50 років тому, а саме 21 вересня 1974 року Божого о год. 23:30, відслуживши Святу Літургію і прийнявши Святу Тайну Єлеопомазання у Римі переставився до вічності Преосвященний владика Іван Бучко. Прожив він майже 83 роки життя, з яких 60 років – у священночому служінні, а 45 років – у єпископському.
26 вересня, себто через кілька днів у Соборі Святої Софії в Римі Патріарх Йосиф Сліпий особисто очолив похоронні богослужіння і склав його тлінні останки у крипті Собору, де вони спочивають до сих пір. Його вірний учень і секретар Преосвященний Мирослав Марусин у своїй книжці про свого вчителя «Архієпископ Іван Бучко. Архіпастир скитальців», яка вийшла друком у Львові у 2008 році, про цю подію так висловлюється:
«Заупокійні богослужіння очолював Блаженніший Верховний Архієпископ Кир Йосиф, який і поклав тлінні останки архієрея Івана до «нового гробу» під храмом Святої Софії. Тим своїм рішенням Батько і Глава Української Католицької Церкви хотів віддати покійному Владиці Іванові особливу честь, незважаючи на покірне бажання, записане в «Останній волі» архієпископа Івана Бучка 18 лютого 1973 р. У заповіті написано:
«На моїй могилі нехай стане простий дерев’яний хрест з українським написом: «Тут спочиває український католицький єпископ Іван Бучко і просить добрих людей ласкавої згадки у святих молитвах. Прошу, щоб на моїм похороні не було ніяких промов-панегіриків, а якщо в часописах мала б бути поміщена яка коротенька згадка, то вона – поза датою моїх уродин і моєї смерти – не сміє виявляти з мойого життя нічого більше, як тільки оцю мою заяву, яку я бажав і бажаю заєдно повторити, а зокрема в годині смерти:
«Передусім заявляю торжественно перед Богом і усім світом, що моя остання воля є вмерти в святій Католицькій вірі, у повній відданості й в послусі для кожночасного Святого Отця Папи Римського, якого вважаю моїм Найвищим Настоятелем і Непомильним Учителем цілої Христової Церкви, правдивим Наслідником св. апостола Петра і дійсно Намісником Ісуса Христа на землі» (С. 13,16).
Якби це парадоксально не звучало, але в Україні цю останню волю владики Івана Бучка було виконано і, здається, надалі виконується взірцево, оскільки надзвичайно мало людей з-поміж мирян можуть щось більше сказати про нього. Зрештою, серед духовенства ситуація не є кращою, оскільки окрім загальних даних і певних переказів, часто-густо неточних і перекручених, щось більш детально про нього годі почути. І все це зовсім не через те, що в Україні так бережне ставлення до останньої волі владики Івана Бучка. Просто у час, коли він упокоївся, тут тривали жорстокі переслідування Української Греко-Католицької Церкви радянським режимом, а 90-і роки, коли вона вийшла з підпілля, ставили інші виклики. Слава Богу, що у міжчасі з’явилася згадана книга Архієпископа Мирослава Марусина, а також кілька публікацій у церковних журналах, які є знаними переважно науковій спільноті. Натомість більш грунтовних праць про життя і служіння Владики Івана Бучка протягом років незалежності так і не з’явилося.
З огляду на це 50-літня річниця його переставлення до вічності є не тільки гарною нагодою, щоби згадати його у наших молитвах, але також немовби наново осмислити його роль в історії УГКЦ минулого століття. Очевидно, що однією з проблем для дослідників є обмежений доступ до його архіву, який після смерті Владики Івана Бучка перейшов в руки Архієпископа Мирослава Марусина, а опісля був закритий для дослідників. Однак, слід визнати, що окрім особистого архіву владики Івана у різних архівах України та Європи можна знайти надзвичайно багато цікавих матеріалів про його життя та діяльність.
