Протягом останніх тижнів готую наукове дослідження про одну маловідому сторінку в історії УГКЦ. Мова йде місію УГКЦ в Китаї, яку у 30-х роках минулого століття спробував створити митрополит Андрей Шептицький. Осердям цієї місії повинно було стати місто Харбін, що знаходиться у північно-східному Китаї та на сьогоднішній день є великим промисловим центром. На той час у ньому проживало близько 17 тисяч українців.
Очевидно, причиною мого зацікавлення цієї проблематикою стало в першу чергу моє зацікавлення постаттю Митрополита. Але, вторинною причиною стало актуальне зацікавлення серед Українців Китаєм, яке спричинене теперішньою війною.
Перед тим, як представити зацікавленій авдиторії опрацьоване дослідження, яке супроводжуватиметься публікацією маловідомих архівних матеріалів, вирішив поділитися одним дуже цікавим архівним документом. Є ним лист проводу і членів Товариства "Просвіта" у Харбін (у листі вживається назва Харбіні) до митрополита Андрея Шептицького з проханням утворити в цій місцевості Українську греко-католицьку місію.
Лист є цікавий тим, що ньому висвітлюється актуальне на той час становище українців в Харбін, аналізуються їхні проблеми та очікування. Серед головних проблем, про які згадується у листі є руйнівна роль РПЦ серед українців. Ця тема є актуальною і в наш час на тлі відкритої підтримки зі сторони РПЦ війни Росії проти України та спробами заборонити діяльність згаданої структури серед Українського народу. Така ініціатива викликала чималі дискусії, в першу чергу в церковному середовищі.
Різного роду експерти наводять свої аргументи "за" і "проти" такої ініціативи. У більшості вони базуються на аргументах богословського та юридичного характеру. Публікацією сьогоднішнього архівного документу бажаю подати шановним дискутантам аргумент історичного характеру. Надіюся, що він додасть актуальній дискусії навколо заборони РПЦ в Україні більшої солідності та науково-історичного підгрунтя.
На даний час залишаю документ без коментарів, оскільки вони з'являться у анонсованому дослідженні, яке у найближчому часі буде опубліковане на моїй приватній інтернет-сторінці.
Лист Товариства "Просвіта" з міста Харбін (Китай)
до митрополита Андрея Шептицького
УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА» м. Харбін-Хіни / КИТАЙСЬКОЮ / UKRAINIAN ASSOCIATION «PROSVITA» Harbin-China
Поштова адреса:
Adress: «Prosvita» P.O. Box 25. Harbin-China
№ 214
дня 1 листопада 1930 р.
Ексцеленції
Отцю Митрополитові
А[ндрею] Шептицькому
у Львові
ВИСОКОДОСТОЙНИЙ ТА ДОРОГИЙ НАМ УСІМ ОТЧЕ !
Велике розсіяння по цілому світові, синів й доньок нашої Батьківщини, кинуло величезні маси українського народу, на безмежні простори Сибірі та Далекого Сходу, названого народом «Зеленим Клином».
Згідно новіших даних, українського народу в Азії /Туркестан, Сибір, Зелений Клин, Півн[ічна]. Манджурія/ нараховують до трьох міліонів. Найчисельніше та компактною масою живуть українці на Зеленому Клині, а Амурській, Приморській области, становлячи до 85 % усього населення, то є біля одного міліонна душ. В Північній Манджурії /Хіни/ згідно наших даних, національного реєстру переведеного Українською Манджурською Окружною Радою в 1920 р. нараховано 21.000 українських родин, себто 50.000 душ, в цьому числі в одному Харбіні було 17.000 українців.
В національному й культурному відношенню, усі ці маси в абсолютній більшости до 1917 р. стояли на низькому урівні, російщені могутнім російськім державним апаратом. Рік 1917 приніс цім масам тимчасове визволення, що вилилось у формі кількох соток організованих громад, товариств, спілок, кооперативів й т.п. до часу, коли чужа, ворожа комуністична влада, не установила справжнє пекло на ціх вільних і багатих землях.
Положення що треває там, поза манджурською границею, немає жадного порівняння в історії людства: жах терору, нечуваний голод, знущання над релігією, над національністю, над індивідуальністю кожної людини, перейшли усякі можливі границі. Тільки одна сила Божа може вирятувати наших братів від цих мук і страждань.
