Плітки і підозри виникають переважно у лінивому та егоїстичному середовищі. Вони також є свідченням великої кризи, браку зросту та застою.
Коли у сім’ї, державі чи Церкві бракує духа служіння (богослови говорять про місійного духа), милосердя та любові, туди залітають плітки і підозри.
Шукати правду у середовищі пліткарів та вічних недовірків без сенсу, оскільки цей пошук перетвориться на трагікомедію, де кожен під величезним мікроскопом намагатиметься оглянути сказані кимось слова і дошукуватися в усьому підводних течій.
Доказувати щось пліткареві чи тому, котрий вічно усіх і вся підозрює є також без сенсу. Оскільки для пліткаря нова інформація - це черговий матеріал нової плітки, а для підозрювальника - новий тягар і причина до пошуку «щось тут не так».
Цією хворобою заражене чи не все українське суспільство, тому воно і почувається вічно нещасним, а через те невдячним.
Саме через це українці полюбляють безкінечно порівнювати своє нужденне життя з райським життям сусідів чи тих, кому краще.
А краще, як виглядає, є усім, окрім одного бідного і нещасного, якого несправедливо усі недооцінюють.
Та він плекає живу надію, що його розуміє Бог і на тому світі Він поставить бідного та нещасного на видне місце, аби всі йому поклонялися.
І тим самим дурить себе самого, ображає Бога, який дав йому єдине та неповторне життя, залишається і надалі нещасним.
Бо бути нещасним для багатьох українців - це життєве кредо і покликання.
Боротися з плітками і підозрами можна тільки одним методом - не реагувати на них і робити свою справу.
Не гаймо дорогого часу життя на плітки, підозри і обмови!