Історія (список і аналіз) актів українсько-польського примирення від 1991 року до сьогодні

Останніми тижнями справа українсько-польських відносин стала настільки гострою, що стала предметом обговорення усіх верст суспільства, так українського як і польського. У переважній більшості вона має емоційне забарвлення, оскільки її роздмухують політичні кола з політичними інтересама. У таких випадках рідко коли береться до уваги науковий підхід з його аналітикою. Але без неї ми ризикуємо потрапити у глухий кут українсько-польських відносин і перекреслити все те, що було зроблено нашими попередниками, починаючи з 1991 року.

У соціальних польськомовних мережах досить часто побутує хибна думка, що українці до сих пір не перепросили поляків за Волинську трагедію чи різню. З іншої сторони україновний сегмент соціальних мереж протестує проти такого твердження, проте не наводить чітких фактів де коли такі акти примирення відбулися. З огляду на це я задав собі труду пошукати у інтернет-мережі усі акти українсько-польського поєднання від 1991 року, авторами яких були Церкви, державні органи влади, а також громадсько-церковні, наукові і громадсько-культурні середовища.

Мені особисто дуже залежить на польсько-українському примиренні, оскільки першу вищу освіту я здобув у Польщі і Духовну семінарію закінчував також у Польщі, в Люблінському Католицькому Університеті. Признаючи чесно, що коли дійшов до завершення поставленого перед собою завдання, аж сам здивувався такій великій кількості солідних ініціатив, які відбулися і про які слід пригадати сучасникам.

Звичайно, що відносини між народами не можуть вимірюватися одноразовими актами. Вони є процесом, досить часто болісним. Тимбільше, коли мова йде про українуців і поляків, адже наша спільна історія — це не проста історія сусідства. Це історія народів, які століттями жили поруч, часом разом, часом один проти одного; народів, які молилися до одного Бога, але нерідко стояли по різні боки політичних кордонів, імперських проєктів і національних конфліктів. У цій історії є сторінки співпраці, культурного взаємозбагачення, братерства по зброї, спільної боротьби проти тоталітаризмів. Але є також сторінки крові, вигнання, кривди, взаємного страху і болючої пам’яті.

Після відновлення незалежності України 1991 року перед обома народами постало питання: що робити з цією пам’яттю? Її можна було перетворити на зброю. Можна було знову і знову відкривати рани, щоб доводити власну невинність і чужу провину. Але можна було обрати інший шлях — не забути правду, але не дозволити, щоб минуле стало в’язницею для майбутнього.

Саме тому історія українсько-польського примирення після 1991 року є однією з найважливіших моральних історій Центрально-Східної Європи. Вона не була прямою дорогою. Вона мала свої піднесення, паузи, політичні загострення, взаємні образи, повернення до тяжких тем Волині, Холмщини, Галичини, акції «Вісла», Павлокоми, Пужників, Гути Пеняцької, українських і польських місць пам’яті. Але, попри все, ця дорога існувала. І її творили три середовища: Церкви, громадянське суспільство та держави.

1. Церковний вимір:

примирення починається з покаяння

Першими справжніми архітекторами українсько-польського примирення були не дипломати, а церковні люди. Це не випадково. Політика часто рахує вигоди, рейтинги і голоси. Церква, якщо вона вірна Євангелію, мусить рахуватися з правдою, совістю і Божим судом. Саме тому мова примирення найперше народилася як мова покаяння.

Передісторією цього процесу була зустріч українських греко-католицьких і польських римо-католицьких єпископів у Римі 1987 року. Тоді ще не було незалежної України, УГКЦ щойно виходила з підпілля, а радянська система ще існувала. Але вже тоді прозвучав жест, який пізніше стане духовною формулою всього процесу: простягнута рука примирення, прохання прощення і готовність простити.

Після 1991 року ця лінія стала ще виразнішою. Особливе місце займає 27 червня 2001 року, коли у Львові під час візиту святого Івана Павла ІІ Блаженніший Любомир Гузар попросив прощення за гріхи синів і дочок Української Греко-Католицької Церкви. Це був момент великої духовної відваги. Він не будувався на політичному балансі: «вони нам — ми їм». Він виходив із євангельської логіки: найперше очисти власну пам’ять, назви власний гріх, попроси прощення у Бога і в людини.

