Нововіднайдена молитва митрополита Андрея Шептицького




Постать митрополита Андрея займає особливе місце не тільки в історії Церкви, але в історії України минулого століття. Вона є настільки багатогранною і глибокою, що до сих пір тривають дослідження його думки, ідеї, не кажучи вже про невідомі біографічні моменти. Людина, яку називаємо етнархом Українського народу, що пережила дві світові війни, має багато чого сказати сьогодні нам, які переживаємо гарячу фазу кривавої повномасштабної війни з російським агресором.


Кожна війна приносить смерть, великі терпіння, через які людина ставить собі питання про місце Бога у цей час. Війна не є винаходом Бога, але людини, яка від Бога відпала через гріх. Для того, щоби спасти людину, Бог також вступив у війну зі смертю, яку оголосила йому людина на Голгофі. Та Бог у Христі Ісусі, переміг смерть, зніс терпіння, завдані людиною, бо знав остаточну ціль – спасти людство і наново відкрити людині двері життя вічного.


Це коротке розважання роблю спеціально для того, що документ, про який піде мова, є писаною молитвою митрополита Андрея, головною темою якої є хрест і терпіння. Вона займає всього один рукописний аркуш (№ 114), який знаходиться у фонді № 358, опис 1, справа 31 та носить назву: «Нотатки Шептицького А.» Судячи по почерку і контексту, вона була скомпонована Митрополитом у 1910 або 1911 році.


Молитва є дуже глибока за змістом. Вона виявляє духовність митрополита Андрея, яка завжди обертається навколо хреста, який є сенсом християнського життя на землі і дорогою до вічного життя. У молитві він, стоячи перед Богом, сам просить Його про хрест і терпіння, щоби таким чином відпокутувати за власні гріхи та гріхи люду Божого та осягнути життя вічне.

Молитва, яку сьогодні представляю зацікавленій публіці, ніколи не була публікованою, ані не була знаною у богословському середовищі. Принаймні мені не вдалося знайти її слідів у літературі. Вона настільки є простою і зрозумілою, що не потребує зайвих коментарів чи аналізу. А для побожних вірних вона може стати взірцем щоденної власної молитви, особливо у даний час.


ТЕКСТ МОЛИТВИ

Отче наш! Отче, я син твій.


В імені всіх вірних, котрих ти мені в опіку віддав, припадаю днесь до твого престола, щоби Тебе за них і за себе просити о ті ласки, котрі найважнійші суть для нас - для справи Твоєї і нас. Для себе Господи Боже прошу о нічо іншого, лиш о Крест! О упокореня! Упокорення! Пригноби! Дай терпіти! Ти видиш серце моє, знаєш, що серце моє щиро Твого добра, добра справи Твоєй бажає!


Не хочу своєго щастя, не хочу свого здоровля, задоволення, не хочу винесення, не хочу для себе нічого. О одно прошу – о хрест, о смерть. Господи, так єсть, прошу о смерть. О о довголітну, як схочеш, а як схочеш, наглу смерть. Єсли для справи Твоєй добре, най вмру сейчас, єсли маю справі перешкаджати.


Як маю людей гіршити, най вмру! Не хочу ані одної хвилі на сім світі пожити, лиш для хвали Твоєй, для справи Твоєй, для добра людей відкуплених Твоєю святою кров`ю!


Я через мої гріхи заслужив на кару! На смерть! А кару хочу прийняти! Принимаю, не щоби не терпіти, не щоби отримати звільненя і дарованя, але щоби Тобі Христе задость учинити.


Господи, карай і помсти на мені зневаги, які я Тобі зробив. Шкоду яку я справі зділав! Помсти, відбери мні, хочу Тобі звернути - сплатити, хоть би і довголітньою смертю конаючим терпінями! Все принимаю, все беру на себе і упокаряюся клячучи на землю перед Тобою і перед людьми. Я нужденний грішник, я хробак земний, я недостойний, я повинен бути (на це заслужив) в пеклі, з дяволами і погубленими грішниками.


Принимаю сей спосіб молитви. Буду писати мої до Тебе Господи молитви так як робить німий, як хоче порозумітися з з людьми. Бо і я перед Тобою німий, не умію говорити, не умію до Тебе молитися і дай мені добре, часто, много молитися.


Господи Ісусе Христе, вчерашну свою молитву повтаряю! Хочу хрест носити, терпіти і покутувати за мої безчисленні гріхи. Признаюся до них і хочу яким будь способом задость учинити Твоєй справедливости. Хочу Тобі сплатити хоть би й терпіннями.


P.S.


Висловлюю вдячність моєму другові Преосвященному владиці Теодору Мартинюку за допомогу у відчитанні деяких важких фрагментів тексту.