Коли у 2001 році я розпочав моє навчання у Римі в Патристичному Інституті «Августиніянум», поряд з навчанням я намагався потрапити до різних архівів Європи, де можна знайти інформацію про життя і діяльність митрополита Андрея Шептицького, його брата блаженного Климентія, патріарха Йосифа Сліпого, а також про їхніх сучасників. Очевидно, що першими такими інституціями, у яких мені пощастило працювати став Архів Конгрегації у справах Східних Церков, Архів Колегії «Руссікум», а також Архів Патріарха Йосифа Сліпого, який знаходиться у приміщеннях Колегії Святої Софії, де я провів перших три роки свого студентського життя в Римі. На той час ним завідував Владика Івана Хома, особистий секретар Патріарха Йосифа, який перед тим був особистим секретарем владики Івана Бучка. Так ось, владика Хома дуже любив тих, які цікавилися історією і постатями УГКЦ, а тому радо сприяв їм у їхніх пошуках. До цієї когорти належав також і я.
У 2009 році мені пощастило цілий місяць працювати у славному Бенедиктинському монастирі в Белгії, що знаходиться у мальовничій місцевості Шевтонь. Засновник цього монастиря монах бенедиктинець о. Ламберт Бодуен (1873-1960) був великим прихильником справ єдності Христової Церкви. А тому контактував з митрополитом Андреєм Шептицьким, відвідував Галичину, а також вони обоє роздумували про особливу роль монашества у справі єдності Церкви. У Архіві цього монастиря знаходиться дуже багато цікавих матеріалів, які мають відношення до історії УГКЦ, митрополита Андрея, а також владики Івана Бучка. Адже після війни в цьому монастирі опинилася маленька спільнота монахів Студитів, які втекли на Захід перед радянськими переслідуваннями. А через це Владика Іван Бучко як відповідальний за Українців в Західній Європі, намагався допомогти їм віднайтися на нових теренах і в нових умовах.
Величезним пласт документів про життя і діяльність владики Івана Бучка до смерті митрополита Андрея Шептицького, тобто до 1944 року знаходиться у Центральному Державному Історичному Архіві України у Львові (ЦДІАУЛ), а також у Відділі Рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника. Протягом багатьох років керівництво і наукові працівники цих інституцій радо допомагають усім охочим дослідникам потрапити і працювати у своїх архівних фондах.
Для того, щоби належним чином відзначити 50-літній ювілей переставлення до вічності Владики Івана Бучка, наш митрополит Ігор (Возьняк) створив окремий оргкомітет, який мені доручив очолити. Зважаючи на подію, як і на необхідність наблизити постать Владики Бучка зацікавленим людям в Україні і не тільки, я вирішив систематизувати, відчитати і представити достойним читачам все те з архівних матеріалів, що мені довелося зібрати протягом багатьох років, але завжди бракувало часу і мотивації опрацювати. Це є матеріали, які охоплюють період від 1910 до 1955 років. Переважно це є листування Владики Івана Бучка з родиною, друзями, офіційними особами, а особливо митрополитом Андреєм Шептицьким. Адже 17 вересня 1929 року він був іменований єпископом-помічником митрополита Андрея, який був його головним святителем. Цікавими серед згаданого архівного матеріалу є також документи пов’язані з діяльністю Владики Івана Бучка як Апостольского Візитатора для Українців в Західній Європі, а також багато інших.
Представлення згаданого зібрання архівних документів я вирішив розпочати з публікації його листування саме з митрополитом Андреєм Шепцьким, яке розпочалося ще тоді, коли майбутній Владика Іван Бучко був учнем Львівської Академічної Гімназії, яка була заснована цісарем Йосифом ІІ 24 жовтня 1784 року як складова частина Львівського Університету. А останні листування Владики Івана Бучка з митрополитом Андреєм датуються 1944 роком. Для того, щоби не переобтяжувати читача, я вирішив зробити серію публікацій малими частинами, які регулярно будуть з’являтися на моєму особистому інтернет-блозі.