5 травня 2003 року ієрархія УГКЦ звернулася з посланням до українського і польського народів — братів у Христі. У центрі цього документа стояла формула, яка стала серцем церковного примирення: «Прощаємо і просимо прощення». У ній немає ані слабкості, ані національного приниження. Навпаки, це формула духовно дорослого народу, який не боїться правди. Бо тільки раб боїться визнати провину. Вільна людина і вільний народ можуть сказати: ми пам’ятаємо своїх убитих, але також не хочемо бути спадкоємцями ненависті.

7 липня 2003 року до цієї теми долучився святий Іван Павло ІІ. Його лист щодо поєднання українського і польського народів мав особливу вагу, бо сам Папа був сином польського народу, але водночас людиною, яка глибоко розуміла українську драму. Він знав, що Європа після тоталітаризмів не може будуватися на пам’яті помсти. Вона може будуватися лише на пам’яті, очищеній правдою і милосердям.

Ще одним етапним актом стало послання католицьких єпископів України та Польщі «Примирення між народами можливе», проголошене 2005 року у Варшаві та Львові. Саме тоді єпископи обох народів знову повторили: «Прощаємо і просимо прощення». Це був уже не лише український жест до поляків і не лише польський жест до українців. Це був спільний церковний акт, у якому обидві сторони визнавали: наші народи мають болючі рани, але Христос більший за наші рани.

У 2013 році, на 70-ті роковини Волинської трагедії, Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у Зарваниці постановив молитися за всіх невинно вбитих — і поляків, і українців. Це дуже важливий момент. Молитва за «своїх» може бути природною. Молитва за всіх невинно вбитих — це вже християнський прорив. Бо перед Богом невинна кров не має партійного квитка, етнічного паспорта чи державного кордону.

28 червня 2013 року у Варшаві була підписана спільна декларація церковних провідників з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії. Серед її учасників були Блаженніший Святослав Шевчук, архиєпископ Юзеф Міхалік, архиєпископ Мечислав Мокшицький, архиєпископ Ян Мартиняк. Це був ще один крок: не замовчати Волинь, не сховати її під дипломатичний килим, але поставити її перед Богом, історією і совістю.

У 2016 році, коли тема Волині знову стала політично гострою, Блаженніший Святослав разом з українськими греко-католицькими єпископами в Польщі звернувся із проханням про молитву за жертв польсько-українського протистояння. Тоді знову прозвучала формула: «Просимо прощення і рівною мірою прощаємо». Це була спроба зберегти християнський тон у час, коли політична мова ставала дедалі різкішою.

У 2019 році на Ясній Горі Блаженніший Святослав і архиєпископ Станіслав Ґондецький підписали позицію «У любові та правді». Саме ці два слова — любов і правда — є ключем до всього примирення. Любов без правди стає дешевою сентиментальністю. Правда без любові стає молотом, яким б’ють по голові ближнього. Християнське примирення потребує обох: правди, яка не бреше, і любові, яка не вбиває.

У 2023 році, на 80-ті роковини Волинської трагедії, церковна лінія була продовжена у двох важливих документах: заяві Блаженнішого Святослава й архиєпископа Станіслава Ґондецького та зверненні греко- і римо-католицьких єпископів України. У центрі цих документів стояла не політична вигода, а молитва, покаяння, пошана до жертв, потреба ексгумацій, гідного поховання і взаємного прощення.

Нарешті, у 2024 році Всеукраїнська Рада Церков і релігійних оргінізацій України підтримала пошукові та ексгумаційні роботи щодо польських поховань. Це був дуже важливий етап: церковне примирення вийшло за межі слів і перейшло до підтримки конкретної справи — знайти мертвих, повернути їм імена, поховати їх по-людськи.

2. Громадсько-інтелектуальний вимір:

коли народи говорять без мови ультиматумів

Паралельно з церковним виміром існував вимір громадський та інтелектуальний. Його творили історики, письменники, колишні дисиденти, публічні авторитети, люди культури, політики старшої формації, які розуміли, що польсько-українська ворожнеча завжди була вигідна третій силі.

Особливо помітним став 2016 рік. Тоді група українських інтелектуалів, політиків, церковних і громадських діячів звернулася до польського суспільства з листом, у якому прозвучали слова: просимо прощення і прощаємо. Цей лист не був державним документом. Він не мав сили закону. Але він мав силу морального жесту. Інколи такий жест важить більше, ніж офіційна постанова, бо він показує, що примирення не може бути лише справою президентів і єпископів. Воно мусить перейти в серце суспільства.

