекую регенерацію з цілой Галичини, а потім піде і дальше на всіх нас. В новім році нові ласки прошу і желаю від Господа. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. P.S. Нема страху від його мадяронства. Він є народовец. Совершено пише і говорить укр[аїнською] [Здається, що мова йде про Олександра Стойку, який до 1930 р. працював секретарем єпископа - ред.]. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 89. Лист № 56 Ваше Високопреосвященство ! На 30 сентембра 1930 кінчиться 50 річниця Енциліки «Grande munus» (П’ята енцикліка Папи Леона XIII від 30 вересня 1880 р., у якій він підносить заслуги братів Кирила і Методія у ділі євангелізації Європи – ред.). Старославянска Академія в Загребі наміряє на ту памятку видати оден «Spomenspis» , в котрім бажає приказати, скілько богослівна і церковна ідеологія великого Льва XIII мала впливу і межи славянськім народіми як також і у цілій церкві Католіцкой. Вони для того мене найгорячійше просять Ваше Ексцеленцію як головного представника ідеї св. єдности, щобисте пару слів написали о той річи. Писано най буде більше по духу і серцю. А може Ваша Ексцеленція і деяку другу ідею обробили, котра з тим у звязи. Горвати просять як наслідника по ідеях великого Стросмаєра ( Йо́сип Юра́й Штросма́йєр (Josip Juraj Strossmayer або Štrosmajer) (1815-1905 рр.), єпископ, якого Хорватський народ вважає за «Батька нації» - ред.). Чую, що слабість дальше іде. Най Господь ще не посилає того хреста, бо ще не поставлені фундаменті спільної праці нашого єпископату і тої великої праці, яка була у Вашої душі. Найсердечнійше в Господі поздоровляю і жадаю повного відпочинку і виздоровленя. Крижевці 25/VII.1930. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 91. Лист № 57 Ч. 894. Пр. 1930. † Ваше Високопреосвященство ! Усміляюся попросити о слідуюче: 1) Чи має Львівска Капитула пристосовані Правила до Codexa ? Як ні, то чи думают то зробити, або будут чекати на наш Codex ? 2) Чи не уважают В[аше]. Високопреосвященство, щоби було дуже хосенне, як би цілий наш єпископат зробив як найскорше одні Правила для всіх наших Капитул і щоби ті Правила були пристосовані до наших потреб і брали увагу на все, що наші Капитули de facto можут у церкви виповнювати ? Я о се прошу, бо то би був добрий матеріял для нашого Codexy. 3) Дальше моя просьба, як В[аше]. Високопреосвящество годяться з моім першим проектом: щоби Ви в імени всіх нас єпископів попросили вже тепер Преосв[ященного]. д[окто]ра Лакоту (Григорій (1883-1950 рр.), єпископ-помічник Перемишльський (1926-1950 рр.) – ред.) , най би він виробів як найскорше такий Проєкт Правил для наших Капитул і най заслав всім єпископам, щоби кождий своі уваги міг зробити на проект і щоби на Конференції весняноі справа могла бути полагоджена. Рим би попросили о дочасне потвердженя. Для нас і для Підкарпатя справа дуже пекуча. 4) Як стоіт справа з виданєм нової Літургії, яка мала бути видана до кінця мая ? У нас на се чекаємо. Виданя Ставроп[ігійне]. Страшенно дороге і непрактичне (20 $). В Господі найсердечнійше поздоровляю. Най Господь допомагає у всім. Прошу о св. молитви. Križevci – Jugoslavija – дня 7/X 1930. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 93. Лист № 58 Ваше Високопреосвященство ! Прошу в день св. Ангела приняти най сердечнійші желаня від мене як від всіх членів Крижевецької Капитули. Ми всі з далека бачимо великі хресті, яке Ваше Високопреосвященство по волі Божої має носити і благаємо всемогучого Господа: Подай Господи витримати до кінця і овінчат успіхами за вічність непонятні дороги Провідінія Божого. Але ми всі очекуємо потіх тяжких часах гарні часи для церкви. Кат[олицького]. Восточного обряду. Най Господь позволить Вашому Високопреосвященству принаймні як Мойсею з далека побачити ті красні часи! Тїшуся що вже видана нова Літургія. Дуже прошу видати спільне Посланіє о Літургіи , щоби не було баламути задля тіх ріжниць. Нехай газети то толкуют і приготовлю ют людей. В Хрісті Господі найтеплійше поздоровляю і всего добра бажаю. Крижевці, дня 8/XII.[19]30. † О.Діонисій, eп[ис]к[о]п. ЦДІАУЛ, фонд № 358, опис 1, справа 161, аркуш 95.

Сьогодні справді особливий день. У світовій історії про нього не згадають, адже на світовий арені на сталося ніяких надзвичайно важливих геополітичних змін. Але, він є і залишиться важливим принаймні для тих, які сьогодні зібралися тут у Архикатедральному Соборі Святого Юрія з нагоди презентації унікальної книги – першої повної наукової біографії блаженного Климентія Шептицького, рідного брата праведного митрополита Андрея. Її автором є Іван Матковський, науковий співробітник Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу. Його ім’я поза всякими сумнівами від сьогоднішнього дня будуть згадувати усі дослідники спадщини Климентія Шептицького, адже він перший успішно зреалізував спробу написання повноцінної біографії цього великого мужа нашої Церкви. Сьогодні слід також звернути увагу на те, що з усіх блаженних проголошених Папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році у Львові, тільки отець Климентій нарешті отримав належне наукове біографічне оформлення. Все це показує нам, що перед українськими істориками, богословами, тощо ще дуже багато роботи. Той, хто прийшов на презентацію Біографії блаженного Климентія Шептицького, запитував, мабуть, себе по дорозі про те, чому саме на сьогодні заплановане це дійство. Справа у тому, що саме 22 грудня 1917 року в день Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці Святою Анною у каплиці Митрополичих палат з рук свого рідного брата митрополита Андрея Шептицького отець Климентій прийняв Схиму, яку літургійні книги називають Малим Ангельським образом. У цей день він зміг нарешті урочисто перед Церквою засвідчити те, що носив у своєму серці ще з малих літ – цілковито посвятитися Богу у монашому покликанні. Саме так, адже дослідження, яке сьогодні презентуємо, виразно засвідчує, що бажання монашого життя вперше з’явилося в нього ще в юнацтві, але потрібно було довшого часу, щоб воно врешті дозріло до своєї повноти. З огляду на те, що сам автор книги розкаже про особливості постаті блаженного Климентія Шептицького, які йому вдалося відкрити в часі дослідження, я зосереджуся на структурі презентованого сьогодні видання та його унікальності. Отож, відкриваючи титульну сторінку книги, уважний читач зверне увагу на повну її назву, яка звучить так: «Д-р Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви (1869-1951). Біографія». Вже з самої назви можна зрозуміти, що автор у своєму науковому дослідженні постаті отця Климентія намагався охопити весь період його життя, включно з періодом його прослави після смерті. Через це праця є справді досить об’ємною, яка нараховує 663 сторінки і поділена на 17 розділів, з яких на останній складаються спогади сучасників отця Климентія та членів родини Шептицьких. Деякі з цих спогадів, хоча і були раніше знаними в науковому світі, вперше перекладені українською мовою і знайшли своє місце у цьому виданні. Особливістю структури книги є те, що читач, після розлогого ознайомлення з історією родоводу Шептицьких, має можливість слідкувати біографію Казимира графа Шептицького, а опісля отця Климентія Шептицького від моменту його народження до блаженної кончини. На кожній сторінці у правій верхній частині є вказаний рік біографії, який на даний час описує дослідник. Таким чином її читання стає не тільки приємним і корисним, але ще й дуже зручним, особливо для тих, які бажають швидко запізнатися з подіями у житті отця Климентія Шептицького, що сталися саме того чи іншого року. Але, найбільшою цінністю презентованої сьогодні Біографії є її змістовне наповнення. Вона є багатою передовсім тому, що автор опирається на дуже багатьох історичних джерелах. В першу чергу це є архівні матеріали, які ще ніколи не публікувалися або публікувалися частково. Це є і матеріали Центрального Державного Історичного Архіву у Львові, Архіву Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу УГКЦ, архівів різних органів влади радянського періоду, архіву родини Шептицьких, тощо. Особливістю праці автора з архівним джерелом є те, що він віддає перевагу самому носію архівної інформації над власною інтерпретацією. Таким чином дану Біографію вже тепер можна сміливо назвати джерельною базою для усіх наукових досліджень, які з’являться у майбутньому. Родзинкою усіх наукових публікацій д-ра Івана Матковського є те, що він завдяки поєднанню тексту і образу дає можливість читачеві читати текст з великою насолодою і завзяттям. Про що веду мову? Справа у тому, що в часі праці над Біографією автор дуже солідно аж до скрупульозності опрацював усі згадки про отця Климентія чи родину Шептицьких, які з’являлися у періодиці того чи іншого періоду. Окрім цього, автору завдали немало труду і часу пошуки фотографічного матеріалу, який збагачує видання, а сама книга набирає усіх необхідних рис альбомного видання. Через це, читач, який візьме до рук цю книжку, має змогу слідкувати думки автора дослідження і одночасно закріплювати їх фотографічними архівними матеріалами, чи то у формі факсимільних копій архівних матеріалів, чи то у формі раритетних фотографій. Усе це вміле поєднання різних матеріалів є ділом рук неперевершеної львівської художниці Лесі Квик, яка вже кілька років активно працює у команді Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу. Повертаючи до змісту видання, слід сказати, що д-р Іван Матковський опрацював дуже солідно до сих пір майже незнаний для ширшого загалу так званий світський період життя отця Климентія Шептицького. Листи Софії Шептицької, які частково збереглися у машинописі і на даний час є надбанням згадуваного неодноразово Постуляційного Центру дозволили автору привідкрити навіть деякі таємниці обставин приходу на світ маленького Казимира. Роздуми матері про дитину, яку вона носить під серцем і яка очікує свого приходу на світ є такими, які дозволяють зрозуміти не тільки постать самого отця Климентія, але і середовища у якому він народився, зростав, виховувався, тощо. Завдяки презентованому сьогодні виданню ми довідуємося досить детально про те, які проходили дитячі та шкільні роки Казимира, як він навчався в Ягелонському Університеті і коли вперше почав роздумувати про монаше покликання, як здобував освіту в знаменитих на той час навчальних закладах в Мюнхені, Парижі, Відні, Кракові, як проявив себе як політик у статусі посла австрійського парламенту, тощо. Досить багато місця автор дослідження присвячує праці