В иншому положенні живуть українці в Манджурії, Хінах. Тут не дивлячись на важкі умови правного та економічного життя, все ж таки маса українська живе в людяних умовах. Чимало доробилось достатків, але чимало перебивається з дня на день. В національно-культурному відношенню не відставли від своїх братів на Д[алекому]/Сході, уявляючи собою велику етнографічну масу, несвідому, некультурну та в добавок здеморалізовану.
Коли б місцева українська маса мала в собі високі прикмети культурних народів, то могла б відограти чималу ролю в судьбі свойого народу на Д/Сході. Але власне позбавлена тих прикмет, не дивлячись на велику скількість, не уявляє собою ніякої сили, з котрою ніхто поважно не рахується.
В релігійному відношенню уся ця маса на Д/Сході й тут, належить до московської православної церкви. В 1917 р. на Д/Сході почались слабі спроби творення українських парохій, що в контакті з такими пародіями Вел[икої]. України, повинні були провезти українізацію церковного життя та відсепаруватись від московської церкви. Але прихід комуністів застановив цю працю.
В 1922 р. за почином кількох свідомих емігрантів, повстало в м. Харбіні «Українське Св. Покровське Брацтво», що поклало собі метою відродження старих українських церковних традицій та приступило до відчинення церкви в честь Пресв[ятої]. Покрови. З огляду на брак зв’язків з В[еликою].Україною, утворена таким чином українська Св. Покровська церква увійшла в тісний зв'язок з канонічною старою православною церквою та найшлась під юрисдикцією місцевого тихонівського митрополита Мефодія (в миру Маврикій Львович Герасімов, 6 березня 1856 – 28 березня 1931, архиєрей РПЦ, митрополит Харбінський - ред). Бажаючи надати національний характер одинокій своїй церкві, українська парохія після заходів отримала благословення від митрополита Мефодія на відправу Богослужень на українській мові, чого й дотримується й по сьогоднішній день.
Позбавлена свойого мешкання в бувшому Українському Клюбі, парохія біжучого року приступила до побудови свойого величавого храму в центрі міста та закінчує будову. Парохія об’єднує близько 500 душ, що своїм коштом утримують церкву, причет, хор і т.д.
В половині 1926 р. гурток свідомих, інтелігентних людей, що не бажав миритись із занепадом українського національного громадського життя, організувався в «Січі» - «Просвіті» на зовсім инчих підвалинах, ніж чисельні товариства революційної доби та зазначаючи ясно й одверто, що своє життя і працю будують на основах християнської моралі, провели до сьогоднішнього дня чимало корисної праці для української справи.
Але в процесі праці «Просвіта» дбайлива за майбутнє місцевого українства, прийшла до остаточного висновку, що причина великої національної катастрофи над берегом Дніпра як і тут була і є страшний занепад і брак духовних та моральних цінностей, без котрих відродження нації, суспільства й кожної одиниці неможливе.
Московська православна церква відограла дуже сумну ролю в житті та розвиткові українського народу й знищивши його духовно, сама розпалась на безконечні «церкви», секти, що взяїмно себе поборюють.
Духовне безсилля цієї церкви та руйнуючі її впливи на поневолені народи бувшої московської імперії, виявились найсильніше в часах революції, в торжестві комунізму, цієї найбільш осоружної форми людського поневолення і знущання. Та все, що твориться вже 13 років на Великій Україні, на Д/Сході, а також тут, може завдячувати український нарід московській православній церкві, що не вміла виховати народи в дусі справжньої християнської правди-моралі, але навпаки довела їх до руїни.
Місцева московська православна церква, котрій підлягає канонічна українська парохія, переживає великий занепад. Боротьба серед духовенства, сварки, непорозуміння, брак основних християнських поглядів на саме церковне життя, на свою пастирську діяльність і т.д. деморалізуючі цю церкву вчинки, позбавили її авторитету серед віруючих, що шукають виходу в ріжнородних сектах, що уміло використовують положення та втягують до себе чимало і українців.
З цього погляду місцева українська церква не задовольняла й не задовольняє релігійних і національних потреб справжнього українства. Свідоме українство безсильне, із страхом дивиться вперед, за свою майбутність, дітвору-молодь, що виростає та виховується в нерелігійному, анаціональному напрямкові та здана на моральну загибель, якщо не прийде порятунку.