Польська відповідь українцям також була важливою. Її підтримали відомі польські діячі, серед них колишні президенти, інтелектуали, люди «Солідарності». Вони подякували українцям за лист і також попросили пробачення за кривди, завдані українцям польськими руками. У цьому обміні була велика духовна культура: не торгівля жертвами, не конкурс болю, не змагання, хто більше постраждав, а спроба сказати: ми бачимо ваш біль і просимо, щоб ви побачили наш.

Громадсько-інтелектуальні акти примирення мають особливе значення, бо вони діють там, де держава часто безпорадна. Держава може підписати декларацію, але вона не може наказати людині перестати ненавидіти. Церква може закликати до прощення, але вона не може замінити праці істориків, учителів, журналістів, письменників. Саме тому інтелектуальне середовище має свою місію: не дозволяти історії ставати пропагандою.

Українсько-польське примирення завжди потребувало чесної історичної науки. Бо там, де бракує архіву, починається міф. Там, де бракує дослідження, приходить політична маніпуляція. Там, де не чути голосу жертв, починають говорити ідеологи. Тому справжнє примирення не означає «забудьмо». Воно означає: дослідімо, назовімо, помолімося, поховаймо, але не передаваймо дітям отруту ненависті.

3. Державний і меморіально-практичний вимір:

від декларацій до могил

Державний вимір українсько-польського примирення почався дуже швидко після незалежності України. Польща стала однією з перших держав, яка визнала українську незалежність. 18 травня 1992 року у Варшаві був підписаний Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Це не був акт примирення у вузькому сенсі, але він створив правову основу для всього подальшого процесу. У ньому було закладено принципи добросусідства, непорушності кордонів, мирного вирішення спорів, захисту меншин і пошани до місць пам’яті.

21 травня 1997 року президенти Леонід Кучма та Александр Кваснєвський підписали в Києві спільну заяву «До порозуміння і єднання». Це був перший великий державний документ примирення після 1991 року. У ньому було прямо сказано, що майбутнє українсько-польських відносин слід будувати на правді, справедливості, порозумінні та єднанні. У документі згадувалися і світлі, і трагічні сторінки спільної історії. Важливо, що президенти не закликали забути минуле. Вони закликали зробити так, щоб тіні минулого не затьмарювали сьогоднішніх дружніх і партнерських відносин.

У 2003 році, на 60-ті роковини Волинської трагедії, державний вимір досяг нового символічного рівня. Президенти Леонід Кучма і Александр Кваснєвський прибули до Павлівки, колишнього Порицька, на Волині. Там відбулося вшанування жертв, молитва, відкриття пам’ятного знака і проголошення формули «Пам’ять — скорбота — єднання». Ця формула була дуже вдалою. Вона не починалася з політики. Вона починалася з пам’яті. Потім ішла скорбота. І лише після цього — єднання. Бо не може бути справжнього єднання без пам’яті і скорботи.

У 2005 році у Львові президенти Віктор Ющенко і Александр Кваснєвський взяли участь у відкритті відновленого Меморіалу львівських орлят на Личаківському цвинтарі. Це була надзвичайно делікатна тема, бо Львів є містом, у якому українська і польська пам’ять часто перехрещуються болісно. Але саме тому цей жест був важливий. Поруч із польським меморіалом існує пам’ять про воїнів Української Галицької Армії. І Львів, який бачив конфлікт 1918–1919 років, став місцем, де пам’ять мала перестати бути муром і стати простором пошани.

У 2006 році президенти Віктор Ющенко і Лех Качинський взяли участь у відкритті пам’ятника українцям, убитим у Павлокомі 1945 року. Це був принципово важливий жест з польського боку. Якщо Павлівка була символом пам’яті про польських жертв на українській землі, то Павлокома стала символом пам’яті про українських жертв на польській землі. Примирення не може бути одностороннім. Воно потребує симетрії гідності, навіть якщо історичні обставини різні.

У 2007 році президенти Ющенко і Качинський зробили спільну заяву з нагоди 60-ї річниці акції «Вісла». Це був ще один болючий вузол українсько-польської пам’яті. Акція «Вісла» означала примусове виселення українців із їхніх етнічних земель у межах післявоєнної Польщі. Визнання цієї кривди на державному рівні було важливим кроком до того, щоб українська пам’ять також була почута.

Після 2014 року польсько-українське примирення набуло ще одного виміру: безпекового. Російська агресія проти України показала, що давня польсько-українська ворожнеча ніколи не була лише внутрішньою справою двох народів. Вона завжди була вигідна Москві. Кожен конфлікт пам’ятей між Києвом і Варшавою послаблював обох. Кожен жест примирення, навпаки, зміцнював простір свободи в Центрально-Східній Європі.