Казимира графа Шептицького на суспільно-громадській ниві, зокрема як голова Галицького Лісового Товариства та чільний діяч Господарського Товариства. Висвітвливши детально світський злет життя Казимира д-р Іван Матковський делікатно підводить читати до моменту вибору монашого покликання. Щодо цього, у сучасній науковій літературі існують видання, які проливають світло на цю проблематику. Але висвітлення цієї теми автором цього видання справді заслуговує особливої уваги. Він виразно показує отця Климентія як того, який стоїть завжди поруч з рідним братом митрополитом Андреєм у справі служінні Богу і Церкві. Водночас, він звертає увагу на особливості особи отця Климентія, які були притаманні тільки йому і намагається показати, що архімандрит Студитів, який свого часу був кандидатом на єпископа-помічника з правами наслідства на Львівському престолі, був оригінальним і унікальним гравцем на тогочасному церковному полі. Іван Матковський окрему увагу звертає на отця Климентія як рятівника єврейського народу у часі Другої Світової Війни, а також як Екзарха для вірних східнього обряду Росії і Сибіру. Справді, дивний збіг обставин, але так склалося, що йому як Екзархові вірних в Росії довелося самому скласти свої кості як мученика разом зі своїми вірними у Володимирі над Клязьмою. Вірний пастир, який не покинув своє стадо навіть після своєї смерті. При цій нагоді неможливо не сказати кілька слів і про самого автора книги д-ра Івана Матковського, адже не усі навіть з тут присутніх добре його знають. Іван народився у с. Матків на Турківщині. Закінчив з відзнакою Тухольську середню школу, а опісля філологічний факультет Дрогобицького державного університету ім. Івана Франка. Після короткої викладацької роботи, у 2006 році вступив на докторантуру до Вармінсько-Мазурського Університету у Польщі, який закінчив здобуття наукового титулу доктору філософії. Іван є автором багатьох наукових публікацій, зокрема присвячених літературній спадщині великого Каменяра. Він також є Членом національної спільки журналістів України, автором та організатором багатьох акцій, спрямованих на популяризацію спадщини Шептицьких. Разом зі своєю дружиною Іванною Нованівською виховують двоє діточок. Той, хто слухає цей біографічний нарис Івана Матковського, може зрозуміти, як йому було непросто як голові сім’ї і так активному громадському діячеві трудитися над зібранням та опрацюванням матеріалів, які вилилися у Біографію блаженного Климентія. При цій нагоді хочу також скласти величезну подяку дружині Івана Іванні за терпеливість по відношенню до чоловіка, коли він писав цю так важливу книжку. Слід також згадати, що д-р Іван Матковський є дуже близький Студитам, адже в його родині були монахи монахи Студити – Віталій і Михайло Матковські. Коли б в Студитах засновувався третій Чин, то Івана слід було б вписати одним з перших до цього списку, очевидно, тільки за його бажанням. Мені надзвичайно приємно презентувати сьогодні цю книжку, адже вона виходить напередодні 150-ліття від дня народження блаженного Климентія Шептицького. Вона є тією, яка розпочинає цей ювілей, який святкуватимемо як на державному так і на церковному рівнях. Хочу також сказати, що Постуляційний Центр Монастирів Студійського Уставу на має наміру спочивати на лаврах слави, але вже готує до видання серію публікацій джерельних історичних документів, які відносяться до історії Студійського чернецтва в Україні, нововіднайденого унікального твору авторства отця Климентія про рідну матір Софію Шептицьку, його кореспонденції з рідним братом митрополитом Андреєм, з монахами студитами, тощо. Маємо надію, що 150-літній ювілей від дня народження блаженного Климентія Шептицького стане дуже плідним саме під оглядом публікацій джерельних матеріалів, які стануть опісля предметом дослідження наступний поколінь науковців та причиною популяризації його особи. І насамкінець. Хтось може запитати: для чого служать ось усі ці ювілеї, пам’ятні дати ? Чи вони потрібні людям, які вже осягнули остаточну ціль свого і оглядають обличчя Боже ? Так, їм ці дати та ювілеї точно не є потрібними, але вони потрібні нам, бо такі постаті як отець Климентій Шептицький вчать і показують нам дорогу до Бога. Вона вчать нас, як слід жити і які цінності в житті поставити за основу, щоби і дорогою святості простувати і залишитися просто добрими людьми. Один з тих, на кого вплинула дуже сильно постать отця Климентія був єврей, якого він врятував в часі воєнних лихоліть. Це був знаний світовий економіст Курт Левін. Саме він кількаразово свідчив у беатифікаційному процесі митрополита Андрея, про що залишив пам’ять у своїх спогадах. У них, він зокрема згадує і про Климентія Шептицького. Ось, що він, єврей, пише про нього: «Климентій фактично був моїм наставником і під час інших багатьох зустрічей тактовно говорив зі мною про те, які життєві шляхи відкриються для мене після війни, - звісно, якщо я буду живий. Він наголошував, що не треба жалкувати зусиль для здобуття освіти і що освіта стане найкращим способом почати нове життя по війні. Він також наголошував на важливості дотримання засадничих цінностей. Він звертав увагу – і мою, і своїх монахів, - на те, що цінності легко плекати вдома або в монашій спільноті. Але справжні випробування, завжди підкреслював Климентій, настають, коли людина залишається сама і може розраховувати лише на власні духовні сили. (…) Минуло десять буремних років, а я й далі користувався у своєму житті тією шкалою життєвих цінностей і тим загальним напрямом, що їх отримав від Климентія» . Пам’ятаймо про ці слова, особливо тоді, коли читатимемо рядки книги, що її ми сьогодні презентуємо! Єрм. Д-р Юстин Бойко, студит Керівник Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу УГКЦ Львів, 22 грудня 2018 року Божого Архикатедральний Собор св. Юрія

Слово «граблі» в українській мові має пряме і переносне значення. У прямому розумінні граблі є нічим іншим, як сільськогосподарським знаряддям для загрібання сіна. У переносному ж значенні граблі мають набагато глибше значення, яке влучно передає народне прислів’я, що каже: «На одні граблі двічі не ступають». Іншими словами, невідомий мудрий автор цього вислову подає його нам як пересторогу, щоби не чинити одного і того ж промаху двічі. Чому ? Бо свідоме нехтування цією пересторогою рано чи пізно призведе до негативних наслідків. Український народ, зрештою як кожен Українець, мимо того, що вивчив напам`ять згадане прислів`я, у момент істини, на превеликий жаль, про нього швидко забуває. І згадує його тільки тоді, коли удар від чергового наступу на граблі починає дуже сильно боліти, а часами і кровоточити. Зрештою, що правди таїти. Протягом усієї нашої історії ми так часто наступали і наступаємо на одні і ті ж граблі, що вони вже стали її невід`ємною частиною нашого історичного шляху. Часами, коли починаю аналізувати історичні успіхи і промахи нашого народу, то здається, що «граблі» поряд з «зеленою жабою» вартувало б вписати у наш національний герб сорому як два символи перестороги. Ми як народ дуже часто втрачали історичні шанси на здобуття державності і незалежності саме через повторення незасвоєних помилок та через взаємні сварки і колотнечі. Однак, ситуація з граблями не є властивою тільки і виключно суспільно-політичній царині нашого життя. Якби це прикро не звучало, заради істини мушу визнати, що ці історичні українські граблі досить часто з’являлися і з’являються надалі на церковному полі, яке згідно євангельської логіки покаяння повинно було бути чистішим за світське. Але, вже є так, як є. Цікавий читач у цьому моменті, напевно, поставить мені питання про те, що маю на увазі цього разу. А ось що. 16 грудня цього року з’явилася новина про те, що Блаженніший Епіфаній дав інтерв’ю відомому та авторитетному інтернет-виданню «Радіо Свобода» , у якому зокрема висловився і про можливий візит Папи Римського Франциска в Україну ( https://www.radiosvoboda.org/a/news-mzs-pro-mozhlyvyi-vizyt-papy-rymskoho/31603107.html ). Першим, хто зробив анонс про нього, був архиєпископ львівський РКЦ в Україні Мєчислав Мокшицький. Після нього Блаженніший Святослав також підтвердив можливість візиту Папи в Україну, підкресливши при цьому, що «це ще не анонсоване, але ми вже живемо в очікуванні і приготуванні» . Зовсім недавно, а саме 10 грудня цього року, у МЗС України офіційно підтвердили, що «питання організації можливого апостольського візиту до України Папи Франциска на запрошення Президента України Володимира Зеленського знаходиться на порядку денному двостороннього політичного діалогу» . Так ось, в часі згадуваного інтерв’ю з Блаженнішим Епіфанієм журналістка «Радіо Свобода» поцікавилася у нього про те, як він оцінює можливий візит Понтифіка в Україну і чи ПЦУ отримувала офіційно якісь повідомлення щодо його погодження. Про можливий візит Папи в Україну Блаженніший Епіфаній висловився досить позитивно. Особливо, коли мова йде про роль Папи Франциска у посередництві між Росією і Україною щодо війни на Донбасі, адже ключ до її завершення знаходиться, на його думку, у Кремлі. Натомість, відповідаючи на питання щодо офіційних повідомлень про погодження візиту Понтифіка в Україну, Предстоятель ПЦУ, замість звернути увагу журналістки на нелогічність такого питання, відповів наступним чином: «Є така традиція: якщо Папа відвідує православну країну, то він неодмінно це узгоджує з тією церквою, яка є панівною в цій державі. Панівною в українській державі є Православна церква України, це її канонічна територія, тому ми очікуємо на те, що, якщо Папа справді вирішить...» . Цих кілька речень сказаних Блаженнішим Епіфанієм стали ось тією ложкою дьогтю в бочці меду, про яку також досить часто згадується в українській історії. Давайте спробуємо зрозуміти чому саме. Коли хто пам’ятає візит святого Папи Івана Павла ІІ в Україну у 2001 році, то пригадає, що найбільш негативно налаштованою щодо нього був Московський Патріархат та залежна від нього УПЦ МП. Часами їхня риторика була настільки агресивною, що не сприймалася навіть самими прихожанами згаданих Церков, які відверто про це говорили. На відміну від них УПЦ КП та УАПЦ відверто раділи візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну та покладали на нього великі надії, які, зрештою, і сповнилися. Але повернімося саме до негативної реакції на цей візит Московського Патріархату та УПЦ МП. Одним із аргументів, який вони тоді вживали, було те, що Україна є їхньою канонічної територією, а тому візит Папи слід з ними погоджувати. Скажу