top of page

Маленька історія про велике значення мови


Сьогодні, в часі відвідин Делятинський Краєзнавчий музей, почув з уст її директора Андрія Мисюка надзвичайно зворушливу, цікаву і повчальну розповідь, яка вартує того, щоби нею поділитися з достойними читачами.


Не є секретом, що до Другої світової війни в Делятині проживало немало євреїв, яких на той час усі називало жидами без негативного значення цього слова, як сьогодні багатьом здається. Адже термін термін «жид» на окреслення євреїв має свій дуже давній, релігійний відгомін, оскільки нагадую про юдеїв, яких Господь в особливий спосіб провадив і далі провадить історією людства.


Повертаючи до суті розповіді, коли прийшла Друга світова війна, багато українців переховували жидів перед німцями. Серед таких була і одна молоденька жидівська дівчина Петка Рустіч. Її переховувала саме сім`я пана Андрія Мисюка. Згодом вона виїхала з Делятині і опинилася в Сербії. Але контакти з родиною Мисюків в Делятині вона підтримувала постійно.


У 2014 році в Белграді вийшов черговий номер журналу Єврейський перегляд (Jevrejski pregled), якому з`явилася стаття про неї під назвою «Залишився тільки молитовник».



Головною героїнею статті була якраз Петка Ристич, яка розповідає про свій порятунок українцями з Делятина. І там, вона згадує зокрема про те, що з делятинського періоду у неї залишився на спомин тільки молитовник.


У тому ж 2014 році пан Андрій Мисюк після участі у подіях на Майдані мав проблеми з серцем і вона запропонувала йому приїхати до Сербії, де її син є провідним хірургом і допоможе усім, чим зможе.


Після періоду успішного лікування, пан Андрій Мисюк попросив у неї на згадку, щоби вона йому щось подарувала. І вона подарувала йому якраз згаданий номер журналу. Він попросив її написати щось на ньому.


І тут (увага!) вона йому каже: «Андрійку, я вже забула українську мову. Боюся, що допущу помилки у тому, що напишу». Згідно слів пана Андрія, він був просто приголомшений тим, з якою повагою пані Петка Рустіч, жидівка, підходила до українців і української мови.


Але … Ще більше він був здивований, коли вона майже без помилок написала йому власноручно українською мовою такий текст:


«На щиру згадку Андрійку Мисюку і його покійного стрийка Василя Мисюка, котрий мене виратував від фашістів і навіть своє життя міг сгубити, він мене виратував від певної (неминучої – ред.) смерті.


Даю цей журнал на пам'ять племіннику Андрійку Мисюку, як вдячність і поважання його сім`ї від Петці Ристич. 9/V.2014 в Едівіке».



Ще раз пригадую: цей текст власноручно написала майже без помилки не українка, але жидівка, яка була вдячною до смерті українцям за свій порятунок від фашистів. А померла вона у віці 97 років.


Боже, прийми її благословенну душу!


Нехай ця історія буде повчальною тим, котрі принципово або з ліні не хочуть вчити української мови, живучи на Українській землі вже десятиліттями!


Дора, 20 листопада 2023 року Божого



Comentarios


bottom of page