Сьогоднішня частина листування охоплює період, коли Владика Іван був учнем Львівської Академічної Гімназії, а опісля семінаристом так званої Папської «руської» (тобто української Колєґії в Римі, у якій приготовлявся до священства. Налічує вона 8 листів. Усі вони знаходяться в знаному іменному фонді митрополита Андрея Шептицького ЦДІАУЛ під № 358.
Запрошую усіх охочих до мандрівки сторінками життя Владики Івана Бучко за допомогою його листувань з митрополитом Андреєм Шептицьким!
Користаючи з нагоди, висловлюю подяку директору та науковим працівникам ЦДІАУЛ за сприяння у пошукуа та опрацюванні архівних матеріалів, які стали основою даної публікації!
І. Період навчання Івана Бучка
у Львівській Академічній Гімназії (1903-1911 рр.)
Лист № 1
Їх Ексцеленциє!
Низше підписаний уч[ень]. VІІІ кл[яси]. гімн[азії]. удає ся Їх Ексцеленциї з просьбою о ласкаве надїленя його запомогою на харч.
Підписаний стратив с[его]. м[ісяця]. 1910 р[оку]. батька через смерть для того є позбавлений всякої помочи з дому до того степеня, що вже два дни не має майже жадної поживи.
Просить отже уклінно о се, щоби Їх Ексцеленция ласкавим своїм оком вглянули всю справу і не опустили опущеного підписаного.
Бучко Іван
Уч[ень]. VIII к[ласи]. ц[ентральної]. к[ласичної].
акад[емічної]. гімн[азії]. у Львові
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 131.
Лист № 2
До
Їх Ексцеленциї Митрополита Андрея гр[афа]. Шептицького у Львові.
В покорі підписаний студент І р[оку]. прав і ум[інь]. політ[ичних]. на ц[ентральній]. к[афедрі]. університеті у Львові маючи вже від давна покликаня до духовного стану за згодою родичів старався в біжучім році о принятє до духовного Семинара у Львові. Не маючи однак відповідних рекомендаций зі сторони впливових на принятя людий, дістав підписаний поданє, звернене з заміткою: «звертає ся без успіху». Не було отже для підписаного иншої ради як записати ся на факультет правничий.
Однак в покорі підписаний бачить тепер, що з правами бажаної ціли не осягне і шукає всяких можливих средств, щоб лише дістати ся на сьв[яте]. Богословіє, хочби навіть до Риму і висьвятити ся в цілїбаті. В тім случаю також не може чи не хоче підписаному помочи.
Для того в покорі підписаний, знаючи, що серце Їх Ексцеленциї стояло завсігди отвором для просячих о поміч, удає ся до Їх Ексцеленциї зі смиренною просьбою о як найласкавійшу поміч в єго задуманім ділі.
Бучко Іван
студент І р. прав і ум[інь]. політ[ичних].
на ц[ентральній]. к[афедрі].
університеті ім[ені]. Ціс[ара]. Франца І у Львові
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 132.
ІІ. Період навчання Івана Бучка
у Папській «Руській» Колєґії (Collegium Ruthenum) в Римі (1911-1915 рр.)
Лист № 3
Слава Ісусу Христу!
Ваша Ексцеленциє!
Користаю з доброти Вашої Ексцеленциї, що казали до себе писати і вже другий раз осьміляюсь дещо о собі донести. Дві річи позволяють мені користати з того привілею, який нам всїм дали Ексцеленция.
Перша річ то ся, що вже два тижднї тому як у нас іспити покінчили ся. І не зле, слава Богу, пішов мені іспит семестральний. З трьох предметів дістав я вісім, а з одного вісім і пів. Прошу Бога, щоби і на будуче не минав мене своєї сьвятої ласки і маю надію, що і дальше добре мені піде.