більше, а люди, які знали закуліси його приготування, підтвердять мовчки мої слова. Перед візитом Папи Івана Павла ІІ в Україну були задіяні настільки сильні середники дипломатичного впливу у Ватикані, що він мало не знайшовся на межі зриву. Але позиція самого Папи та людей, які розуміли суть і ціну питання, не дозволила переламати хід запланованої історичної події. І ось сьогодні ці самі слова про канонічну територію пролунали з уст Блаженнішого Епіфанія. Ба більше, він назвав очолювану ним ПЦУ «панівною в українській державі» . У богословській термінології дієслово «панувати» ( κατεξουσιάζω ) має негативне значення. Воно радикально контрастує зі стилем життя тих, які бажають наслідувати Христа. Євангелист Матей передає нам слова Ісуса, якими він перестерігає своїх учнів перед наслідуванням поведінки, що властива царям і вельможам: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт. 20,25-27). Старе поняття про «канонічну територію» , а тепер нове про «панівну Церкву» не вписуються не тільки у сучасний контекст життя Церкви чи суперечать євангельському духові. Вони поважно руйнують успішність місії Церкви в сучасному світі, який секуляризується шаленими темпами. А у самій Європі ця секуляризація набирає агресивних форм ненависті по відношенню до Церкви і християнства в цілому. Зрештою, проблиски цих «модних сучасних тенденцій» спостерігаються також в Україні. Маючи цю картину перед очима, як також небезпеку екологічних катастроф, і Папа Франциск, і Вселенський Патріарх Вартоломей, останнім часом дуже активно наголошують на потребі усвідомлення євангельського послання про те, що усі ми, що «усі ми брати» у Христі. Слова Блаженнішого Епіфанія про «канонічну територію» та про «панівну Церкву» не залишилися поза увагою ієрархів, священників та вірних УГКЦ, які свого часу найбільше раділи та підтримували об`єднання українського православ`я через отримання Томосу у січні 2019 року. Очевидно, не слід очікувати якоїсь офіційної реакції УГКЦ, оскільки вона б негативно позначилася на міжцерковних відносинах в Україні. Але у соціальних мережах навколо згаданих слів Блаженнішого Епіфанія піднялася дискусія, щоправда у витриманому тоні. Як приклад наведу реакцію у фейсбуці одного з архиєреїв, який на своїх плечах двигав хрест переслідувань УГКЦ радянським тоталітарним режимом: «Так виглядає що митрополит Епіфаній вважає, що панівною в українській державі є Православна Церква України, і це її канонічна територія, а УГКЦ знаходиться на канонічній території ПЦУ. Здається ми вже це проходили і чули від іншої православної Церкви 30 років тому». Аналізуючи ситуацію з висловами Блаженнішого Епіфанія, мені пригадується наш Кобзар зі своєю невмирущою правдою: «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється -ожива, Як їх почує!..» Тарас Шевченко говорить про слова і голос, які будують духа та оживляють серце. Однак, існує зворотна сила слова, на яку звертає увагу українське прислівя, що каже: Слово не стріла, а глибше ранить. У католицькому моральному богослів`ї є досить добре знаним принцип correctio fraterna (братнє напімнення), який базується на словах Ісуса, що їх передає євангелист Матей (18,15-17). Полягає він у трьоступеневому підході напімнення співбрата: - віч-на-віч; - при свідках; - представити справу Церкві. У даному випадку слова, які є причиною братнього напімнення були сказані представником Церкви. І вони точно не будують ту бажану єдність Церкви, принаймні в Україні, про яку так ревно молився перед своїми страстями сам Спаситель. А оскільки вони були сказані публічно, то і реакція на них повинна бути публічною. Моя реакція на слова Блаженнішого Епіфанія про «канонічну територію» і «панівну Церкву» зовсім не є спробую принизити Предстоятеля ПЦУ чи якимось чином висвітлити його у негативному світлі. Зовсім ні. Моєю ціллю як богослова є у достойний спосіб звернути увагу йому особисто та його оточенню, що певні поняття, які він заторкнув, слід залишити у минулому. Усім же Церквам Володимирового хрещення слід докласти максимум зусиль не для пошуку старшого, який має право панувати в Україні, але на те, щоб відновити Український народ у Христі. І насамкінець. Хтось зі злосливих все ж таки спробує закинути мені злий умисел у написаному. Для того, щоби це відразу аргументовано відкинути, зацитую мій допис у фейсбуці від 17 грудня 2018 року: «Слухаю виступ новообраного Предстоятеля Автокефальної Православної Церкви в Україні Митрополита Епіфанія на телеканалі ICTV. Скажу Вам так - зовсім інша якість православ'я: богословська глибина, розуміння реалій, відкритість на пошук, освіченість, тощо. Одним словом - мило слухати, просто насолода! Я вже дуже давно не чув представника православ'я з числа ієрархів, який би так говорив». Дуже хочу не розчаруватися у написаному мною особисто, хоча глибоко свідомий того, що рану розколу Церкви в Україні нам доведеться ще довго гоїти. Як також свідомий, що ще далекий шлях до кінцевої мети усвідомлення того, що усі ми є братами у Христі. Та незважаючи на це, я вірю, що воно станеться. І дуже бажаю, щоби ми хоча б трішки приблизили ту бажану і омріяну ціль. А якщо того не вдається зробити, то хоча б не наступаймо на знані нам до болю історичні граблі. Старий Самбір, 17 грудня 2021 року

У небі над моєю рідною Дорою вже де-не-де мерехтять зорі. Люди, сповнені святкових вражень після храмового празника св. Пророка Іллі поволі готуються до сну тихою бесідою при невеличкому світлі в хаті. Вулиці села поринають у нічну тишину. Сонце після виснажливого дня свого служіння прощається з Дорою своїм неповторним вечірнім світлом, яке видніється з-за гори Синячки. А я, дивлячись на усю цю вечірню красу, повторюю про себе слова гимну «Світе тихий…», який став вже на самих початках християнства головною частиною вечірнього богослужіння. Основою цього гимну є прослава Христа, як Сонця, яке Отець Небесний посилає у цей світ для спасіння людства. Колись, ще на світанку незалежності, наприкінці 80-х років, цей гимн, без перебільшення, став для мене першою стежиною у літургійне життя Церкви. Воно для мене розпочалося саме Вечірнею. Від тих пір вона стала для мене наулюбленішим богослужінням аж до сьогоднішнього дня. Задля того, аби взяти участь у Вечірні, я мусів неабияк потрудитися. Мій тато, ще у ті часи, побоюючись, мабуть, нового витка переслідувань Церкви, для того, щоб відволікти мене від надмірного захоплення Церквою, монахами, відправляв мене пасти корову. Мав я її пасти аж до пізнього вечора, а потім повертатися додому. Боже! Як швидко минули ті часи! Моя ревність тоді не знала меж. Я умудрився навчити корову пастися серед лісів самою і чекати на мене, доки я повернуся з Вечірні. Як я згадую ту благословенну корову! Вона десь зі свого материнського коров’ячого досвіду розуміла мої ревні прагнення пізнати світ в усій своїй красі, уособленням якої для мене у ті часи була Церква. Тому, вона слухняно чекала доки я повернуся з Вечірні, а якщо я затримувався, то вона так, щоб ніхто не зауважив, сама йшла додому і тихо заходила до стайні. Сьогодні мені дуже хочеться згадати мою корову, яка на свій спосіб допомогла мені зростати на дорозі мого монашого покликання. Згодом корову продали і нова корова вже не розуміла усієї містики моєї малечої душі. Тоді на поміч прийшов мій малий брат Михась, який підставляв своє вірне плече, щоб я міг, стаючи на нього, досягати бажаних вершин життя. Але, повернуся до суті … Я ніколи в житті не думав стати монахом. Я зростав у той час, коли розмови про Церкву були рівнозначні з величезною небезпекою не тільки для мене, але і для моєї родини. Тому, рухи свободи Церкви і України, які вже почали явно бурлити після святкувань 1000-ліття Хрещення Київської Руси у 1988 році, мене просто заполонили. На фоні усіх змін і перетворень саме Церква відкривала для мене зовсім інший світ – світ, який був іншим, новим, повним надій і сподівань, загадок і таємниць. Моє життя змінила зустріч з монахами. Першим – це був о. Порфирій (Петро) Чучман. Колись у дитинстві мене ним страшили, кажучи, що коли я буду нечемний, «прийде Петро-монах і забере тебе». І чим більше мене ним страшили, тим більше мене кортіло його побачити. І одного разу я його дійсно зустрів. Це був саме момент, коли я з цікавості прийшов на Вечірню. Не пам’ятаю, що то був за день. Пам’ятаю точно, що читалися три читання після «Світе тихий» та ще й старослов’янською мовою, яка для мене була чимось невідомим. У певний момент, побачивши мене, він покликав до себе і спитав: «Читати вмієш?» Я з перестраху відповів: «Так». «Тоді читай» – сказав він. «Отче, але я не вмію читати старослов’яською мовою» – відрік я. «Читай, кажу тобі» – наказово з присмаком строгості відповів о. Порфирій. Ті його слова я сьогодні вже, після багатьох років, порівнюю із закликом Ісуса Христа «Відчаліть на глибінь», яким він звернувся до апостолів після того, коли вони нічого не піймали після виснажливої ночі риболовлі. І хоча вони були переконані, що нічого не піймають і тепер, то на слова Христа віднеслися до них з послухом та довірою і відчалили. І піймали силу силенну риби. Мабуть, це був і для мене той момент істини, коли зароджувалося моє покликання. Я почав читати. Руки тряслися в парі з серцем, а піт заливав чоло зі страху помилитися. Незважаючи на все це, читання я прочитав до кінця. Після цього о. Порфирій поглянув мені просто в очі і каже: «Приходи щодня на Вечірню, будеш мені помагати». Я ніколи не забуду той погляд, його добрі очі і легку усмішку на обличчі! Ці очі супроводжують мене по житті! А його слова-запрошення – слова людини, якою мене страшили і якої я боявся – були тоді для мене як грім серед ясного неба. Наступного дня я не йшов, а летів на крилах до церкви. Зрештою, мені ще додавав духу і той факт, що до церкви на Вечірню приходили і мої друзі. Хочу їх поіменно пригадати: Андрій Сенюк, Юра і Михайло Абрам’юки, Михайло Марчук, Володя Скидан, Василь Якубяк. Серед усіх нас найстаршим був Тарас Мартинюк (тепер владика Теодор), який початково був з нами постійно, а потім, коли поступив на науки до Кременця, у час канікул або відпустки. З ним я і розділив опісля дорогу монашого покликання, за що дякую Богові. Отець Порфирій, збираючи нас разом, мало вірив в те, що хтось з нас стане монахом. Він часто з іронією повторював: «З гуцула монаха не буде». Та й зрештою, ніхто з нас так і серйозно не думав тоді про монашество. Ми тільки час від часу бавилися в монашество, намагаючись наслідувати когось з монахів, які тоді приїжджали до