У 2016 році президенти Петро Порошенко і Анджей Дуда підписали декларацію в 25-ту річницю Незалежності України. Вона підтверджувала стратегічне партнерство й апелювала до попередніх актів примирення. Того ж року Верховна Рада України ухвалила заяву у відповідь на польські парламентські рішення щодо Волині. Це був уже складніший момент, бо політична мова стала гострішою. Але навіть у цій ситуації українська сторона апелювала до попередньої традиції примирення і до потреби не руйнувати того, що було збудовано.

У січні 2023 року президенти Володимир Зеленський і Анджей Дуда разом вшанували українських і польських воїнів на Личаківському цвинтарі у Львові. Це був жест нової епохи. Україна вже жила в умовах повномасштабної війни Росії. Польща стала одним із найважливіших союзників України. І тому спільне вшанування пам’яті у Львові мало глибокий сенс: минуле не зникає, але перед лицем нового варварства українці й поляки мусять стояти разом.

9 липня 2023 року у Луцьку президенти Зеленський і Дуда взяли участь у спільній молитві за жертв Волинської трагедії. Формула цього дня — «Пам’ять нас єднає» — була спробою сказати, що пам’ять не мусить розділяти. Вона може єднати, якщо є пам’яттю людяною, а не ідеологічною; молитовною, а не мстивою.

Останній етап цього процесу — перехід від декларацій до конкретних пошукових і ексгумаційних робіт. У 2024–2025 роках було розблоковано тему пошуків і ексгумацій польських жертв на території України.

У 2025 році в Пужниках на Тернопільщині були проведені ексгумаційні роботи, а згодом відбулося поховання 42 польських жертв. У 2026 році процес продовжився новими дозволами і пошуковими роботами, зокрема щодо Гути Пеняцької, львівського Голоска, Острівок і Волі Островецької.

Це надзвичайно важливо. Бо примирення не може залишатися лише красивим словом. Воно мусить мати землю під ногами. А земля в цій темі — це дуже часто земля цвинтаря, ями, безіменної могили, місця, де люди десятиліттями чекали на хрест, ім’я і молитву. Коли держава дозволяє знайти й поховати мертвих, вона чинить акт не лише політичний, а глибоко моральний.

4. Примирення як процес, а не одноразова декларація

Якщо подивитися на всі ці акти разом, стає зрозуміло: українсько-польське примирення не було одним документом, одним підписом чи одним ювілеєм. Це був довгий процес. Його можна описати як рух від загальної добросусідської рамки 1992 року — до моральної формули 1997 року, від церковного «прощаємо і просимо прощення» — до державних жестів біля могил, від декларацій президентів — до ексгумацій і перепоховань.

У цьому процесі Церкви часто йшли попереду держав. Вони мали відвагу говорити мовою покаяння тоді, коли політики ще шукали формули. Громадянське суспільство допомагало не допустити, щоб історія стала лише інструментом парламентських постанов і передвиборчих кампаній. Держави, зі свого боку, давали процесові форму, правову силу і можливість конкретної меморіальної дії.

Ця історія також показує, що примирення не означає однакового погляду на всі події. Українці й поляки не завжди однаково оцінюють Волинь, УПА, Армію Крайову, акцію «Вісла», міжвоєнну політику Польської держави, події на Холмщині чи в Галичині. Але примирення не вимагає фальшивої однаковості. Воно вимагає чесності, гідності і відмови від ненависті.

Найбільша небезпека для українсько-польського примирення сьогодні — це спокуса перетворити пам’ять на зброю. Бо пам’ять може бути святою, а може бути отруєною. Свята пам’ять плаче над могилами. Отруєна пам’ять шукає нових ворогів. Свята пам’ять ставить хрест. Отруєна пам’ять піднімає камінь. Свята пам’ять говорить: «Господи, упокой невинно убієнних». Отруєна пам’ять говорить: «Ми вам цього ніколи не забудемо».

Висновок

Від 1991 року до сьогодні українці й поляки пройшли довгий шлях. Він не завершений. У ньому ще багато болю, невіднайдених могил, невивчених архівів, невимовлених слів і політичних спокус. Але цей шлях існує. І його не можна змарнувати.

Церковні акти навчили нас, що без покаяння немає очищення пам’яті. Громадсько-інтелектуальні ініціативи показали, що народи можуть говорити одне з одним без мови ненависті. Державні й меморіальні жести довели, що примирення мусить доходити до конкретних місць: до цвинтарів, хрестів, ексгумацій, перепоховань, імен жертв.