Обмірковуючи детально наше положення, сучасне й майбутнє, філія «Просвіти», як покликана до цієї справи подбати про своїх наступників дітвору-молодь, в повній свідомости та беручи на себе усю відвічальність за свої рішення, на засіданню Ради /прот[окол]. ч. 27, п. 177/ одноголосно постановила:
1) Опіраючись на історичні традиції релігійного єднання України з Римом, на факт такого ж існування української греко-католицької церкви, до котрої віками належить кілька міліонів українців,
2) Що православна церква переживає надзвичайно важкі часи розпаду й розбрату, з наслідком поділу на ріжні «церкви» та секти,
3) Що українська автокефальна православна церква зліквідувалась та знищена комуністами,
4) Що здеморалізована місцева православна церква виключно московська й що наслідком підлеглости її української церкви, остання не виконує свойого релігійного та національного призначення,
5) Рада філії «Просвіта» у Харбіні має честь звернутись до Ексцеленції з уклінним проханням:
Розглянути ласкаво наш доклад та благословити ідею утворення в Харбіні української греко-католицької місії.
Коли ідея утворення україн[ської]. гр[еко]. кат[олицької]. місії в Харбіні може бути зреалізована після доступних Ексцелєнції заходів, перед відповідними церковними чинниками, то прохаємо прислати нам греко-католицького панотця, українського патріоту, доброго організатора, по можности із східним укладом життя для кращої його майбутньої діяльности.
В Харбіні як Ексцелєнції відомо, є греко-католицька місія на чолі з отцем архімандритом Ф[абіаном]. Абрантовичем (білорус, 14 вересня 1884 – 2 січня 1946, католицький священик, монах Ордену Отців Маріанів, Екзарх Апостольського екзархату в Харбіні – ред.), великим нашим прихильником, котрий обіцяв конкретно допомогти в нашій справі.
З приїздом панотця ми як «Просвіта» стали б до його послуг та й із свойого боку причинили б ся до успішного започаткування та переведення праці.
У утворенням української греко-катол[ицької]. місії в заряді о. архімандрита Ф[абіана]. Абрантовича виникне потреба відчинення української школи-конвенту для хлопців, від котрих і треба починати місійну працю, бо рахувати й опиратись на старше покоління мусимо щиро признати, було б зайвою витратою часу та в абсолютній більшости безцільним. Для української католицької акції широке поле діяльности виключно серед дітвори й молоді.
Мріємо про те, що наколи Бог благословить повстання тут, української греко-католицької місії, української школи, то прилучити до неї й нашу «Просвіту» та инчі національно-культурні установи що можуть повстати та об’єднатись біля церкви.
Не хочемо закривати факту, що праця для панотця буде незвичайно важкою. Сплетення азійсько-європейських впливів, специфічні умови життя цього краю, кліматичні, етнографічні, політично-національні і т.д., відмінний уклад життя й праці, відмінні психіка людей і т.д. вимагають від панотця кріпкого фізичного здоровля та твердости й непохитности в переведенню плянів.
Ідеаліст панотець, що хотів би бачити в наших обставинах справжні унормовані європейська умови життя та праці стрінеться тут на місці з суворою, непривітною дійсністю, що не одних розчарувала та погубила.
Але й серед тих наших невідрадних умов є люди добрі, чесні, віддані справі, що не тільки не полишать панотця, але навпаки будуть з ним ділити й радість і горе.
В очікуванню відповіді кожночасно можемо подати усякі вичерпуючі інформації в цій чи инчій справі та будемо плекати надію, що Ви Дорогий нам Отче, що стільки добра зробили там на Зах[ідній]. Україні, коли це у Ваших силах, прийдете й нам на допомогу та може цей перший скромний почин розростеться колись у велике діло на Славу Божу і Соборної України.
Прохаючи молитов й благословення
полишаємось з синівською відданістю.
Рада філії Т[оварист]ва «Просвіта» в м. Харбіні
/Кругла печатка і підписи/:
Голова Т[оварист]ва: І. Паславський
Заступ[ник]. Голови: інж[инер]. О. Рейтер
Члени Ради:
Ф. Богдан
Г. Тоцький
Ревізор Т[оварист]ва: П.Яхно
Секретар: В. Павлоський
Копія оригіналу листа
Comments