о. Порфирія. Просто наше життя проходило при церкві, при монастирі, бо нам тут було цікаво і добре. Але, час ішов, а Бог в часі провадив свою місію спасіння, вибираючи кожного з нас як знаряддя у своїх батьківських руках. Люди, які постійно приходили на Вечірню, особливо тета Параска звана Дерляковою, пильним оком спостерігала за усіма нами, намагаючись вгадати, хто ж з нас таки стане монахом. Та й ми з часом почали цікавитися про те, що потрібно для того, щоби стати монахом. Це сьогодні є різні можливості пожити при монастирях, у інтернеті знайти інформацію. А у ті часи це було цілковито щось нове. І єдину певну інформацію можна було почерпнути тільки від монахів. На перших порах я думав, що першою вимогою для того, щоб стати монахом, потрібно стати старим. А тому, я і надто не переймався, переконуючи себе, що мені ще далеко. Та у скорому часі мої переконання впали як єрихонські мури. До Дори прибув до помочі о. Порфирію тоді отець, а тепер вже владика Йосиф Мілян. Своєю поставою і риторикою він захопив майже все село. Молодий, поставний, гарний, з чудовим голосом. Жінки, прости Господи, часто летіли до монастиря не так порозмовляти з Господом, як його побачити і почути. Вони і самі не могли повірити, що молодий, гарний і перспективний чоловік може стати монахом. Зрештою, вони настільки не хотіли в це вірити, що навіть видумали одну історію, яку донині дехто з тих часів пам’ятає і з усмішкою згадує. Історія-легенда, автора якої не знаю до сих пір, полягала у тому, що насправді о. Йосиф був лікарем. І ось одного разу разом з жінкою і двома дітьми потрапив в страшну автокатастрофу. Жінка і діти загинули, а він з того горя, пішов в монастир. Пригадую, що жінки з таким трепетом і сльозами на очах переповідали крадькома між собою цю історію, що я і сам на короткий час в неї повірив, доки Андрій Сенюк одного разу не перепитав о. Йосифа напряму про правдивість сієї оповідки. Але, я знову відійшов від суті… Отож, коли о. Йосиф прийшов до Дори, він розпочав активну працю з дітьми і молоддю. На фоні тих часів це було чимось дуже новітнім. І ось, коли я довідався, що він все ж таки монах, який і молиться, і сміється, і жартує, і є людиною високого інтелекту, я зрозумів, що для того, щоб бути монахом, не потрібно бути старим. Молодий також може стати монахом. Саме у той час я почав вже серйозно думати про монастир. Про дальше можна було б можна багато оповідати. Та, напевно, ще не настав час. А сьогодні виповнилося 20 років, коли я в Дорі, разом з братом Мироном Уніятом отримав вічні обіти (схиму). Прийняв їх з рук тогочасного Ігумена Студитів о. Севастіяна. Ніколи не забуду його науки. Він звернув увагу на те, що життя йде вперед. Одні женяться, другі народжуються, треті вмирають. Але, серед людей є і такі, які вибирають дорогу служіння Богу у монастирі. Він підкреслював, що це не є якась вища дорога християнського життя, тільки знаменна, бо уподібнюється в усьому до Христової дороги. Цю науку я пам’ятаю до сих пір. Отець Порфирій, котрий був присутній на цій урочистості, ствердив остаточно, що він помилявся, коли казав, що з гуцула монаха не буде. Багато чого можна і хочеться розповіти, але справді, ще не час.. Сьогодні для мене день подяки. Перше Богові, який мене покликав! Я Його дуже люблю, навіть тоді, коли падаю, я вірю і знаю, що Він поруч! Він покликав мене з родини! Я дуже вдячний Богу за моїх батьків Анну і Василя, за мого брата Михася, за рідних і близьких, бо саме вони перші відкрили мене двері віри Христової та красу Церкви! Велику вдячність складаю сьогодні саме о. Порфирію і о. Йосифу Міляну, бо вони обидва сформували у мені саме той образ монаха, яким живу до сьогодні! Величезний вплив на моє покликання мала моя рідна Дора, а саме люди, з якими я разом роками молився Вечірню та ділив хліб життя. Особливо мило згадую мого першого сповідника о. Михаїла Косила – праведного і вірного мужа Церкви! Мій характер сформували гори! Мені їх найважче покинути було! Без них я не можу! Тому, коли мені важко, я згадую їх! Бо саме краса вечірнього неба у Карпатах, ще колись, задалеко до того, як я прийшов до Церкви, відкрила мені красу Божого сотворіння, а через це Красу і Милосердя самого Бога! І знову повторюся, що коли б Господь запропонував мені прожити життя заново, я багато чого в ньому змінив. Не змінив би тільки: – родини, в якій народився; – країни, в якій народився; – монастир, в який вступив (але монастир з тим духом, який горів в Студитах напочатку 90-х років).

Сьогодні виповнюється 22 роки з того дня, коли я склав перед Богом і Церквою вічні обіти, які монашою мовою зовуться Схимою. Було це 2 серпня 1998 року у Дорі, в сам храмовий празник монастирської обителі св. пророка Іллі. У моїй біографії ця обитель з її маленькою дерев`яною церковцею, що була збудована у 1936 році для Студитів стараннями Іллі та Іванни Кокорудзів, назавжди залишиться особливим місцем. Саме тут я свідомо пізнав любов Бога до людини, саме тут я пізнав усю красу Христової Церкви, саме звідси розпочалося моє монаше покликання. Можна навіть сказати, що коли б не та церковця і обитель Студитів у Дорі, то сьогодні я не знати б де був, а світ мав би менше клопоту з гуцулом, який став монахом. Бо монах, а ще й до того гуцул – то страшенна сила в Церкві. Недаремно кажуть у народі, що коли гуцул народився, то жид заплакав (вживаю термін «жид» у доброму розумінні, бо серед євреїв маю дуже багато приятелів). Кожного року, коли наближається монастирське храмове свято у моїй рідній Дорі, я завжди намагаюся бути присутнім на ньому. Цього року з поважних причин я не зміг прибути до мого рідного гнізда, тому спомини минулого та їх осмислення стають ще більш яскравими. Тому, хочу поділитися з усіма Вами моїми спогадами. Може комусь вони пригодяться, може комусь відкриють новий погляд на монаше покликання. Не знаю. У будь-якому випадку, я пишу, бо останні роки писання для мене є тією віддушиною, у якій знаходжу та пізнаю себе, відкриваю себе світові, а світ для себе, крокую моєю стежиною за Христом, яку обрав 1 липня 1994 року, а остаточно сказав Богові «Так» саме 2 серпня 1998 року. Вперше, коли я познайомився з монахами, ніколи не думав, що стану монахом. До того ж отець Порфирій любив часто повторювати, що «з гуцула монаха не буде». Але, мабуть Господь Бог вміло пожартував з отцем Порфирієм. І з Гуцульщини, а особливо з Дори вже маємо не тільки одного монаха, але кількох: о. Теодора Мартинюка (тепер єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський УГКЦ), бр. Валентина Рубаху, бр. Михайла Гнип’юка і я, який оце все пише. І це я тільки згадав Студитів! Вже не кажу про те, що з Дори походить о. Тадей Виксюк, ЧСВВ та с. Вартимея (Світлана) Гнип`юк. А скільки є таких, що їх я не знаю! А скільки з Дори вийшло священників, монахів, монахинь! Дора на мапі Католицької Церкви є унікальною місцевиною, з якою вийшло аж три єпископи, один з яких є митрополитом Тернопільсько-Зборівським! Ось вони: владика Василь Семенюк, владика Василь Івасюк (правлячий архієрей Коломийської єпархії УГКЦ) та згадуваний вже мною владика Теодор Мартинюк. Воістину, благословенною є моя рідна Дора! Боже, нехай вийде з неї якнайбільше ревних покликань, які служитимуть на церковній і народній ниві! Але, повернуся до моїх вічних обітів, про які згадую. 22 роки – у Божих очах є піщиною в океані, але у людському вимірі – це великий відрізок життя, життєвого досвіду. Що довелося пройти і пережити за усі ці роки – знає тільки один Бог! Але все було потрібно, щоб загартувати мене і моє покликання. У Біблії число 2 належить до так званих певних чисел. Для ствердження істини Христос вимагає двох свідків, Апостолів висилає на місію по двох, тощо. А що говорити вже про число 22! Для мене особисто, особливо у цей день, воно є виразним підтвердженням того, що дорога монашого життя, на яку я колись ступив, є дорогою, на яку мене покликав Бог. І у цей день я нічого іншого не прошу Бога, тільки одного: Поможи мені, Боже, витривати на ній до кінця, пронести до кінця свій хрест без нарікань! А коли впаду чи знеможу, підніми мене, адже і Ти, коли ніс свого хреста на Голгофу, падав. Стань для мене, Боже, Симоном Киринейським, особливо у час, коли поруч не буде нікого! Сьогодні, як 22 роки тому, я знову прилюдно хочу відповісти на Твій поклик «Так»! Пригадую собі, коли вже Загальна Рада вирішила допустити мене і бр. Мирона Уніята до складання вічних обітів, треба було ще визначитися з місцем, де вони відбудуться. У тодішнього Ігумена о. Севастіяна Дмитруха не було сумнівів – Дора! Адже саме звідси походжу я, саме тут від самих початків свого монашества при старенькому отцю Порфирію подвизався бр. Мирон (у миру Михайло) Уніят. Окрім цього, складання привселюдно вічних обітів – це своєрідний заклик молодим хлопцям та дівчатам, щоб пішли за Христом у монашому покликанні. Тодішні Студити дуже добре були цього свідомими, тому переважно уділяли приготовленим монахам Схими при якнайбільшому зібранні народу. У Студитів існує давня монаша практика зміна імені перед вічними обітами. Сьогодні вона виглядає дещо дивною, але вона має свої давні біблійні корені. Для прикладу Аврама, якого покликав Бог і до якого промовив, Господь назвав опісля Авраамом. А Христос, коли покликав Петра бути наріжним каменем своєї Церкви назвав його Скелею. Тому і нам слід було визначитися з тим, які імена ми будемо носити. У наших монастирях стараються робити так, щоб ім`я монаше розпочиналося з тієї самої букви, що ім`я, отримане у Хрещенні. А оскільки мої батьки мене охрестили Юрком, то треба було відповідне монаше ім`я підібрати. Зазвичай монахам дають можливість обрати самим собі ім`я, але у випадку зі мною і бр. Михайлом Уніятом, о. Севастіян поступив по-іншому. Він нас привів до о. Порфирія Чучмана і запитав, якими іменами він би бажав нас по-монашому охрестити. Тоді отець, глянувши на мене, сказав тодішньому Ігумену, що мені пасує носити ім`я давнього християнського апологета Юстина, а бр. Михайлові – Мирона. Таким чином було вирішено питання з монашим іменем. А далі нас очікували нічні чування з нагоди храмового празника св. пророка Іллі, в часі яких, за Літургією, нам буде уділено Схими. Для мене ці очікування були радісними, бо я тоді про ніщо не думав. Я думав тільки про те, що я щасливий на дорозі, якою вже простував чотири роки, а тому вічні обіти були тільки підтвердженням зробленого раніше мною вибору. Коли о. Севастіян уділяв нам з бр. Мироном Схиму, він дуже чітко читав усі молитви, а я в них пильно вслухався. Тоді вони