top of page

Про істерію навколо спорудження пам'ятника митрополиту Андрею у Львові



У листопаді минулого року в УГКЦ розпочався Рік Митрополита Андрея Шептицького. В історію Українського Народу він вписався не тільки як Глава Церкви у нелегкі часи, а також – як його провідник і великий меценат. Заслуги Шептицького перед нашим Народом такі великі, що їх усіх годі охопити одним поглядом. Його місію супроти Українського Народу досить часто прирівнюють до тієї, яку довелося сповнювати старозавітному патріархові Мойсею. Через це Митрополита досить часто називають Українським Мойсеєм.


І саме тепер, у дуже непрості часи, які переживає наш Народ, постать Митрополита Андрея є не те що важливою, але дуже потрібною, оскільки він показує нам, як належить ці часи переживати, щоб зберегти свою гідність та ідентичність. Упродовж Року Митрополита Андрея в УГКЦ планують провести дуже багато заходів, щоб пізнати глибину його спадщини. Згодьмося, що у часи, коли люди почуваються розгубленими і невпевненими, дуже важливими є великі моральні авторитети, які додають надії та відваги у побудові майбутнього нашого Народу. Роль цих авторитетів виконують не тільки наші сучасники, яких ми можемо побачити і почути, але великі історичні постаті, на яких фактично базується і наше змагання за вільну і незалежну Україну. Серед таких постатей Митрополит Андрей займає чільне місце. А тому досить слушним на цьому тлі було рішення Львівської міської Ради, яке ухвалили 26 лютого ц.р., спорудити йому пам’ятник у Львові, біля собору св. Юра.


Ідея спорудити пам’ятник Митрополиту Андрею, як зазначив Глава УГКЦ Блажeнніший Святослав, сягає ще передвоєнних часів. Вона була відновлена на світанку незалежної України, але, на жаль, до цього часу не є реалізованою. І коли, здається, вже усі відповідні рішення прийняті і погоджені, тут, як переважно це буває, спливають нові перешкоди. Є річчю самозрозумілою, що коли йдеться про грандіозні проекти, до яких належить спорудження пам’ятників, не усі учасники процесу залишаться задоволеними, оскільки кожен митець чи мешканець міста матиме щодо цього власну думку. У цьому не бачу нічого поганого. Єдине важливо – вміти знайти спільне рішення, яке свідчитиме, що ми не є збором поодиноких індивідуумів, але спільнотою, Народом!


Я б ніколи не сів до писання цих рядків, якби не одна обставина. Вчора моя знайома через соціальні мережі запросила мене взяти участь у дискусії у одній інтернет-групі щодо спорудження пам’ятника Митрополитові Андрею у Львові. Коли я зайшов на сторінку групи, першим, що мене вразило, була закладка, на якій було зображене дерево, а на ньому табличка з написом: «Шептицького уже нема, і мене завтра не буде.. врятуй мене». Цей напис здався мені не те що нерозумним, але образливим щодо віруючих людей міста Львова, або тих, для яких Митрополит Андрей є великим авторитетом. Адже що має дерево до Митрополита? Зрештою, у згаданій групі рясніло різними демотиваторами: «Чотири Бандери чи один Шептицький?», або: «Та що тепер той сморід, коли монумент стоїть?» Коли я спробував взяти участь у дискусії, одна з модераторок мені просто відповіла, що ця дискусія призначена тільки для однодумців. З цього я зрозумів, що там я зайвий, а тому вирішив написати окремий допис на цю тему.


Проаналізувавши дописи творців групи «Збережи сквер біля церкви св. Юра» (яку кілька годин пізніше перейменували на: «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра»), можна зауважити, що її члени в основному оперують двома аргументами «проти». Перше, що вони закидають, – це надто завищений кошторис пам’ятника (30 млн. гривень), які, як підкреслюють ті ж модератори групи, можна було витратити на закупівлю 16 тисяч бронежилетів для солдат. Щодо кошторису я не почуваюся компетентним щось говорити, бо справді не знаю, скільки такі речі коштують. Знаю одне, що спорудження пам’ятників є досить коштовною справою, але ж пам’ятник споруджують на віки. І коли великі борці за прозорість бюджету хочуть внести свою лепту у побудову пам’ятника Митрополиту Андрею, то нехай краще створять громадську раду, яка контролюватиме бюджетні витрати.


Зрештою, у цьому полягає контроль громади над владою, яку вона вибрала.


А от щодо наступної пропозиції авторів групи призначити ці кошти на військові потреби, її вважаю маніпуляцією на темі війни. Все це мені нагадує питання, яке поставив Юда Іскаріот Ісусові після того, як Марія Магдалина дорогоцінним миром обтерла йому ноги: «Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним?» Євангелист Іван при цьому зауважує: «Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали» (Іван, 12,4). Я сам особисто беру активну участь у допомозі нашому Військові і переконаний, що без народної підтримки воно б не встояло. І для мене цікавим є те, що волонтерські організації роблять і далі свою справу, не піднімаючи голосу, бо знають, що і те потрібно робити, і цього не залишати.


Ми кожного дня відчуваємо і чуємо, що в Україні ведеться гібридна війна, яка полягає у застосуванні не тільки сили зброї, але сили інформації. Навіть новий термін з’явився – інформаційна війна. У ній ми, на жаль, дуже програємо. Пам’ятники у цій війні відіграють також вагому роль. Пригадаймо хоча б той факт, що нога окупанта ступила лише там, де стоять пам’ятники ідолу Леніну. Пам’ятник – це не тільки шматок заліза чи каменю, це великий носій інформації і педагог для поколінь. У цьому світлі пам’ятник Митрополитові Андрею слід розглядати як вагомий ідеологічний і виховний чинник у так нелегкі часи для нашого Народу.


