Трохи з мого життєпису про мого Тата Василя !
Я рідко пишу про мого Тата та й знимок у мене з ним не так багато. Але сьогодні, у день Зіслання Святого Духа, коли водночас на державному рівні святкується день Батька хочу кілька слів про нього сказати.
Взагалі то, на моє виховання від пеленок (то був колись такий одяг для новонароджених дітей) найбільший вплив мали дідо Юрко і баба Марія. Вони у мене ще живі і здорові, а я втішаюся їхньою присутністю у моєму житті!
Я був перший онук (після великого нашестя жіноцтва у кількох поколіннях у нашому роді), а тому вони мене практично з пологового «конфіскували». А батьки, наскільки розумію, перечити дуже не могли, бо то були такі часи, коли діти ще слухали своїх батьків.
Ну і не без вигоди, бо були молоді, вчилися ще, дивилися світло у майбутнє. І треба було свободи на все це. Тому, варіант дитина з батьками у пакеті під назвою «все включено» підходив усім. Баба з дідом раділи, мамі з татом не зле було, ну і мені попри них також прекрасно жилося.
Моя тета (Марія Івасюк) була файною дівкою (їй і нині нічого не бракує), кавалєри (які за нею штихети бабі з дідом ломили) їй завжди цукерки приносили (були такі часи, бігме були) і майже усі вони перепадали мені. Передовсім тому, що тета мене дуже любила, а ще й тому, щоби я ненароком не проговорився бабі з дідом, котрий з кавалєрів до тети приходив. А так цукерок завжди нагадував мені, що то треба мовчати задля власного майбутнього і теперішнього добра.
Ой, щось я від теми відійшов ... Про тету іншим разом напишу! Ой, є що писати! Принагідно моїй теточці многая літ бажаю, бо завдяки їй доброті я смакував у дитинстві усі види цукерків «Світоч».
Але, прийшов час і я заскучив за моїми батьками сильно, хоч у діда з бабою було прекрасно ! Зрештою, треба було йти до школи і мені довелося від діда і баби перекочовувати додому.
І тут про Тата! Як він мене любив! Він мене тягав всюди з собою по горах, фотографував з кабанами, оленями і диками. Думав, що я піду його слідами! Та завжди мені казав: "Дивися, аби Ти у житті завжди підносив гідність нашої родини і аби борони, Боже, не опозорив нашу родину"!
Пройшли роки ...! Ой, є що ще згадати!
Сам собі дивуюся, у нас в родині навіть дяка не було, а мене Бог покликав до монастиря. Це є найбільший дар, без якого не уявляю сенсу свого життя!
Спочатку я був дуже побожним хлопцем - раз відрікся від батьків, значить все - амінь і кінці у воду. Але, о. Йосиф Мілян дивився на мене як на дітвака і казав, що на все свій час.
І справді, прийшов час, коли я зрозумів, що моє покликання без подальшої підтримки батьків, не буде таким благословенним!
Сьогодні я вже священик і монах! Мені минуло 42 роки! Я вже трохи здобув досвід - різний досвід! Але, я дякую Богу, що я маю Тата! З ним я розуміюся навіть поглядом!
Як зараз важливою є для мене його підтримка! Його тверде "не ний, будь людиною з характером!" допомагає мені більше, ніж кількаденні реколекції!
Дякую Вам, Тату!
Благослови, Боже, усіх татів, і мого Тата благослови як того, через якого Ти мене покликав до служіння Тобі і Твоїй Святій Церкві!
Надвірна, 20 квітня 2019 року
Comments