Друга річ то та, про котру я вже згадував Вашій Ексцеленциї. Іменно буду так сьмілий просити, щоби Ексцеленция були ласкаві прислати мені якийсь грошевий даток на мої деякі конечні потреби. І так хотівбим учити ся дещо по італійськи, а не маю за що купити собі книжку, бо з дому не можуть мені прислати гроший.
Потреба мені також француського словаря і деяких дрібнійших річий, а всього того я не можу на разі мати, бо, як Ексцеленция знають, нещастя закпило собі з мене і гроші в дорозї до Риму менї украдено. Прошу отже Вашої Ексцеленциї о ласкаву поміч.
З просьбою о ласкаве Архиєрейске благословеня
остаю всевдячний слуга
Іван Бучко
Питомець Папської руської Колєґії в Римі
Рим, 27 лютого 1912
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 133-134.
Лист № 4
Слава Ісусу Христу!
Ваша Ексцеленциє!
Вже Богу дякувати скінчив ся рік шкільний в Римі. Іспит при Божій помочи пішов мені дуже добре. З трьох предметів дістав я ноту «eminens», а з одного «ad eminens».
Щодо подальшого мого побуту у Колєґії, то після слів о. Ректора на другий рік остати в Колєґії годі. Іменні що до целібату, то я, оскільки міг пізнати волю Божу і з любови до Бога міг би рішитися посвятити ся Службі Всевишнього в безденнім станї. Трудности однак є лишень зі сторони Колєґії, а зглядно «Пропаганди» (Конгрегація Доктрини Віри – ред.). Бо правила Колєґії кажуть, що не вистарчить рішитися приняти Тайну Сьвященства в безженнім стані, але треба єще зложити присягу, котру менї о. Духовний вияснили, а котрої я зложити не можу, позаяк совість сего зробити менї не позволяє, тим більше, що на таку присягу я не був приготований.
Насамперед я мусів би присягнути на правила. Після зложеної присяги я мусів би приняти Тайну Сьвященьства в Римі, а не в Галичині у своїй Дієцезиї. Наслїдок такої ординациї в Римі ось який (після слів о. Духовного): я не міг би бути сьвящеником дієцезіяльним, а тим самим я не належав би під власть Настоятеля моєї Дієцезиї, але тоді я належив би під власть безпосередну настоятеля Провінциї, котрим є «Пропаґанда». Тоді очевидно мене будучого місионарем «Пропаґанда» вислала б мене де схоче, а я мусів би іти для того, що зложив присягу. Нині вправді о. Ректор змодифікували ту присягу і зредукували майже до простої форми, однак я будучи в сумніві все таки не можу рішитися на зложеня присяги, бо присяга не перестає бути присягою навіть в такій формі, як о. Ректор пояснили. А сумнів присяги має бути після «Breve» сьв. Отця Александра ІІІ, після котрого пояснили мені о. Духовний і певно так буде поясняти «Пропаґанда».
Для того я залучаю заразом смиренну просьбу до Вашої Ексцеленциї о ласкаве принятя мене до Львівського Духовного Семинара.
Рівнож я найпокірніше прошу о ласкаву підмогу грошеву на подорож. У о. Ректора я не маю гроший жадних, бо як знають Ваша Ексцеленция, в дорозі до Риму мені гроші вкрали, а родичі мої нічого мені дати не зможуть.
З просьбою о ласкаве Архиєрейське благословеня
остаю все вдячний слуга
Іван Бучко
Питомець Руської Папської Колєгії в Римі
Рим, 9/VIII. 1912.
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 135-138.
Лист № 5
Слава Ісусу Христу!
Ваша Ексцеленциє!
Місяць тому взад написав я до Вашої Ексцеленциї в справі мого побуту в Колєґії в Римі. Іменно з початком минувшого місяця заявив я о. Ректорови, що присяги я зложити не можу і подав причини. О. Ректор сказали мені, що єсли я присяги не зложу, то в Колєґії місця для мене нема.