Українсько-польське примирення не полягає в тому, щоб забути минуле. Воно полягає в тому, щоб не дозволити минулому вбити майбутнє. Не можна будувати дружби на брехні. Але так само не можна будувати майбутнього на помсті. Правда має бути сказана. Жертви мають бути вшановані. Мертві мають бути поховані. Винні мають бути названі. Але живі не мають права ставати заручниками ненависті.

Сьогодні, коли Україна бореться проти російської агресії, польсько-українське примирення перестає бути лише справою істориків. Воно стає справою безпеки, свободи і майбутнього Європи. Бо Москва завжди вигравала тоді, коли українці й поляки сварилися над могилами. І Москва програватиме тоді, коли українці й поляки навчаться стояти біля цих могил разом — у правді, молитві, пошані й відповідальності.

Формула цього примирення може бути простою:

Правда без помсти.

Пам’ять без ненависті.

Прощення без забуття.

Примирення без приниження гідності жодного народу.

Таблиця основних актів

українсько-польського примирення від 1991 року до сьогодні

I. Церковні та міжцерковні акти примирення

Дата	Місце (спосіб)	Ініціатори	Зміст акту примирення
27 червня 2001	Львів, під час візиту св. Івана Павла ІІ до України	Блаженніший Любомир Гузар, Глава УГКЦ	Публічне прохання прощення за гріхи синів і дочок УГКЦ, які могли скривдити ближніх зі свого та інших народів. Один із найважливіших духовних жестів очищення історичної пам’яті.
5 травня 2003	Україна, послання УГКЦ	Ієрархія Української Греко-Католицької Церкви; підписав Блаженніший Любомир Гузар	Послання до українського і польського народів. Центральна формула: «Вибачаємо і просимо прощення». Заклик до правди, молитви, взаємного прощення і подолання історичної ворожнечі.
7 липня 2003	Ватикан	Святий Іван Павло ІІ	Лист щодо поєднання українського і польського народів. Папа закликав не залишатися заручниками минулого, а йти шляхом взаємного прощення, правди і християнського примирення.
19 і 26 червня 2005	Варшава і Львів	Католицькі єпископи України і Польщі	Послання «Примирення між народами можливе». Повторення формули: «Прощаємо і просимо прощення». Акт мав міжцерковний і міжнаціональний характер.
17 травня 2013	Зарваниця	Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ; Глава УГКЦ Блаженніший Святослав	Постанови з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії. Заклик до молитви за всіх невинно вбитих — і поляків, і українців.
28 червня 2013	Варшава	Блаженніший Святослав Шевчук, архиєпископ Юзеф Міхалік, архиєпископ Мечислав Мокшицький, архиєпископ Ян Мартиняк	Спільна декларація церковних провідників з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії. Жест: вшанування жертв, прохання Божого прощення, заклик до відкриття сердець на примирення.
4 липня 2016	Київ — Перемишль — Вроцлав	Блаженніший Святослав Шевчук, єпископ Євген Попович, єпископ Володимир Ющак	Звернення з проханням про молитву за жертв польсько-українського протистояння. Формула: «Просимо прощення і рівною мірою прощаємо».
27 серпня 2019	Ясна Гора, Польща	Блаженніший Святослав Шевчук і архиєпископ Станіслав Ґондецький	Спільна позиція «У любові та правді». Заклик до подальшого діалогу, правдивої пам’яті, прощення і поглиблення українсько-польського примирення.
30 серпня 2019	Ясна Гора, Польща	Блаженніший Святослав Шевчук	Програмна промова «Прощення і примирення — християнська альтернатива для конфліктуючих народів». Пропозиція вбачати у святому Івані Павлі ІІ покровителя українсько-польського примирення.
7 липня 2023	Варшава	Блаженніший Святослав Шевчук і архиєпископ Станіслав Ґондецький	Заява до 80-х роковин Волинської трагедії. Наголос на правді, молитві, справедливому вшануванні, ексгумаціях, гідному похованні жертв і взаємному прощенні.
9 липня 2023	Україна	Греко-католицькі і римо-католицькі єпископи України	Звернення з нагоди 80-ї річниці Волинської трагедії. Заклик до покаяння, милосердя, молитви за жертв і продовження дороги примирення.
4 / 8 жовтня 2024	Україна	Нарада Християнських Церков України	Заява на підтримку пошукових та ексгумаційних робіт щодо польських поховань. Жест: підтримка конкретного вшанування жертв, заклик до взаємності та формула «пробачте нам — і ми прощаємо».