якось по-особливому мною сприймалися. Нарешті почав облекати нас у монашу одежу, кожний елемент якої має символічний характер. Мені тоді здавалося, що я на небі! До того ж, така чудова когорта друзів монахів Студитів мене оточувала! Згадати хоча б о. Миколая Фредину, о. Інокентія Волошина, о. Всеволода Оліярника і тепер вже отця, а колись брата Августина (Андрія) Хомина! Вже задля того, щоб бути у їхньому товаристві, повному сили та завзяття, варто було стати монахом Студитом! На Схимі було присутніми також, окрім моїх рідних та друзів, дві дорогі для мене людини – о. Порфирій Чучман, який був вже у інвалідному візочку та о. Михаїл Косило – людина, яка прийняла мою Першу Сповідь і уділила мені Перше Святе Причастя (тоді саме так воно було і саме так називалося). Вони були немовби гарантією для мене, що я роблю правильний вибір і що все буде добре! Проповідь, що її виголосив тодішній Ігумен о. Севастіян мені запам`яталася на все життя. Він звернув увагу на те, що коли їхав до Дори, бачив, що молоді люди йшли до шлюбу, інші несли дітей хрестити, а ще інші йшли до магазину чи на базар. «Життя іде своїм чередом» – сказав він, «а ми тут зібралися, щоб стати свідками того, як двоє молодих хлопців кажуть Богові «Так». Чи їхнє «Так» почує весь світ ? Ні! Але з їхнім «Так» цей світ точно стане іншим» – продовжував о. Севастіян. Тоді я не розумів ще глибини його слів. Сьогодні ж вони лунають у моїх вухах як своєрідний заповіт і дороговказ. Після завершення Чину Схими, ми з бр. Мироном почали приймати вітання від монашої братії через поцілунок миру і від рідних. Коли я побачив перед собою мого рідного брата Михайла, який тоді прислуговував, я розплакався як мала дитина. А бр. Мирон разом зі мною. Не знаю, звідки походили ті щирі сльози і що вони означали. Але тоді, як нині пригадую, був той момент, коли мені дуже хотілося плакати і стримати себе я не міг. А бр. Мирон також! Потім ми обоє обнялися і перестали плакати. Таким чином ми обоє були Юрком і Михайлом, а стали Юстином і Мироном. Від того часу разом крокуємо у монашому житті. Сьогодні о. Севастіян вже сивий і старший, досвідом життя побитий, але не зламаний. Він того не пам`ятає, а у той час його слова стали для мене своєрідним компасом. Думаю собі часами, що нераз скажу слово, на яке не зверну уваги, а воно для когось може стати вирішальним. Свого часу отець Йосиф Мілян, який зіграв кульмінаційну роль у моєму монашому покликанні, був, як сам каже часто, «молодим і гарним», а тепер залишився тільким «гарним». Сьогодні я дивлюся на нього як Симона Киринейського, який залишається зі мною «на всякоє время». Немає вже о. Порфирія Чучмана і о. Михаїла Косила, але їх приклад мене надихає до сих пір. Згадую все це для себе у цей день і задумуюся над тим, що маю просити у Бога в цей день ? Не знаходжу кращого прохання і молитви над ось цю: «Дякую Тобі, Боже! Провадь мене, Боже і подай ласку витривати у служінні Богу і Церкві до кінця моїх днів!» Сьогодні монашество в очах сучасної людини здається щонайменше дуже дивним і незрозумілим явищем. Зрештою, великі монастирі пустіють і маліють. Сам не можу збагнути багатьох явищ і не знаходжу на них відповіді. Але переконаний, що і в цьому є Божий задум, який ми збагнемо з часом. А нам залишається просто йти! Йти за покликом Божим! Щойно тепер починаю розуміти, як важливо у житті просто йти і не зупинятися! А головною мотивацією для цього є свідомість того, що Ти йдеш не просто так, але за покликом самого Спасителя світу!

ПРОПОВІДЬ у Архикатедральному Соборі Св. Юрія з нагоди на Літургії для катехитів Львівської Архиєпархії УГКЦ з нагоди початку 2021/2022 навчального року Високопреосвященний Владико Митрополите, Всесвітліші і Всечесніші Отці, Дорогі у Христі Сестри і Браття, рік тому засобами масової інформації гучно пронісся відео репортаж з однієї зі шкіл Трускавця, головним героєм якого стала шестирічна дівчинка на ім’я Аделя, яка розповідає про те, що вона є дуже щасливою, бо йде у перший клас. На запитання журналістки про те, чому вона хоче йти до школи, вона дослівно відповіла так: «Бо ми тут будемо гратись, потім підемо вчитись, потім ще підемо вчитися, потім підемо в школу, потім в інститут, потім на роботу і потім помремо» . Звичайно, що така дитяча безпосередність та прямота пробудила усмішку у мільйонів людей, які переглянули репортаж. Однак, якщо ближче приглянутися до згаданої відповіді дівчинки, то побачимо, що питання про сенс життя, сенс того, що ми робимо, постає перед кожним з нас кожного дня. Тільки, на відміну від тієї дитини, ми досить часто не маємо безпосередньої відваги та щирості сказати про це публічно. Але це питання так і залишається та залишиться відкритим доти, доки існуватиме людство на цій землі, навіть якщо левову частку нашої праці замінять розумні роботи. Питання про те: для чого я живу, чому помру і що є там, за занавісою смерті ? І відповідь на це питання не можна знайти без віри в Бога – Бога, який все сотворив і всім управляє, Бога, який так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, що кожен, хто увірує в нього не помер, але мав життя вічне. Головною ж гарантією нашої віри є не людина, не поважні грошові гранти, не Міжнародний Валютний Фонд з його потужними фінансовими можливостями, не політичні системи, навіть не найсучасніші найдосконаліші ІТ технології, але сам Бог, який став людиною, промовляв до нас, був засуджений людьми, страждав, помер, був похований і воскрес із мертвих. Апостол Павло у своєму листі до Коринтян досить чітко та одночазначно стверджує, що « коли Христос не воскрес би, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (І Кор. 15,14). І додає при цьому: «Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми - найнещасніші з усіх людей » (І Кор. 15,14) . Отож, Христос є нашою єдиною гарантією і надією нашої віри, причому не тільки у цьому житті, але у майбутньому. Однак віра – це не є проста справа. Вона є Божим даром, але й вимагає зусиль людини, щоб вона Бога пізнала, шукала Його, як ми образно кажемо, хоча Він є завжди поруч. Тому віру не можна звести до одноразового акту, який ми висловили один раз і сховали як документ у секретному архіві. Віра є живою! Вона росте як колос пшениці! А сам процес віри нагадує довгу дорогу, яка провадить через захоплення Богом, знеохочення, зневіру, а навіть, здавалося б втратою віри. Навіть атеїзм слід розглядати не як остаточну декларацію позиції людини, але як надзвичайно тяжкий відрізок дороги віри. Св. Іван від Хреста називав його «темною ніччю духа» . Хтось запитає слушно до чого веду ? Справа у тому, що Христова Церква від самих початків була завжди свідомою того, що віра в Бога подібна до дороги. І на тій дорозі людині потрібні провідники, які б самі знали маршрут життя, його остаточне призначення та інших за собою провадили. Окрім єпископів і священників від самих початків велику роль у житті віри цілих поколінь відігравали катехити. У перших століттях християнства саме катехитичні школи врятували Церкву живий організм від різного роду єресей, які роздирали її зсередини. Катехит як свідомий християнин, який сам достеменно знає суть Доброї Новини про Царство Боже та вміє її передати іншим, здатен зайти до найпотаємніших і найтемніших закутків так поодиноких сердець як і цілого суспільства. Щасливою є та людина, яка на своєму життєвому шляху зустріла доброго катехита! І ці слова не є високопарними. Церква ніколи б не мала одного з найвеличніших своїх Отців і письменників св. Августина, якби не його перший катехит св. Амвросій Медіолянський. У своєму знаменитому творі «Сповідь» він про нього говорить з великою любов’ю і вдячністю. Ось його слова: «І я полюбив його (тобто св. Амвросія), спочатку не як учителя правди (я вже втратив усяку надію знайти такого у Твоїй Церкві), але як прихильну до мене людину. Я дуже пильно прислухався до його проповідей для народу, не тому, зрештою, що вони мені подобалися, а щоб упевнитися, чи його красномовність стоїть на такій висоті, про яку казали люди, і чи він стоїть вище чи нижче від своєї слави» . На відміну від св. Августина на своїй життєвій дорозі доброго катехита не зустрів Володимир Ульянов, відомий як Ленін - горезвісний творень імперії, яка, за словами Патріарха Йосифа породила горе трупів і море крові. Його біографи стверджують, що переломним моментом у його житті, від якого і розпочалася його люта ненависть до Церкви і до самого Бога, був розстріл його рідного брата Олександра, якого він змалечку дуже любив і на якого цілий час рівнявся. Оскільки розстріляли його за імператора Олександра ІІІ, який вважався побожним чоловіком та усіляко підтримував Російську Церкву і духовенство, Ленін зробив для себе дуже хибний висновок, що остаточним винуватцем у смерті його брата була Церква і Бог. Коли б у той вирішальний момент йому трапився хтось з вірогідних Божих посланців, який би пояснив йому у світлі віри суть справи, можливо б людство не знало стільки горя. А що вже говорити за нашого славного Каменяра Івана Франка! Надзвичайно віруючий чоловік, який шукав розуміння віри. У певному сенсі, коли мова йде про пошуки Бога, його можна назвати українським братом св. Августина, якому однак не пощастило у останні дні життя, коли він дуже тяжко фізично терпів, знайти відповідного Божого чоловіка, котрий би допоміг йому зрозуміти сенс і ціль терпіння та значення Святої Тайни Сповіді. Таким Божим посланцем радо би був погодився бути для нього митрополит Андрей, але у той час він перебував у царській в’язниці у Росії. Відразу після свого звільнення, зупинившись у Києві, 24 квітня 1917 року Митрополит відслужив за Івана Франка панахиду та виголосив дуже зворушливу проповідь. З усіх цих наведених прикладів можемо зрозуміти, що бути катехитом – це не професія! Це покликання, який сам Бог кличе людину через Церкву. Саме тому ми сьогодні зібралися у церкві – в цьому величному Архикатедральному Соборі Св. Юрія. Зібралися на молитву, щоби просити Божого благословення у нашій місії та ласки Духа Святого, щоби навчати, розуміти, навертати та провадити тих, кого Господь поставить на нашій дорозі. Часи, у яких сьогодні катехитам доводиться сповняти їхню місію не є легкими, але вони і ніколи легкими не були. І хоча сьогодні перед Вами певні сили намагаються закрити двері шкіл, університетів, громадських та державних установ, будьте певні, що для Божого Слова не існує перешкод! Єдина, що існуючі обставини вимагають великих жертв, праці та кмітливості. Але коли добре поглянути на все з висоти віри, то