Я сейчас доніс о тім Вашій Ексцеленциї, а заразом просив я о ласкаве принятя мене до Львівського Духовного Семинара, єсли я мушу Колєґію опустити.
Тимчасом по двох тижднях, коли всі питомці то само заявили о. Ректорови з деякими додатками, о. Ректор вже не казали нікому їхати, а противно, сказали, що єсли хто від’їжджає, то їде на власну руку і не буде принятим до «Семинара Духовного» у Львові.
П’ятьох питомців, моїх товаришів від’їхало для того, що о. Ректор не хотіли нічо певного сказати, а що до мене, то мені радили о. Ректор остати до реколєкций, бо кажуть, що то інакше виглядало б, єсли б я висше сказану заяву зложив по реколєкциях. Радили мені о. Ректор чекати на відповідь Вашої Ексцеленциї і на відповідь «Пропаґанди». Вкінци сказали мені о. Ректор, що єсли б я хотів поїхати, то поступив бим не консеквентно що до Вашої Ексцеленциї, не чекаючи на відповідь і не консеквентно що до «Пропаґанди».
І я рішив ся чекати, що мені Ваша Ексцеленция скажуть в тій справі, бо я сповнив волю Вашої Ексцеленциї. Іменно я старав, прикладав ся до всего і працював над собою в тім напрямі, який мені вказали Ексцеленция і в якім я пізнав волю Божу. Трудности при тім мав я зі сторони о. Ректора в приміненню правил Колєґіяльних, однак сьв. хрест все був потіхою для мене. І при Божій помочи я був би витревав в своїм постановленю, єсли б не правила Колєґії, котрі наказують зложити присягу Сьв. Отця Александра VII, а до котрої я щонайменше замало підготовлений і котрої я не чуюсь в силі зложити. Тепер я одинокий лишився з тих, що мали іти на перший рік сьв. Богословія.
Дуже мені прикро тепер, бо не маю Товаришів і взагалі вакациї в Колєґії не дуже веселі. Для того я ще раз прошу о ласкаву пораду і відповідь в тій справі. Дуже нетерпеливо я чекаю на відповідь, бо я не знаю чи остану в Колєґії, чи маю єї опустити, а рівнож о. Ректор нічого певного мені не кажуть.
З просьбою смиренною о ласкаве Архиєрейске благословеня
остаю все вдячний
Бучко Іван
Питомець Папскої Колєґії в Римі.
Тіволі 13/VIII.1912.
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 139-142.
Лист № 6
Слава Ісусу Христу!
Ваша Ексцеленциє!
Користаючи з того привілею, що Ексцеленция казали до себе писати і о щось просити, я пишу до Ексцеленциї.
От вже Богу дякувати два місяці минуло, як я завдяки Ексцеленциї є в Колєґії. Богато дечго набув я за той час тутки. І так щодо самого сьвященьства, я зачинаю чим раз ліпше пізнавати і розуміти ту високу єго ідею, та стараюсь на кождім кроці відповідати своїм обов`язкам, охочо прикладаюся до медитациї, бо маю за ціль бути таким сьвящеником, яким собі Ексцеленция кождого сьвященика мати бажають. Вправді неодне перешкоду мушу при тім поборювати, але Бог менї помагає.
Щодо науки, то також немало я скористав, бо деякі трактати з фільософії суть для мене дійсно займаючі. Особливо подобаєсь мені космольогія і друга часть етики (про людське «ius» тай «officium». Однак наука також получена з немалими трудностями, та щей для мене тоді, коли я ще не можу як слід зрозуміти вимови о.о. професорів, котрі викладають римським, так сказати б, діалєктом. Але я іду за радою Ексцеленциї, не зражаюся дуже нічим, а сьміло наставляю чоло всім перешкодам.
