Наприкінці минулого року у львівських інтернетових виданнях ЗМІ хвилею пронеслася новина про реорганізацію Поліклініки № 3 у Львові на вул. Озаркевича, 2. Згідно планів Львівської Міської Ради приміщення цієї медичної інституції повинні перейти в управління Першого медичного об’єднання, натомість весь персонал Поліклініки № 3 переходить до іншого приміщення по вул. Рапопорта, 6.
Очевидно, що такі зміни ще довго тягнулися б, якби не той факт, що поблизу згаданої поліклініки розпочалося масштабне будівництво великого готельного комплексу, власник якого є відомою людиною, наближеною до найвищого міського уряду. А коли вже будується такий великий комплекс, то перехопити по дорозі приміщення поліклініки тільки в самий раз.
Можливо все б так і сталося, якби не той факт, що самі працівники Поліклініки № 3 слушно здійняли галас, оскільки швидкість, з якою звільняли приміщення вражала. Декотрі депутати ЛМР подейкують, що коридорами Ратуші вже кружляла думка виставити приміщення на аукціон, з якого б згаданий вище забудовник легко викупив би його. Але задумане не вдалося, а радше львівські урядники побоялися піти на такий крок.
А вся справа у тому, що 16 грудня 2024 року Митрополит Львівський УГКЦ надіслав листа на ім’я Львівського міського Голови з проханням, щоби місто повернуло це приміщення Церкві, яка бажає використати його у цілях гоєння ран війни. Зрештою, свого час тут лікувалися Січові Стрільці, проживав Іван Франко, а монахи Студити їх доглядали.
Оскільки мало людей знає історію цього будинку, тому я вирішив пригадати її, публікуючи архівні документи.
Приміщення Поліклініки № 3 до 1946 року належало монахам Студитам. Його їм збудував митрополит Андрей Шептицький своїми коштами. На усю будівлю він витратив 250 тисяч золотих, що рівняється сьогодні 1 мільйонові американських доларів. У цьому приміщенні містився Монастир св. свщмч. Йосафата монахів Студійського Уставу, званий Студіоном, який повинен був стати науковим центром Студитів. У ньому містилася величезна бібліотека з дуже раритетними виданнями. Тут також знаходилася каплиця (щоправда в радянські часи замальована), розписана славним іконописцем Михайлом Бойчуком. В цьому приміщенні монахи Студити переховували головного рабина Львова Давида Кагане. Тут відбулися багато подій, які мали великий вплив на історію цілої УГКЦ.
Але, щоби не навантажувати читача великою кількістю інформації, я вирішив поступово публікувати архівні матеріали, які дадуть можливість зрозуміти історичне значення цього приміщення для міста і Церкви.
Розпочати серію публікацій хочу зі згадки про будинок на теперішній вулиці Озаркевича, 2 (колись вулиця Петра Скарги, 2) з відомої на той час газети "Діло" за 1938 рік.
«Львівський Студіон ОО.Студитів
Чин ОО.Студитів після 40-літньої розбудови закінчує саме тепер свою організацію на верхах. У Львові при вул. Петра Скарги звертає на себе увагу нова велика будівля, що притикає до новозбудованого шпиталю «Народної Лічниці».
Це велика модерно уладжена бібліотека, архів та наукові робітні Студіону чина ОО.Студитів. Бібліотека, завдяки великим матеріальним вкладам Митрополита Андрея, начислює понад 25.000 томів між іншими рідких і дуже цінних «візантиніка», який не має ні одна бібліотека в Європі, за винятком може Ватикану.
В цьому самому будинку приладжене також приміщення для курсантів богословії та тих кандидатів – своїх і чужих – на спеціалістів, що схочуть віддатися окремим студіям східньої Церкви. Цей будинок получений коридором на першому поверсі з будинком-оселею ОО.Студитів (давніша дяківська школа), в якій находиться каплиця з прегарним іконостасом візантійського стилю, що його придбав як інші сакралія Митрополит Андрей у Москві за допомогою бувшого греко-католицького екзарха о. Фйодорова.
Саму каплицю розмалював проф. Художнього Інституту в Києві, творець нововизантійської школи артист-маляр Михайло Бойчук. В цих будинках крім Студіону буде відкрита також іконописна школа.
Нема двох думок, що ця нова наукова інституція ОО.Студитів причиниться до поглиблення унійних студій не тільки серед наших, але й чужих учених. Вартість цієї інституції сягає до чверть міліонна золотих, не враховуючи сюди вартости бібліотеки й архіву».
Діло, неділя, 14 серпня 1938, Ч. 178, С. 6.
Comments