Надія є якором людської душі

У надії є дві крайні небезпеки: перша – коли ми покладаємо всю надію на Бога, а про себе забуваємо. Друга – покладаємо надію на себе, а про Бога забуваємо. Обидві крайнощі у християнському житті є неприпустимими.  Таку думку висловив о. Юстин Бойко у своєму відео-блозі у соціальній мережі фейсбук.

Надія належить до головних християнських чеснот. Вона  є якором людської душі і дає людині безпеку. В нашому житті надія відіграє найважливішу роль. Позаяк є мотором людського життя. Людина живе надією завтрашнього дня. Саме тому будує плани. Ми лягаємо спати з надією, що завтра прокинеться і розпочнеться новий день. Саме ця чеснота  рухає усім видимим нашим життям. Проте наша надія є людською. Ми її часто стверджуємо словом. Коли люди дотримуються слова, то ми їх називаємо слівними. Коли ні, то називаємо їх брехунами. Людина може дати ту надію, яку має сама. Сьогодні може дати, а завтра її вже може не стати, бо наше життя є як вітер: сьогодні ми тут, а завтра там.  Людина не може дати іншому більшого слова, чим є Боже слово. Позаяк є обмеженою, крихкою і немічною. Для того, щоб зрозуміти правду про світ ми повинні зрозуміти, що є унікальними Божими сотворіннями. Маємо душу, тіло, можемо мислити, любити, планувати, мріяти. Водночас ми є немічні і крихкі. Це дається нам взнаки щоразу, коли ми стаємо перед певними небезпеками. В такий момент думки про надію є дуже актуальними. Вже 6-ий рік на Сході України гинуть люди. Під час майдану чимало наших людей не вірили в те, що ми переможемо, що ми під час війни, що ми  можемо зупинити ворога. Для того, щоб дух народу двигати мусить бути хтось з великим авторитетом, який буде надихати народ рухатися вперед і покласти свою надію на Бога. У надії є дві крайні небезпеки: перша – коли ми покладаємо всю надію на Бога, а про себе забуваємо. Друга – покладаємо всю надію на себе, а про Бога забуваємо. Обидві крайнощі у християнському житті є неприпустимими. Багато хто з вас дивився пряму трансляцію з Ватикану, під час якої Папа уділив благословення “місту і світові”. Нас зворушила цілком порожня площа св. Петра. Можливо вперше за багато століть вона була без людей. Я не знайшов історичних згадок про те, коли площа ще була такою порожньою. Страшно на це дивитися, бо картина апокаліптична. Напевно в цей момент багато хто перебував у страсі і запитував себе “що буде далі”? Ніхто не знає що буде далі. Вчора папа згадував про крихку віру і надію Христових учнів. 

Кожен з нас мусить у житті пройти оту дорогу віри і надії Христового учня. Очевидно кожен з нас у житті проходить подібне випробування, але сього ми таке випробування переходимо усім світом. Не маю жодного сумніву, що ми його перейдемо. Божа рука провадить людей. Бог не відступився від світу. Божий план щодо цього ми побачимо згодом.  На даний час те, що нам залишається, то це: йти, жити, планувати, працювати, надіятися і довіряти Богу у ці дні. Господи, ми волаємо до Тебе базуючись на вірі Петра, яка є одночасно сильною і крихкою. Маловірність є великою спокусою і реальністю. В обличчі пандемії чимало з нас переосмислили власне життя. Важливо для нас є оператися на тих, хто нас провадить дорогою віри, а це папа, єпископи, священники. 

Повірте, що сьогодні священникам боляче молитися у порожніх храмах, але ми розуміємо що таким є наш цьогорічний піст:один від одного. Ми сьогодні досвідчуємо яку вагу у нашому житті має наш ближній. щоб ми перестали звинувачувати ближніх в усіх наших бідах, щоб ми могли побачити в ближніх справжній Божий дар. 

Я переконаний, що мине пандемія і людям буде потрібно йти далі. Саме тому закликаю вас планувати завтрашній і після завтрашній день. Закликаю спілкуватися з Богом, один з одним. Доцінюйте ті речі, які маєте.