кожний виклик – це нагода для зросту! Сьогодні слід собі чітко усвідомити, що дорога віри повинна б розпочинатися у сім’ї, але, на превеликий жаль, сьогодні сім’я через величезну секуляризацію вже далеко не є першим середовищем віри, де людина пізнає Бога. Цього повинен бути дуже добре свідомим вчитель хриянської етики, який хоч і має «катехитичну місію», не може у школі поводитися як катехит, оскільки різні діти мають різний релігійний досвід. І все це для того, щоби, не дай Боже, не зранити строгим моралізаторством молодої душі, у якій щойно зароджується віра. І вже тоді, коли вона дозріла в дитині, наступає катехитична місія – ту віру скріпити, допровадивши її до повноцінного зв’язку з Церквою, іншими словами – до воцерковлення. Слід пам’ятати, що віра в Бога несумісна з примусом вірити! Після упадку людини Господь не відібрав у неї свобідної волі, яка через зранена гріхом може Божа приймати і Бога відкидати. Навіть Христос, коли кличе своїх Апостолів, дає їм вибір словами: «Хто хоче йти за мною, нехай …» (Лк. 9,23). Зрештою, тим, хто спасає людину є ані єпископ, ані священик, ані монах чи монахиня, ані вчитель християнської етики, ані катехит. Ми є тільки знаряддя в руках Божих! Але Спаситель є один – Ісус Христос. А Він як Бог, який є серцевідцем, сам дуже добре знає, коли, через кого і у який спосіб промовити до людини. Що нам сьогодні конечно потрібно взяти з собою у дорогу віри, щоб самим нею ступати і інших провадити. Дозвольте, що відповім однією історією. Наприкінці XVIII ст. один славний парижський декламатор справляв свої уродини, на які закликав своїх найближчих друзів. Серед них був і його старенький парох – людина похилого віру, згорблений та хрипливим голосом. В часі забави присутні по черзі виголошували похвальні промови на честь ювілята. У певний момент, присутні, зважаючи на присутність священника, попросили того ж ювіляти гарно продекламувати Псалом 23. Той погодився, але під умовою, що він розпочне, а його старенький парох продовжить. Парох радо пристав на таку пропозицію. І ось декламатор почав дуже виразним голосом з чіткою дикцією декламувати Псалом: «Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого». Усі присутні, слухаючи таку велич і маєстат дикції ювіляти, гучно зустріли його оплесками. А дальше старенький парох своїм хриплим голосом без дикції продовжив: « Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо ти зо мною. Жезло твоє й палиця твоя – вони дають мені підтримку. Готуєш стіл для мене перед моїми противниками; ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок. Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні». Коли він закінчив, у залі наступила тиша, а деякі присутні почали плакати. Тоді ювілят, побачивши таку картину, встав і промовив до присутніх: «Я є тим, який про того пастиря чув, а він (вказуючи на старенького пароха) є тим, який того пастиря знає». З цієї історії випливає дуже велика наука для усіх нас, особливо для катехитів. Наша місія матиме успіх тоді, коли ми будемо не тільки багато знати про Бога та інших розповідати про нього, але і знати самого Бога. Просімо сьогодні у Господа за заступництвом нашого праведного митрополита Андрея Божої ласки, яка б нас просвітила розуміти правду про Бога та Божу волю супроти нас! Львів, 30 серпня 2021 року Божого Єрм. Д-р Юстин Бойко, студит Синкел у справах монашества

Постуляційний Центр Монастирів Студійського Уставу публікує повний український переклад листа митрополита Андрея Шептицького до Папи Пія XII, який був власноручно ним написаний протягом 29-31 серпня 1942 року французькою мовою. Вперше цей лист був опублікований у серії Акти і документи Святої Столиці, які відносяться до періоду Другої Світової Війни (Actes et documents du Saint-Siège relatifs à la période de la Seconde Guerre Mondiale), яка охоплює 11 томів і є виставлена для публічного доступу на інтернет-сайті Ватикану ( http://www.vatican.va/archive/actes/index_fr.htm ). Лист митрополита Андрея до Папи Пія XII, про який ведемо мову, знаходиться у Томі 3b на сторінках 625-629 під порядковим номером 406. У ньому поміщені усі важливі документи, які відносяться до релігійної ситуації в Польщі і країнах Балтії у період від 1939 до 1945 років. Він вийшов друком у 1967 році у Ватиканському видавництві. Цей лист був знаний дослідникам, зокрема і українському читачеві. У 1987 році у номері 2 (194) журнал Патріархат опублікував його у перекладі Яна-Казімєжа та Анни Шептицьких (Л ист Митрополита Львівського Андрея Шептицького до Папи Пія ХІІ ). Щоправда лист був перекладений не повністю, але частково. Деякі його частини були опущені, а сам лист у певних місцях був відредагований, зважаючи на тогочасну політичну ситуацію. З огляду на те, що останнім часом лист митрополита Андрея до Папи Пія XII став предметом великих дискусій і маніпуляцій, Постуляційний Центр Монастирів Студійського Уставу у співпраці з п. д-р Юрієм Підлісним вирішив представити достойному читачеві його повний вірний переклад. ЛИСТ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ДО ПАПИ ПІЯ XII (Український переклад) А.E.S 6881/42, ориг[інал]. Святіший Отче, Не писав до Вашої Святости, відколи живемо під німецьким режимом, коли ж до того часу я не мав достатньої певности, що мій лист не попаде у руки тих, які не повинні його читати. Однак, маю надію, що в найближчій майбутності буду мати добру нагоду, пишу цих кілька слів на пробу, в надії, що вони дійдуть до Вашої Святости. Звільнені німецькою армією з-під більшовицького гніту, ми відчули певне полегшення, яке все ж тривало не більше як місяць чи два. Потрохи уряд встановив направду неймовірний режим терору і корупції, який кожного дня стає все важчим і невиносним. Нині в усьому краї згодні, що німецький режим порівняно з більшовицьким є, мабуть, на один ступінь гірший, майже диявольський. Щонайменше вже від року немає дня, у якому не звершувались би найогидніші злочини, вбивства, грабунки, крадежі, конфіскати й насильства. Першими жертвами є євреї. Число замордованих євреїв у нашій малій країні з певністю вже перейшло двісті тисяч. В поступовому наступі армії на Схід число жертв збільшувалось. У Києві, на протязі кількох днів, вимордувано до сто тридцять тисяч мужчин, жінок і дітей. Всі малі міста України були свідками подібних масакр, а триває це вже понад рік. Спочатку влада встидалась цих несправедливих і нелюдських актів і намагалась запевнити собі документи, які могли б свідчити, що ініціяторами цих убивств була місцева людність або члени міліції. З часом почали убивати євреїв на вулицях, на очах публіки і без тіні сорому. Звичайно, що велике число християн, не тільки охрещених євреїв, але й «арійців» — як це вони говорять,— впали жертвами, безпідставних убивств. Сотні тисяч арештів, найчастіше несправедливих, натовпи молодих людей розстрілювано без жодних дійсних оправданих причин; для сільського населення заведено невільницьку систему, а поруч з цим сільська молодь була вивезена і змушувана до виїзду до Німеччини на працю у фабриках або на ріллі; у селян відбирано майже все, що вони мали, а починалося від вимоги подвоєння попередньої продукції. Проголошено кару смерти за продаж чи закуп будь-чого безпосередньо від виробників. Багаторазово проголошувано повернення приватної власности, але цих обіцянок ніколи не здійснювали. Властиво навпаки, влада без жодних обмежень уживала і користувалась з усіх дібр, конфіскованих перед тим більшовиками і доводила, що вся земля є власністю держави. Часто повторяється потихо, що маєтки поодиноких осіб є воєнною здобиччю. Вони продовжують, розширюють і поглиблюють большевицьку систему. З певністю можна ствердити, що серед керівників знаходяться чесні люди. Зустрічаються навіть часом добрі католики, але у переважній більшості всі прислані до нас урядники, це люди без чести й віри, які дозволяють собі на просто невірогідні надужиття. Селян трактують, як муринів у колоніях. Б’ють їх по обличчю без жодної причини, конфіскується у них всяка пожива, яку несуть, наприклад, для дітей у місті; а все це робиться з таким браком людського відчуття, що просто важко повірити у можливість існування таких людей. Але властиво вони такі в дійсності є. Знаю від одного свідка, що, наприклад, один з «шефів» округи захоплювався конфіскацією і викиданням до ріки всього того, що може знайти в кошиках селян, що прямують до міста. А робить це в час справжнього голоду, який стався у багатьох селах напередодні нового збору. Нічого не можна йому зробити, бо він, як говориться, має високу «протекцію». Наочний, вірогідний свідок розповідав мені, що особисто бачив, як молодий офіцер СС прибіг здалека, щоб не втратити нагоди знущання над конаючою людиною, зрештою йому невідомою, замученою поліцією за те, що щось бажала зробити, що їй не сподобалось. Не хочу наводити більше подібних випадків, бо знаю, що їх не можна порахувати. Це просто так, мов банда розбійників або зграя шалених вовків, кинулась на цей нещасний нарід. І не тільки селяни чи прості люди наражені на знущання і удари по обличчю. Нижчий урядник, якщо він німець, має платню вдвічі або навіть утричі більшу від вищого урядника не німця і дозволяє собі знущатися над вищими за ранґом від себе. Поліціянти б’ють гумовими палками людей на залізничних станціях, а навіть на вулицях. Трапляється, що напускається на людей поліцейських псів. Часами ці пси мають намордники, але трапляються випадки, що вони їх не мають. Незважаючи на кількаразові повторювані прохання, щоб упорядкувати справу прицерковних малих господарств, які за большевиків де-факто були конфісковані, а не «націоналізовані», як вони казали, ми не одержали нічого, а зарплата священослужителям обмежується властиво до пожертв убогих людей. З великою вдячністю мушу тут згадати про допомогу, яку нам давали німецькі католики, за посередництвом товариства, зорганізованого для допомоги німцям поза кордонами німецької держави. Українське духовенство, щоправда, одержує від уряду щось, що називається «добровільною підтримкою» — 50 Р[айх]М[арок] місячно, але це є радше політична символічна платня на показ, ніж правдива допомога. А в додатку до цього сподіваємось, що доведеться від цього платити 25% податку. До нас ще не застосовують антикатолицькі правильники Райху. Дозволяється священикам навчати у школах дітей катехизму. Влада не мішається поки що до проповідей і до адміністрації парафії. Мають намір обмежити переведення церковних шлюбів, одначе не в антиканонічному сенсі. Влада намагається цькувати духовенство