Особливо на кождім кроці прикро даєсь мені відчувати брак відповідньої книжки до медитаций, до молитви, а навіть до духовного читаня, котрих то книжом я лишень тому не можу мати, що не маю гроший, бо як Ексцеленция знають, нещастя хотіло, що гроші вкрадено мені в дорозі до Риму. Вдова знову у родичів така крайна нужда, що годі щось подібного вимагати. Для того я удяюсь до Вашої Ексцеленциї з просьбою о ласкаву підмогу на мої деякі конечні потреби.
З просьбою о ласкаве Архиєрейске благословеня
остаю все вдячний
Бучко Іван
Питомець «Папскої рускої Колєґії» в Римі.
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 143-144.
Лист № 7
Слава Ісусу Христу!
Ваша Ексцеленциє,
Високопреосьвященний і Найдостойнійший Архиєрею!
Чимраз близше до Себе кличе мене Найсолодше Ісусове Серце. Отсе сподобалось Йому, щоб я вже сего року приняв Чин четця і Чин піддиякона і став правдивим клєриком. І нині вже нема найменшого сумніву, що Божа воля є, аби от за тиждень: се є 21 грудня с. р. негідному заспівали «Аксіос». Найкрасшу подяку складаю Вашій Ексцеленциї за ласкаве призволеня, а заразом покірно прошу о ласкаве Архиєрейське благословеня в тім ділі і в дальший моїй праци, поки що над мною самим, щоб бути добрим клєриком, а відтак характериним і ревним сьвящеником, подібним до Пресьвятого Спасителевого Серця.
Ваша Ексцеленция зволять приняти від мене всьо, чим серце моє здібне довести Вашій Ексцеленциї найбільшої вдячности і найглубшої пошани.
Остаю уклінною просьбою о ласкаве Архиєрейське благословеня все вдячний а Вашої Ексцеленциї негідний слуга
Іван Бучко
питомець русько-папської Колєґії в Римі
Рим: субота 13/XII.1913.
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 146-147.
Лист № 8
Слава Ісусу Христу! – Христос воскресе!
Ваша Ексцеленциє!
Високопреосьвященний і Найдостойнійший Архиєрею!
Ледви чотири місяці минуло від того часу, коли то негідному перший раз заспівали «Аксіос». Нині минає четвертий день від тої хвилі, як Преосьвященний Младенов (Лазар Младенов (1854-1917 рр.), єпископ Македської Греко-Католицької Церкви – ред.) над тим самим промовив: «Божественная благодать ставляєть поддіякона в діяконьство».
Яка метаморфоза в одній хвили! Цікава до того й дивна, що Господь Бог так великі скарби вкладає в так нужденну глиняну посудину! І то так скоро! Я доперва кінчу другий рік Теольоґії. Та годі було опиратись Його Найсьвятійшій воли; треба було мені згодитись на се, щоб в Неділю сьвв. Мироносиць (26/IV) приняти від Найсолодшого Ісусового Серця власть читати Євангелия в Церкві Господній, та в жертву Богу приносити благословенне кадило.
Коб Непорочна Мати Ісусова помогла менї в тім, аби я відповів як слїд так великій ласці, та щоб під Єї покровом приготовив себе на принятя ще одної а заразом найбільшої по хрещеню ласки, якої мене хочу удостоїти Найсьвятійше Христове Серце, що так дуже бажає, аби я був сьвящеником до Него подібним.
При тій нагодї Ваша Ексцеленция зволять ласкаво приняти від негідного наслідника сьв. Стефана всьо чим тільки серце моє Вашій Ексцеленциї довести може великої вдячности і глубокої пошани, на яку тільки серце моє здобутись може.
Остаю з уклінною просьбою о ласкаве Архиєрейське благословеня
все вдячний а негідний
Вашої Ексцеленциї
слуга
Іван Бучко
питомець папської руської Колєґії в Римі.
Рим 30/IV.1914.
Ф. № 358, оп. № 2, спр. № 111, арк. 148-149.
留言