II. Громадсько-інтелектуальні ініціативи примирення

Дата	Місце (спосіб)	Ініціатори	Зміст акту примирення
8 липня 2013	Публічна заява	Леонід Кучма і Александр Кваснєвський, колишні президенти України і Польщі	Спільне звернення з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії. Заклик не руйнувати досягнення попередніх актів примирення і не дозволити історичній пам’яті стати джерелом нової ворожнечі.
2 червня 2016	Відкрите звернення українців до польського суспільства	Українські громадські, політичні, культурні й духовні діячі	Лист покаяння і прощення. Центральна формула: «Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо нас».
4–5 липня 2016	Відкрита відповідь польських діячів українцям	Колишні президенти Польщі Лех Валенса, Александр Кваснєвський, Броніслав Коморовський, польські інтелектуали, громадські та культурні діячі	Польська відповідь на український лист. Жест: подяка за українське прохання прощення і прохання пробачити кривди, завдані українцям польськими руками.

III. Державні, президентські, парламентські

та меморіально-практичні акти

Дата	Місце (спосіб)	Ініціатори	Зміст акту примирення
18 травня 1992	Варшава	Україна і Республіка Польща	Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Не був актом прощення у вузькому сенсі, але створив правову основу нового етапу відносин: добросусідство, непорушність кордонів, мирне вирішення спорів, захист меншин і пошану до місць пам’яті.
21 травня 1997	Київ	Президенти Леонід Кучма і Александр Кваснєвський	Спільна заява «До порозуміння і єднання». Перший великий державний акт примирення після незалежності України. Заклик до подолання тіней минулого і будування партнерських відносин між народами.
10 липня 2003	Київ / Варшава, парламентський рівень	Верховна Рада України і парламент Республіки Польща	Заява парламентів у зв’язку з 60-ю річницею Волинської трагедії. Наголос на правді про трагедію, вшануванні жертв і потребі взаємного прощення.
11 липня 2003	Павлівка, колишній Порицьк, Волинь	Президенти Леонід Кучма і Александр Кваснєвський	Спільне вшанування жертв Волинської трагедії. Відкриття пам’ятника українсько-польського примирення «Пам’ять — Скорбота — Єднання».
24 червня 2005	Львів, Личаківський цвинтар	Президенти Віктор Ющенко і Александр Кваснєвський	Відкриття відновленого Меморіалу львівських орлят і Меморіалу воїнів Української Галицької Армії. Жест взаємної пошани до пам’яті польських і українських полеглих у Львові.
13 травня 2006	Павлокома, Польща	Президенти Віктор Ющенко і Лех Качинський	Відкриття пам’ятника українцям, убитим у Павлокомі 1945 року. Спільна молитва і вшанування українських жертв на польській землі.
5 квітня 2007	Київ	Президент України Віктор Ющенко	Указ про заходи до 60-х роковин операції «Вісла». Державний жест вшанування пам’яті депортованих українців і підтримка об’єктивного висвітлення цієї трагічної сторінки.
27 квітня 2007	Варшава	Президенти Віктор Ющенко і Лех Качинський	Спільна заява з нагоди 60-ї річниці акції «Вісла». Засудження примусового переселення українців, вшанування жертв і заклик до історичної правди та примирення.
Липень 2013	Україна / Польща	Державні інституції України і Польщі; президенти та парламенти обох країн	Відзначення 70-х роковин Волинської трагедії. Хоча політичний контекст був складним, самі роковини стали нагодою для нового етапу розмови про пам’ять, відповідальність і потребу примирення.
24 серпня 2016	Київ	Президенти Петро Порошенко і Анджей Дуда	Спільна декларація в 25-ту річницю Незалежності України. Підтвердження стратегічного партнерства і посилання на попередні акти українсько-польського примирення.
8 вересня 2016	Київ, Верховна Рада України	Верховна Рада України	Заява у відповідь на рішення польського парламенту щодо Волині. Документ перелічив попередні спільні акти примирення і наголосив на потребі рівної пошани до всіх невинно вбитих українців і поляків.
11 січня 2023	Львів, Личаківський цвинтар	Президенти Володимир Зеленський і Анджей Дуда	Спільне вшанування львівських орлят, українських воїнів і захисників України, полеглих у війні з Росією. Жест єдності в умовах повномасштабної російської агресії.
9 липня 2023	Луцьк, кафедральний костел свв. Петра і Павла	Президенти Володимир Зеленський і Анджей Дуда; церковні провідники України і Польщі	Спільна молитва і вшанування невинних жертв Волинської трагедії до 80-х роковин. Формула: «Пам’ять нас єднає».
2024–2025	Україна / Польща, міжурядовий і меморіальний рівень	Уряди України і Польщі, інститути національної пам’яті, пошукові групи	Розблокування питання пошукових і ексгумаційних робіт щодо польських поховань на території України. Перехід від декларацій до конкретної меморіальної дії.
6 вересня 2025	Пужники, Тернопільщина	Українська і польська сторони; представники влади, родини жертв, церковні та громадські учасники	Перепоховання останків 42 осіб, ексгумованих у Пужниках. Практичний акт примирення: знайти, вшанувати і гідно поховати жертв.
2026	Гута Пеняцька, Голоско, Острівки, Воля Островецька та інші місця пам’яті	Українська і польська сторони; Інститут національної пам’яті Польщі, українські інституції та пошукові групи	Продовження пошукових та ексгумаційних робіт. Новий етап практичного примирення, в якому пам’ять переходить від декларацій до конкретної праці біля могил.