так, як інших громадян, через підпорядкування приписам, що відносяться до паспортів і дозволів, і через численні, які тільки можна собі уявити, приписи, що обмежують свободу громадян. Але дозволяється, наприклад, відкриття Семінарії. Наша Семінарія і наша Богословська Академія діють майже нормально. Однак, немов меч Демокріта, висить безперервно над нашими головами небезпека правдивого переслідування. Дозволяється мені на друк щомісячного єпархіяльного органу, а також пастирських листів та інструкцій. Проте, їх конфіскується з найменших причин. Однак, дотепер я міг видати шість повних чисел, на 32 сторінки кожного. Міг скликати Єпархіяльний Синод, який з довгими перервами тривав майже цілий рік, і дається мені можливість постійного контакту з духовенством єпархії. Монастирі реорганізуються поступово. Однак, все це є дуже недостатньо на противагу з вище описаною деморалізацією, під яку підпадають насамперед прості й слабі люди. Вони вчаться злодійству і злочину людовбивства, втрачають почуття справедливости і гуманности. У Пастирських Листах, звичайно конфіскованих, я протестував проти людовбивства; однак, вдалося чотири чи п’ять разів прочитати їх зібраному духовенству. Я проголосив, що вбивство людини підлягає екскомуніці, застереженої для вікаріїв. Протестував я також листом до Гімлера і старався перестерегти молодих, щоб не записувалися до міліції, де можуть піддатись згіршенню. Однак, все це є нічим у порівнянні з зростаючою хвилею моральних брудів, що заливають цілий край. Всі передбачуємо, що система терору буде зростати й звернеться багато більшим насиллям проти християн — українців і поляків. Душогубці призвичаєні до винищення євреїв, тисяч невинних людей, призвичаєні до виду крові і є спраглими крові. Зваживши, що тепер німцям все вільно, треба передбачати, що їх божевільність не можна буде стримати, і що жодна сила не буде спроможна будь-як порушити дисципліни. Однак, передбачуємо, що ціла країна буде затоплена в потоках невинної крові, хиба що якийсь надзвичайний випадок зупинить цей розвиток подій. Єдиною втіхою, яку можна мати в ці страшні часи, є те, що нічого не може нам статись без волі нашого Отця Небесного. Думаю, що серед винищених євреїв є багато душ, які навертаються до Бога, коли ж від віків ніколи так, як тепер не стояли в обличчі очікування раптової смерти, не раз очікуючи її цілими місяцями, заки вона стає дійсністю. Доля християн, що їх сотні тисяч умирало або умирає без Святих Тайн, є також у Божих руках. Як боляче бачити бідні жертви, що вмирають з голоду або мучаться у концентраційних таборах і нічого не можна для них зробити. Бо знаю з власного досвіду те, що можна для них зробити, є нічим. З засади не дозволяється на обслугу воєнних шпиталів, ані концентраційних таборів, у яких щоденно вмирають сотні цивільних, а на протязі кількох останніх місяців також велике число різних полонених. Я володію статистикою і документами, пригноблюючими й вражаючими. Не дозволяється нашим священикам служити нашим вірним, зокрема багатьом з великої України. Справа єдности Церков породжує страх. Будь-яке порозуміння створює страх, знаю, коли якась система послуговується широко і залюбки засадою «Розділяй…», то з певністю можна твердити, що це система, якої ми є жертвами. Не подаю тут критики системи, що її Ваша Святість знає краще, ніж ми всі. Цієї системи брехні, ошуканства, несправедливості, грабежів, що є карикатурою всякого поняття про цивілізацію і владу. Ця система егоїзму, доведена аж до абсурду, очевидно збожеволілого національного шовінізму німців до всього, що чесне і гарне, є чимсь незвичайним, що хіба першим враженням, яке відчувається на вид цієї потвори, є одуріння. До чого ця система допровадить нещасний німецький нарід? Тільки до звиродніння, що його історія ще не знала. Щоб Господь дав, щоб падаючи, не потягнули за собою тієї частини Католицької Церкви, яка не може бути віддзеркаленням наслідків того пекельного впливу. Якщо переслідування набере форм людомору (дослівно "різанини" - ред.) за справу релігії, то може бути спасенням для тих країн. Існує невідклична потреба добровільної жертви крові як настанови за пролиту кров через злочинство. Ваша Святість мені відмовили три роки тому ласки Апостольського Благословення, через яке — на шляху своєї апостольської місії — визначили б мене і призначили на смерть для спасення моєї Єпархії. Будучи переконаним, що Ваша Святість бачить краще за мене, я не наполягав; думаю, що я втратив найкращу, а може і єдину таку нагоду, при Більшовиках. Однак тих три роки переконали мене, що я не є гідний такої смерти. Я зрозумів також, що жертва мого життя мала б правдоподібно меншу вартість перед Богом, ніж молитва, відмовлена дитиною. Сьогодні не прошу нічого, тільки особливого Благословення для моїх молитов і моїх зречень. Велика частина тих моїх зречень призначена для усієї Католицької Церкви, маленька частина залишається для моєї Єпархії і мого Народу; однак же ті мої зречення будуть плідними тільки через Благословення Вашої Святости і через Божу ласку, яка це Благословення нам принесе. Схиляючись до стіп Вашої Святости, прошу про ласкаве уділення Апостольського Благословення моєму бідному Народові, бідному духовенству моєї бідної Єпархії і моїй недостойності. Вашої Святості Найпокірніший слуга у Бозі нашому + Андрей, Архиєпископ Львівський Львів, 29-31 серпня 1942

Питання про роль митрополита Андрея Шептицького у створенні східної гілки Отців Салезіян належить до надзвичайно цікавих і водночас майже недосліджених. Безумовно, що найкращими експертами у цій темі є наші українські Отці Салезіяни, що своєю щоденною тяжкою працею з молоддю будують теперішнє та майбутнє Церкви і України. Однак, доки побачить світ солідна історія Салезіян східного обряду в Україні, бажаю представити достойному читачеві ще один документ, який привідкриє цю так цікаву сторінку у історії УГКЦ. Кажу «ще один документ», оскільки свого часу я вже був опублікував кілька листів передвоєнних українських Салезіян до митрополита Андрея, що їх знайшов у архівних фондах та коротко прокоментував їх (Див. «Митрополит Андрей Шептицький і салезіяни»). Теперішня знахідка, що нею хочу подітися, була виявлена мною чисто випадково у фондах ЦДІАЛ України в часі однієї наукової розвідки. Нею є лист українських Салезіян до митрополита Андрея Шептицького, що знаходиться у фонді 201, опис 1р, справа № 117 і датується 17 грудня 1942 року. Лист був писаний з містечка Боллєнґо, яке знаходиться на півночі Італії між Турином і Міланом. Тут колись знаходився славний монастир Отців Єзуїтів, який згодом перейшов Отцям Салезіянам, а ті зробили в ньому богословський Інститут для своїх студентів. Завдяки цьому Салезіянському Інститутові і саме містечко стало більш славним і знаним. Тут проходили свою богословську формацію усі видатні постаті Отців Салезіян східного обряду, серед яких був і блаженної пам’яті о. Степан Чміль – український монах салезіянин, який поважно вплинув на формацію теперішнього Папи Франциска, про що він сам неодноразово свідчив. Лист, про який ведемо мову, був написаний напередодні Різдва Христового і Нового Року. Для українських Салезіянин різдвяні та великодні свята були особливими нагодами привітати митрополита Андрея, а також розповісти йому про своє життя, про стан розвитку східної гілки Отців Салезіян, про плани на майбутнє. Проте, їхній лист від 17 грудня 1942 року був писаний, як вони самі стверджують, «у сутінку обставин». Мова, очевидно, йде про Другу Світову Війну, головним плацдармом якої стала Україна. У Львові на той час щоденні розстріли, насилля та зневага людської гідності стали реальністю життя. Незважаючи на це, українські Салезіяни з італійської землі несуть до митрополита Андрея благу вість про прихід на Землю Божого Сина – головної надії світу. Митрополит Андрей цього листа прочитав особисто, оскільки з правої сторони вверху власноручно зазначив, що він потрапив до його рук 5 січня 1943 року. Ця дрібна, на перший погляд, деталь засвідчує, що Митрополит особисто цікавився справою розвитку східної гілки Салезіян в Україні, на яку він покладав великі надії у справі виховання дітей і молоді. У своєму листі-привітання українські Салезіяни в першу чергу бажають митрополиту Андрею міцного здоров’я, щоб могти реалізувати головну мету його життя – довершити справу Святої Унії на території цілої України і побачити її плоди. А ці плоди, за словами авторів листа, полягають в тому, щоб побачити «ту блаженну хвилину об’єднання нашого Народу також під реліґійним оглядом, щоби було одно стадо і один Пастир». Іншими словами, українські Салезіяни відчитували прагнення об’єднання Церкви митрополитом Андреєм як ключ до об’єднання цілого Українського народу. Так сформульоване ними побажання ще раз підкреслює той факт, що не тільки сам Митрополит, але вірні, духовенство і монашество чітко розуміли його ціль життя, яка полягала у праці над об’єднанням Христової Церкви. Лист цінний тим, що його підписали усі українські Салезіяни, які на той час відбували формацію у різних салезіянських формаційних центрах Італії. Серед них, окрім згадуваного вже мною о. Степана Чміля, видніється підпис і вже блаженної пам’яті владики Андрія Сапеляка, як також інших відомих салезіянських отців. З поданої ними інформації виходить, що станом на кінець 1942 року у салезіянських формаційних центрах знаходилося 24 українця, які приготовлялися повернутися в Україну і стати зародком майбутньої східної гілки Салезіян. На це, як виникає з листа, головний провід Згромадження вже був виразив свою згоду. Все це повинно було розпочатися відразу після закінчення війни. Але війна закінчилася з іншими наслідками, ніж ті, на які очікувалося. Після закінчення Другої Світової Війни в Україну прийшов червоний радянський терор, який не тільки закрив храми, але і заборонив під карою смерті згадувати публічно ім’я Боже. Тільки завдяки християнському вихованню, над яким так трудився праведний митрополит Андрей, молоде покоління зуміло зберегти віру в Бога і передати її своїм нащадкам. Саме завдяки їм Українська Греко-Католицька Церква перетривала переслідування і дочекалася свободи Церкви і України. Дочекалися своєї довгоочікуваної мрії повернутися в Україну і розвивати східну вітку Салезіян і українські салезіяни. Щоправда вже у старшому віці, але з тим завзяттям, з яким вони були готові вирушити ще за життя митрополита Андрея. І їхнє діло триває і триватиме. Часами тільки, коли читаю такого роду листи, думаю собі, стільки то прекрасних планів, ідей, не кажучи вже про людських геніїв знищили війни. Але, така історія людства. Блаженної пам’яті Патріарх Йосиф, який свого часу взяв під особливу опіку українських Салезіян, прекрасно це уяснив у своєму гербі словами: «Через терня до зірок – Per aspera ad astra»! ТЕКСТ ЛИСТА Боллєнґо 17/XII.1942 отр[имано]. 