Друге, на що звертають увагу творці групи, про яку веду мову, що спорудження пам’ятника Митрополиту, а з ним і реконструкція території спричинить вирубку цінних дерев у сквері навпроти собору св. Юра. Я спеціально переглянув кілька разів проект, прочитав коментарі щодо цього міського голови Андрія Садового і побачив, що вся ця істерія відносно цінних дерев, м’яко кажучи, є великою маніпуляцією. Щоб не говорити власними словами, цитую пояснення міської Ради від 12 грудня 2014 року, дата, коли виконком Львівської міської ради погодив проект спорудження пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому та реконструкції площі Святого Юра: «Під час реалізації проекту дерева у сквері збережуть. Натомість, планується посадити іще 54 дерева. Це будуть дорослі дерева висотою 5-10 метрів. Таким чином проектом передбачається повернення до історичного стану, коли сквер формував святоюрський комплекс. Наразі фахівці з Лісотехнічного університету розробляють план лікування дерев у сквері, серед котрих є унікальний в'яз, 150-ти літній дуб та багато кленів. Натомість кущові насадження, самосій, та велику кількість пеньків планують викорчувати. Також будуть зрізані 34 дерева, котрі, згідно з рішенням комісії, є сухостоєм та загрожують падінням».

Ці слова є дуже чіткими і зрозумілими. Ніхто не збирається знищувати дерев у сквері навпроти собору св. Юра. Йдеться про відповідну селекцію, якої притримується усе лісове господарство України і не тільки. Проте, борці за дерева у сквері, про який мова, вирішили пересунути акценти, кажучи, що згідно планами міської Ради повинні бути зрубані усі дерева. А погодіться, маленька брехня є знаком великої афери.


Наводячи аргументи проти, члени групи «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра» стверджують, що вони абсолютно не проти пам’ятника Митрополиту Андрею, навпаки вони «за». Однак, у цих їхніх твердженнях вбачаю великий фальш. Бо домагаючись зриву уже затвердженого проекту спорудження пам’ятника, вони тим самим ще раз переносять цю подію на невизначений термін, а отже – знову невідомо, коли він постане. Таким чином у Рік Митрополита Андрея Львів так і не дочекається події відкриття йому пам’ятного знаку.


Аналізуючи весь цей рух «проти», виникає логічне запитання: кому все це вигідно? Очевидно, навіть не сумніваюся у тому, що головні його замовники в першу чергу сидять у самій міській Раді. Для цього не потрібно багато. Вистачає поглянути, ким є засновниця групи «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра». Найпростіший пошук через інтернет показує, що вона має відношення до управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Можна тільки здогадуватися, що деякі депутати не поділили чогось і тепер воюють з пам’ятником через своїх посередників. Очевидно, роблять це майже як Грінпіс, з благими намірами – зберегти дерева! Аж хочеться сльозу пустити, читаючи їхні жалібні дорікання. Не хочу цим перекреслити тих, які справді щиро і відверто висловлюють свою іншу думку. Проте, дуже побоююся, щоб вони не були тільки акторами у чужому спектаклі.


Іншою стороною, яка зацікавлена у зриві процесу встановлення пам’ятника Митрополита Андрея у Львов, є, без сумніву, московська пропаганда. Совєти до тепер не можуть пробачити Митрополитові багато чого. А тому я не сумніваюся, що цей рух «проти» пам’ятника є тільки на руку ворогові, а, можливо, ним і диригований.


І насамкінець. Напис, який довший час висів у закладці згадуваної вище групи: «Шептицького уже нема і мене завтра не буде.. врятуй мене», не є простим непродуманим кроком. Переконаний, що він образив почуття не одного віруючого греко-католика у Львові. Отже, здається хтось, ідучи слідами закликів путінського режиму щодо провокування навесні конфліктів у різних містах України, намагається спровокувати у Львові конфлікт на релігійному ґрунті. Зрештою, нехай цим займуться відповідні спецслужби, а я тільки висловлю свої здогади і припущення. Думаю, багато хто погодиться з тим, що можна дискутувати над проектами пам’ятника Митрополитові Андрею, зрештою, це нормальна справа. Але образа почуття віруючих в процесі обговорення пахне чимось недобрим.


Хтось запитає, до якого висновку проваджу? Будь-який пам’ятник є виразом знання і пошани до історії. Народ, який пам’ятає і шанує свою історію, має велике майбутнє. Тепер, коли у горнилі боротьби формується наша ідентичність як Українців, пам'ять про історію і великий історичних постатей мале колосальне значення, бо вони надають сенсу нашій боротьбі за краще майбутнє. Виглядає, що комусь усе це дуже не подобається. Хто пам’ятає намагання президента Віктора Ющенка спорудити пам’ятник Голодомору у Києві, згадає, що йому багато хто закидав надмірні витрати, тощо. Але до нині цей монумент є місцем, яке відвідують усі дипломатичні делегації, місцем, де формується ідентичність молодого покоління. Тому рекомендую свідомим Львів’янам об’єднатися і довершити велике діло спорудження пам’ятника Митрополитові Андрею у Львові замість того, щоб брати участь у різних акціях «проти», які невідомо ким сплановані.


Слава Україні! Героям слава!


Львів, 4 березня 2015 року Божого

Commentaires


bottom of page