Інтернет-посилання

до актів українсько-польського примирення

I. Церковні та міжцерковні акти

1. 27 червня 2001 — прохання прощення Блаженнішого Любомира Гузара у Львові https://docs.ugcc.ua/1416/

2. 5 травня 2003 — Послання ієрархії УГКЦ до українського і польського народів https://docs.ugcc.ua/1153/

3. 7 липня 2003 — Лист Папи Івана Павла ІІ щодо поєднання українського і польського народів https://docs.ugcc.ua/1244/

4. 19 і 26 червня 2005 — Послання католицьких єпископів України та Польщі «Примирення між народами можливе» https://docs.ugcc.ua/1166/

5. 17 травня 2013 — Постанови Синоду Єпископів УГКЦ щодо молитви за жертв Волинської трагедії https://docs.ugcc.ua/1200/

6. 28 червня 2013 — Спільна декларація церковних провідників з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії https://poland.mfa.gov.ua/news/13348-pidpisano-spilynu-deklaraciju-katolicykoji-cerkvi-v-polyshhi-ta-ukrajinsykoji-greko-katolicykoji-cerkvi-z-nagodi-70-richchya-volinsykoji-tragediji

7. 4 липня 2016 — Звернення Блаженнішого Святослава та єпископів УГКЦ у Польщі з проханням про молитву https://docs.ugcc.ua/1416/

8. 27 серпня 2019 — Позиція «У любові та правді» https://docs.ugcc.ua/1206/

9. 30 серпня 2019 — Промова Блаженнішого Святослава «Прощення і примирення — християнська альтернатива для конфліктуючих народів» https://docs.ugcc.ua/1207/

10. 7 липня 2023 — Заява Блаженнішого Святослава і архиєпископа Станіслава Ґондецького до 80-х роковин Волинської трагедії https://docs.ugcc.ua/1660/

11. 9 липня 2023 — Звернення греко- і римо-католицьких єпископів України з нагоди 80-ї річниці Волинської трагедії https://docs.ugcc.ua/1661/

12. 8 жовтня 2024 — Заява Наради Християнських Церков України щодо пошукових та ексгумаційних робіт https://docs.ugcc.ua/1777/

II. Громадсько-інтелектуальні ініціативи

13. 8 / 9 липня 2013 — Спільна заява Леоніда Кучми та Александра Кваснєвського з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії https://www.golos.com.ua/article/46441

14. 2 червня 2016 — Відкрите звернення українських діячів до польського суспільстваhttps://1-12.org.ua/2016/06/02/3823

15. 4–5 липня 2016 — Польська відповідь українцям: «Просимо пробачення і прощаємо»https://naszwybir.pl/prosymo-probachennia/

III. Державні, президентські, парламентські

та меморіально-практичні акти

16. 18 травня 1992 — Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво https://zakon.rada.gov.ua/go/616_172

17. 17 вересня 1992 — Постанова Верховної Ради про ратифікацію договору 1992 року https://zakon.rada.gov.ua/go/2611-12

18. 21 травня 1997 — Спільна заява Президентів України і Республіки Польща «До порозуміння і єднання» https://zakon.rada.gov.ua/go/616_005

19. 10 липня 2003 — Українсько-польська парламентська заява у зв’язку з 60-ю річницею Волинської трагедії https://zakon.rada.gov.ua/go/1085-15