5/1/[19]43 Їх Ексцеленція Кир Андрей Шептицкий у Львові Ваша Ексцеленціє! Зі Світлим Празником Різдва Христового та Нового Року – хоч у сутінку обставин – осміляємося переслати Вашій Ексцеленції найщирійші побажання від Дитятка Ісуса. Все молимося, щоби Всевишній дарив Вашу Ексцеленцію преобильними ласками та кріпив кріпким здоровлям до праці на релігійно-суспільній ниві на многі-премногі літа, щоби Ваша Ексцеленція, що ціле своє життя невсипущо трудяться над зреалізованням ідеї св[ятої]. Унії на наших українських землях та на Сході загалом і опікуються релігійними вже існуючими згромадженнями чи то установами та новими вітками західних згромаджень, перещіплюючи їх на східний ґрунт, - діждалися та переживали ту блаженну хвилину об’єднання нашого Народу також під реліґійним оглядом, щоби було одно стадо і один Пастир. Просячи о Архієрейське благословення, цілуємо Святительні Руці Вашої Ексцеленції віддані во Христі Теольоґічний Інститут у Болленґо (Bollengo (Aosta): о. Др Василик Василь, салез[іянський]. професор Степан Чміль, салез[іянський]. богослов Саба Роман Пришляк Григорій Ґімназійний Місійний Інститут у Івреї: Харовський Іван Коца Євген Лихач Константин Сокіл Василь Фільософічний і Ремісничий Інститут «Ребавденґо» у Турині: Омелян М. Кміть Григорій М. Гарасимович, сал[езіянин] Василій Тиндало Фільософічний Інститут у Фоліцо: Лапичак Тарас Тилявський Іван Андрій Сапеляк Іван Ортинський Новіціят ОО.Салезіян «Вілля Молія» коло Турину: Василь Лосічко Лев Гайдуківський Гринишин Володимир Пришляк Михайло Сапеляк Василь Мазяр Роман В. Рільничий Інститут у Кумяні: Роман Породько, салез[іянський]. професор Саба Іван, коадютор Брида Михайло, асп[ірант]. P.S. Осмілюся подати для ласкавої інформації кількість кандидатів, а саме: 1 богослов на ІІ році, 4 богослови на І році, 6 фільософів-схолястиків, 6 новиків (по новіціяті перейдуть на філософію), 5 ґімназійних студентів (перейдуть по феріях на новіціят), 1 брат коад’ютор і 1 студент ІІ кляси Ґімназії. Заряд думає творити східний осередок по війні. Цілую Святительні Руці Вашої Ексцеленції во Христі о. В[асиль]. Василик, Салезіянин

Сьогодні, 27 січня 2020 року, Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ єрм. Юстин (Бойко) від імені Архиєпископа і Митрополита Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященного Владики Ігоря долучився до мітингу біля пам’ятника жертвам Львівського гетто. У своєму слові він наголосив на важливості пам’ятати також тих людей, які мали відвагу рятувати приречених на смерть, тобто Праведників світу. Далі – повний текст.  “ Дорогий Равіне, представники влади, дорогі друзі, Сьогодні тут, у нашому княжому Львові, на місці, де знаходилося страшне Львівське ґетто, ми молитовно споминаємо про страшні події Голокосту! Споминаємо тому, щоб продовжити життя тих, які були знищені фашистською людиноненависницькою ідеологією, адже пам’ять продовжує життя тих, яких вже немає в живих! Споминаємо тому, щоби самим часом не забути ті лихоліття і, не дай Боже, через забуття, знову не потрапити у пута іншої людиноненависницької системи – комуністичної, яка у співпраці з фашистською знищила мільйони життів, а тепер бажає показати себе послом миру і справедливості! Споминаємо тому, що так слід поступати дітям одного Бога, який дав нам життя і заповіді, суттю яких є любов до Творця і до ближнього! І тому у світлі того, що єдиний Бог є нашим Батьком, усі ми сьогодні можемо сміливо назвати себе братами і сестрами! Серцевиною віри чи юдея, чи християнина, чи представника будь-якої іншої релігії, є молитва, яка є розмовою з Богом. Для побожного юдея цією щоденною молитвою є та, що її Господь навчив через пророка Мойсея, яка починається таким словами: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх (Второзаконня 6, 4-6). Не бійся їх, бо серед тебе Господь, Бог твій, Бог великий та страшний (Второзаконня 7, 21)». Сьогодні ці слова ми промовляємо за спокійних обставин, хоча також неспокійних, бо наша спільна хата – Україна – знаходиться в стані війни. І як тоді, так і, мабуть, тепер немало є таких, які запитують у молитві: «Боже, де Ти? Як я маю побачити, що Ти зі мною, коли навколо горе трупів і море крові, на яких смерть справляє собі весільний бенкет? Якщо Ти є серед нас, покажи Твою руку!» І Бог показував її! Цією Божою рукою у ті страшні часи були не ангели, але люди, які пам’ятали про Божу заповідь «Не вбий» і усіма можливими способами не тільки рятували життя приречених на смерть, але подавали їм знак надії, що їхня щоденна молитва не є марною, що Господь справді є присутній серед свого Народу! Таким світочем, такою скелею спасіння і добра у кривавому пеклі Голокосту, як це нещодавно сильного наголосив на цьому Головний рабин України і Києва, був праведний митрополит Андрей Шептицький, який організував величезну компанію з порятунку євреїв перед обличчям нацизму, ризикуючи сам при цьому життям своїх і своїх побратимів. Його послання «Не вбий» від 21 листопада 1942 року було виразним знаком посланим усьому українському суспільству, що у часи страшних випробувань Українці повинні поглянути на Євреїв як своїх братів і сестер, бо усі ми діти одного Бога! У цей день, від імені Архиєпископа і Митрополита Львівської Преосвященного Владики Ігоря Возьняка хочу висловити величезну вдячність усім тим українським Євреям, які в дусі юдаїзму пам’ятають про тих, хто їх рятував у часи Голокосту і боряться за те, щоб їхні імена були записані золотими літерами у книзі Праведників народів світу! Ці визнання непотрібні для тих, котрі вже спочивають на лоні Авраама і оглядають обличчя Боже! Це потрібно нам, які живемо тут і тепер для того, щоб ми, такі різні щодо віку, поглядів, походження, пам’ятали про те, що усі ми є дітьми Божими. А також про те, що Україна є нашою спільною хатою, у якій кожен має свою місію. У той час, коли Україна на даний час стікає кров’ю у війні з Росією, жертви Голокосту закликають нас усіх об’єднатися у боротьбі, бо тільки у єдності сила Народу! Адже миром ми можемо все здобути, а війною все втратити! Боже, прийми нашу молитву як цілопальну жертву за тих, які загинули у кривавому пеклі Голокосту! Дай нам вічно пам’ятати про ті страшні часи, щоб вони ніколи не повторилися! Дай нам силу і мужність, щоб ми ніколи не йшли на компроміс з Твоїми заповідями, але слухали та виконували їх! А Ти, Всемогутній Боже, будь завжди з Твоїм Народом, щоб ми не боялися жодного лиха, яке на нас находить!

У надії є дві крайні небезпеки: перша – коли ми покладаємо всю надію на Бога, а про себе забуваємо. Друга – покладаємо надію на себе, а про Бога забуваємо. Обидві крайнощі у християнському житті є неприпустимими.  Таку думку висловив о. Юстин Бойко у своєму відео-блозі у соціальній мережі фейсбук. Надія належить до головних християнських чеснот. Вона  є якором людської душі і дає людині безпеку. В нашому житті надія відіграє найважливішу роль. Позаяк є мотором людського життя. Людина живе надією завтрашнього дня. Саме тому будує плани. Ми лягаємо спати з надією, що завтра прокинеться і розпочнеться новий день. Саме ця чеснота  рухає усім видимим нашим життям. Проте наша надія є людською. Ми її часто стверджуємо словом. Коли люди дотримуються слова, то ми їх називаємо слівними. Коли ні, то називаємо їх брехунами. Людина може дати ту надію, яку має сама. Сьогодні може дати, а завтра її вже може не стати, бо наше життя є як вітер: сьогодні ми тут, а завтра там.  Людина не може дати іншому більшого слова, чим є Боже слово. Позаяк є обмеженою, крихкою і немічною. Для того, щоб зрозуміти правду про світ ми повинні зрозуміти, що є унікальними Божими сотворіннями. Маємо душу, тіло, можемо мислити, любити, планувати, мріяти. Водночас ми є немічні і крихкі. Це дається нам взнаки щоразу, коли ми стаємо перед певними небезпеками. В такий момент думки про надію є дуже актуальними. Вже 6-ий рік на Сході України гинуть люди. Під час майдану чимало наших людей не вірили в те, що ми переможемо, що ми під час війни, що ми  можемо зупинити ворога. Для того, щоб дух народу двигати мусить бути хтось з великим авторитетом, який буде надихати народ рухатися вперед і покласти свою надію на Бога. У надії є дві крайні небезпеки: перша – коли ми покладаємо всю надію на Бога, а про себе забуваємо. Друга – покладаємо всю надію на себе, а про Бога забуваємо. Обидві крайнощі у християнському житті є неприпустимими. Багато хто з вас дивився пряму трансляцію з Ватикану, під час якої Папа уділив благословення “місту і світові”. Нас зворушила цілком порожня площа св. Петра. Можливо вперше за багато століть вона була без людей. Я не знайшов історичних згадок про те, коли площа ще була такою порожньою. Страшно на це дивитися, бо картина апокаліптична. Напевно в цей момент багато хто перебував у страсі і запитував себе “що буде далі”? Ніхто не знає що буде далі. Вчора папа згадував про крихку віру і надію Христових учнів.  Кожен з нас мусить у житті пройти оту дорогу віри і надії Христового учня. Очевидно кожен з нас у житті проходить подібне випробування, але сього ми таке випробування переходимо усім світом. Не маю жодного сумніву, що ми його перейдемо. Божа рука провадить людей. Бог не відступився від світу. Божий план щодо цього ми побачимо згодом.  На даний час те, що нам залишається, то це: йти, жити, планувати, працювати, надіятися і довіряти Богу у ці дні. Господи, ми волаємо до Тебе базуючись на вірі Петра, яка є одночасно сильною і крихкою. Маловірність є великою спокусою і реальністю. В обличчі пандемії чимало з нас переосмислили власне життя. Важливо для нас є оператися на тих, хто нас провадить дорогою віри, а це папа, єпископи, священники.  Повірте, що сьогодні священникам боляче молитися у порожніх храмах, але ми розуміємо що таким є наш цьогорічний піст:один від одного. Ми сьогодні досвідчуємо яку вагу у нашому житті має наш ближній. щоб ми перестали звинувачувати ближніх в усіх наших бідах, щоб ми могли побачити в ближніх справжній Божий дар.  Я переконаний, що мине пандемія і людям буде потрібно йти далі. Саме тому закликаю вас планувати завтрашній і після завтрашній день. Закликаю спілкуватися з Богом, один з одним. Доцінюйте ті речі, які маєте.