20. 11 липня 2003 — Спільна заява президентів «Про примирення — в 60-ту річницю трагічних подій на Волині» / Павлівка-Порицьк https://www.prezydent.pl/kancelaria/archiwum/archiwum-aleksandra-kwasniewskiego/aktualnosci/rok-2003/uroczystosci-upamietniajace-60-rocznice-tragedii-wolynskiej%2C30397%2Carchive 

21. 24 червня 2005 — Відкриття Меморіалу львівських орлят і Меморіалу воїнів УГА на Личаківському цвинтарі https://www.president.pl/archives/aleksander-kwasniewski/president-of-the-republic-of-poland-takes-part-in-a-ceremonial-opening-and-consecration-of-the-lvov-eaglets-cemetery%2C37824

22. 13 травня 2006 — Павлокома: відкриття пам’ятника українцям, убитим 1945 року https://www.prezydent.pl/archiwalne-aktualnosci/aktualnosci-rok-2006/polsko-ukrainski-gest-pojednania%2C28044%2Carchive

23. 5 квітня 2007 — Указ Президента України про заходи до 60-х роковин операції «Вісла» https://zakon.rada.gov.ua/go/274/2007

24. 27 квітня 2007 — Спільна заява президентів України і Польщі з нагоди 60-ї річниці акції «Вісла» https://www.prezydent.pl/kancelaria/archiwum/archiwum-lecha-kaczynskiego/aktualnosci/rok-2007/wizyta-prezydenta-ukrainy-w-polsce%2C27367%2Carchive

25. Липень 2013 — державні відзначення 70-х роковин Волинської трагедії https://zakon.rada.gov.ua/go/1507-19

26. 24 серпня 2016 — Спільна декларація Президента України та Президента Республіки Польща у 25-ту річницю Незалежності України https://uk.wikisource.org/wiki/Спільна_декларація_Президента_України_та_Президента_Республіки_Польща

27. 8 вересня 2016 — Заява Верховної Ради України у відповідь на рішення Сенату і Сейму Польщі щодо Волинської трагедії https://zakon.rada.gov.ua/go/1507-19

28. 11 січня 2023 — Спільне вшанування Зеленського і Дуди на Личаківському цвинтарі у Львові https://www.president.gov.ua/news/volodimir-zelenskij-andzhej-duda-ta-gitanas-nausyeda-u-lvovi-80325

29. 9 липня 2023 — Спільна молитва Зеленського і Дуди у Луцьку за жертв Волинської трагедії https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3733437-razom-mi-silnisi-zelenskij-i-duda-vsanuvali-pamat-zertv-volinskoi-tragedii.html

30. 1 жовтня 2024 — Заява УІНП про пошукові роботи щодо жертв Волинської трагедії https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/ukrayinskyy-instytut-nacionalnoyi-pamyati-planuye-provedennya-poshukovyh-robit-zhertv-volynskoyi-tragediyi-u-vidpovid-na-zvernennya-polskyh-gromadyan

31. 11 січня 2025 — Україна і Польща обмінялися списками місць пошуку та ексгумації https://www.radiosvoboda.org/a/news-polshcha-volynska-trahediya-ekshumatsiya-minkult/33272223.html

32. 6 вересня 2025 — Перепоховання останків 42 осіб у Пужниках на Тернопільщині https://suspilne.media/ternopil/1108900-na-ternopilsini-u-puznikah-perepohovali-ostanki-42-ludej-aki-buli-eksgumovani/

33. 18 лютого 2026 — дозвіл України на пошукові роботи в районі Гути Пеняцькоїhttps://www.ukrinform.ua/rubric-society/4093177-u-polsi-podakuvali-ukraini-za-zgodu-na-provedenna-posukovih-robit-u-guti-penackij.html

34. Березень 2026 — пошуково-ексгумаційні роботи в Углах на Рівненщині https://naszwybir.pl/ugly-2/

35. Червень 2026 — спільні пошукові роботи в Гуті Пеняцькій https://naszwybir.pl/guta-penyatska-2/

36. 2026 — плани пошуково-ексгумаційних робіт: Пужники, Голоско, Острівки, Угли, Гута Пеняцька; у Польщі — Юречкова, Сагринь, Ласків https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukraina-polshcha-poshukovo-ekshumatsiyni-roboty/33624925.html

37. 2026 — повідомлення PAP про ексгумації в Острівках, Волі Островецькій і Голоску https://www.pap.pl/ua/ukrainian/news/predstavnik-ipn-eksgumacii-v-ostruvkakh-i-voli-ostroveckiy-vidbudutsya-shche-cogo

Єрм. Юстин Бойко, студит

Львів, 24 червня 2026 року Божого